4 Сучасні погляди на предмет психології

Складність системи людинознавства викликає потребу у ви­значенні тих властивостей людини, які має вивчати психологія. Інакше кажучи, це проблема предмету науки, яка у психології відзначається особливою гостротою.

Внаслідок пошуку наприкінці XIX — початку XX ст. психо­логами різних країн світу відповідей на питання про предмет психології виникли такі напрями психології, як психологія сві­домості, психоаналіз, біхевіоризм, гештальтпсихологія, рефлек­сологія тощо. У XX столітті набуло актуальності виділення пси­хологічної проблематики у вивченні, з одного боку поведінки, ді­яльності, а з іншого — вищої нервової діяльності (ВНД). Змішу­вання психологічного аспекту вивчення людини із фізіологічним та поведінковим — основна загроза втрати психологією свого власного предмету, а в результаті і статусу самостійної науки.

Важливо чітко розмежовувати фізіологічний і психологічний аспекти вивчення людини.

Загальноприйнятим для вітчизняної психології в цьому пи­танні є підхід, розроблений С. Л. Рубінштейном [49]. Відповідно до останнього рефлекторна діяльність мозку — це одночасно дія­льність і нервова (фізіологічна), і психічна. Це одна і та ж діяль­ність, що розглядається у різних відношеннях.

По-перше, як нервова діяльність з її основними процесами та законами (збудження, гальмування; концентрація, іррадіація), по- друге, як психічна діяльність сприймання, спостереження, за­пам'ятовування тощо.

Для фізіології дійсність — це сукупність подразників, для психології — це об'єкти пізнання і дії.

Психіка — продукт нервової діяльності, який має власні зако­ни функціонування і розвитку, що не розглядаються у фізіології. Так і фізіологічні закони, підпорядковані законам хімії, є ефек­том дії хімічних закономірностей. І саме цей ефект стає предме­том фізіології.

Психіка — це ідеальний (нематеріальний) продукт живої істо­ти, яка існує реально, проявляючись у людини в її діяльності, по­ведінці та смислових пошуках.

Усі психічні явища причинно зумовлені (детерміновані), при­чому мають не лише матеріальну, але й ідеальну причини, вияв­лення яких складають окрему і непросту задачу. Психіка — це особлива форма віддзеркалення людиною світу, самої себе, себе в цьому світі.

Людина володіє своїм тілом, мозком. Тому психічні явища не можна відокремити від матерії, тіла. Психіка, як суб'єктивний образ об'єктивного зовнішнього впливу та внутрішніх пережи­вань, завжди належить людині і одночасно залежить від її досві­ду, знань, віку, індивідуальних особливостей психофізіологічного стану на даний момент.

Чітко окреслити предмет психології допомагає визначення С. Л. Рубінштейном змісту структури психологічної теорії, що включає наступні складові:

1) Центральний компонент — психічне, як діяльність або про­цес. Під психічним розуміють психічний процес або діяльність, що задовольняє певну потребу людини й спрямований на певну мету.

2)Не лише «психічна», розумова діяльність, але й практична, за допомогою якої люди змінюють природу і перебудовують суспі­льство. Психічний зміст практичної діяльності — мотивація і ре­гуляція, що забезпечують відповідність дій об'єктивним умовам.

3) Психічний образ у зв'язку з психічною діяльністю.

4) Шлях формування психічних властивостей людини через зв'язок їх з діяльністю [49, 14 ]

Отже, психологія — наука про факти, закономірності, меха­нізми психіки, як створюваного у мозку образу дійсності на осно­ві і за допомогою якого здійснюється контроль і регуляція діяль­ності, що має у людини особистісний характер.