4. АДМІНІСТРАТИВНІ СТЯГНЕННЯТА ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ЇХ НАКЛАДЕННЯ

магниевый скраб beletage

Адміністративна відповідальність реалізується шляхом застосуваннядо винних осіб адміністративних стягнень, тобто у своїй сукупності вони йскладають систему заходів адміністративної відповідальності. Загальноюособливістю адміністративних стягнень є їх виховний, репресивний, ка-ральний та профілактичний характер. Вони застосовуються лише до ви-нних у вчиненні адміністративних проступків осіб.

Адміністративні стягнення, як правило, полягають у позбавлені абообмеженні певних прав, благ. Цим досягається мета покарання поруш-ника, запобігання скоєнню нових правопорушень. Про те покарання неє самоціллю, воно виступає необхідним засобом виховання правопоруш-ника і запобігання правопорушенням. За вчинений проступок громадя-нин або позбавляється будь-якого суб'єктивного права, або обмежуєтьсяйого правосуб'єктність, або на нього покладаються спеціальні «штрафні»обов'язки. Тобто, можна дати наступне поняття адміністративного стяг-нення — це заходи примусу, що застосовуються уповноваженими держав-ними органами, як правило виконавчої влади, від імені держави до осіб,винних у скоєнні адміністративного правопорушення.

Систему адміністративних стягнень закріплено в ст.24 КУпАП, в якійїх перераховано з врахуванням зростання суворості:

попередження (ст.26 КУпАП);

штраф (ст.27 КУпАП);

оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення абобезпосереднім об'єктом правопорушення (ст.28 КУпАП);

конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосе-реднім об'єктом адміністративного правопорушення (ст.29 КУпАП);

позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові(ст.30 КУпАП);

громадські роботи (ст.31-1 КУпАП)

виправні роботи (ст.31 КУпАП);

адміністративний арешт (ст.32 КУпАП).

До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване видво-рення за межі України. З перерахованих адміністративних стягнень кон-фіскація та оплатне вилучення в окремих випадках можуть застосовувати-ся як основні, так і додаткові стягнення, інші тільки як основні.

Попередження полягає в офіційному осуді вчиненого проступку і за-стереженні правопорушника від його повторення. Це найменш суворе ад-міністративне стягнення, яке застосовується за незначні адміністра-тивні проступки. Воно спрямоване на інформування правопорушника,що його поведінка носить антигромадський характер і засуджуєтьсянормами адміністративного права, і що йому слід припинити вчинен-ня подібних проступків, в протилежному випадку він буде притягнутийдо більш суворого покарання. Це офіційне попередження правопорушникастосовно недопустимості таких діянь у майбутньому.

Застосовуючи цей вид адміністративного стягнення, юрисдикційнийорган дає негативну державну оцінку неправомірному діянню, а не вима-гає припинити подібні проступки. Як правило, попередження виноситьсящодо осіб, протиправні дії яких не становлять підвищеної суспільної небез-пеки. Попередження виконує свою виховну роль тоді, коли застосовуєтьсяне заочно, а у присутності правопорушника.

Попередження вважається тільки тоді адміністративним стягненням,якщо воно оформлене у відповідному порядку письмовою постановою абоу передбачених законодавством випадках фіксується іншим встановленимспособом (наприклад, запис у талоні до посвідчення водія). Тобто, якщопопередження оформляється усно, це не є адміністративним стягненням.

У ст.324 Митного кодексу України (далі — МКУ) зазначається, що рішен-ня про попередження приймається керівником митного органу або його за-ступником у формі постанови про накладення адміністративного стягнен-ня, постанова оголошується правопорушникові.

Крім того Законом України «Про об'єднання громадян» (стаття 29) пе-редбачається застосування цього виду стягнення до юридичної особи.Накладається відповідним легалізуючим органом у письмовому виглядіпри вчинені об'єднанням громадян правопорушення, що не тягне за собоюобов'язкового застосування іншого виду стягнення.

Слід зазначити, що для відповідної правової оцінки попередження важ-ливо враховувати той факт, що в багатьох випадках його застосування об-тяжує становище винного при вчиненні ним повторного протягом року ад-міністративного проступку. В цьому випадку правопорушник притягується

до підвищеного штрафу (п.2 ст.35 КУпАП).

Попередження як адміністративне стягнення відрізняється від усногозауваження рядом специфічних ознак:

Попередження вважається заходом адміністративного стягнен-ня, а усне зауваження — заходом державного й громадськогоосудження.

Попередження, як захід адміністративного стягнення виноситьсяу письмовій формі (ст.26 КУпАП та ст.324 МКУ), а зауваження — вусній формі.

Попередження виконується компетентним органом, а усне зауважен-ня застосовується на розсуд особи, яка виявила правопорушення.

Попередження як захід стягнення призначається за просту-пок більш серйозний, ніж той, за який можна обмежитись уснимзауваженням.

Попередження є заходом адміністративної відповідальності, а уснезауваження застосовується як захід громадського впливу, якийзвільняє особу від адміністративної відповідальності (ст.21 КУпАП).

В обох випадках орган (посадова особа) при вирішенні питання пропритягнення до відповідальності особи повинен зважити не тільки усі об-ставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, але й встанови-ти фактори, які можуть відповісти на запитання, чи доцільно обмежитисьтільки усним зауваженням відносно даного правопорушника чи ні?

Порівняно з іншими стягненнями попередження — найбільш м'який за-хід адміністративної відповідальності. Воно має, передусім, виховний ха-рактер і не зачіпає майнових та інших прав порушника, однак тягне засобою елемент кари. Тому морально-виховне значення адміністративногопопередження, на наш погляд, залишається ефективним засобом боротьбиз правопорушеннями та їх профілактики.

Штраф — найбільш поширений вид адміністративного стягненнямайнового характеру. Він накладається на правопорушників в адміністра-тивному або судовому порядку у випадках і межах, передбачених актамивищих органів державної влади і управління. Розмір штрафу визначаєть-ся переважно щодо офіційно встановленого розміру неоподатковуваногомінімуму доходів громадян або, в окремих випадках у кратному розмірідо вартості проїзду або товару. Що стосується посадових осіб на відмінувід громадян, чинним законодавством встановлені більш високі розміристягнень.

Адміністративні штрафи можуть встановлюватись у відносно визначе-ному розмірі (при наявності верхньої межі), — наприклад, ст.2111 КУпАП;з визначенням верхнього та нижчого рівнів у випадках підвищеної адміні-стративної відповідальності — ст.173 КУпАП; у твердому розмірі, що визна-чає конкретний розмір штрафу.

Таким чином, створюються умови для накладення стягнень, виходя-чи з самого виду правопорушення, з урахуванням особи, майнового станувинного. Крім цього, на розмір штрафу впливає вид суб'єктів правопору-шення (громадяни, посадові особи тощо), посада суб'єкта, який накладаєштраф або вид органу адміністративної юрисдикції.

При регулюванні розмірів адміністративних штрафів, законодавець під-вищує їх при необхідності посилення відповідальності за повторність вчи-нення правопорушень, а саме, зростання штрафних санкцій передбаченихза розпивання спиртних напоїв та появу у п'яному вигляді в громадськомумісці (ст.178 КУпАП), порушення громадянами правил зберігання або пере-везення вогнепальної зброї та боєприпасів (ст.ст.194, 195 КУпАП), азартніігри (ст.181 КУпАП), порушення правил торгівлі (ст.155 КУпАП) та інші.

В адміністративному провадженні штраф застосовується виключнояк грошове стягнення, хоча історії адміністративно-штрафної практикиУкраїни відомі і інші його форми, наприклад, натуральний штраф (зерном,картоплею) в сільській місцевості.

Штраф в адміністративно-юрисдикційній практиці — домінуючаформа адміністративної відповідальності, оскільки він передбаченийяк єдиний або альтернативний захід стягнення за більшість адміні-стративних правопорушень, що містяться в Особливій частині КУпАП.

Штрафи — адміністративні стягнення відрізняються від однойменноїкримінально-правової санкції не тільки розмірами, але й порядком вста-новлення, своїм призначенням. А саме, адміністративний штраф — осно-вний вид стягнення, а штраф, як кримінальна санкція може застосовува-тись як основне так і додаткове покарання. Адміністративний штраф неможе застосовуватись в якості заміни інших стягнень, і може накладатисьразом з додатковими стягненнями.

Отже, множинність суб'єктів «права покарання», розмаїття суб'єктів,до яких застосовується адміністративний штраф, його порівняно невели-кі розміри, нескладний порядок застосування, значний виховний, превен-тивний, репресивний потенціал, оперативність процедури стягнення свід-чать не тільки про самостійний характер адміністративного штрафу яквиду штрафної каральної санкції, а й про доцільність подальшого вивченняможливостей цих санкцій в інтересах зміцнення державної дисципліни тазасад законності в країні.

Оплатне вилучення предмету — специфічний вид грошово-матері-альних стягнень, накладених за вчинення адміністративних проступ-ків з використанням спеціальних предметів, приладів, або безпосеред-нім об'єктом яких є заборонений предмет. Оплатне вилучення даногопредмету складається з його примусового вилучення у особи, яка право-мірно нею володіє та подальшої реалізації з передачею одержаної суми ко-лишньому власнику за винятком збитків по реалізації предмета (ч.1 ст.28КУпАП).

В законодавстві цей захід стягнення застосовується в основному за по-рушення, які являють найбільшу суспільну шкідливість. У більшості ви-падків оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення пра-вопорушення застосовується як додатковий захід (поряд зі штрафом тапозбавленням спеціального права, наданому особі). Законодавство про ад-міністративні правопорушення передбачає оплатне вилучення як основнийта додатковий захід стягнення (ст.25 КУпАП).

Оплатне вилучення слід відрізняти від інших видів вилучення, такихяк: реквізиція та конфіскація.

Оплатне вилучення предмета як захід адміністративного примусу сут-тєво відрізняється від реквізиції:

Реквізиція — адміністративно-примусовий захід, який застосовуєть-ся державними органами у разі стихійного лиха, аварії, епідемії,епізоотії та за інших надзвичайних обставин, оплатне вилучення —захід адміністративного стягнення.

Реквізиція виявляється в оплатному відчужені або тимчасовому ви-лученні на оплатній основі майна громадян або державних органів,суспільних організацій, оплатне ж вилучення поширюється тількина досить конкретні предмети, знаряддя або безпосередній об'єктпроступку.

Якщо реквізиція не є санкцією з боку держави і ніяк не пов'язана задміністративним правопорушенням, яке застосовується у виключ-них випадках, то оплатне вилучення — захід адміністративного стяг-нення за скоєння адміністративного проступку.

Реквізиція на відміну від оплатного вилучення може бути й тимчасо-вим заходом, який застосовується не тільки до громадян, але й догромадських організацій.

У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати вза-мін надання йому іншого майна, якщо це можливо, при оплатномуж вилучені правопорушнику, як колишньому власнику реалізованоїречі, повертається лише виручена сума з відрахуванням витрат пореалізації вилученого предмета.

Оплатне вилучення предмета вважається більш м'яким заходом стяг-нення, ніж конфіскація. Від неї воно відрізняється оплатним характером.Отже, повторне протягом року порушення правил зберігання або переве-зення зброї як додаткове стягнення тягне конфіскацію зброї (ч.2 ст.191КУпАП), скоєння того ж проступку вперше має наслідком застосуваннялише оплатного вилучення як додаткового стягнення.

Оплатно вилучена річ або предмет примусово відбираються у власниказгідно постанови органу адміністративної юрисдикції, оцінюється комісієюмисливського товариства та передається до комісійного відділу або мага-зину для продажу, а одержані від його реалізації гроші, з відрахуваннямвитрат на його продаж, повертаються власнику. Постанова виконується ор-ганом (посадовою особою), який виніс постанову.

Необхідно підкреслити, що найбільш часто органи внутрішніх справоплатно вилучають вогнепальну зброю та боєприпаси. Ця процедура має,до речі, найбільш складний характер, оскільки мова йде про речі, які ви-магають дотримання певного режиму прийому, вилучення та зберігання.

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосе-реднім об'єктом адміністративного правопорушення, означає безоплатнупередачу майна у власність держави. Цей вид стягнення характеризу-ється тим, що конфіскується не все майно порушника, не будь-які речі,що мають споживчу вартість, а лише предмети, що пов'язані із вчи-ненням адміністративного правопорушення, і які знаходяться в особис-тій власності порушника. Конфісковано може бути лише предмет, якийє у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законамиУкраїни. Цей вид стягнення вважається більш суворим заходом ніж оплат-не вилучення, застосовується виключно за рішенням судді.

Разом з тим конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полюванняі бойових припасів не може застосовуватись до осіб для яких полювання єосновним джерелом існування (ч.2 ст.29 КУпАП).

Конфіскація, як адміністративне стягнення є судово-адміністративнимзаходом, що застосовується, як правило, у якості додаткового на рівні зосновним стягненням передбаченим п.п. 1; 2; 5; 6; 7 статті 24 КУпАП тап.п.1; 2322 МКУ.

Як основний вид адміністративного стягнення вона застосовується запорушення деяких митних правил (ч.2 ст.323, ст.326 МК). На відміну відконфіскації передбаченої КУпАП в митному законодавстві вона здійснюєть-ся незалежно від того, чи є вилучені товари, транспортні засоби власністюособи, яка скоїла порушення митних правил (безпосередніх предметів по-рушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами(тайниками), що використовуються для приховування безпосередніх пред-метів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засо-бів, що використовуються для переміщення безпосередніх предметів пору-шення митних правил через митний кордон (п.3 ст.322 МКУ)).

Не можлива конфіскація предмета, виражена в грошовому еквіваленті —рівноцінна предмету, який підлягає конфіскації.

Конфіскація як адміністративне стягнення, не пов'язано з відшкоду-ванням нанесених громадянам майнових збитків, за виключенням випадківвідміни відповідної постанови органу адміністративної юрисдикції з при-пиненням справи про адміністративні правопорушення, коли особа маєправо вимагати повернення невірно відсудженого майна або сплати йоговартості.

Конфіскація як адміністративне стягнення відрізняється від рекві-зиції, яка полягає в примусовому вилученні державою у власника май-на, в державних або суспільних інтересах, із сплатою йому його вартості.Конфіскація в адміністративному порядку не переслідує цілей задоволен-ня державної необхідності, яку виконує реквізиція. Її мета — примушенняособи до виконання покладених на неї законом обов'язків, впливу на пра-вопорушника в інтересах відповідальності за проступок.

Від вилучення речей і документів конфіскація відрізняється: 1) право-вою основою застосування (різні норми КУпАП); 2) порядком застосування(конфіскація-судовий, вилучення — позадудовий); 3) предметами, які не-обхідно вилучити; на відміну від конфіскації, яка застосовується до право-порушника, вилученню підлягають речі і документи, які виявлені під часзатримання правопорушника, його особистого огляду або огляду його ре-чей; 4) вилучення речей застосовується як захід адміністративного припи-нення правопорушення, конфіскація — адміністративне стягнення

Оцінка конфіскованого майна проводиться спеціальною комісією, заспеціально встановленими правилами.

Позбавлення спеціального права, наданого громадянинові, застосо-вується за грубе або систематичне порушення порядку користування цимправом. Фактичне позбавлення спеціального права виявляється у вилу-ченні відповідного документа, який надає таке право (посвідчення во-дія, свідоцтва, диплома, мисливського квитка).

Позбавлення спеціального права керувати транспортним засобом, річ-ковими та маломірним судами, права на мисливство та зайняття рибноюловлею в системі адміністративних стягнень займає особливе місце. Цейзахід складається із позбавлення правопорушника раніш наданого йомуправа займатися певною діяльністю, виконувати певні види робіт абокористуватися певними фондами держави при умові, якщо особа грубо,систематично порушує порядок користування ним.

Об'єктивну необхідність застосування цього стягнення можна поясни-ти необхідністю встановлення окремих обмежень на дії осіб, яким наданоспеціальне право, і які його грубо порушують. Наприклад, розглянуте ад-міністративне стягнення поширюється на право управління транспортнимизасобами, за недотримання (невиконання) порядку користування спеціаль-ним правом, скоєння грубих порушень правил дорожнього руху, що ство-рюють загрозу життю, здоров'ю та майну самого порушника та оточуючимоб'єктам державного та колективного майна, природі. Тому щоб попере-дити в майбутньому порушення законодавець застосовує такий серйознийза своїми наслідками захід адміністративного стягнення.

Для заняття певним видом діяльності або виконання певних видів робітдержава встановлює дозвільний порядок. Для того щоб громадянину одер-жати відповідний дозвіл (право), необхідна наявність ряду обов'язковихумов: здача іспитів або технічного мінімуму; наявність певних навичок,проходження стажування або практики; певний стан здоров'я тощо. Деякіправа громадянам надаються на визначений термін, після закінчення якогопроводиться додаткова перевірка знань або огляд стану здоров'я.

В усіх випадках застосування даного стягнення мова йде про позбав-лення наданих громадянину спеціальних прав, які відрізняються від кон-ституційних, якими громадяни володіють з часу народження або набуттяцивільної дієздатності. Спеціальне право надає право користування окре-мими засобами (мисливською зброєю, знаряддям для рибної ловлі тощо),спеціалізованими фондами, займати певні посади або займатися певноюдіяльністю.

Адміністративне законодавство України передбачає певні пільги дляосіб, які користуються спеціальним правом керування транспортним засо-бом у зв'язку з інвалідністю. Ці особи можуть бути позбавлені такого пра-ва тільки у виключних випадках (ч.2 ст.30 КУпАП), якщо вони керувалитранспортним засобом у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння,а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку тран-спортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правилмісця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухиленнявід огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.

Позбавлення спеціального права за своєю суттю захід тимчасовий,відносно-визначеного характеру, що виявляється у визначенні законодав-цем вищої межі цієї санкції, що дає можливість правозастосувальним ор-ганам в кожному конкретному випадку призначати її з урахуванням харак-теру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступенем йоговини, обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, тощо.

Громадські роботи полягають у виконанні особою, яка вчинила ад-міністративне правопорушення, у вільний від роботи чи навчання часбезплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначається органамимісцевого самоврядування.

Вони призначаються в судовому порядку на строк від двадцяти до шіст-десяти годин і відбувається не більше як чотири години на день.

Виправні роботи — захід адміністративного стягнення, який поєд-нує в собі два аспекти матеріального та обмежувального характеру.Матеріальний аспект знаходить свій вияв в тому, що правопорушник напротязі терміну до двох місяців працює за постійним місцем роботи і з йогозаробітку за рішенням суду (судді) відраховується до 20 відсотків заробіт-ку в доход держави. Мета цього заходу стягнення — грошове покарання,вплив на матеріальні інтереси порушника та на його перевиховання в умо-вах трудового колективу. Стягнення не може бути застосоване до військо-вослужбовців та призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядово-го та начальницького складу органів внутрішніх справ, народних депутатівУкраїни.

Виправні роботи — захід адміністративного стягнення, який поєднуєв собі аспекти матеріально-обмежувального впливу. Цей захід стягненнязастосовується при деяких адміністративних проступках з особливою ан-тисуспільною спрямованістю, близькі до злочинів: дрібну крадіжку дер-жавного або колективного майна (ч.1 ст.51 КУпАП); ухилення від відшко-дування майнової шкоди, заподіяної злочином підприємствам, установам,організаціям (ст.511 КУпАП); дрібне хуліганство (ст.173 КУпАП); поширю-вання неправдивих чуток (ст.1731 КУпАП); розпивання спиртних напоїв угромадських місцях і поява в громадських місцях у п'яному вигляді, вчине-ні особою двічі протягом року (ч.3 ст.178 КУпАП); злісна непокора законно-му розпорядженню або вимозі працівників міліції (ст.185 КУпАП); повторнепротягом року порушення встановленого порядку організації проведеннязборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ч.2 ст.1851 КУпАП); пу-блічні заклики до невиконання вимог працівника міліції (ст.1857 КУпАП).

Виправні роботи призначаються тільки як основне стягнення по поста-нові районного судді, яка приймається ним одноособово. Виправні роботине можуть бути застосовані до військовослужбовців та призваних на збо-ри військовозобов'язаних, осіб рядового та начальницького складів орга-нів внутрішніх справ, народних депутатів України та осіб наділених дипло-матичним імунітетом. Мета цього заходу стягнення — грошове покарання,вплив на матеріальні інтереси порушника та його перевиховання в умовахтрудового колективу.

Матеріальний вплив при призначенні виправних робіт виявляється втому, що із заробітку порушника в доход держави проводяться відрахуван-ня в розмірі встановленому постановою районного суду (судді), в межах20% заробітку. До суми останнього входять: заробітна плата за основниммісцем роботи, за сумісництвом, гонорари, які отримані згідно догово-рів та трудових угод. Утримання не допускаються з пенсій та допомог, якіотримуються у порядку соціального забезпечення та страхування, а такожз виплат одноразового характеру. Відрахування здійснюються з усієї сумизаробітку без виключення з нього податків та інших платежів.

Застосування даного заходу окрім матеріальних втрат для порушникапередбачає і деякі правообмеження: забороняється надання чергової від-пустки в період відбування покарання; час відбуття виправних робіт не за-раховується до стажу роботи , який надає право на отримання щорічноївідпустки, надбавок до заробітної плати та інших пільг.

Строк виправних робіт не повинен перевищувати двох місяців.

Виправні роботи, що призначаються постановою суду (судді) в ад-міністративному порядку, не тягнуть судимості, і їх необхідно відрізня-ти від виправних робіт, передбачених кримінальним кодексом (ст.57 ККУкраїни). Останні призначаються згідно вироку суду за скоєння злочину натермін від 6-и місяців до 2-х років і тягнуть за собою судимість. Виправніж роботи, як захід адміністративної відповідальності не тягнуть судимості,не є вони й підставою для звільнення з роботи. Виправні роботи не можутьпризначатися недієздатним особам, пенсіонерам, інвалідам, вагітним жін-кам, особам, які не мають постійного міста роботи.

Законодавець не встановлює мінімальний термін виправних робіт, алевиходячи з доцільності застосування цього адміністративного стягнення,ми вважаємо, що мінімальний термін виправних робіт не повинен бутименшим за 15 днів.

Адміністративний арешт — найбільш суворий захід адміністративно-го стягнення, який застосовується у виключних випадках. Призначаєтьсялише за постановою суду (судді) у тому разі, якщо за обставинами справи,з урахуванням особи порушника, суддя прийде до висновку, що застосу-вання інших видів стягнення буде недостатньо. Призначається цей захід настрок до 15 діб (ст.32 КУпАП).

Винятковість адміністративного арешту виявляється в тому, що вінвстановлюється за вчинення адміністративних проступків з особливою ан-тигромадською спрямованістю, які найбільш наближені до кримінально-караних. В Кодексі України про адміністративні правопорушення адміні-стративний арешт призначається за скоєння таких правопорушень:

незаконне вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пере-силання наркотичних засобів або психотропних речовин без метизбуту в невеликих розмірах (ст.44 КУпАП);

дрібне хуліганство (ст.173 КУпАП);

розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громад-ських місцях у п'яному вигляді (ч.3 ст.178 КУпАП);

злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівникаміліції, військовослужбовця, члена громадського формування з охо-рони громадського порядку (ст.185 КУпАП);

порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вулич-них походів і демонстрацій (ст.1851 КУпАП);

прояв неповаги до суду (ст.1853 КУпАП).

Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок,жінок, які мають дітей віком до 12 років, до осіб, які не досягли 18 ро-ків, до інвалідів І та II груп (ч.2 ст.32 КУпАП), військовослужбовців та при-званих на збори військовозобов'язаних, осіб рядового та начальницькогоскладів органів внутрішніх справ (ст.15 КУпАП).

Застосування адміністративного арешту не тягне за собою судимості,не є підставою для звільнення з роботи і не перериває трудового стажу.Однак, час перебування під арештом не включається до стажу, який надаєправо на щорічну відпустку і заробітна плата за період утримання під аре-штом не сплачується.

Видворення за межі України як захід адміністративного стягнення за-стосовується за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпекиУкраїни виключно до іноземців, якщо:

їх дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охо-рони громадського порядку;

це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтер-есів громадян України;

вони грубо порушили законодавство про правовий статус іноземців.

Аналізуючи правову норму актів адміністративної відповідальності, слід

зазначити, що сьогодні належним чином чинним законодавством видво-рення за межі України як вид адміністративного стягнення не оформлено.

Деякі вчені-адміністративісти відносять видворення до числа заходівприпинення, хоча ст.24 КУпАП і називає його адміністративним стягнен-ням. Аналізуючи дану точку зору, слід зазначити, що вона має право на іс-нування і відкинути її повністю ми не можемо. У випадку ухвалення рішен-ня про видворення іноземець зобов'язаний покинути територію України втерміни, зазначені в цьому рішенні. Якщо іноземець ухиляється від ви-конання такого рішення, то він підлягає затриманню і примусовому ви-дворенню, проте для цього необхідна санкція прокурора. Затримання дляпримусового видворення допускається тільки на термін, необхідний дляпрактичної реалізації даного рішення. Рішення про видворення іноземцяможе бути оскаржене в судовому порядку. Оскарження не припиняє вико-нання рішення про видворення. Видворення іноземців здійснюється орга-нами внутрішніх справ. Іноземці, які підлягають видворенню, або юридич-ні особи, які приймають цих іноземців, відшкодовують витрати, пов'язаніз видворенням.

Крім стягнень передбачених ст.24 КУпАП в ст.24-1 законодавець пе-редбачив заходи виховного впливу, які застосовуються до неповнолітніх,які скоїли правопорушення у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років.До них відносяться: 1) зобов'язання публічно або в іншій формі попроси-ти вибачення у потерпілого; 2) застереження; 3) догана або сувора догана;4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх заміню-ють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою,а також окремим громадянам на їх прохання.

Зобов'язання привселюдно чи в іншій формі попросити вибачення употерпілого є найменш суворою мірою. Воно застосовується органом адмі-ністративної юрисдикції в тих випадках, коли він дійшов висновку, що не-повнолітній усвідомив неправомірність свого поводження, суспільну шкід-ливість вчиненого діяння і покаявся в цьому.

Застереження — більш суворий захід виховного впливу, і полягає вінв усному оголошенні органом адміністративної юрисдикції офіційного, відімені держави, осуду й осудження неповнолітнього правопорушника і йогоповодження, що проявилося в здійсненні адміністративного правопору-шення, яке не становить великої громадської небезпеки.

Догана чи сувора догана — захід морально-психологічного впливу,який застосовується до неповнолітніх правопорушників у разі систематич-ного невиконання встановлених правил поведінки і здійснення правопору-шень, що свідчать про формування антигромадської установки. Догана чисувора догана вважаються більш жорсткими заходами стягнення, ніж по-передження неповнолітнього. Вони супроводжуються офіційним, від іменідержави, суворим осудом і осудженням неповнолітнього правопорушникаі вчиненого ним діяння.

Передача неповнолітнього під нагляд педагогічному чи трудовомуколективу являє собою покладання органом адміністративної юрисдикціїна відповідний .колектив з його (колективу) згоди обов'язку здійснювативиховний вплив на неповнолітнього і контролювати його поведінку.

Передача неповнолітнього під нагляд окремим громадянам полягає впокладанні на них обов'язків з виховання піднаглядного і контролю за йогоповедінкою.

При передачі неповнолітнього під нагляд батькам, особам, що їх замі-щають, педагогічному чи трудовому колективу орган адміністративної юрис-дикції не встановлює термінів такого нагляду. Однак на практиці нагляд за-значеними особами здійснюється, як правило, протягом не менше року.

Зазначені заходи застосовуються в адміністративно-судовому поряд-ку і спрямовані на забезпечення виховного впливу щодо неповнолітнього.На відміну від аналогічних примусових заходів виховного характеру, якізастосовуються в ст.105 КК: 1) адміністративні заходи впливу передбаче-ні ст.24-1 КУпАП не відноситься до обставин, що звільняють від покаран-ня; 2) з перерахованих заходів лише застереження та передача під наглядбатьків чи осіб, які їх заміняють мають аналогію в кримінальному законо-давстві; 3) при здійсненні адміністративного впливу на неповнолітньогозастосовується лише один захід, в кримінально-правовій нормі до непо-внолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховногохарактеру; 4) в КУпАП не визначається тривалість і порядок проведення за-ходів виховного впливу, в ч.3 ст.105 КК зазначається тривалість здійснен-ня деяких заходів.

Заходи виховного впливу, що застосовуються до неповнолітніх від-межовуються від адміністративних стягнень наступним: 1) адміністративністягнення застосовуються майже до усіх фізичних осіб, які вчинили право-порушення, заходи впливу застосовуються лише до неповнолітніх правопо-рушників; 2) адміністративні стягнення застосовуються за найшкідливіші(суспільно небезпечні) правопорушення, зокрема і ті, які вчиненні непо-внолітніми (ст.13 КУпАП); 3) на відміну від адміністративних стягнень, за-ходи впливу, які застосовуються до неповнолітніх носять виховний та по-переджувальний характер, і не є штрафними санкціями; 4) на відміну відзаходів виховного впливу, система адміністративних стягнень, яка перед-бачена ст.24 КУпАП подається в законодавстві з урахуванням зростання їхсуворості, заходи виховного впливу характеризуються однаковою мірою су-ворості (пояснюється це тим, що вони носять виховне спрямування); 5) навідміну від адміністративних стягнень питання виконання постанов про за-стосування заходів виховного впливу не врегульовано законодавством.

Загальні правила накладення стягнень за адміністративні правопору-шення, які конкретизують і поглиблюють конституційні принципи закон-ності, гуманізму, індивідуалізації адміністративної відповідальності, закрі-плено в главі IV КУпАП України.

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається в меж-ах, встановлених нормативним актом, який передбачає відповідальністьза вчинене правопорушення. при накладенні стягнення враховуються ха-рактер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини,майновий стан, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність(ст.33 КУпАП).

Особу порушника характеризують, перш за все, ознаки, властивісуб'єктові проступку (вік, стать, службовий, соціальний стан, протиправнаповедінка в минулому), а також поведінка в трудовому колективі і в побуті,ставлення до сім'ї, колег по роботі, навчанню тощо. Всі ці обставини ма-ють бути встановлені органом (посадовою особою), який розглядає справу,щоб мати повну уяву про особу порушника.

При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних пра-вопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопору-шення окремо (ч.1 ст.36 КУпАП). Такий порядок застосування стягнень зу-мовлений тим, що справи про адміністративні правопорушення однієї і тієїж особи вирішують частіше за все різні державні органи (посадові осо-би) в межах своєї підвідомчості. Наприклад, громадянин, перебуваючи вп'яному вигляді, що ображає людську гідність і суспільну мораль порушивтишу в громадському місці. За перше правопорушення стягнення накладаєначальник (заступник начальника) органу внутрішніх справ, а за друге —адміністративна комісія. Якщо особа вчинила кілька адміністративних пра-вопорушень, справи про які розглядаються одним і тим же органом (поса-довою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої забільш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягненняв цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбаче-них статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень(ч.2 ст.36 КУпАП). Так, при одночасному розгляді справ про незаконну тор-гівельну діяльність і злісну непокору законному розпорядженню чи вимо-зі працівника міліції, вчинених однією особою, суддя районного (міського)суду може застосувати адміністративний арешт на строк до 15 діб з кон-фіскацією предметів незаконної торгівлі. Адміністративне стягнення можебути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопору-шення, а при триваючому правопорушенні — два місяці з дня його виявлен-ня (ч.1 ст.38 КУпАП). Таким чином, для більшості правопорушень точкоювідліку строку давності притягнення до адміністративної відповідальності єдень вчинення правопорушення. При цьому день вчинення правопорушен-ня в 2-місячний строк не включається. Строк спливає о 24 годині останньоїдоби другого місяця.

При триваючому правопорушенні початок перебігу строку давності ви-значається по-іншому. Точкою відліку тут є момент виявлення проступку.Це пояснюється характером триваючих правопорушень. Вони вчинюють-ся більш менш тривалого часу, характеризуються безперервним здійснен-ням єдиного діяння. До них може бути віднесено, наприклад, ухилення відприбуття за викликом в прокуратуру, зберігання міцних напоїв домашньоговиготовлення, проживання без паспорта тощо.

У разі відмови з порушенні кримінальної справи або закриття кримі-нальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністратив-ного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено непізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову з порушеннікримінальної справи або про її закриття (ч.2 ст.38 КУпАП).

В ч.2 ст.328 КУпАП законодавець вказує, що у разі відмови в порушеннікримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності вдіях правопорушника ознак порушення митних правил, стягнення у виглядіпопередження, штрафу може бути накладено не пізніше як через місяць здня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи абопро її закриття. При цьому товари та транспортні засоби підлягають кон-фіскації незалежно від часу вчинення або виявлення порушення митнихправил.

Адміністративне стягнення за корупційні діяння або інші правопору-шення, пов'язані з корупцією, може бути накладено не пізніше як черезшість місяців з дня його вчинення (ст.12 Закону України «Про боротьбу зкорупцією»).

Накладення адміністративного стягнення тягне для порушника певнінесприятливі юридичні наслідки. По-перше, повторне, протягом року вчи-нення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміні-стративному стягненню, визнається обтяжливою обставиною, про що вищевже згадувалось. По-друге, законодавство про адміністративні правопо-рушення досить часто розглядає повторність як кваліфікуючу обставину.По-третє, в окремих випадках, повторне вчинення однорідного правопо-рушення тягне кримінальну відповідальність. У зв'язку з цим ст.39 КУпАПвстановила строк, після закінчення якого особа вважається такою, що небула піддана адміністративному стягненню. Цей строк обчислюється з мо-менту закінчення адміністративного стягнення і становить один рік.

Для визнання особи такою, що не була піддана адміністративному стяг-ненню не потрібно видання будь-якого спеціального документа. Стягненняпогашається автоматично після закінчення річного строку і при невчиненніпротягом цього строку нового адміністративного проступку. Якщо ж особавчинить нове правопорушення до погашення стягнення за попереднє, пе-ребіг строку переривається. Давність в цих випадках починається з момен-ту закінчення виконання адміністративного стягнення призначеного за но-вий вчинений проступок.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

Поняття та ознаки адміністративної відповідальності.

Співвідношення адміністративної відповідальності з іншими різ-новидами юридичної відповідальності.

Підстави адміністративної відповідальності та їххарактеристика.

Поняття, ознаки адміністративного правопорушення(проступку).

Склад адміністративного правопорушення та характеристикайого елементів.

Обставини, що виключають адміністративну відповідальність.

Обставини, що пом'якшують, обтяжують адміністративнувідповідальність.

Основні та додаткові адміністративні стягнення: їххарактеристика.

Основні правила накладення адміністративних стягнень.

Поняття, ознаки адміністративної делікатності.

ТЕМА 11.ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Поняття та види проваджень в справах про адміністративні пра-вопорушення, їх завдання.

Принципи та учасники провадження в справах про адміністратив-ні правопорушення.

Стадії та строки провадження.

Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративніправопорушення.