3. СТАДІЇ ТА СТРОКИ ПРОВАДЖЕННЯ

магниевый скраб beletage

Під стадією провадження необхідно розуміти таку порівняно само-стійну його частину, котра наряду із загальними завданнями проваджен-ня має притаманні тільки їй цілі і особливості. Стадії відрізняються однавід одної і колом учасників провадження, характером проваджуваних дійта їх юридичною роллю. Розв'язання завдань кожної стадії оформлюєтьсяспеціальним процесуальним документом, який ніби підсумовує діяльність.Після прийняття такого акту розпочинається нова стадія. Стадії органічнопов'язані між собою, наступна, як правило, починається лише після того,як закінчена попередня, на новій стадії перевіряється те, що було зробле-но раніше.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення за своєюструктурою схоже на кримінальний процес, проте воно значно простіше імістить менше процесуальних дій.

У якому б порядку не здійснювалося провадження, воно, як правило,проходить такі стадії:

Перша стадія — порушення адміністративного провадження і адміні-стративне розслідування.

Друга стадія — розгляд справи про адміністративне правопорушеннята винесення по ній постанови.

Третя стадія — перегляд справи у зв'язку з оскарженням або опротес-туванням постанови по справі.

Четверта стадія — виконання постанови про накладення адміністра-тивного стягнення.

Кожна з цих стадій, в свою чергу складається із конкретних етапів, якіявляють собою окремі процесуальні дії.

Стадія порушення адміністративного провадження і адміністратив-ного розслідування — початкова стадія провадження. Підставою її пору-шення є дані, які з достатньою ймовірністю свідчать про наявність ознакпроступку, тобто такою підставою виступає факт вчинення адміністратив-ного правопорушення.

Вона складається з наступних етапів:

порушення справи;

з'ясування причин і обставин вчинення правопорушення, виявленнявинних, спричиненої шкоди тощо;

процесуальне оформлення результатів розслідування;

направлення матеріалів для розгляду справи за підвідомчістю.

Процесуальним документом, у якому юридично оформлюється ця ста-дія є протокол або акт про правопорушення.

До складання протоколу уповноважена особа з'ясовує обставини пра-вопорушення та наявність у діянні особи складу адміністративного про-ступку. Складений протокол повинен містити наступні дані: а) дату і місцейого складання; б) посаду, прізвище, ім'я та по-батькові особи, яка йогосклала; в) відомості про особу порушника; г) місце, час і суть вчиненогоправопорушення; д) нормативний акт, який передбачає відповідальністьза дане правопорушення; е) прізвища та адреси свідків і потерпілих, якщовони є; ж) пояснення порушника та інші відомості, необхідні для вирішен-ня справи.

Протокол підписується особою, яка його склала, і правопорушником.При наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписаний і цимиособами. У разі відмови особи, яка вчинила правопорушення від підписан-ня протоколу, у ньому про це робиться відповідний запис.

Особа, яка вчинила правопорушення, має право подати пояснення і за-уваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також ви-класти мотиви своєї відмови від його підписання.

При складанні протоколу порушникові роз'яснюються його пра-ва і обов'язки (ст.268 КУпАП та ст.366 МКУ), про що робиться відміткау протоколі.

Особливу увагу при складанні протоколу необхідно приділяти опи-су обставин, які свідчать про вчинене адміністративне правопорушення.Органу (посадовій особі), який проводить провадження, важливо мати уяв-лення про те, чи є зафіксоване в протоколі діяння адміністративним про-ступком. Бажано не допускати в протоколі загального опису правопору-шення (наприклад, «порушив громадський порядок», «нетактовно поводивсебе в громадському місці», «знаходився п'яним в громадському місці»), івказати в чому конкретно, і в яких протиправних діях (бездіяльності) зна-йшло вияв правопорушення.

При складанні протоколу бажано щоб дані про правопорушника заноси-лися з паспорту або іншого документа, який його замінює. Якщо ж право-порушник не має при собі документів, то уповноважена особа, яка складаєпротокол, повинна застосувати інші заходи для встановлення його особи.

В практичній діяльності органів внутрішніх справ непоодинокі випад-ки, коли винна у вчиненні правопорушення особа з метою ухилення від від-повідальності, під час складання протоколу про адміністративне правопо-рушення надає неправдиву інформацію про себе, або іноді надає дані іншоїособи, що може створити незручності для законослухняних громадян привідсутності будь-якої вини.

Протокол — це єдиний процесуальний документ, який є підставоюрозгляду і вирішення адміністративної справи. Завершальним етапомцієї стадії є направлення (надсилання) справи та протоколу до органу (по-садовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративнеправопорушення.

На відміну від кримінально-процесуального права адміністративне за-конодавство рідко передбачає прийняття акта, яким порушується справапро адміністративне правопорушення. В кримінальному процесі ним є по-станова про порушення кримінальної справи, в адміністративному прова-дженні проступків, як правило, закріплюється лише заключний документ —протокол про адміністративне правопорушення. Виключенням можуть бутиобставини, коли прокурором виноситься постанова про порушення зазна-ченого провадження.

Тобто протокол про адміністративне правопорушення є головним доку-ментом на всіх стадіях провадження, який не тільки закріплює факт право-порушення та є підставою для його розгляду, але й містить всю негативнуінформацію про проступок.

Справа про порушення митних правил вважається розпочатою з момен-ту складення протоколу про порушення митних правил (ст.358 МКУ). Змістпротоколу про порушення митних правил має свої вимоги, які його дещовідрізняються від вимог до змісту протоколу про адміністративне правопо-рушення, передбачених ст.256 КУпАП.

Разом з тим в законодавстві передбачені обставини, за яких адміні-стративна справа не порушується, а порушена підлягає закриттю (ст.247КУпАП):

відсутність події та складу адміністративного правопорушення;

недосягнення особою на момент вчинення адміністративного право-порушення 16-річного віку;

неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;

вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідноїоборони;

видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністратив-ного стягнення;

скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

закінчення на момент розгляду справи строків накладання адміні-стративного стягнення (ст.38 КУпАП);

наявність за тим самим фактом щодо особи, яка притягається до ад-міністративної відповідальності, іншого законного рішення;

смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Таким чином, порушення адміністративного провадження та адміні-стративне розслідування — є початковою стадією провадження, яка являєсобою комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлення самоїподії правопорушення, обставин проступку, їх фіксація та кваліфікація.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення та вине-сення по ній постанови — це основна стадія провадження в справах проадміністративні правопорушення, в ній вирішуються найважливіші завдан-ня провадження.

Вона включає такі етапи, як:

підготовка справи до розгляду та слухання справи;

аналіз зібраних матеріалів про обставини справи;

прийняття постанови по суті справи;

доведення змісту цієї постанови до відома правопорушника.

На етапі підготовки справи до розгляду вирішуються наступніпитання:

чи належить до компетенції органу, посадової особи розгляд даноїсправи;

чи правильно складено протокол та інші матеріали справи;

чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і міс-це її розгляду;

чи витребувані необхідні додаткові матеріали;

чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається доадміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних пред-ставників і адвоката.

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються, як прави-ло, за місцем їх вчинення (ст.276 КУпАП) або за місцезнаходженням мит-ного органу, в зоні якого вчинено правопорушення (ст.388 МКУ). Окремісправи за порушення водіями правил дорожнього руху можуть розглядати-ся також за місцем обліку транспортних засобів.

Строки розгляду справи наступні (ст.277 КУпАП):

протягом 15 днів;

за деякі правопорушення 7 днів;

за деякі правопорушення 5 днів;

за деякі правопорушення 3 дні.

З дня одержання уповноваженим органом чи посадовою особою прото-колу та інших матеріалів справи.

За дрібне хуліганство, розпивання спиртних напоїв у громадських міс-цях, злісну непокору, виявлення неповаги до суду та деяких інших право-порушень термін розгляду встановлений — одна доба.

Справа про порушення митних правил розглядається у п'ятнадцяти-денний строк з дня отримання посадовою особою митного органу або су-дом (суддею) матеріалів, необхідних для вирішення справи (ст.389 МКУ).

Слухання справи починається з оголошення складу колегіального ор-гану або представлення посадової особи, що його розглядає. Головуючийоголошує, яка справа підлягає розгляду та хто притягається до адміністра-тивної відповідальності. Всім учасникам провадження роз'яснюються їхправа та обов'язки. Далі оголошується протокол про адміністративне пра-вопорушення, заслуховуються особи, які беруть участь у справі, досліджу-ються докази і вирішуються клопотання. У разі участі в розгляді справипрокурора заслуховується його висновок.

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне пра-вопорушення зобов'язаний з'ясувати:

чи було вчинено адміністративне правопорушення;

чи винна дана особа в його вчиненні;

чи підлягає вона адміністративній відповідальності;

чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність;

чи заподіяно майнову шкоду;

чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопо-рушення на розгляд товариського суду, трудового колективу;

з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного ви-рішення справи.

При розгляді колегіальним органом справи про адміністративне право-порушення ведеться протокол, в якому зазначається (ст.281 КУпАП):

дата і місце засідання;

найменування і склад органу, який розглядає справу;

зміст справи, що розглядається;

відомості про явку осіб, які беруть участь у справі;

пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, їх клопотання ірезультати їх розгляду;

документи і речові докази, досліджені при розгляді справи;

відомості про оголошення прийнятої постанови і роз'яснення поряд-ку та строків її оскарження.

Протокол засідання колегіального органу підписується головуючим назасіданні і секретарем цього органу.

Встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню адміністратив-ного правопорушення, орган або посадова особа, яка розглядає справувносить у відповідний державний орган, громадську організацію або по-садовій особі пропозиції про вжиття заходів щодо усунення цих причин таумов. Гарантією дієвості таких пропозицій є закріплення обов'язку повідо-млення про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження органу (по-садовій особі), який вніс пропозицію.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган абокомпетентна посадова особа виносить постанову по справі, яка повиннамати наступні реквізити (ст.283 КУпАП):

найменування органу (посадової особи), який виніс постанову.Зазначена інформація про орган, крім формальних вимог, пов'язаназ забезпеченням гарантій права особи, яка притягається до відпові-дальності на оскарження постанови. В зв'язку з цим, і дата прийнят-тя постанови і найменування органу мають важливе значення длявизначення інстанції для оскарження і обчислення строків оскар-ження постанови;

дата розгляду справи;

відомості про особу, щодо якої розглядається справа. Мова йде пронеобхідність позначення в протоколі прізвища, ім'я, по-батькові,віку, місця роботи (навчання) і місця проживання особи по відно-шенню до якої винесена постанова;

викладення обставин, установлених при розгляді справи. При ви-кладенні зазначених обставин особливе значення має правильнаюридична кваліфікація діяння, яке є підставою розгляду справи,об'єктивне викладення всіх обставин, не тільки викладених в про-токолі про адміністративне правопорушення, а й отриманих під часрозгляду справи від свідків, потерпілих, громадських організацій;

зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність задане адміністративне правопорушення направлене на забезпечен-ня законності при застосуванні заходів виховного впливу. Не пооди-нокі випадки, коли за конкретне адміністративне правопорушеннязастосовувалися санкції, не передбачені відповідним нормативнимактом;

прийняте по справі рішення. Вимоги закону в цій частині зводятьсядо того, щоб у постанові було вказано, яке рішення прийнято в ре-зультаті розгляду справи.

Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністра-тивне правопорушення органами (посадовими особами) одночасно вирішу-ється питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постановіпо справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок істрок її відшкодування.

Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилуче-ні речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосівчленів колегіального органу, присутніх на засіданні. Постанова підпису-ється посадовою особою, що розглядала справу, а постанова колегіальногооргану — головуючим на засіданні і секретарем цього органу.

По справі уповноваженим органом або посадовою особою може бутивинесено одну з таких постанов:

про накладення адміністративного стягнення;

про застосування заходів впливу, що застосовуються до неповноліт-ніх (ст.24-1 КУпАП);

про закриття справи.

Постанова про закриття справи виноситься при: 1) оголошенні усногозауваження; 2) передачі матеріалів на розгляд товариського суду або пе-редачі їх прокурору, органу дізнання чи попереднього слідства; 3) при на-явності обставин, що виключають провадження в справі.

Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи.Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі,щодо якої її винесено. Копія постанови в той же строк вручається або ви-силається потерпілому на його прохання. Вона вручається під розписку, апро висилання робиться відповідна відмітка у справі.

В справах про деякі адміністративні проступки пов'язані з порушеннямправил застосування, зберігання, носіння або перевезення вогнепальної(ст.ст. 174, 191 КУпАП), орган, уповноважений вирішувати справу надси-лає копії постанови підприємству, установі, організації для відома і органувнутрішніх справ для розгляду питання про заборону цій особі користува-тися вогнепальною зброєю.

У справі про порушення митних правил митний орган або суд (суддя),що розглядає справу, виносить одну з таких постанов (ст.391 МКУ):

про проведення додаткової перевірки;

про накладення адміністративного стягнення;

про закриття провадження в справі;

про порушення кримінальної справи про контрабанду.

Стадія перегляду справи у зв'язку з оскарженням або опротестуван-ням постанови є факультативною, тобто необов'язковою, і настає лише увипадку оскарження або опротестування прийнятої постанови по суті спра-ви. Вона може закінчитися прийняттям одного з таких рішень — про відмі-ну, про зміну або залишення в силі прийнятої постанови.

Перегляд — це перевірка законності і обґрунтованості справи суб'єктом,який наділений правом відміняти, змінювати або залишати раніше прийня-ту постанову без змін.

Перегляд постанови, як самостійна стадія, побудований на основі по-єднання можливості оскарження і опротестування постанови з обов'язкомкомпетентної особи або органів розглядати і при наявності підстав пере-глядати їх, дозволяє на підставі єдиного тлумачення і застосування законувиправляти і усувати допущені помилки. Гарантією дотримання законностіє також право вищих органів управління і голови вищого суду незалежновід наявності скарги громадянина, протесту прокурора відміняти або змі-нювати постанови.

Перегляд слід відрізняти від повторного розгляду справи, який прова-диться у тих випадках, коли прийнята раніше постанова скасована і справунаправлено на новий розгляд. У першому випадку діє постанова по справі,законність та обґрунтованість якої перевіряється. У другому — стару поста-нову скасовано і у справі необхідно прийняти нову постанову.

Сам факт існування можливості перегляду постанови судом або вищиморганом має велике превентивне значення, примушує посадову особу, якійдоручено застосовувати адміністративне стягнення, більш відповідальноставитися до винності особи, кваліфікації її дій, вибору заходу стягнення.

Процесуальною підставою перегляду можуть бути: 1) скарга грома-дянина, по відношенню до якого винесено постанову; 2) скарга потерпіло-го; 3) протест прокурора. Ініціатива щодо перегляду постанови може ви-ходити також від голови вищого суду та з ініціативи органу, який здійснюєконтроль за законністю, або який прийняв постанову.

Постанова у справі про порушення митних правил може бути оскарже-на особою, стосовно якої вона винесена, або представником такої особи(ч.1 ст.393 МКУ).

Постанова районного (міського) суду (судді) про накладення адміні-стративного стягнення є остаточною і оскарженню в порядку провадженняв справах про адміністративні правопорушення не підлягає. Але це не ви-ключає можливість її опротестування прокурором (ст.289 КУпАП).

Порядок оскарження постанови по справі наступний (ст.288 КУпАП):

постанову адміністративної комісії — у виконавчий комітет від-повідної Ради або в районний (міський) суд, рішення якого єостаточним;

рішення виконавчого комітету селищної, сільської Ради — у вико-навчий комітет районної, міської, районної в місті Ради або в район-ний (міський) суд, рішення якого є остаточним;

постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміні-стративного стягнення у вигляді штрафу — у вищий орган (вищесто-ящий посадовій особі) або в районний (міський) суд, рішення якогоє остаточним: постанову про накладення іншого адміністративногостягнення — у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі),після чого скаргу може бути подано в районний(міський) суд, рішен-ня якого є остаточним.

Постанову про одночасне накладення основного і додаткового адміні-стративних стягнень може бути оскаржено за вибором особи, щодо якої їївинесено, чи потерпілого в порядку, встановленому для оскарження осно-вного або додаткового стягнення.

постанову органу внутрішніх справ (посадової особи), Державноїінспекції по маломірних суднах про накладення адміністративногостягнення у вигляді попередження, зафіксованого на місці вчинен-ня правопорушення без складання протоколу, — у вищестоящий ор-ган (вищестоящий посадовій особі);

постанову посадової особи військової автомобільної інспекції посправі про порушення правил дорожнього руху — вищестоящій поса-довій особі, правомочній розглядати скаргу.

Ст.393 МКУ закріплений порядок оскарження постанов про порушеннямитних правил, який здійснюється в наступному порядку:

скарга на постанову митниці регіонального підпорядкування можебути подана до відповідної регіональної митниці або місцевого судуза місцезнаходженням митниці, яка винесла постанову;

постанова регіональної митниці по скарзі на постанову підпорядко-ваній їй митниці може бути оскаржена до спеціально уповноважено-го центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи абодо місцевого суду за місцезнаходженням цієї регіональної митниці;

постанова регіональної митниці, митниці центрального підпоряд-кування може бути оскаржена до спеціально уповноваженого цен-трального органу виконавчої влади в галузі митної справи або домісцевого суду за місцезнаходженням відповідної регіональноїмитниці.

Скаргу на постанову може бути подано протягом десяти днів з дня ви-несення постанови (ст.289 КУпАП та ч.7 ст.393 МКУ). В разі пропуску за-значеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якоївинесено постанову, може бути поновлено органом уповноваженим роз-глядати справу.

Скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс постанову посправі про адміністративне правопорушення, якщо інше не встановлено за-конодавством. Скарга, що надійшла, протягом трьох діб надсилається ра-зом із справою органу уповноваженому її розглядати (ст.288 МКУ).

Подання у встановлений строк скарги або протесту зупиняє виконанняпостанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду скар-ги, за винятком постанов про застосування таких стягнень як: 1) поперед-ження; 2) адміністративний арешт; 3) накладення штрафу, що стягуєтьсяна місці вчинення адміністративного правопорушення (ст.291 КУпАП).

Протест винесений прокурором по скарзі вноситься у вищестоящий ор-ган (посадовій особі) відносно органу, який прийняв рішення по скарзі.

Строк розгляду скарги або протесту на постанову складає десять днівз дня їх надходження (ст.292 КУпАП).

Орган або посадова особа при розгляді скарги або протесту на поста-нову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність іобґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень (ст.293КУпАП та ст.394 МКУ):

залишає постанову без зміни, а скаргу або протест беззадоволення;

скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

скасовує постанову і закриває справу;

змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актомпро відповідальність.

Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовоюособою), неправомочними вирішувати цю справу, то така постанова скасо-вується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадо-вої особи).

Копія рішення по скарзі або протесту на постанову по справі протягомтрьох днів надсилається потерпілому на його прохання. Про результатирозгляду протесту повідомляється прокуророві.

Стадія виконання постанови про накладення адміністративногостягнення є завершальною стадією провадження у справах про адміні-стративні правопорушення. Її сутність полягає в практичній реалізації ад-міністративного стягнення призначеного правопорушнику постановою. Відтого, як послідовно реалізовано постанову про адміністративне стягнен-ня, наскільки справу доведено до завершення залежить рівень ефектив-ності боротьби з адміністративними правопорушеннями, їх попередження,результативність виховання громадян в дусі точного та неухильного до-тримання законів. Лише за умов реального виконання накладеного адмі-ністративного стягнення спрацьовує механізм його впливу на свідомістьправопорушника, практично забезпечується дотримання одного з головнихправових принципів — невідворотності покарання. І навпаки, невиконаннянакладених стягнень робить всю попередню процедуру провадження ма-лоефективною, веде до дискредитації рішень уповноважених органів, а упорушника виникає почуття безкарності, внаслідок чого він нерідко зновустає на шлях скоєння правопорушень.

Стадія виконання постанови про накладання адміністративного стяг-нення має уособлену нормативну регламентацію, вона передбачає вико-нання певних дій компетентними органами, установами та їх посадовимиособами, що базуються як на нормативних приписах, так і на постановахпро накладення адміністративного стягнення.

Якщо накладення адміністративного стягнення є юридичним фактом,що тягне за собою виникнення правових відносин між юрисдикційним ор-ганом і особою, відносно якої винесено рішення про застосування заходівадміністративного стягнення, то виконання постанови є аналогічним фак-том, який тягне виникнення відносин між органом або посадовою особою,уповноваженими виконувати постанову про накладення стягнення, і осо-бою щодо якої вона виконується.

Необхідною умовою виконання постанови про накладення адміністра-тивного стягнення вважається набуття нею законної сили. Це означає, щопостанова набула значення закону, є обов'язковою і підлягає реалізації.У випадках оскарження або опротестування постанови, її виконання зупи-няється, а потім відновлюється, якщо скарга або протест залишилися беззадоволення.

Відповідно до ст.299 КУпАП постанова підлягає виконанню з моментуїї винесення. На відміну від вироків судів з кримінальних справ, які згіднозагального правила можуть бути приведені до виконання лише після закін-чення строку касаційного оскарження, постанови про накладення адміні-стративних стягнень є актами управління і набувають сили негайно.

При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адмі-ністративного стягнення, постанова підлягає виконанню після залишенняскарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосу-вання заходів стягнення у вигляді попередження, а також у випадках на-кладення штрафу, який стягується на місці скоєння адміністративного пра-вопорушення (ст.258 КУпАП).

Стаття 301 КУпАП передбачає відстрочку виконання постанов у виглядіштрафу, адміністративного арешту і виправних робіт, якщо негайне її ви-конання є неможливим. Орган (посадова особа), який виніс постанову пронакладення адміністративного стягнення може відстрочити її виконання настрок до одного місяця.

Відстрочка виконання постанови є винятком із загальних правил. Вонаможлива, наприклад, з приводу тяжкої хвороби особи, яку притягнуто довідповідальності, якщо цей факт підтверджений документом лікувальноїустанови; у зв'язку із складними сімейними обставинами або іншими сер-йозними причинами, які дійсно перешкоджають невідкладній реалізації по-станови. Характерно, що відстрочка поширюється лише на постанови пронакладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного аре-шту, виправних робіт або штрафу (за винятком стягнення штрафу на міс-ці скоєння адміністративного правопорушення). Отже, якщо постановоюнакладено адміністративне стягнення: попередження, оплатне вилученняабо конфіскація предметів, позбавлення спеціального права — відстрочкавиконання заборонена.

В ст.303 КУпАП йдеться про те, що не підлягає виконанню постано-ва про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було зверну-то до виконання протягом 3-х місяців з дня винесення. До цього строкуне включається час, на який виконання зупиняється у зв'язку з відстроч-кою. З цього витікає, що постанова повинна бути звернута для виконан-ня протягом 3-х місяців з дня винесення. Якщо провадження починаєтьсяпісля цього строку, це вважається порушенням законності. Але, якщо ви-конання розпочато до закінчення строку давності накладення стягнення(ст.38 КУпАП), його можна продовжувати стільки, скільки це передбаченозаконодавством.

Встановлення 3-х місячного терміну виконавчого провадження дисци-плінує органи, уповноважені виконувати постанови, підвищує їх відпові-дальність за правильну, своєчасну та повну реалізацію цього акту.

Постанова про винесення попередження виконується у письмовій фор-мі (ст.306 КУпАП) і приймається до виконання органом (посадовою осо-бою), який прийняв постанову шляхом її оголошення правопорушнику.Наприклад, якщо стягнення у вигляді попередження накладається адмі-ністративною комісією, то вона і виконує її, оголошуючи про вжиті заходина засіданні.

На практиці існує чимало випадків, коли постанови про накладення ад-міністративного стягнення у вигляді попередження виноситься у відсут-ності порушника. Тоді вона виконується за допомогою вручення йому ко-пії постанови протягом трьох днів, про що робиться відповідна відмітка усправі (ст.285 КУпАП). Якщо ж попередження, як захід адміністративногостягнення виноситься на місці вчинення правопорушення, то воно оформ-ляється способом, який встановлений органом виконавчої влади, посадо-ві особи якого уповноважені виносити попередження (органи внутрішніхсправ, органи Міністерства транспорту тощо). Законодавством не врегульо-вана процедура виконання постанов про винесення попередження на місціскоєння правопорушень, за винятком тих обставин, які передбачені стат-тею 258 КУпАП (складання протоколу про адміністративне правопорушенняє обов'язковим, якщо порушник оспорює накладене на нього стягнення).

Сутність провадження щодо виконання постанови про накладенняштрафу (гл.27 КУпАП) полягає в практичній реалізації цього стягнення.Від того, наскільки своєчасно і повно виконується постанова, значною мі-рою залежить ефективність зазначеного провадження й всього інститутуадміністративної відповідальності.

Виконання постанови про застосування адміністративного штрафу єоднією з основних і важливих стадій провадження. Лише за умови реаль-ного стягнення накладеного штрафу спрацьовує механізм впливу адміні-стративного стягнення на свідомість правопорушника, практично забезпе-чується дотримання одного з найважливіших принципів адміністративноївідповідальності — невідворотності покарання за вчинене протиправне ді-яння, досягається мета запобігання вчинення нових правопорушень. Діючезаконодавство не встановлює єдиного порядку виконання цього адміністра-тивного стягнення, процедура і терміни його виконання залежать від рядуфакторів: добровільності сплачення правопорушником штрафної суми, на-явність скарги або протесту на постанову, наявність чи відсутність постій-ного заробітку, місця накладення штрафу.

У відповідності зі ст.307 КУпАП правопорушнику надається можливістьсамому сплатити накладений на нього штраф. Така сплата повинна бутивиконаною не пізніше 15 днів з дня вручення порушнику постанови про на-кладення штрафу. Закон передбачає призупинення виконання постановиу зв'язку з поданням скарги або винесення протесту. В цих випадках 15-денний термін сплати штрафу відраховується з дня повідомлення про за-лишення скарги або протесту без задоволення. Штраф, як і будь-яке іншеадміністративне стягнення, має публічний характер, тобто сплачується по-рушником. З цього правила закон передбачає виняток лише для осіб у віцівід 16 до 18 років у випадку вчинення ними адміністративного правопору-шення. При відсутності у них самостійного заробітку штраф стягується збатьків або осіб, які їх замінюють (ч.2 ст.307 КУпАП).

Загальне правило діє і відносно посадових осіб — штраф повинен стя-гуватись з їх особистого заробітку. Забороняється віднесення накладених

на посадових осіб штрафів на рахунок підприємств, установ і організацій.

Добровільна сплата порушником накладеного штрафу є вичерпною ви-могою при виконанні цього стягнення і не потребує застосування додатко-вих примусових дій компетентних державних органів, установ, організаційта їх посадових осіб. Цьому сприяє роз'яснення юрисдикційним органомпорядку сплати накладеного штрафу при винесені постанови. На необхід-ність такого роз'яснення вказують і відповідні відомчі нормативні акти (на-приклад, «Інструкція про порядок накладення та стягнення штрафів за по-рушення санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил»).Добровільна сплата накладеного штрафу не повинна залишатись безконтр-ольною. Належна організація контролю за процесом виконання стягнен-ня — одна з умов повного стягнення накладеного штрафу.

У випадку несплати штрафу у 15-денний термін закон передбачає при-мусовий порядок його стягнення (ст.308 КУпАП). Встановлення такого по-рядку обумовлено зазначеними вище реаліями виконавчої практики (колиштраф сплачують не всі правопорушники) і такий порядок спрямований назабезпечення повного виконання постанов.

Керуючись ст.308 КУпАП орган адміністративної юрисдикції, який упо-вноважений розглядати справи у випадку несплати порушником штрафуу зазначений в ст.307 КУпАП термін, надсилає постанову про накладенняштрафу для відрахування суми штрафу в примусовому порядку з його за-робітної плати чи іншого заробітку, пенсії або стипендії. При цьому подаль-ший порядок виконання постанови регламентується правилами встановле-ними Цивільним процесуальним кодексом України.

Бухгалтерія за місцем роботи (навчання) порушника зобов'язана стяг-нути із заробітної плати (пенсії, стипендії) вказану в постанові суму. Самаж постанова про накладення штрафу, за якою стягнення штрафу проведе-но повністю, з відміткою про виконання повертається до органу (посадовоїособи), який її виніс. Тобто, стадія виконання постанови про адміністра-тивний проступок в даному випадку закінчується поверненням до органуадміністративної юрисдикції документа (постанови, квитанції) з відміткоюпро сплату вказаної в постанові суми.

Якщо особа, яка піддана штрафу, не працює або стягнення штрафу іззаробітної плати або іншого заробітку, пенсії чи стипендії порушника не-можливе з інших причин, то виконання проводиться на підставі постановиоргану (посадової особи) про накладення штрафу державним виконавцемшляхом звернення стягнення на особисте майно порушника, а також найого частку в загальній власності (ч.2 ст.308 КУпАП).

Постанова про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчиненняабо безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення підлягаєобов'язковому виконанню протягом загального терміну встановленого дляреалізації постанов про адміністративні стягнення. Конфіскація здійсню-ється шляхом вилучення предметів і примусовій безоплатній його передачіу розпорядження відповідного державного органу, підприємства, організа-ції, тобто у власність держави. В залежності від особливостей і цільово-го призначення конфіскований предмет реалізується через спеціалізовануторгівельну мережу.

Конфіскований предмет, що є знаряддям вчинення або безпосереднімоб'єктом адміністративного правопорушення, підлягає обов'язковій реалі-зації, при цьому уповноважений орган враховує його стан й можливості по-дальшого використання. Предмети придатні для реалізації, направляютьсядо місцевої торгівельної мережі, непридатні за своїми якостями для реалі-зації направляються для знищення.

Перед реалізацією продовольчих товарів проводиться сертифікаціяякості продуктів. Її проводять санепідемстанція, ветеринарна служба,Держстандарт в залежності від номенклатури товару.

Про реалізацію конфіскованого предмета або його знищення обов'яз-ково складається акт, в якому вказуються особливості предмета, формареалізації або знищення та інші реквізити, що підтверджують факт реалі-зації або знищення. Акт підписується представниками відповідних органівуповноважених передавати на реалізацію предмети, їх реалізовувати абознищувати.

Провадження по виконанню постанови про конфіскацію закінчуєтьсяповерненням постанови з відміткою про виконання органу (посадовій осо-бі), яка винесла постанову (ст.316 КУпАП). Тільки після виконання цих ви-мог стадія виконання закінчується. При цьому необхідно відмітити, що взаконодавствах деяких держав закінчення провадження більш конкретновизначається за часом, що сприяє оперативному здійсненню виконавчогопровадження.

З точки зору виконавчого провадження оплатне вилучення та конфіс-кація достатньо схожі. Характерною рисою вказаних видів адміністратив-них стягнень є те, що вони не можуть бути звернуті на державне та гро-мадське майно. Особливістю даних видів стягнень є те, що особа, стосовноякої застосована конфіскація й оплатне вилучення, втрачає всі права навилучене майно. Тому конфіскації й оплатному вилученню підлягає лишепредмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передба-чено законодавством України (ч.1 ст.29 КУпАП). Рішення про позбавленняправа власності на певну річ (предмет) має приймати кваліфікований ор-ган, яким у даному випадку може бути тільки суд.

Згідно ст.311 КУпАП постанова про оплатне вилучення предмета, якийстав знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративногоправопорушення, виконується державним виконавцем.

Постанови про позбавлення спеціального права виконуються:

Про позбавлення права керування транспортними засобами — поса-довими особами органів внутрішніх справ, вказаними в п.2 ст.222КУпАП.

Про позбавлення права керування річковими та маломірними суда-ми виконується начальником Головної державної інспекції Україниз безпеки судноплавства та його заступниками, капітаном річково-го порту.

— Постанова про позбавлення права полювання береться до виконаннявказаними в ч.2 ст.242 КУпАП посадовими особами органів, мислив-ського господарства.

Існування такого права передбачає наявність ряду обов'язкових умов,пов'язаних зі здачею іспитів та певним станом здоров'я. При цьому правокерувати транспортними засобами надається на заздалегідь визначенийстрок, по закінченні якого проводиться додатковий огляд стану здоров'я.У зв'язку з цим не є адміністративним стягненням позбавлення водія правакерування (вилучення посвідчення та усунення водія від керування тран-спортним засобом) при виявленні у нього фізичних, психічних та інших ме-дичних вад на які встановлені медичні заборони, що перешкоджають до-пущенню особи до здійснення функцій водія. Вони можуть бути позбавленіправа керування будь-якими видами технічних транспортних засобів, щопідтверджуються відповідним посвідченням.

Слід враховувати ту обставину, що для позбавлення права керуваннявстановлені терміни позбавлення цього права, які диференціюються в за-лежності від виду адміністративного проступку. Законодавець у більшостінорм встановлює лише верхню межу строку позбавлення — не більше 3-хроків. Нижня межа такого строку безпосередньо не встановлюється (ст.30КУпАП) і тому визначається в межах мінімальної санкції, яка передбаченаст.124 КУпАП, тобто — три місяці.

Позбавлення громадянина права керування транспортним засобом, річ-ковим, маломірним судном або права полювання застосовується на строкдо трьох років. Однак, якщо особа позбавлена на визначений строк такогоправа, добросовісно ставиться до праці, зразково поводить себе, то орган(посадова особа), який наклав стягнення, має право скоротити встановле-ний постановою строк позбавлення права. Уповноважений орган (посадоваособа) може прийняти таке рішення за умов, що пройшло не менше поло-вини вказаного строку. Отже, якщо водій був позбавлений права керуваннятранспортним засобом на 2 роки, то для вирішення питання про скорочен-ня необхідно, щоб пройшло не менше одного року з моменту позбавленняцього права.

Клопотання про скорочення строку направляється (подається) громад-ською організацією або трудовим колективом, в якому працює особа, щопозбавлена спеціального права (ст.320 КУпАП).

Виходячи із змісту вказаної норми, неможливо визнати обґрунтованоюпрактику скорочення строків позбавлення на підставі листа або іншого до-кумента адміністрації підприємства де працює правопорушник, основниммотивом якого є виробнича необхідність.

Після закінчення строку позбавлення, а також у випадку його ско-рочення, особі підданій даному заходу стягнення, посвідчення водіяповертається.

Вилучення посвідчення водія ще не означає, що особа, яка позбавле-на права управління, дійсно протягом терміну позбавлення не буде керу-вати транспортним засобом. Проконтролювати додержання даної процеду-ри складно і не так просто, як вважається на перший погляд. На практицівиникають ситуації, коли особа, яка позбавлена права, має два посвідчен-ня водія, одне з яких вилучається, а інше правопорушник продовжує вико-ристовувати в якості дійсного, або водій керує транспортним засобом безпосвідчення. Тому, на нашу думку, необхідно вишукувати способи забез-печення механізму реального покарання порушників дорожнього руху, недопускати їх до цього процесу під час відбування покарання.

В статті 321 КУпАП законодавець врегульовує обчислення строків по-збавлення права керування транспортними засобами, річковими або мало-мірними судами, а також права мисливства. Загальне правило обчисленнястроків позбавлення права складається з того, що водії транспортних засо-бів, судноводії та особи, які порушили правила мисливства визнаються по-збавленими цього права з визначеного законодавством моменту, яким є ви-несення з цього приводу постанови уповноваженого органу або посадовоїособи. Виключенням вважаються обставини, коли правопорушники, які по-збавлені спеціального права, ухиляються від надання документу, що посвід-чує це право, в цьому випадку термін позбавлення їх права відраховується здня здачі або вилучення такого документу. Подання скарги або винесенняпротесту призупиняє термін позбавлення права. У випадку залишення скар-ги або протесту без задоволення термін відповідно подовжується.

При вирішенні питання про позбавлення права керування транспорт-ним засобом у водія вилучається посвідчення водія на термін до винесен-ня постанови по справі, а замість нього видається тимчасовий дозвіл направо керування, який дійсний до закінчення терміну, встановленого дляподання скарги, а якщо вона подана — до прийняття по ній рішення. Провидачу такого дозволу робиться відмітка в протоколі про адміністративнеправопорушення.

Якщо порушник не скористався наданим йому правом оскаржити ви-несену постанову про позбавлення права керування транспортним засо-бом по закінченні 10-денного терміну, відведеного на оскарження (ст.289КУпАП), тимчасовий дозвіл вважається недійсним і підлягає вилученню.Аналогічним шляхом діють і у випадку коли особа, відносно якої винесенопостанову, не звернулась до органу, який виніс дану постанову з прохан-ням про поновлення терміну оскарження, який було пропущено з поваж-ної причини.

Постанова про застосування виправних робіт реалізується в такомупорядку:

— районний (міський) суд (суддя) постанову про застосування виправ-них робіт надсилає до Державного департаменту України з питаньвиконання покарань на виконання не пізніше наступного дня післяїї винесення;

державний департамент України з питань виконання покарань одер-жавши постанову направляє її в інспекцію з виправних робіт за міс-цем проживання порушника;

інспектор з виправних робіт направляє отриману постанову адмі-ністрації підприємства (установи, організації) за місцем постій-ної роботи порушника, тобто туди, де буде відбувати стягненняправопорушник.

Бухгалтерія підприємства, установи, організації, де постійно працюєпорушник у відповідності з резолюцією керівника робить утримання з йогозаробітку в доход держави визначених сум протягом терміну відбуванняадміністративного стягнення. Їх розмір повинен обов'язково відповідатитому, який визначений постановою про адміністративне стягнення (до 20%заробітку). Утримання проводиться з усієї суми заробітку без виключеннясум податків та інших платежів, а також незалежно від наявності претензійдо порушника по виконавчим документам.

Ефективне виконання постанови про застосування виправних робіт, їхвиховний вплив багато в чому залежить від дій адміністрації даного під-приємства, в якому притягнутий безпосередньо відбуває призначениййому вид стягнення. Зокрема, на адміністрацію покладається:

правильне і своєчасне проведення утримань із заробітку порушника;

трудове виховання порушника;

інформування органів, що відають виконанням даного виду стяг-нення, про ухилення порушника від відбування покарання (ст.324КУпАП).

При одержанні копії постанови адміністрація підприємства зобов'язанаправильно та своєчасно відрахувати суму із заробітної плати порушника вприбуток держави і своєчасно перевести її на вказаний у постанові розра-хунковий рахунок.

Адміністрація зобов'язана контролювати поведінку особи, яка відбу-ває виправні роботи; проведення з нею виховної роботи, контролювати до-тримання виробничого режиму та дисципліни; інформувати інспекцію ви-правних робіт про кількість відпрацьованих порушником робочих днів тазапроваджених утримань, про кількість днів, коли притягнутий до відпові-дальності не працював, та причин невиходу, про застосування до порушни-ка заходів заохочення та стягнення, переведення на іншу роботу або звіль-нення з роботи за ініціативою адміністрації.

Норми ст.323 КУпАП закріплюють досить важливі для адміністративно-юрисдикційної діяльності правила обчислення строків відбування виправ-них робіт. Вони полягають в тому, що:

Відбування виправних робіт обчислюється часом, протягом якогопорушник працював і з його заробітку проводилось відрахування.

Кількість днів, відпрацьованих порушником, повинна бути не меншекількості робочих днів, які приходяться на встановлений районнимсудом (суддею) календарний термін стягнення.

Якщо порушник не відпрацював вказаної кількості робочих днів тавідсутні підстави для зарахування невідпрацьованих днів у строкстягнення, відбування виправних робіт триває до повного відпрацю-вання порушником призначеної кількості робочих днів.

В термін відбування стягнення зараховується час, протягом якогопорушник не працював з поважних причин та йому у відповідності іззаконом виплачувалась заробітна плата.

В термін відбування стягнення зараховується час хвороби, час, на-даний для догляду за хворим, і час проведений у відпустці по вагіт-ності та пільгах.

Час хвороби, викликаної сп'янінням або діями, пов'язаними ізсп'янінням, в термін відбування виправних робіт не зараховується.

Головне правило при виконанні цього виду стягнення полягає в тому,що строк виправних робіт обчислюється місяцями або днями (ст.37 КУпАП),а їх відбування — часом, протягом якого порушник працював і з його заро-бітку відбувалось відрахування.

Кількість днів, відпрацьованих порушником повинна бути не меншекількості робочих днів, що приходяться на встановлений судом (суддею)календарний термін стягнення.

Із змісту норми ст.325 КУпАП не ясно, що необхідно розуміти під ухи-ленням від відбування виправних робіт. В практичній діяльності органіввнутрішніх справ прийнято вважати такими тривалі прогули без поважнихпричин, а також ухилення від працевлаштування. Норма визначає лишеухилення від відбування виправних робіт осіб, які вчинили дрібне хуліган-ство. В цьому випадку постановою судді не відбутий строк виправних робітможе бути замінений штрафом в розмірі від трьох до семи неоподаткову-ваних мінімумів доходів громадян, або адміністративним арештом з розра-хунку один день арешту за три дні виправних робіт.

Законодавство про виконання постанов про застосування адміні-стративного арешту відносить до компетенції органів внутрішніх справ(ст.327 КУпАП). Постанова районного (міського) суду (судді) про застосу-вання адміністративного арешту береться до виконання терміново після їївинесення (ст.326 КУпАП). Сутність виконання даного стягнення полягаєв примусовому супроводженні особи, яка вчинила адміністративне право-порушення, до спеціально призначеної для цієї мети установи органів вну-трішніх справ. Постанова районного (міського) суду (судді) є остаточною іоскарженню в порядку провадження по справах про адміністративні пра-вопорушення не підлягає (ст.287 КУпАП). Подання скарги, протесту у від-повідності з ч.1 ст.291 КУпАП не призупиняє виконання постанови, і це євинятковим правилом. Це виключення належить як до адміністративно-го арешту так і до попередження як заходу адміністративного стягнення,який виноситься у письмовій формі.

Порядок відбування адміністративного арешту складається з особли-востей дотримання режиму покарання, зокрема:

особи, піддані адміністративному арешту, утримуються під вартою вмісцях, що визначені органами внутрішніх справ;

при виконанні постанови про застосування адміністративного аре-шту особи піддаються особистому огляду;

строк адміністративного затримання зараховується до строку адмі-ністративного арешту;

відбування адміністративного арешту здійснюється згідно правилвстановлених законодавством України.

Стаття 328 КУпАП встановлює порядок трудового використання осіб,підданих адміністративному арешту, а саме:

особи, піддані адміністративному арешту за правопорушення, пе-редбачені ч.1 ст.44; ст.173; 173-2; ч.3 ст.178; ст.185; ч.2 1851; і ч.1ст.1853; КУпАП повинні використовуватись на фізичних роботах;

організація трудового використання осіб, підданих адміністративно-му арешту, покладається на виконавчі комітети місцевих Рад;

особам, підданим адміністративному арешту, за час перебуван-ня під арештом заробітна плата за місцем постійної роботи невиплачується.

Організація залучення адмінарештованих до праці покладена на місце-ві органи влади, які визначають перелік підприємств, організацій, де вонимають працювати. Кошти, що надходять від підприємств і організацій зароботи, виконані адмінарештованими, зараховуються в бюджет відповід-них місцевих рад.

4.ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Адміністративне правопорушення може бути підставою для застосу-вання не тільки адміністративних стягнень, а й інших заходів адміністра-тивного примусу, зокрема, заходів припинення. Особливу їх групу ста-новлять заходи забезпечення провадження в справах про адміністративніправопорушення, які сприяють більш повному, своєчасному і правильно-му розгляду матеріалів, супроводжують застосування адміністративнихстягнень, забезпечують виконання постанов у справах про адміністративніправопорушення.

Характерними рисами заходів забезпечення провадження в справахпро адміністративні правопорушення є: по-перше, те, що вони застосову-ються з метою припинення адміністративних проступків, коли вичерпаноінші заходи впливу, встановлення особи, складання протоколу про адміні-стративне правопорушення, забезпечення своєчасного і правильного роз-гляду справи, виконання постанов у справах про адміністративні правопо-рушення; по-друге, заходи процесуального забезпечення застосовуютьсятільки в рамках провадження, що ведеться у зв'язку з правопорушеннями,тобто лише з моменту порушення справи і до її припинення і лише до осо-би, яка вчинила правопорушення; по-третє, крім вчинення правопорушен-ня, є додаткові підстави застосування цих заходів: неможливість припи-нення правопорушення іншими засобами, виконання інших процесуальнихдій (складання протоколу, встановлення особи тощо), можливе вчиненняособою нових проступків; по-четверте, це несамостійні, допоміжні заходивпливу, вони не вважаються санкціями, не тягнуть додаткових обмеженьдля порушника; по п'яте, встановлено процесуальний порядок їх застосу-вання: перелік у