3. Правове забезпечення захисту грунтів

магниевый скраб beletage

Необхідність земельної реформи в Україні викликана про-веденням широкомасштабної економічної реформи. Цілкомприродно, що найбільша потреба в реформуванні земельнихвідносин відчувається у сільському господарстві, де землявідіграє роль основного засобу виробництва.

Як показує світовий досвід, земельна реформа є складним ібагатогранним комплексом заходів, спрямованих на реалізаціюосновних цілей:

здійснення переходу від монополії до різних форм влас-ності на землю;

забезпечення соціальносправедливого та економічно об-грунтованого перерозподілу земель і створення рівнихумов для всіх форм господарювання на землі;

створення економічного та юридичного механізмів регу-лювання земельних відносин, що складаються як у про-цесі, так і в результаті їх реформування з метою забезпе-чення раціонального використання й охорони земель;

зупинення процесів деградації землі та інших пов'язанихіз нею природних ресурсів, їх відновлення й розширеневідтворення.

Здійснювана в Україні земельна реформа виявила недостат-ню врегульованість питань охорони як земельного фонду краї-ни в цілому, так і окремих категорій та видів земель.

Основа юридичної демонополізації земельної власності вУкраїні закладена Законом України від 30 січня 1992 р. "Проформи власності на землю". Ним поряд із державною запровад-жено колективну і приватну власність на землю. Всі вони ого-лошені рівноправними. У зв'язку з цим землекористувачів, якімають різні форми власності на землю, потрібно зобов'язатипроводити комплекс заходів щодо збереження та відтворенняземельного фонду країни. Діюче законодавство зобов'язує влас-ника землі використовувати землю за призначенням відповід-но до умов її надання. Проте Закон не встановлює обмежень унапрямі цієї діяльності, тому вона може бути різноманітною, алелише у межах сільськогосподарського виробництва. При цьо-му господарювання на землі має вестися найефективніше і най-раціональніше згідно із затвердженим проектом внутрішньогос-подарського землевпорядкування. Йдеться про заходи, якіпідвищують родючість землі і в основі яких лежать грунтовід-новні технології виробництва, що позитивно впливають на еко-логічний стан території землекористування. Розумне, науковообгрунтоване використання землі повинне сприяти відновлен-ню все нових і нових якісних показників грунтів і як резуль-тат - підвищенню родючості землі та зростанню врожайностісільськогосподарських культур.

Нові законодавчі акти суттєво розширюють коло людей, якібажають реалізувати своє конституційне право власності наземлю. Рівень освіти, професійні знання можуть бути різними,тому світосприймання і реалізація законодавчих положень прозбереження й відтворення ресурсного потенціалу грунтів зе-мельного фонду України також різні. З іншого боку, із земель-ного кодексу випливає, що землі, які знаходяться у колективнійвласності, мають водночас двох власників: сільськогосподарсь-ке підприємство як юридичну особу та громадян - членів цьо-го підприємства. Така ситуація суперечить природі й загаль-новизнаним принципам права власності, згідно з якими цеправо може належати лише одному суб'єктові. Дана обставинапороджує нечітку відповідальність за зміну якісних показниківродючості грунту і реалізацію програми захисту агроценозу віддеградації. Практика свідчить, що у країнах із вільною ринко-вою економікою структура інститутів земельної власностізбігається із загальноцивілістичною структурою власності. Вонапередбачає їх поділ на два основних інститути: публічнувласність на землю і приватну, що в Україні конституційнозакріплено, а саме - публічна власність, яка охоплює державнуі комунальну, та приватна, що охоплює приватну власністьфізичних і юридичних осіб.

Світовий досвід має приклади ефективного розв'язанняпроблеми охорони грунтів, підтримання їхньої родючості нависокому рівні як основи сталого розвитку держави та суспіль-ства в цілому. Так, у 1985 р. Конгресом США був прийнятийЗакон "Про гарантоване забезпечення продовольством". Згідноз ним для участі у багатьох програмах Міністерства сільськогогосподарства США всі землевласники, в тому числі фермери,мають розробити і впровадити на сильноеродованих земляхспеціальний грунтоохоронний план, погоджений із Службоюохорони грунтів. При цьому фінансова допомога надається тимфермерам, які застосовують грунтозахисне землеробство іздійснюють грунтозахисну організацію території своєї ферми. З1990 р. практично усі фермерські господарства укладали кон-тракти із Службою охорони грунтів і гарантували їх реалізаціюдо 1995 р. Це зумовило принципово новий рівень охорони тастабілізації родючості грунтів, який забезпечує сталий і висо-коефективний розвиток сільськогосподарського виробництва.

В умовах перехідного періоду економіки в Україні землю тагрунти здебільшого розглядають як джерело і засіб одержаннямаксимального (особливо за орендних відносин) прибутку. Зодного боку, це наслідок нерозуміння необхідності збережен-ня та охорони грунтів, а з іншого - недостатність знань длясамостійної розробки й здійснення планів оптимізації родю-чості грунтів і захисту їх від водної й вітрової ерозій та іншихвидів деградаційних процесів. Важко уявити собі, щоб в умо-вах, коли держава не впливає на спосіб використання земель,які знаходяться у державній, колективній і приватній власності,орендарі дбали про підвищення родючості землі. Перед нимистоїть завдання якнайшвидше окупити витрати. Якщо враху-вати ту обставину, що в Україні майже повністю ліквідованосистему контролю за раціональним, екологічно безпечним таекономічно ефективним використанням і відновленням земель-ного фонду, споживацький підхід власників та орендарів доземлі може стати фатальним щодо наслідків екологічних уск-ладнень у біосфері.

Отже, держава повинна мати і постійно здійснювати все-бічну науково обгрунтовану земельну політику, яка б спрямо-вувала землекористувачів незалежно від форм власності назбереження та примноження родючості грунтів.

У 90-х роках науковими установами УААН і Національнимаграрним університетом розроблена й запропонована для впро-вадження грунтозахисна контурно-меліоративна система зем-леробства. Вона за своїми техніко-економічними параметрамиза деякими показниками переважає світові стандарти й перед-бачає диференційоване використання земельних ресурсів Ук-раїни. За цей проект велика група провідних вчених аграріївбула удостоєна Державної премії України. Останніми роками звідомих причин робота по реалізації цього проекту в Українімайже припинена, але час переконує, що питання охоронигрунтів із кожним роком набуває актуальності, і роботу по впро-вадженню грунтозахисної контурно-меліоративної системиземлеробства потрібно поновити.

Розпорядженням Президента України (№ 34/94 від 17.02.96)та за дорученням Кабінету Міністрів України (№ 22 - 16 33/2від 19.08.96) Держкомземом, науковими установами УААНрозроблено проект Національної програми охорони земель на1996 - 2000 р. Проте реалізація цього проекту гальмується че-рез фінансово-організаційні питання. Відсутність служби охо-рони грунтів України, фінансовою основою якої повинен бутиЗакон про плату за землю, не сприяє здійсненню системного,комплексного підходу до розв'язання проблеми охоронигрунтів. На сьогоднішній день відсутній державний контроль завикористанням, охороною і відтворенням родючості грунтівземлекористувачами незалежно від форм власності. Практич-но не формуються методологія, критерії, нормативи та принци-пи грунтоохоронного впорядкування сучасних агроландшафтів,а також правових, економічних і соціальних передумов збере-ження та відтворення родючості грунтів. Потрібно негайно ство-рити державні структури для виконання контрольних і адмін-істративних функцій з метою укладання угод ізземлекористувачами на проведення грунтозахисних, рекульти-ваційних і меліоративних робіт та економічного сприяння охо-роні грунтів. Необхідно надавати компенсації й субсидії тимземлекористувачам, які дотримують рекомендацій щодо охоро-ни грунтів, і застосовувати штрафні санкції та інші покараннядля тих, хто чисто по-споживацьки експлуатує грунти з метоюодержання "голого" прибутку. Без вирішення питання охоро-ни грунтів у правовому колі усі наукові розробки та органі-заційні витрати на їх реалізацію будуть безрезультатними.

Не слід забувати уроки історії, коли у повоєнні роки нещад-на експлуатація земельного фонду країни призвела до катаст-рофічних пилових бур 1955 - 1972 р.р., для локалізації якихдовелося виконати великий обсяг протиерозійних робіт і вид-ілити значні кошти на захист земельного фонду країни. Унинішніх умовах фінансово-економічної кризи своє вагоме сло-во в розв'язанні проблеми охорони грунтів повинні сказатиюристи, створивши для цього правові основи.