§ 3.3. Міжнародно-правове регулювання відносинвласності в рамках СНД

Сівробітництво країн Співдружності Незалежних Держав

(далі - СНД) здійснюється в різних сферах життєдіяльності: у га-лузі зовнішньоекономічної діяльності, охорони навколишньогоприродного середовища, у сфері освіти, науки, культури, техніки таінших сферах. У полі правового регулювання СНД включаються іпитання права власності, що закріплені в спеціальному норматив-ному акті - Угоді країн СНД про взаємне визнання права і регулю-ванні відносин власності від 9 жовтня 1992 року.

Угода є прикладом регіональної уніфікації колізійно-правовихнорм і має такі основні положення: - кожна держава-учасник ви-знає право власності інших держав-учасників, права власності йогогромадян і юридичних осіб на об'єкти, що знаходилися на 1 грудня1990 року у віденні органів державного управління інших колишніхсоюзних республік у складі СРСР; - право власності на землю та іншіприродні ресурси регулюється законодавством держави, на територіїякого знаходяться об'єкти власності; - об'єкти соціальної сфери (са-наторії, бази відпочинку і т. ін.) залишаються у власності тих держав,за рахунок яких здійснювалося їх будівництво, незалежно від того,на території якої держави-учасника вони розташовані. Об'єкти неза-вершеного будівництва можуть бути передані в пайову або суміснувласність за окремою угодою держав; - власність держав-учасників,їх юридичних і фізичних осіб користується повним і безумовнимправовим захистом, що забезпечується державою, на території якоговона знаходиться. Ця власність не може бути примусово вилучена, завинятком випадків, встановлених законодавчими актами.

Іншим прикладом уніфікації правових норм з питань власностів рамках СНД є включення в Мінську конвенцію про правову допо-могу і правові відносини щодо цивільних, сімейних і кримінальнихсправ 1993 року статті 38 «Право власності». Ця норма є колізійноюі закріплює такі основні положення: 1. Право власності на нерухомемайно визначається правом держави, на території якої воно знахо-диться. 2. Питання про те, чи належить майно до категорії нерухомого,розв'язується за правом держави, на території якої воно знаходиться.3. Право власності на транспортні засоби, що підлягають внесенню додержавних реєстрів, визначається правом держави, на території якоїзнаходиться реєструючий орган. 4. Виникнення і припинення прававласності або іншого речового права на майно визначається правомдержави, на території якої знаходилося майно в той момент, колимала місце дія, що стала підставою виникнення або припинення та-кого права. 5. Виникнення і припинення права власності або іншогоречового права на майно, що є предметом правочину, визначається заправом місця здійснення правочину [3, С. 154-155].

В рамках СНД, крім вказаних угод, присвячених, переважно,розділу «союзної власності», також були прийняті угоди у галузі ін-вестиційної діяльності: Угода про співпрацю у галузі інвестиційноїдіяльності 1993 р. і Конвенція про захист прав інвестора 1997 р.

Правовий режим іноземних інвестицій. Правові питання угод провзаємний захист і заохочення капіталовкладень, укладених Укра-їною з іншими країнами

Правовий режим іноземних інвестицій визначається, передусім, вну-трішнім законодавством тих країн, де здійснюються ці інвестиції. У ційгалузі МПрП, як правило, застосовується не колізійний, а матеріально-правовий метод регулювання, оскільки відносини між іноземними інвес-торами і державою, що приймає інвестиції, регулюються, безпосередньо,нормами внутрішнього законодавства. Так, згідно з ч. 1 ст. 7 Закону Украї-ни «Про режим іноземного інвестування» [6], для іноземних інвесторів натериторії України «встановлюється національний режим інвестиційної таіншої господарської діяльності, за виключеннями, передбаченими законо-давством України і міжнародними договорами».

«Інвестиція» («investment») означає «капіталовкладення».Отже, «інвестиції» і «капіталовкладення» багато в чому є синоніма-ми. Інвестиції - капітал, вкладений у виробництво, тобто вартість,яка збільшується завдяки своєму функціонуванню у системі, що за-безпечує використання живої праці.

Законодавче визначення поняття іноземних інвестицій має над-звичайно велике значення, оскільки воно окреслює коло осіб і від-носин, які регулюються відповідними правовими нормами. Інозем-ні інвестиції - це матеріальні і нематеріальні цінності, що належатьюридичним або фізичним особам однієї держави, але знаходятьсяна території іншої держави з метою отримання прибутку.

Однією з підстав, згідно з якою можна провести класифікацію ін-вестицій, - майновий і немайновий характер інвестицій. Під немайно-вими інвестиціями слід розуміти права на літературні і художні твори,зокрема звукозаписи; права на винаходи, промислові зразки, топологіїінтегральних схем; а також специфічні технологічні відомості (ноу-хау), секрети виробництва, конфіденційну комерційну інформацію,товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, тобто всете, що входить до поняття інтелектуальної власності. Вся решта катего-рій інвестицій належить до майнових інвестицій. Їх характерною озна-кою є матеріальний вираз: фінанси, матеріальні цінності, речові права.

Іншою підставою класифікації інвестицій можна визнати участьабо неучасть інвестора в управлінні об'єктом інвестування. Щодо цієїпідстави інвестиції можна поділити на прямі і непрямі (портфельні)інвестиції. Прямі інвестиції здійснюються у вигляді створення спіль-них підприємств і підприємств, які на сто відсотків належать інозем-ному інвестору. Непрямі інвестиції не передбачають безпосередньоїучасті в управлінні підприємством (компанією), а припускають отри-мання іноземними інвесторами дивідендів на акції і цінні папери, тоб-то на капітал, вкладений в ці підприємства в грошовій формі.

І, нарешті, залежно від джерела фінансування іноземні інвести-ції можна поділити на державні, які здійснюються у вигляді креди-тів і позик, що надаються державами і міжнародними організаціями(МБРР, МВФ та ін.), і приватні, які здійснюються іноземними юри-дичними та фізичними особами.

У структурі правового регулювання інвестиційних відносин

можна виділити два рівні: 1) міжнародно-правовий, який форму-ється шляхом укладення міжнародних договорів; 2) внутрішньо-державний, основу якого складає національне законодавство при-ймаючої держави.

Важливе значення для захисту іноземних інвесторів мають уні-версальні міжнародні конвенції:

Вашингтонська конвенція про порядок вирішення інвестиційнихспорів між державами та іноземними особами від 18 березня 1965року. Нею встановлені правила примірювальної та арбітраж-ної процедур розгляду спорів та засновано Міжнародний центрз врегулювання інвестиційних спорів при Міжнародному банкуреконструкції і розвитку. Україна ратифікувала цю Конвенцію 16березня 2000 року, а чинною вона стала з 7 липня 2000 року.

Сеульська конвенція про заснування Багатостороннього агентстваз гарантій інвестицій від 11 жовтня 1985 року. Ця конвенція на-була загальної чинності 12 квітня 1988 року. і в ній беруть участьпонад 110 держав. Україна приєдналась до цієї Конвенції згідно ізЗаконом від 3 червня 1992 року. Конвенцією передбачено створен-ня Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій (БАГІ), докомпетенції якого належить укладання договорів страхування таперестрахування некомерційних ризиків, здійснення додатковихасигнувань з метою розширення інвестицій у країнах, що розвива-ються, та сприяння мирному вирішенню спорів між інвесторами тадержавами, що приймають інвестиції [7, С. 206-207].

Іншою складовою регулювання іноземних інвестицій єнаціонально-правовий механізм. В Україні, згідно з ч. 1 ст. 7 За-кону «Про режим іноземного інвестування», для іноземних інвес-торів на території України «встановлюється національний режимінвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками,передбаченими законодавством України і міжнародними догово-рами». Спеціальний режим інвестиційної діяльності, зокрема дляіноземних інвесторів, встановлено Указом Президента України«Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційноїдіяльності в Донецькій області» і деякими іншими нормативнимиактами. У Російській Федерації іноземні інвестиції регулюються за-конами «Про іноземні інвестиції», «Про інвестиційну діяльність», атакож деякими підзаконними актами.

Найгучнішим інструментом регулювання міждержавних ін-вестиційних відносин є угоди про взаємне заохочення і взаємнийзахист іноземних капіталовкладень. Крім двосторонніх угод щодозахисту іноземних капіталовкладень, інвестуванню іноземного ка-піталу в економіку приймаючої держави значною мірою сприяютьугоди про уникнення подвійного оподаткування.

Історія свідчить, що існує два принципово різних підходи дорегулювання участі фінансового капіталу в економіці будь-якоїкраїни: зазначена участь або обмежується (шляхом запровадженнядержавного контролю, націоналізації і т. ін.), або заохочується (на-данням пільг, різних гарантій тощо).

Заохочення іноземних інвестицій в економіку держав здійсню-ються шляхом законодавчого надання певних пільг або переваг.

Україна, як і багато інших держав, відчуває гостру потребу в ре-сурсах для капіталовкладень, внаслідок чого вкрай заінтересованау залученні зовнішніх, іноземних ресурсів. Проте, становлення на-ціонального законодавства, що регулює правове становище інвесто-рів та їх власності, в Україні залишається мінливим, місцями жор-стким, тому аж ніяк не приваблює іноземних інвесторів. Як зазначаєу цьому зв'язку Т. Феннен, юридичний радник компанії Тасіс, впро-вадження законодавства із зворотною силою здатне зруйнувати всюдовіру до України, так необхідну інвесторам для вкладання грошейв середньо- і довгострокові інвестиції [8, С. 35].

Загальною вимогою щодо правового становища іноземних ін-весторів у країні-імпортері є та, за якою засоби, що застосовуютьсядержавою, не повинні бути дискримінаційними, у тому числі, - по-рівняно з діями щодо національних інвесторів.

Що стосується гарантій, які надаються державою-імпортероміноземним інвесторам, то зрозуміло, що їх кількість та міра гаран-тованості іноземних інвестицій залежить від загальної політикидержави у цій сфері. При цьому слід мати на увазі, що в державі-імпортері гарантуються лише так звані «некомерційні» ризики, якіпов'язані із здійсненням інвестиційної діяльності - націоналізація,війна, революція, зміна національного законодавства тощо. Що сто-сується гарантій інвестицій з боку держави-експортера, то головноюз них є можливість укладання гарантійного договору між інвесто-ром і відповідною організацією своєї держави на підставі свого жзаконодавства. У такому договорі, зазвичай, перелічуються страховівипадки, настання яких надає інвестору право отримати від націо-нальної страхової організації за рахунок державної казни обумовле-не договором відшкодування.

Порівняно з викладеним, правове регулювання міжнароднихінвестицій у вільних економічних зонах дещо відрізняється. Між-народній практиці відомі різні види таких зон: - вільні митні зони; -зони вільної торгівлі; - промислово-виробничі зони; - техніко-

запроваджувальні зони (технополіси); - інші сервісні зони(наприклад, туристично-рекреаційні); - офшорні зони.

Таким чином, конкретні особливості інвестування можуть сут-тєво відрізнятися залежно від виду вільної економічної зони.Засоби здійснення іноземних інвестицій:

Пайова участь спільно з юридичними особами і громадянамиУкраїни;

Створення підприємств, що повністю належать іноземним ін-весторам;

Пайова участь у придбанні об'єктів, паїв, акцій, облігацій та ін-ших цінних паперів;

Придбання права користування землею, іншими природнимиресурсами і майновими правами.

Іноземні інвестиції

усі види майнових й інтелектуальних цінностей, які вкладаються іно-земними особами в об'єкти підприємницької та інші види діяльності зметою отримання прибутку

Суб'єкти

/

іноземні

\

\

юридичні особи

 

іноземні громадяни

с

( особи без громадянства✓ 

громадяни України, які постій-но перебувають в іншій державі

іноземні держави

міжнародні організації

/

\(

)

\

 

 

право на інтелектуальні цінності

Схема 3.3.

майнові права

і

Об'є

цільові грошові вклади

цінні папери

/

науково-технічна

\

\

продукція

/

знов створені і модернізованіосновні фонди та оборотні засоби

ГЛАВА 4. СПАДКОВІ ВІДНОСИНИ «ЗІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ»