§ 4.1. Специфіка спадкових правовідносинміжнародного характеру. Колізії законодавства угалузі спадкування : Міжнародне приватне право : B-ko.com : Книги для студентів

§ 4.1. Специфіка спадкових правовідносинміжнародного характеру. Колізії законодавства угалузі спадкування

У межах будь-якого правопорядку природним явищем є смертьфізичних осіб, що припиняє правоздатність людини і відкриваєспадщину. Але кожному окремому правопорядку притаманні на-ціональні особливості, пов'язані з традиціями, які, в свою чергу,обумовлені дією історичних, етнічних, релігійних та інших факто-рів, внаслідок чого правове регулювання спадкових відносин надтоускладнюється. До того ж, ці особливості стосуються всіх основнихетапів процесу спадкування, починаючи з визначення складу спад-щини і закінчуючи процедурою вступу у володіння майном.

У сучасному світі мільйони громадян є суб'єктами спадковихвідносин, що виникають незалежно від їхньої країни постійногомісця проживання, зокрема, і в Україні. У разі смерті громадянинаУкраїни за кордоном або якщо його майно чи майнові права зна-ходяться за межами України виникає низка правових проблем, се-ред яких важливе місце належить питанням правового регулюванняспадкових відносин.

Зміст спадкування, яким би чином воно не визначалось, зво-диться до правонаступництва у зв'язку зі смертю фізичної особи.Однак, що конкретно має бути об'єктом правонаступництва, тоб-то з чого саме складається спадщина, у різних законодавствах ви-рішується по-різному. У багатьох законодавствах цей об'єкт позна-чається як все майно, що залишилось після померлого. Дещо інакшесклад спадщини визначається у чинному ЦК України (ст. 1218), заяким до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що нале-жали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинили-ся внаслідок його смерті. Слід зазначити, що в ст. 1219 ЦК містить-ся перелік прав та обов'язків, які не входять до складу спадщини,оскільки вони нерозривно пов'язані з особою спадкодавця.

Цивільний кодекс України передбачає, що задля точного іоб'єктивного вирішення питання про склад спадщини повинен бутиврахований саме момент (година та хвилина) набуття чи припинен-ня прав та обов'язків. Так, якщо після настання смерті спадкодавця,але в один день (добу) з її настанням спадкодавцеві нарахована гро-шова винагорода або судом було прийнято рішення про конфіска-цію його майна, такі акти не породжують юридичних наслідків спад-кування. У першому випадку спадкодавець не встиг набути права навинагороду і тому останнє не може переходити до членів його сім'іабо входити до складу спадщини за правилами ст. 1227 ЦК України,у другому - оскільки рішення про конфіскацію прийняте вже післясмерті суб'єкта права власності, майно спадкодавця не переходить уприбуток держави, а включається до спадкової маси [1].

Особлива ситуація з визначенням складу спадщини має місцев англо-американському праві, якому відомий інститут так званихперших грошей. Наприклад, у США це право на перші долари, заяким один з подружжя, що пережив іншого, успадковує все майнопомерлого, якщо воно не перебільшує фіксованої вартості, розмірякої коливається від 3 тис. дол. у штаті Нью-Йорк і до 100 тис. дол.в Південній Дакоті. Зрозуміло, інші спадкоємці залучаються доуспадкування тільки у випадках, коли спадщина за вартістю пере-більшує встановлені відповідним правом суми [2, С. 553].

Існування колізій у міжнародному спадкуванні зумовлено на-явністю іноземного елемента, відмінностями між національнимиправопорядками та їхнім плюралізмом, а також взаємодією націо-нальних правових систем у галузі спадкового права. Зокрема, спо-стерігається різний підхід до підстав спадкування, форми та зміс-ту заповіту, заповідальної дієздатності громадянина, скасуваннязаповіту, розподілу спадкового майна тощо. Так, на практиці можевиникнути ситуація, коли громадянин України помирає і залишаєпісля себе спадкове майно, що знаходиться як в Україні, так і за їїмежами. Його спадкоємцями можуть бути громадяни різних держав.У такому випадку виникають колізійні проблеми, які розв'язуютьсяза допомогою колізійних норм, тобто визначається закон держави,який слід застосувати до правовідносин. Виникають колізійні пи-тання щодо спадкування і у випадку, коли особа має подвійне гро-мадянство, або вона є особою без громадянства. Є. Цительман про-понував вирішувати такі колізії шляхом використання першого зотриманих громадянств. У випадку, коли особа не має громадянства,зазначав А. Макаров, необхідно брати до уваги закон дії останньогогромадянства або звернутися до доміцилію (місця проживання) [3,С. 60-61].

Принцип застосування закону доміцилію у питаннях спадку-вання набув значного поширення у законодавстві багатьох держав.Так, цей принцип закріплено у ст. 34 Закону Венесуели «Про між-народне приватне право», ст. 1197 ЦК Узбекистану, ст. 28 ЦК Греції,ст. 1206 ЦК Киргизії, ст. 1133 ЦК Білорусі, ст. 436 ЦК Монголії таін. Наприклад, у ст. 1224 ЦК РФ, зазначено, що спадкові відноси-ни підпорядковуються праву держави місця останнього постійногопроживання спадкодавця. Відповідно до ст. 20 ЦК РФ місцем про-живання фізичної особи визнається місце її постійного чи переваж-ного проживання. Аналогічно визначається місце проживання і у ст.6 ЦК Казахстану.

Колізійні норми щодо спадкування можуть міститися у різнихджерелах права. Зокрема, у таких країнах, як Вірменія, Білорусь,Киргизія, Казахстан, Узбекистан, В'єтнам, Греція, Єгипет, Іспанія,Монголія, Португалія, Луїзіана, Франція, Естонія тощо колізійнінорми спадкового права зосереджені у цивільному кодексі. Проте уРумунії, Німеччині, Італії, Грузії, Австрії, Угорщині, Польщі, Туреч-чині, Чехії, Швейцарії колізійні норми спадкування знаходяться не вЦивільному кодексі, а у законах про міжнародне приватне право. ВУкраїні колізійні норми спадкування також розміщені у Законі «Проміжнародне приватне право» (статті 70-72) [4]. Проте в Болгарії,Сербії, Чорногорії норми містяться у спеціальних законах - законахпро спадкування.

У правових системах різних країн закріплюються такі форми за-повіту, як власноручний заповіт - заповіт складається власноручнозаповідачем, в так званій олографічній формі, коли власноруч скла-дений заповіт вважається справжнім волевиявленням спадкодав-ця, яке не потребує жодного посвідчення, при цьому машинописнітексти не допускаються; заповіт у формі публічного акту, тобтоскладений за участю офіційної особи і часто в присутності свідків,наприклад, у Франції, Японії, Швейцарії; таємний заповіт, складе-ний заповідачем і переданий в запечатаному вигляді на зберіганнянотаріусу. Законодавство низки країн допускає усну форму запо-віту в особливих обставинах, коли особа не може залишити запо-віт у формі, яка передбачена законом (наприклад, особа перебуваєу місцевості, з якою немає зв'язку через виняткові обставини). Так,у Каліфорнії був визнаний заповіт, написаний на щаблинах сходів[5, С. 539-546]. В деяких державах для чинності заповіту вимага-ється нотаріально посвідчена письмова форма спадкового роз-порядження. Наприклад, згідно зі ст. 922 Цивільного кодексу Ні-дерландів, заповіт, укладений підданим Королівства Нідерландів,повинен мати олографічну форму, навіть якщо заповіт укладено закордоном. В Україні заповіт складається у письмовій формі, із за-значенням місця та часу його складання, має бути особисто підписа-ний заповідачем і посвідчений нотаріусом або іншими посадовими,службовими особами у встановленому Цивільним кодексом поряд-ку. Законом гарантується таємниця заповіту або його скасування,яке може бути зроблене заповідачем у будь-який час. Крім того, по-дружжя має право скласти спільний заповіт - спадковий договір.Спільні заповіти відомі правовим системам Франції, Англії, ФРНта деяких інших держав. У деяких державах допускаються так звані«взаємні заповіти». Взаємні заповіти, укладені кількома особами,кожен з яких укладає заповіт на користь іншої особи, відомі здебіль-шого державам правової сім'ї загального права.

Ще однією колізією в міжнародному спадкуванні є колізія сто-совно здатності до складання заповіту. Так, у Франції, Швейцарії,Великій Британії, більшості штатів США здатність до складаннязаповіту виникає разом з повноліттям - 18 років, за правом Німеч-чини - по досягненні 16 років. Так само вік 16 років дає право скла-дати заповіт у Франції, але тільки щодо половини майна - предметазаповідального розпорядження, а за відсутності родичів до шостогоступеня споріднення, дозволяється заповідати все майно. З 14 ро-ків складають заповіт у деяких штатах США, а в Англії з 14 роківзаповіт можуть укладати військові і моряки [6, С. 285-286]. Зако-нодавство більшості держав не наділяють здатністю до складаннянедієздатних осіб: душевнохворих, глухих, німих, сліпих, осіб, щозловживають спиртними напоями тощо.

В різних країнах також неоднаково визначається коло спадко-ємців за законом. Історично склалися дві базові системи спадку-вання згідно із законом: романська система (заснована на розподіліспадкоємців через низхідну, висхідну і бокову лінії на класи, чергиабо розряди) і система парантел (парантела - це група кровних ро-дичів, які походять від єдиного пращура). Англосаксонська системавідрізняється також тим, що низхідний спадкоємець може отриматиспадщину тільки з моменту повноліття. Крім того, особливістю ан-глосаксонської системи спадкового права є те, що серед спадкоємців,згідно із законом формально на першому місці стоїть пережившийз подружжя. Позашлюбні діти, чиї спадкові права на початку ХХ ст.

цілком заперечувалися, також (за деякими винятками) отрималирівні права з закононародженими дітьми. Законодавством багатьохдержав було закріплено норму про можливість батьків спадкуватипісля позашлюбних дітей так само, як і після їхніх закононародже-них дітей. Такі зміни у законодавстві держав Західної Європи буливикликані прийняттям у рамках Європейської Ради Конвенції проусиновлення дітей від 24 квітня 1967 року та Конвенції про право-вий статус позашлюбних дітей від 15 вересня 1975 року [2, С. 278].

Різним є ступінь свободи заповіту. У багатьох країнах свобода за-повідача розпоряджатися своїм майном обмежується на користь членівсім'ї. Проте коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині,визначається неоднаково, різним є і розмір самої обов'язкової частки. На-приклад, мусульманське право значно обмежує свободу розпорядженнямайном в заповіті - заповідач може розпорядитися тільки 1/3 частиноюсвого майна на користь осіб, які не є спадкоємцями за законом.

Необхідно зазначити, що у системі континентального правауправління майном і сплата боргів є справою самих спадкоємців, іхоча заповідач може призначити душе прикажчика, і такі призна-чення зустрічаються нерідко, - це однак не є правилом. Крім того,душеприкажчик континентальної правової системи має більш об-межені функції, ніж англійський душеприкажчик, тому що спад-коємці залишаються відповідальними за борги спадкового майна.Виконавець заповіту або, відповідно, адміністратор спадщини лік-відовує всі справи спадщини: тільки до нього звертаються кредито-ри спадкодавця і лише він стягує борги, що належали спадкодавцю.Після ліквідації справ спадщини, адміністратор передає її спадкоєм-цям згідно із законом, а виконавець заповіту розподіляє спадщинувідповідно до заповіту [7, С. 162-163].

Схема ухвалення спадщини в країнах з англосакською системоюправа може бути представлена таким чином:

Окрім того, правові системи всіх держав розглядають такий су-бінститут спадкування, як перехід спадкового майна (відумерлогомайна) до держави. Відмінності в правовому регулюванні цього ін-ституту зводяться до такого:

згідно з законодавством романо-германських країн, у випад-ку, якщо спадкодавець не має спадкоємців згідно з законом іне залишив заповіту, його майно переходить до держави як доспадкоємця; - відповідно до англо-американського права, завідсутністю спадкоємців, держава одержує спадкове майно не заправом спадкування, а за правом «окупації» встановлення прававласності на безхазяйне майно.

Таким чином, для регулювання відносин спадкування, законо-давство зарубіжних країн традиційно використовує такі основніприв'язки:

особистий закон спадкодавця (на момент складання (скасуван-ня) заповіту або на момент смерті); - закон місця складання за-повіту або його скасування; - закон місцезнаходження спадко-вого майна (в основному, стосовно нерухомості).

У країнах загального права одержала розповсюдження і такаприв'язка, як закон, який має більш тісний зв'язок з приватноправо-вими відносинами. Застосування такої прив'язки обумовлене специфі-кою прецедентного права. У континентальних країнах через відсутністьпрецедентного права ця прив'язка не набула істотного поширення.Колізійні прив'язки для встановлення застосованого права:

Закон місця знаходження майна.

Закон місця складання заповіту.

Закон місця знаходження нерухомості.

Закон громадянства спадкодавця у момент його смерті.

Особистий закон спадкодавця.

Закон останнього постійного проживання спадкодавця та ін.