§ 6.1. Загальні положення про деліктні зобов'язання внаціональних правових системах : Міжнародне приватне право : B-ko.com : Книги для студентів

§ 6.1. Загальні положення про деліктні зобов'язання внаціональних правових системах

Аналіз національних систем приватного права країн сучасностінадає можливість виділити в системі цивільно-правових інститутівправові норми, що окреслюють юридичну сутність зобов'язальнихвідносин в широкому спектрі правотворчої та правозастосовчоїцивільно-правової практики. При цьому в системі зобов'язань запідставою виділяють ті, які виникають з договорів, та ті, що виника-ють з інших правомірних й неправомірних дій та подій. Серед остан-ніх вагоме місце посідають зобов'язання з неправомірних дій або зделіктів.

Поняття делікт (від латинського delictum) розглядається у пра-вовій доктрині у широкому й вузькому розумінні. У широкому ро-зумінні деліктом визначається будь-яка недозволена дія, правопо-рушення, що має наслідком застосування покарання до особи, якайого вчинила. Тобто, делікти за сферою їх виникнення та реалізаціїможуть бути поділені на публічно-правові й приватноправові, середостанніх розрізняють цивільно-правові правопорушення або делік-ти у вузькому розумінні, що надалі щодо мети цієї лекції й буде ро-зумітись під цим поняттям.

Деліктні зобов'язання за своєю етимологією сягають первіс-них джерел приватного права будь-якої країни сучасності - право-вих надбань римського приватного права. В римському приватномуправі деліктні зобов'язання виникли внаслідок цивілізованої відмо-ви від звичаю помсти, що викладався у словесній формі «око за око,зуб за зуб». Дійсно, внаслідок реалізації останнього звичаю забезпе-чувалась самостійна реалізація потерпілим права на притягнення довідповідальності особи, що вчинила правопорушення, шляхом запо-діяння їй відповідної шкоди. Однак, здійснення потерпілим правана помсту не передбачало виникнення зворотного обов'язку запо-діювача шкоди стосовно її відшкодування, притому що таке правореалізувалось без посередництва державних структур, що цілкомвідповідало вимогам часу.

У зв'язку з утвердженням державних інституцій, які прагнулидо встановлення єдиного порядку і недопущення неправомірного134свавілля учасників суспільних відносин, у стародавньому Римі пом-ста була поступово витіснена відшкодуванням шкоди в тій чи іншійформі. За наслідками такого розвитку серед правопорушень доситьчітко у римському праві виділились приватні делікти як протиправ-ні посягання на інтереси приватних осіб. Складовими елементамиприватного делікту, що породжує відповідне зобов'язання, ще вримському приватному праві було прийнято розрізняти: протиправ-ну дію або діяльність щодо прав та інтересів потерпілого, відповідневиникнення негативного правового наслідку для потерпілого (шко-ди), пов'язаність вказаної протиправної поведінки з такою шкодою,наявність вини особи, що заподіяла шкоду (делінквента). Водночас,римське приватне право не знало сутності генерального делікту всучасному розумінні [1, С. 336-338].

Після розпаду Західної Римської імперії на її території булостворено держави, які хоча і звернулись до норм звичаєвого права,водночас постійно і надмірно здійснювали рецепцію положень рим-ського права. Спектр зобов'язань, в тому числі й деліктних, теж бувприйнятий у тій чи іншій інтерпретації в цих країнах. Найбільшогорозвитку та систематизації набули інститути зобов'язального праваз прийняттям цивільних кодексів та укладень у державах ЗахідноїЄвропи в нові часи. Серед них Цивільний кодекс Наполеона (1804р.), який уособив у собі основні напрацювання романської правовоїродини, Німецьке цивільне укладення (1896 року) як основополож-ний нормативний акт германської правової родини та інші. Пере-важна частина напрацювань вказаних нормативних актів в частиніправового регулювання деліктних зобов'язань відтворена й у націо-нальних правових системах країн сучасності.

Зокрема, за Цивільним кодексом Наполеона, правові норми, щорегулюють деліктні зобов'язання, містяться в главі ІІ «Про деліктиі квазіделікти» розділу IV «Про зобов'язання, що виникають без до-мовленості» книги третьої (1382-1386). Критерієм відмежуванняделіктів від квазіделіктів у цьому нормативному акті є цільова на-правленість протиправної поведінки заподіювача шкоди: якщо віндіяв з метою обману чи злого наміру, то маємо деліктні зобов'язання;коли ж метою є вчинення дій без злого наміру, але внаслідок невбач-ливої необережності, то маємо квазіделікти. Ці статті містять лишезагальні положення щодо деліктів, та відповідних зобов'язань, що зних виникають. Спеціальні положення містяться у спеціальних нор-мативних актах, як-то Кодекс законів про цивільну та торгову авіа-цію чи Закон 1966 року про чартерні та морські перевезення тощо[2, С. 220].

Водночас французьке законодавство чітко стоїть на позиції гене-рального делікту, оскільки ст.1382 Французького ЦК визначено, щобудь-яка дія людини, що спричиняє іншій шкоду, зобов'язує ту особу,з вини якої заподіяна шкода, відшкодувати таку [3, С. 305-307].

Німецьке цивільне укладення приділяє деліктним зобов'язаннямдещо більше уваги як у кількісному, так і змістовному наповне-нні відповідних нормативних приписів. §§ 823-853 глави 25 «Не-дозволені дії» 7 розділу «Окремі види зобов'язань» другої книги«Зобов'язальне право» Німецького цивільного укладення містятьзагальну характеристику зобов'язань із заподіяння шкоди та окре-мих їх різновидів. Тобто, на відміну від категорії генерального делік-ту у французькому законодавстві німецьке йде шляхом виділенняделіктної відповідальності не тільки за вчинення правопорушень,визначених законом, але й у випадку вчинення будь-якого іншогоправопорушення, як те передбачає § 823 НЦУ [4, С. 190-196].

Англо-американське право на відміну континентального пішлошляхом виділення переліку самостійних цивільних правопорушеньабо системи сингулярних деліктів. Дійсно, як в Англії, так і Спо-лучених штатах чільне місце у врегулюванні зобов'язань з відшко-дування заподіяної шкоди відіграє саме судовий прецедент. Однак,поряд з судовим прецедентом у правовому регулюванні деліктнихзобов'язань певну роль відіграють закони в сфері притягнення довідповідальності за шкоду, заподіяну повітряним судном, за шкоду,заподіяну діями посадових осіб, а також так звані приватні кодекси,як-то створений в межах з 1923 по 1939 рік Кодекс в сфері деліктно-го права (Restatement of the Law of Torts) [5, С. 8-13].

Цивільне законодавство Японії містить як загальні припи-си про деліктні зобов'язання й окремі їх різновиди у Цивільномукодексі (ст.ст. 709, 714, 715, 717, 718), так і спеціальні положеннящодо окремих деліктів у інших нормативних актах, як-то Закон прозобов'язання по наданню матеріальної допомоги працівникам принещасних випадках на виробництві і страхуванні працівників, За-кон про компенсацію шкоди, заподіяної автотранспортними засоба-ми, Закон про відшкодування шкоди, завданої використанням атом-ної енергії тощо. Тобто японська цивілістична доктрина деліктногоправа стоїть на позиції утвердження принципу генерального делікту[6, С. 132-135].

У законодавстві Російської Федерації як уособленні основнихцивілістичних ідей на пострадянському просторі відображені де-ліктні зобов'язання теж з дотриманням принципу генеральногоделікту, що підтверджується положеннями ст. 1064 ЦК. Водночас,положеннями російського цивільного законодавства пропонуєтьсянизка спеціальних деліктів, серед яких зобов'язання з відшкоду-вання шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1079ЦК), зобов'язання з відшкодування шкоди, заподіяної дефектнимсуб'єктом (ст.ст. 1073-1078 ЦК), зобов'язання з відшкодуванняшкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попередньогослідства, прокуратури та суду (ст. 1070 ЦК) та інші випадки, врегу-льовані також спеціальними нормативними актами.

Порівнюючи правові аспекти застосування договірної й де-ліктної відповідальності у сучасних правових системах, необхідновказати на домінанту роль у цьому аспекті законодавчої та судовоїпозиції, згідно з якою романська правова родина, національні пра-вові системи країн пострадянського простору дотримуються пріо-ритетного значення саме договору, а в германській правовій родиніта англо-американському праві перевага надається автономії волівибору учасниками таких відносин деліктного або договірного їхврегулювання.

В межах вказаних напрацювань римської цивілістики у націо-нальних правових системах сучасності підставою виникнення де-ліктних зобов'язань прийнято визначати такі умови: протиправнаповедінка; наявність заподіяної шкоди; причинний зв'язок між про-типравною поведінкою та шкодою; вина заподіювача шкоди. Прицьому слід вказати на поєднання всіх означених умов у положенняхзаконодавства, судовій практиці та доктрині країн світу.

Протиправна поведінка як умова виникнення деліктногозобов'язання у сучасних правових системах обґрунтовується з точ-ки зору еволюційної та традиційної теорії. Сутність першої полягаєу визнанні протиправною поведінкою тієї, яка не санкціонована за-коном або не узгоджується з іншою належною підставою. В силудругої теорії протиправною поведінкою визнається поведінка вмежах певних різновидів позадоговірних правопорушень, поза меж-ами яких деліктна відповідальність виключається [5, С. 36].

Стаття 1382 ФЦК визначає виникнення деліктного зобов'язаннявнаслідок заподіяння шкоди будь-якою протиправною дією, щоокреслюється принципом генерального делікту, який такому випад-ку однак уподібнюється до еволюційної теорії. В межах саме цієї те-орії встановлюється презумпція протиправності поведінки делінк-вента і, відповідно, відсутня потреба доведення цього потерпілим.У французькому цивільному праві під протиправною дією розумі-ється дія, що порушує чуже суб'єктивне право, дія, що порушує чисуперечить законодавству, дія, що підпадає під ознаки зловживанняправом.

Німецьке деліктне право, крім визначення загальних засад де-ліктної відповідальності у § 823 НЦУ, містить перелік дій, що ха-рактеризуються як протиправні, тобто стоїть на теорії змішаногоделікту.

Англо-американські деліктні зобов'язання від початку обґрун-товувались в межах саме традиційної теорії. В межах традиційноїтеорії презумується правомірність поведінки суб'єкта і, відповідно,обов'язок доведення неправомірності поведінки делінквента покла-дається на потерпілого.

Однак у сучасній світовій глобалізації правових систем доситьчітко простежується тенденція до розвитку і закріплення основнихзасад еволюційної теорії, яка є незрівнянно гнучкішою до потребсьогодення.

Стаття 709 ЦК Японії однією з умов настання деліктної відпові-дальності передбачає наявність порушення прав, що у поширюваль-ному значенні трактується як неправомірна дія. При тому, що не-правомірний характер поведінки заподіювача шкоди розглядаєтьсяяк при нанесенні збитку, так і безпосередньо дії з порушення права.Сама ж неправомірна поведінка у японській цивілістиці має такірізновиди: порушення приписів кримінального права, порушенняобов'язкових приписів законодавства, що охороняють інтереси ін-ших, порушення публічного порядку і добрих звичаїв, зловживанняправом, заподіяння шкоди дефектними речами (товарами).

Водночас, за певних обставин японське законодавство не ви-знає неправомірною поведінкою випадки: перебування заподіювачашкоди у стані необхідної оборони, крайньої необхідності, виконан-ня службових обов'язків, ведення чужих справ без доручення, наяв-ність згоди потерпілого, дії визнані публічним порядком і добримизвичаями (покарання дітей у виховних цілях батьками тощо) [6, С.141-143].

В російській цивілістиці протиправним визнається будь-яка по-ведінка заподіювача шкоди, якщо він порушує правовий припис іодночасно порушує суб'єктивне право конкретної особи. ЦК РФвказує на протиправність поведінки делінквента, виділяючи лишеокремі встановлені спеціальним приписом законодавства випадкиправомірної поведінки, внаслідок якої заподіяна шкода відшкодо-вується (п. 3 ст. 1064 ЦК). До останньої належить випадок заподі-яння шкоди в стані крайньої необхідності, але не належать до та-ких ситуацій заподіяння шкоди: при виконанні делінквентом своїхобов'язків, за наявності згоди самого потерпілого, в стані необхідноїоборони [7, С. 485-487].

Шкода як складова юридичної сукупності, що є підставою ви-никнення деліктної відповідальності, у правових системах має дварізновиди: майновій та моральна, або немайнова. § 253 НЦУ визна-чає, що моральна шкода може бути стягнена тільки у випадках, щопрямо вказані в діючому законодавстві. Зокрема, §§ 823, 847 НЦУрозмежовують відповідно майнову та немайнову (моральну) шкоду,під останньою при цьому розуміється, зокрема, заподіяння тілеснихушкоджень, шкоди здоров'ю, позбавлення волі будь-якої особи, вчи-нення проступку чи злочину проти моральності, примус обманом,погрозою, зловживанням довірою до вступу у позашлюбний стате-вий зв'язок особи жіночої статті.

Статті 1382-1386 ФЦК містять лише загальні поняття про зби-ток без зазначеного розмежування шкоди на різновиди. Однак, відсамого початку французькі правники включають у сутність шкодиобидва різновиди шкоди, доповнюючи природу моральної судовоюпрактикою. Так, згідно з напрацюваннями Касаційного суду Фран-ції, відшкодування моральної шкоди особа може вимагати у випад-ку доведення нею факту перенесення невідновної втрати внаслідоксмерті близької особи або завдання останній тяжких тілесних ушко-джень. Більше того, судова практика містить інші випадки розумін-ня моральної шкоди, як-то задоволення позову власника кобили, щозагинула з вини відповідача, не тільки про відшкодування витрат напридбання нової (майнова шкода), але й відшкодування моральноїшкоди у зв'язку «з втратою однієї з кобил, з якою серцем і душею вінбув пов'язаний» [8, С. 389].

Цивільне право Сполучених штатів Америки розділяє види шко-ди залежно від правопорушення, яке заподіюється майновим чи не-майновим правам. Серед останніх розрізняють такі правопорушенняпроти особи: напад, нанесення побоїв, незаконне позбавлення волі,суттєвим елементом подібних порушень визнається наявність намі-ру в діях делінквента. Крім того, до правопорушень особистих правналежать: наклеп (дифамація) та право на інтимну сферу. В межахправопорушень майнових прав розрізняють: порушення володіннянерухомістю, порушення володіння рухомими майном, привласнен-ня, обман, правопорушення в сфері економічної конкуренції тощо[9, С. 40-47].

В переважній частині деліктна відповідальність в англо-американському праві залежить від майнової шкоди у потерпілого(будь-яке пошкодження майна, втрата, погіршення чи зменшеннямайна), у такому випадку мова йде про реальне відшкодування за-подіяної шкоди. При цьому, в економічному сенсі збитки як формамайнової шкоди поділяються на загальні та спеціальні (general orspecial). Загальні збитки за своєю сутністю за загальним правиломслідують за протиправним діянням, тобто вони презумуються. Спе-ціальні збитки потребують доведення з боку позивача, інакше відпо-відач не зобов'язаний буде їх відшкодовувати. Тобто, якщо внаслідокдорожньо-транспортної пригоди була заподіяна шкода транспортно-му засобу, то загальним збитком буде неможливість використанняпошкодженого автомобіля навіть якщо він не використовувався по-терпілим для цього, що відрізняє ці збитки від упущеної вигоди у ци-вільному праві України, а спеціальним збитком будуть визначатисьреальні витрати на відновлення автомобіля, як і в понятті реальнихзбитків у вітчизняному цивільному праві [5, С. 43-47].

Водночас, шкода може виступати й у формі спричинення відпо-відних негативних наслідків для здоров'я чи життя потерпілого, атакож приниження його репутації. Поширеною є позиція судів країнзагального права у досить розгорнутому тлумаченні поняття мораль-ної шкоди як-то шкоди, заподіяної нервовим потрясінням, випробу-ваним свідками подій, під час яких гинули інші особи, одержувалитравми чи піддавались ризику для їх життя і здоров'я [10, С. 138].

Англо-американському праву відомі випадки виникнення делік-тної відповідальності і без наявності будь-якої шкоди. Тому останнєприйнято визначати номінальним відшкодуванням шкоди, а за на-явності такої - реальним відшкодуванням. Номінальне відшкоду-вання можливе при відсутності у позивача будь-якої шкоди, є від-шкодуванням у номінальному розмірі і присуджується як свідченнятого, що у потерпілого є певні порушені відповідачем права. Тобто, увипадку номінального відшкодування законодавством презумуєть-ся наявність шкоди, а позов до делінквента може бути пред'явленийнавіть за відсутності шкоди, що підлягає грошовій оцінці. Зокрема,до деліктів без шкоди у англо-американській цивілістичній доктри-ні належать: порушення володіння, письмовий наклеп, фізичнийвплив на особу (незаконне позбавлення волі) тощо.

Шкода за цивільним законодавством Японії розглядається за-лежно від блага, якому вона завдана: майнова (пошкодження речі),моральна (завдання тілесних ушкоджень - ст. 710 ЦК). Збитокможе бути активним чи пасивним залежно від форми поведін-ки делінквента. Загалом наявність шкоди доводиться потерпілим,крім випадків презумпції шкоди в разі пошкодження речі, тілеснихушкоджень тощо, і тоді залишається проблема визначення такоїшкоди у грошовому еквіваленті. Подібні вислови наводяться й щодоморальної шкоди, заподіяної близьким родичам, у випадку смертіпотерпілого.

Майнові збитки, згідно з японським цивільним законодавством,можуть виникати не тільки при втратах майнового характеру, але йпри завданні моральної шкоди чи посяганні на особисті права. Од-нак, якщо при завданні майнової шкоди відшкодуванню підлягаєвартісний еквівалент порушеного майнового права, то при завданніморальної шкоди - саме вказаний моральний збиток. При цьому об-числення морального збитку здійснюється, виходячи з меж страж-дання, що спричиняються звичайній людині, а також з врахуваннямзвичаю і принципу справедливості [6, С. 144-146].

Подібні висновки маємо за наслідками аналізу й російського ци-вільного законодавства, однак про моральну шкоду мова може йтилише у випадках, встановлених діючим законодавством (п. 1 ст. 151,п. 2 ст. 1099 ЦК). Тобто, коли те чи інше моральне або фізичне страж-дання окреслено російським законодавством як моральна шкода, товона підлягає відшкодуванню в межах деліктних зобов'язань. В час-тині різновидів майнової шкоди за російським законодавством ст.15 ЦК РФ подібним чином до ст. 22 ЦК України визначає сутністьреальних збитків та упущеної вигоди. Стаття 151 ЦК РФ під мо-ральною шкодою розуміє будь-які фізичні чи моральні стражданняфізичної особи або приниженні честі, гідності, ділової репутації фі-зичної особи чи ділової репутації юридичної (ст. 152 ЦК РФ).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою делінк-вента і заподіяною шкодою як наступна передумова виникненняделіктної відповідальності розглядається у цивільному законодав-стві країн сучасності. Причинний зв'язок розуміється правникамияк філософська категорія, що відображає такі об'єктивно існуючізв'язки в природі і суспільстві, в яких одні явища виступають при-чиною, а інші - наслідком таких причин. Серед теорій причинногозв'язку у національних правових системах поширеними є теорія ек-вівалентності (теорія необхідної умови), змістом якої є обов'язкованаявність протиправної дії як передумови виникнення деліктногозобов'язання, і теорія адекватного причинного зв'язку, сутністюякої є констатація причинного зв'язку у випадку, коли протиправнадія суттєво збільшує можливість настання шкідливих наслідків [11,С. 430-431].

§ 823 НЦУ, ст. 1382 ФЦК чітко пов'язують протиправну пове-дінку делінквента і відповідні негативні наслідки такої поведінки,що створює відповідні правові наслідки виникнення зобов'язанняз відшкодування шкоди. Водночас, при встановленні причинногозв'язку німецька та швейцарська судова практика зазвичай керу-ються теорією адекватного причинного зв'язку, недотримання якоїпризводить до визнання помилки у праві, а не у факті. § 254 НЦУмістить з приводу цього чіткий припис, згідно з яким розмір відшко-дування може бути зменшений залежно від того, яким чином виннідії потерпілого сприяли настанню шкоди.

Згідно з п. 1 ст. 1064 ЦК РФ, причинний зв'язок є обов'язковоюпередумовою виникнення деліктного зобов'язання і існує об'єктивно,незалежно від свідомості учасників такого правовідношення.

За японським цивільним законодавством, деліктна відпові-дальність не встановлюється за відсутності реального причинногозв'язку між протиправною поведінкою делінквента та заподіяноюпотерпілому шкодою, який повинен бути доведений саме останнім.За певних обставин доведення такого зв'язку є досить проблематич-ним, як-то наявність причинного зв'язку між хворобою і споживан-ням хворим певного лікарського препарату [6, С. 144].

В англо-американському праві віднайшла своє місце доктрина"ближньої причини", згідно з якою особа відповідає лише за дії, щостали найближчою причиною заподіяної шкоди. У цьому аспектібуде доречним такий приклад: у порту Сіднея через халатність ко-манди танкера відповідача Wagon-Mound в морі при заправці вили-лась велика кількість нафти, яка розплилась акваторією, досягнув-ши верфі позивача. Останній, отримавши завірення від відповідача,що за нормальних умов нафта, що розплилась на поверхні води, єбезпечною, продовжив ремонт судна на власній верфі. При цьомупід час проведення зварювальних робіт краплі розплавленого мета-лу потрапили на пропливаюче ганчір'я, яке запалало й стало при-чиною пожежі, що мала наслідком заподіяння шкоди верфі та судну.За наслідками розгляду такої справи суд ухвалив рішення, згідноз яким відповідач несе відповідальність лише за той збиток, який«розумна людина повинна була передбачити». Тобто, у цьому ви-падку загалом розумно було передбачити можливість забрудненнянафтою верфі позивача, але не пожежі, причому виниклої саме в та-кий незвичайний спосіб.

Додатково треба вказати, що до цієї справи суди чітко керува-лися рішенням Апеляційного суду за справою Polemis and Furness,Withy & Co. (1921) З К.В. 560, згідно з яким відповідач, що не до-тримується необхідних заходів обережності, несе відповідальністьза прямі збитки, навіть якщо їх і не можна було передбачити [8, С.379].

Висвітлюючи проблему каузальності в англо-американськомуделіктному праві, не можна оминути питання «втручання» певноїпричини (novus actus interveniens) при подальшому розвитку на-слідків заподіяння шкоди. Причиною «втручання» може бути не-скінченна кількість подій, обставин, а також дій інших осіб. Судовоюпрактикою були зроблені спроби напрацювати правила неможли-вості покладення на делінквента відповідальності при подібній при-чині. Однак, з огляду на сутнісні ознаки цієї правової системи, всіпитання, що пов'язані з застосуванням novus actus interveniens по-вністю перекладаються на вирішення судів. Зокрема, суди дотриму-ються позиції: якщо можливість виникнення причини «втручання»могла бути передбачена «звичайною людиною», то делінквент несевідповідальність на загальних підставах [5, С. 74-77].

Вина як наступна умова виникнення деліктного зобов'язаннявизначається у цивільно-правовій теорії у декількох значеннях: 1)як психічне ставлення делінквента до вчиненого ним діяння, що посуті запозичене з сутності вини в публічно-правовому делікті; 2) якнеобхідна дбайливість і обачність делінквента при виконанні сво-їх обов'язків та реалізації своїх прав. Загальним для всіх правовихродин є виділення вини делінквента у двох формах: наміру чи нео-бережності.

У цивільному кодексі Наполеона відсутнє чітке відмежуваннякатегорій протиправної поведінки та вини як передумов виникнен-ня деліктного зобов'язання, більше того - протиправна поведінкасприймається як складова вини. При цьому Французький цивіль-ний кодекс за критерій розмежування між деліктними та квазіде-ліктними зобов'язаннями сприймає саме форму вини делінквента,якщо вина у формі умислу, то маємо делікт, у формі необережнос-ті - квазіделікт. Однак, оскільки правові наслідки як для деліктів,так і квазіделіктів однакові, то практичне значення таке законодавчевідмежування не має.

ФЦК у ст. 1384 передбачає відповідальність не тільки за свої дії,але й за дії інших осіб та шкоду, завдану речами делінквента. Так, вмежах означеної статті передбачена відповідальність батьків за шко-ду, завдану неповнолітніми дітьми, наставників - за шкоду, завдануїх учнями, наймачів - за шкоду, завдану при виконанні ними своїхобов'язків, згідно зі ст. 1385 ФЦК, особа несе відповідальність за шко-ду, завдану її тваринами, а також згідно зі ст. 1386 ФЦК, за шкоду, за-вдану руйнуванням будівлі внаслідок недоліків ремонту чи дефектівбудівлі. Французькій цивілістиці властиве також поняття змішаноївини, коли судова практика враховує вину як делінквента, так і по-терпілого для встановлення відповідних правових наслідків.

Водночас, німецьке цивільне законодавство розглядає проти-правну поведінку делінквента незалежно від вини. Остання прицьому чітко розуміється як суб'єктивне відношення делінквента довчиненого ним протиправного діяння. Подібно до французького ци-вільного законодавства НЦУ теж передбачає випадки притягненнядо відповідальності особи не за свої дії, як-то за дії неповнолітніх(§ 823), дії осіб що виконують певні обов'язки за замовленням де-лінквента (§ 831). Також за аналогією зі ст.ст. 1385, 1396 ФЦК §§833-836 передбачають відповідальність власників тварин і відпові-дальність за шкоду, завдану руйнуванням будівлі внаслідок її кон-структивних дефектів чи неналежного утримання.

У цивільному законодавстві Російської Федерації чітко відмеж-овується вина у формі умислу чи необережності, за яких може йтимова про виникнення делікту. Пункт 2 ст. 1064 ЦК РФ чітко фор-мулює, що особа, яка заподіяла шкоду, звільняється від відповідаль-ності, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини. Таким чиномпідтверджується обов'язковість вини як умови делікту й встанов-люється презумпція винуватості делінквента. Аналіз ст. 1083 ЦКРФ дає привід до висновку про правове значення саме грубої нео-бережності потерпілого для правових наслідків зменшення відпо-відальності делінквента. Більше того, російським законодавствомпередбачаються випадки безвинної відповідальності у випадку за-подіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки (п. 1 ст. 1079 ЦК),заподіяння шкоди незаконними діями органів дізнання, попере-днього слідства, прокуратури та суду (ст. 1070).

Стаття 709 ЦК та рішення Верховного суду Японії від 22 груд-ня 1916 року передбачають необхідною передумовою виникненняделіктної відповідальності наявність при заподіянні шкоди наміручи необережності з боку делінквента. Під умислом тут розумієтьсяусвідомлення делінквентом того, що його поведінка матиме наслід-ком завдання шкоди іншій особі, а під необережністю - зневага ви-могами законодавства або відсутність належної уваги, що проявля-ється звичайною людиною. Водночас, для окремих правопорушеньобов'язковою умовою виникнення деліктного зобов'язання є наяв-ність саме умислу як-то при обмані чи насильстві, а в решті випадків -наявність умислу чи необережності не відмежовується [6, С. 137].

Англо-американське право в переважній частині передбачає на-стання деліктної відповідальності за наявності вини з боку заподіюва-ча шкоди. Під суто юридичним поняттям вини в межах цивілістичноїдоктрини цієї правової родини розуміється не більше ніж відхиленнявід зразка поведінки, яку суспільство вимагає від індивіда для захис-ту інших. Основними формами вини є також умисел як прямий, так іевентуальний, та необережність. Критерієм відмежування необереж-ності від умислу є відсутність бажання шкідливих наслідків.

За загальним правилом англо-американське деліктне право привстановленні рівня деліктної відповідальності і розмірів шкоди, щопідлягає відшкодуванню, не робить розмежування між умислом танеобережністю. Водночас, законодавством передбачені випадки ви-никнення деліктних зобов'язань лише за наявності умислу в діях де-лінквента, як-то заподіяння шкоди під впливом обману.

В системі правопорушень необережність посідає проміжне міс-це між умислом і безумовною відповідальністю. Прикладом необе-режності в діях делінквента може бути справа Vaugham v. Menlove(1837 г.), згідно з якою власник стогу сіна був попереджений пройого перегрівання до небезпечної температури, а це може стати при-чиною загоряння й подальшого розповсюдження вогню на сусідськуземельну ділянку.

З питань розмежування різновидів необережності необхіднонавести думку англійського судді Холма, який ще у 1704 році ви-значав відмінність між звичайною, легкою та грубою необережніс-тю (ordinary, slight and gross), яка знайшла своє найбільше засто-сування у розмежуванні деліктної відповідальності за наслідкамидорожньо-транспортних пригод. Надалі подібна позиція віднайшлазастосування у судовій практиці США, а в Англії переважно від неїпоступово відійшли. Під необережністю загалом, як і в більшостіправових систем світу розуміється така поведінка, яка виражаєтьсяу здійсненні чогось, що благорозумна, поміркована людина не зро-била б за подібних обставин, у відмові від вчинення того, що благо-розумна, поміркована людина вчинила б за подібних обставин.

Водночас, в межах англо-американської доктрини в більшості по-зовів, що ґрунтуються на необережності, виникають передумови длязаперечень з боку відповідача з посиланням на необережність постраж-далого, або так звану згадану вище «змішану вину». Суть подібних за-перечень полягає в посиланні на те, що, допускаючи необережність збоку відповідача, однак можна було б оминути заподіяння шкоди, якщоб не зазначена необережність з боку потерпілого. Судовою практикоюнапрацьовані такі правила, які обмежують дію принципу «змішаноївини»: 1) якщо попередня необережність відповідача змусила пози-вача поспішно прийняти рішення в критичний момент, то позивач ненесе наслідків змішаної вини тільки тому, що він не зміг обрати кращу зможливостей; 2) будь-яка поведінка відповідача, що сприяла вчиненнюдитиною проступку, який мав наслідком заподіяння шкоди саме дити-ні, виключає можливість відповідача посилатись на необережність ди-тини як складову змішаної вини або навіть на її правопорушення.

Згадана безумовна відповідальність у англо-американськомуправі тлумачиться як відповідальність за результати своєї діяльнос-ті незалежно від поставлення питання про необережність. Виник-нення подібних випадків припускає наявність такого положення,коли діяльність пов'язана з ризиком і шкідливі наслідки можливінезалежно від будь-яких заходів обережності, водночас діяльністьприносить достатню суспільну користь для того, щоб вона дозволя-лась. Сама ж подібна діяльність допускається правом за умови при-йняття на себе особою, що проводить таку діяльність, будь-якогопов'язаного з нею ризику. Серед прикладів наводяться випадкиутримання диких і злих тварин, проведення підривних робіт, втор-гнення домашніх тварин на чужу територію тощо [5, С. 79-87].

Таким чином, схематично передумови виникнення деліктнихзобов'язань у сучасних правових системах можна подати у такомувигляді.

[ Передумови виникнення деліктної відповідальності у правових системах J

І —      1                     1          1         

( Шкода )

Майнова

МоральнаІ —Номінальна(США,Англія)

Загальніта спеціаль-ні збитки(США,Англія)

Реальнізбитки таупущена ви-года (Росія,Білорусія) х

Протиправнаповедінка

Будь-якаповедінка, щосуперечитьприписамзаконодавства(генеральнийделікт) Фран-ція, Росія у

. І         .

/                      

Поведінка, що

визначена про-типравною за-конодавством(сингулярнийделікт) США,Англія

Наявні ознакигенерального ісингулярногоделікту (змі-шаний делікт)Німеччина,Швейцарія

Причиннийзв'язок між проти-правною поведін-кою та шкодою

Реальність при-чинного зв'язкуміж протиправною

поведінкою та^ шкодою (Японія) у

Теорія "ближ-ньої причини"(США, Англія)

Теорія novusactus interveniens(причини "втру-чання")(США, Англія)

Теорія еквіва-лентності (Біло-русія, Росія)

Теорія адек-ватної причини(Німеччина,Швейцарія)

Вина(крім випад-ку безвинноївідповідаль-ності)

Умиселпрямий таевентуальний

Необережністьпроста та груба(Росія, Україна,Японія)

Необереж-ність звичай-на, легка абогруба(США, Англія)

Теорія зміша-ної вини

Схема 6.1.