§ 6.1. Загальні положення про деліктні зобов'язання внаціональних правових системах

Аналіз національних систем приватного права країн сучасностінадає можливість виділити в системі цивільно-правових інститутівправові норми, що окреслюють юридичну сутність зобов'язальнихвідносин в широкому спектрі правотворчої та правозастосовчоїцивільно-правової практики. При цьому в системі зобов'язань запідставою виділяють ті, які виникають з договорів, та ті, що виника-ють з інших правомірних й неправомірних дій та подій. Серед остан-ніх вагоме місце посідають зобов'язання з неправомірних дій або зделіктів.

Поняття делікт (від латинського delictum) розглядається у пра-вовій доктрині у широкому й вузькому розумінні. У широкому ро-зумінні деліктом визначається будь-яка недозволена дія, правопо-рушення, що має наслідком застосування покарання до особи, якайого вчинила. Тобто, делікти за сферою їх виникнення та реалізаціїможуть бути поділені на публічно-правові й приватноправові, середостанніх розрізняють цивільно-правові правопорушення або делік-ти у вузькому розумінні, що надалі щодо мети цієї лекції й буде ро-зумітись під цим поняттям.

Деліктні зобов'язання за своєю етимологією сягають первіс-них джерел приватного права будь-якої країни сучасності - право-вих надбань римського приватного права. В римському приватномуправі деліктні зобов'язання виникли внаслідок цивілізованої відмо-ви від звичаю помсти, що викладався у словесній формі «око за око,зуб за зуб». Дійсно, внаслідок реалізації останнього звичаю забезпе-чувалась самостійна реалізація потерпілим права на притягнення довідповідальності особи, що вчинила правопорушення, шляхом запо-діяння їй відповідної шкоди. Однак, здійснення потерпілим правана помсту не передбачало виникнення зворотного обов'язку запо-діювача шкоди стосовно її відшкодування, притому що таке правореалізувалось без посередництва державних структур, що цілкомвідповідало вимогам часу.

У зв'язку з утвердженням державних інституцій, які прагнулидо встановлення єдиного порядку і недопущення неправомірного134свавілля учасників суспільних відносин, у стародавньому Римі пом-ста була поступово витіснена відшкодуванням шкоди в тій чи іншійформі. За наслідками такого розвитку серед правопорушень доситьчітко у римському праві виділились приватні делікти як протиправ-ні посягання на інтереси приватних осіб. Складовими елементамиприватного делікту, що породжує відповідне зобов'язання, ще вримському приватному праві було прийнято розрізняти: протиправ-ну дію або діяльність щодо прав та інтересів потерпілого, відповідневиникнення негативного правового наслідку для потерпілого (шко-ди), пов'язаність вказаної протиправної поведінки з такою шкодою,наявність вини особи, що заподіяла шкоду (делінквента). Водночас,римське приватне право не знало сутності генерального делікту всучасному розумінні [1, С. 336-338].

Після розпаду Західної Римської імперії на її території булостворено держави, які хоча і звернулись до норм звичаєвого права,водночас постійно і надмірно здійснювали рецепцію положень рим-ського права. Спектр зобов'язань, в тому числі й деліктних, теж бувприйнятий у тій чи іншій інтерпретації в цих країнах. Найбільшогорозвитку та систематизації набули інститути зобов'язального праваз прийняттям цивільних кодексів та укладень у державах ЗахідноїЄвропи в нові часи. Серед них Цивільний кодекс Наполеона (1804р.), який уособив у собі основні напрацювання романської правовоїродини, Німецьке цивільне укладення (1896 року) як основополож-ний нормативний акт германської правової родини та інші. Пере-важна частина напрацювань вказаних нормативних актів в частиніправового регулювання деліктних зобов'язань відтворена й у націо-нальних правових системах країн сучасності.

Зокрема, за Цивільним кодексом Наполеона, правові норми, щорегулюють деліктні зобов'язання, містяться в главі ІІ «Про деліктиі квазіделікти» розділу IV «Про зобов'язання, що виникають без до-мовленості» книги третьої (1382-1386). Критерієм відмежуванняделіктів від квазіделіктів у цьому нормативному акті є цільова на-правленість протиправної поведінки заподіювача шкоди: якщо віндіяв з метою обману чи злого наміру, то маємо деліктні зобов'язання;коли ж метою є вчинення дій без злого наміру, але внаслідок невбач-ливої необережності, то маємо квазіделікти. Ці статті містять лишезагальні положення щодо деліктів, та відповідних зобов'язань, що зних виникають. Спеціальні положення містяться у спеціальних нор-мативних актах, як-то Кодекс законів про цивільну та торгову авіа-цію чи Закон 1966 року про чартерні та морські перевезення тощо[2, С. 220].

Водночас французьке законодавство чітко стоїть на позиції гене-рального делікту, оскільки ст.1382 Французького ЦК визначено, щобудь-яка дія людини, що спричиняє іншій шкоду, зобов'язує ту особу,з вини якої заподіяна шкода, відшкодувати таку [3, С. 305-307].

Німецьке цивільне укладення приділяє деліктним зобов'язаннямдещо більше уваги як у кількісному, так і змістовному наповне-нні відповідних нормативних приписів. §§ 823-853 глави 25 «Не-дозволені дії» 7 розділу «Окремі види зобов'язань» другої книги«Зобов'язальне право» Німецького цивільного укладення містятьзагальну характеристику зобов'язань із заподіяння шкоди та окре-мих їх різновидів. Тобто, на відміну від категорії генерального делік-ту у французькому законодавстві німецьке йде шляхом виділенняделіктної відповідальності не тільки за вчинення правопорушень,визначених законом, але й у випадку вчинення будь-якого іншогоправопорушення, як те передбачає § 823 НЦУ [4, С. 190-196].

Англо-американське право на відміну континентального пішлошляхом виділення переліку самостійних цивільних правопорушеньабо системи сингулярних деліктів. Дійсно, як в Англії, так і Спо-лучених штатах чільне місце у врегулюванні зобов'язань з відшко-дування заподіяної шкоди відіграє саме судовий прецедент. Однак,поряд з судовим прецедентом у правовому регулюванні деліктнихзобов'язань певну роль відіграють закони в сфері притягнення довідповідальності за шкоду, заподіяну повітряним судном, за шкоду,заподіяну діями посадових осіб, а також так звані приватні кодекси,як-то створений в межах з 1923 по 1939 рік Кодекс в сфері деліктно-го права (Restatement of the Law of Torts) [5, С. 8-13].

Цивільне законодавство Японії містить як загальні припи-си про деліктні зобов'язання й окремі їх різновиди у Цивільномукодексі (ст.ст. 709, 714, 715, 717, 718), так і спеціальні положеннящодо окремих деліктів у інших нормативних актах, як-то Закон прозобов'язання по наданню матеріальної допомоги працівникам принещасних випадках на виробництві і страхуванні працівників, За-кон про компенсацію шкоди, заподіяної автотранспортними засоба-ми, Закон про відшкодування шкоди, завданої використанням атом-ної енергії тощо. Тобто японська цивілістична доктрина деліктногоправа стоїть на позиції утвердження принципу генерального делікту[6, С. 132-135].

У законодавстві Російської Федерації як уособленні основнихцивілістичних ідей на пострадянському просторі відображені де-ліктні зобов'язання теж з дотриманням принципу генеральногоделікту, що підтверджується положеннями ст. 1064 ЦК. Водночас,положеннями російського цивільного законодавства пропонуєтьсянизка спеціальних деліктів, серед яких зобов'язання з відшкоду-вання шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1079ЦК), зобов'язання з відшкодування шкоди, заподіяної дефектнимсуб'єктом (ст.ст. 1073-1078 ЦК), зобов'язання з відшкодуванняшкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попередньогослідства, прокуратури та суду (ст. 1070 ЦК) та інші випадки, врегу-льовані також спеціальними нормативними актами.

Порівнюючи правові аспекти застосування договірної й де-ліктної відповідальності у сучасних правових системах, необхідновказати на домінанту роль у цьому аспекті законодавчої та судовоїпозиції, згідно з якою романська правова родина, національні пра-вові системи країн пострадянського простору дотримуються пріо-ритетного значення саме договору, а в германській правовій родиніта англо-американському праві перевага надається автономії волівибору учасниками таких відносин деліктного або договірного їхврегулювання.

В межах вказаних напрацювань римської цивілістики у націо-нальних правових системах сучасності підставою виникнення де-ліктних зобов'язань прийнято визначати такі умови: протиправнаповедінка; наявність заподіяної шкоди; причинний зв'язок між про-типравною поведінкою та шкодою; вина заподіювача шкоди. Прицьому слід вказати на поєднання всіх означених умов у положенняхзаконодавства, судовій практиці та доктрині країн світу.

Протиправна поведінка як умова виникнення деліктногозобов'язання у сучасних правових системах обґрунтовується з точ-ки зору еволюційної та традиційної теорії. Сутність першої полягаєу визнанні протиправною поведінкою тієї, яка не санкціонована за-коном або не узгоджується з іншою належною підставою. В силудругої теорії протиправною поведінкою визнається поведінка вмежах певних різновидів позадоговірних правопорушень, поза меж-ами яких деліктна відповідальність виключається [5, С. 36].

Стаття 1382 ФЦК визначає виникнення деліктного зобов'язаннявнаслідок заподіяння шкоди будь-якою протиправною дією, щоокреслюється принципом генерального делікту, який такому випад-ку однак уподібнюється до еволюційної теорії. В межах саме цієї те-орії встановлюється презумпція протиправності поведінки делінк-вента і, відповідно, відсутня потреба доведення цього потерпілим.У французькому цивільному праві під протиправною дією розумі-ється дія, що порушує чуже суб'єктивне право, дія, що порушує чисуперечить законодавству, дія, що підпадає пі