§ 6.2. Окремі деліктні зобов'язання в національнихправових системах

Крім загальних положень про деліктні зобов'язання сучаснеприватне право містить характеристику спеціальних деліктів, середостанніх суттєве місце посідають такі деліктні зобов'язання.

Зобов'язання з відшкодування шкоди, заподіяної дефектним де-лінквентом, тобто суб'єктом, який через вікові чи фізіологічні особливос-ті має неповний рівень дієздатності, закріплено у положеннях Німецько-го цивільного укладення (§ 832), Французького цивільного кодексу (ст.1385), Цивільного кодексу Японії (ст. 714), Цивільного кодексу Росій-ської Федерації (ст.ст. 1073-1078), Цивільного кодексу Португалії (ст.ст. 487-489), Цивільного кодексу Білорусії (ст.ст. 942-947), у судовійпрактиці англо-американського права, відповідно до яких самостійнувідповідальність неповнолітня особа не несе, окрім деяких винятків, наприкладі конкуренції договірного та деліктного позову.

Зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої при виконан-ні обов'язків за договорами третім особам, мають місце у норма-тивних приписах цивільного законодавства Франції (ст. 1386 ЦК),Японії (ст.ст. 715, 716 ЦК), Німеччини (§ 831, 841 Укладення), Росії(ст. 1068 ЦК), Білорусії (ст. 937 ЦК).

Деліктні зобов'язання, в яких делінквентом є орган влади чимісцевого самоврядування, є цивілізованим напрацюванням взяттявказаними суб'єктами на себе відповідальності за протиправні дії нарівні з іншими учасниками приватноправових відносин. Так, Кон-ституція Японії 1947 року, на розвиток її положень Закон про дер-жавну компенсацію закріпив, що держава і муніципалітети несутьрівну з наймачем відповідальність, передбачену ст. 715 ЦК «у ви-падку, коли публічна посадова особа при здійсненні публічної владиу зв'язку зі своїми службовими обов'язками умисно чи з необереж-ності протиправно заподіює шкоду іншій особі». Держава у такомувипадку може звертатися з правом зворотної вимоги (регресу) дотаких посадових осіб лише при умислі або грубій необережності з їхбоку. Поряд з цим, на таких осіб розповсюджуються інші приписицивільного законодавства Японії в частині відшкодування шкоди,як-то відшкодування шкоди, завданої третім особам, речами тощо[6, С. 154-155]. Подібні норми містяться у приписах цивільного за-конодавства Росії (ст.ст. 1069-1071 ЦК), Білорусії (ст.ст. 938-940)та інших держав.

В межах викладених вище положень істотними розробкамицивілістики останніх років є напрацювання нормативної частиниделіктного права щодо так званої безвинної відповідальності, якаотримала обґрунтування в межах теорії ризику. Сутність останньоїполягає у можливості настання шкідливих наслідків від певної ді-яльності, речей, тварин, що не залежить від волі суб'єктів, в межахконтролю яких вказані об'єкти знаходяться [12].

Загалом напрацьовано три підходи до визначення небезпеч-ної діяльності, яка окреслюється поняттям ризику, що має наслід-ком настання суворої відповідальності. За першим, поданим у за-конодавстві Німеччини, сувора відповідальність покладається насуб'єктів, що здійснюють вказані у законодавстві види небезпечноїдіяльності. У законодавстві Росії та Білорусії представлений другийпідхід нормативного закріплення небезпечної діяльності, під якоюрозуміється відкритий перелік видів такої діяльності, суб'єкти якоїнесуть відповідальність незалежно від вини.

І, нарешті, останній підхід дефініції небезпечної діяльності по-лягає у формулюванні загальних критеріїв суворої відповідальності.§ 520 другого Зводу деліктного права США містить перелік обста-вин, що підлягають врахуванню при віднесенні судами діяльностідо небезпечної: висока ймовірність заподіяння майнової чи мораль-ної шкоди, значний розмір заподіяної шкоди, можливість знизитиризик проявом розумної турботливості, міра розповсюдження по-дібної діяльності, цінність такої діяльності для суспільства. За на-слідками виокремлення таких критеріїв небезпечної діяльності, доостанньої в межах американського деліктного права належать: ви-користання вибухових речовин, будівельні роботи, що викликаютьвібрацію, діяльність, що має наслідком поширення полум'я, води,токсичних і радіоактивних речовин, зараження води і землі. Поді-бної позиції дотримується і англійська судова практика на прикладісудового прецеденту 1866 року у справі Райлендс щодо відповідаль-ності землевласника, на земельній ділянці якого знаходяться небез-печні об'єкти, відповідно до якого до подібних об'єктів були відне-сені вода, що накопичується штучно в резервуарах, газ, стічні води,вибухонебезпечні речовини, механізми та особи, що здатні завдатипевних незручностей [13, С. 142].

Сувора відповідальність за небезпечну діяльність у наведенихвище випадках розглядається у досить вузькій сфері. При цьому пе-редбачається коло обставин, що звільняє делінквента від безвинноївідповідальності, серед яких вплив непереборної сили, наявністьвипадку, сприяння потерпілого настанню негативних для нього на-слідків внаслідок такої діяльності, використання небезпечної діяль-ності на користь потерпілому тощо.

Поряд з безвинною відповідальністю при заподіянні шкодинебезпечною діяльністю розглядається також і варіант винної від-повідальності. Так, згідно зі ст. 1384 Французького ЦК, кожен від-повідає за шкоду, завдану речами, що знаходяться у його володіннібез розмежування небезпечних та інших речей. Якщо мова йде прозаподіяння шкоди річчю, що рухається, то потерпілому достатньодовести лише причинний зв'язок. У випадку, коли шкода заподіянаріччю, що знаходиться у стані спокою, або річчю, що рухається, алене в разі зіткнення, потерпілий повинен довести, що річ була дефек-тна, функціонувала аномально або була розміщена в аномальномумісці. До обставин, що звільняють від відповідальності у такому ви-падку, належать форс-мажорні або непередбачувані і неконтрольо-вані обставини, наявність яких повинен довести делінквент [8, С.444-450].

В межах сурової відповідальності або відповідальності за шкоду,завдану небезпечною діяльністю, поширеним є нормативне закрі-плення регламентації деліктних зобов'язань щодо шкоди, завданої:тваринами (ст. 718 ЦК Японії, § 833 НЦУ, ст. 1385 ЦК Франції, ст.493 ЦК Португалії), транспортними засобами (ст. 1079 ЦК РФ, За-кон Японії про відшкодування шкоди, завданої автотранспортнимизасобами, Закон про відповідальність Німеччини, ст. 506-508 ЦКПортугалії), внаслідок використання атомної енергії (Закон Японіїпро відшкодування шкоди, завданої використанням атомної енергії1961 року, ст. 1079 ЦК РФ, Закон Німеччини про атомну енергію1959 року), внаслідок забруднення природних ресурсів (Закон Ні-меччини про регулювання водного режиму 1957 року, Закон РФ«Про охорону навколишнього середовища», Закон Японії про горнусправу), внаслідок дефектів товарів, робіт та послуг (ст. 1645 Фран-цузького ЦК, Закон Німеччини про медикаменти 1978 року, § 402другого Зводу деліктного права США, ст.ст. 1095-1098 ЦК РФ).

У деліктному законодавстві країн сучасності прийнято окре-мо регламентувати особливості відшкодування моральної шкоди,пов'язаної з певними моральними, фізичними переживаннями че-рез порушення прав особи.

Деліктне право Німеччини досить обережно підходить до питан-ня захисту прав особистості. Проте, як підстави для відшкодуванняморальної (немайнової) шкоди НЦУ визнає дії, що мають прояв внанесенні тілесних ушкоджень, заподіянні шкоди здоров'ю та об-меженню свободи. При цьому, захищаються тільки умови фізично-го існування індивіда. Про захист честі індивіда, сфери його при-ватного життя від протиправних втручань в положеннях НЦУ нейдеться. Винятком став тільки §12 НЦУ, який встановив, що особа,чиє ім'я використовується іншою особою без дозволу, може вима-гати від порушника утриматися від такого використання. Це правобуло визнано судовою практикою як «інше право» в сенсі частини 1§ 823 НЦУ, і відтоді носій імені отримав право вимагати відшкоду-вання завданої йому такими діями моральної (немайнової) шкоди.Пізніше та сама судова практика поширила правовий захист і щодорешти немайнових прав, як-то право на власне зображення, права,пов'язані з порушенням таємниці листування тощо.

Французьке деліктне право, з огляду на поширене трактуванняст.ст. 1382, 1383 ЦК, досить адекватно відгукнулось на реформуван-ня системи захисту прав та свобод людини з наданням пріоритету не-майновій сфері. Вказане знайшло своє обґрунтування в положенняхсудової практики щодо захисту права на таємницю кореспонденції,зображення, честі, гідності, ділової репутації. Особливо останнє ста-ло актуальним у зв'язку з прийняттям у 1881 році Закону про друк,згідно зі ст. 29 якого подібні дії підпадали під ознаки злочину. Прицьому розмір моральної (немайнової) шкоди, що належить відшко-дуванню, за французьким цивільним правом залежить від обставинкожного конкретного випадку і може складати суто символічнусуму [8, С. 492-495].

Англо-американське право, на відміну від країн континентально-го права, встановлює досить різні підстави відповідальності за завда-ну моральну (немайнову) шкоду. Наріжним каменем всієї деліктноїсистеми англо-американського права, поряд із розробленою системоюпрецедентів, є класифікація правової категорії «шкоди». Залежно відформи заподіяної делінквентом вини розрізняють шкоду, завдану вформі необережності та умислу. Суттєвою є і диференціація правовоїмети відшкодування завданої шкоди - вона має компенсаційний ха-рактер у випадку заподіяння шкоди при необережності та штрафнийхарактер у випадку заподіяння шкоди з умислом. В деліктах, скоєнихз умислом, моральна (немайнова) шкода презумується у всіх випад-ках і не є предметом доктринальних дискусій.

Більш детально в доктрині розглядаються питання відшкодуван-ня моральної (немайнової) шкоди, що виникає в зв'язку із заподі-янням шкоди з необережності. Умовами відповідальності, що вини-кають у справах в зв'язку із заподіянням шкоди з необережності, є:

наявність у делінквента зобов'язання дотримуватися необхідноїобережності щодо потерпілого;

порушення делінквентом цього зобов'язання;

заподіяння потерпілому шкоди внаслідок такого порушення [14,С. 15].

Так склалося, що загальне право містить найбільшу кількістьсудових прецедентів в сфері порушення немайнових прав особи зпитань приниження честі і репутації (дифамація), а потім розгля-даються інші форми посягання на права особи. При цьому у цихкраїнах існують два різновиди дифамації: письмовий наклеп (libel)і усний наклеп (slander). Відмінністю письмового наклепу від усно-го, крім форми, є переслідування першого у кримінальному поряд-ку, відсутність необхідності доведення завданої шкоди при libel й,навпаки, обов'язкової наявності завданої шкоди у випадку slander.Крім того, відмінністю розгляду справи про письмовий наклеп у ци-вільному судочинстві від кримінального є необхідність доведенняу першому сповіщення такої інформації третім особам [15, С. 371-373].

Серед інших правопорушень щодо особистих прав особи, що маєнаслідком відшкодування моральної шкоди, англо-американськеделіктне право розрізняє порушення права на непорушність сфериприватного життя, серед якого розрізняють такі правопорушення:неправомірне вторгнення в уособлене місце мешкання позивача абовтручання в його особисті справи, опублікування дійсних, але не-гативних відомостей про особисте життя особи, подання позивачау негативному світлі, використання імені позивача у рекламі [8, С.502-505].

Останнім часом значного поширення у законодавстві СШАнабуло відшкодування моральної шкоди, що пов'язане з перене-сеним особою нервовим чи психічним потрясінням через певнілокальні чи глобальні фактори (дорожньо-транспортна пригода,стихійне лихо, екологічна аварія, терористичні акти і т. ін.). Судовапрактика з урахуванням досягнень психіатрії поступово почала завідповідних умов визнавати подібну шкоду такою, що підлягає від-шкодуванню.

Проблемним у таких справах виявилось питання розмежуванняшкоди, пов'язаної з переживанням за своє життя та здоров'я, і шко-ди, пов'язаної з переживанням за життя та здоров'я близьких осібпостраждалого. У першому випадку судами враховувалось питанняперебування потерпілого у небезпечній зоні, і як наслідок, можли-вість розумно остерігатись за себе, а в другому випадку: близькістьспоріднення позивача і особи, якій заподіюється фізична шкода абозагрожує її заподіяння, безпосереднє спостереження позивачем по-дій і їх шкідливих наслідків [10, С. 139].