§ 7.2. Поняття, укладення та припинення шлюбу вміжнародному приватному праві : Міжнародне приватне право : B-ko.com : Книги для студентів

§ 7.2. Поняття, укладення та припинення шлюбу вміжнародному приватному праві

Інститут шлюбу у міжнародному приватному праві привертаєдо себе найбільшу увагу, зважаючи на кількість шлюбів, які реєстру-ються з іноземцями.

Законодавство різних країн має свої концепції шлюбу. Шлюброзглядається зарубіжною доктриною, насамперед, як договірміж чоловіком і жінкою, що укладається у встановленому зако-ном порядку, підкоряється певним вимогам дійсності, має на метіоб'єднання чоловіка та дружини в одну сім'ю для спільного життята взаємного надання підтримки й допомоги. Існують й інші концеп-ції шлюбу (шлюб-статус, шлюб-партнерство), які оспорюють до-говірну природу шлюбних відносин [11, С. 205]. Зокрема, концепціяшлюбу-договору в зарубіжних країнах заснована на низці вимог, яківисуваються до порядку укладення шлюбу. Така позиція відстою-ється в Російській Федерації М. В. Антокольською, яка вказує, щоугода про укладення шлюбу за правовою природою не відрізняєтьсявід цивільного договору. В тій частині, в якій вона регулюється пра-вом і породжує правові наслідки, вона є договором [12. С. 108].166

Підтримується позиція шлюбу-договору і в Україні, так, З. В.Ромовська зазначає, що «слово «союз» наголошує законодавче ви-знання теорії договірної природи шлюбу, яка зумовлює його добро-вільний характер» [13, С. 65].

Л. Драгнєвіч вказує: «шлюб - це правова угода, різновид парт-нерства або ж добровільний союз між чоловіком і жінкою, заснова-ний на взаємній згоді, почуттях любові, дружби, юридично оформ-лений у державних органах з метою створення сім'ї, виховання дітей,внаслідок чого між подружжям встановлюються особливі правовід-носини» [14, С. 41].

Стаття 21 СК України визначає шлюб як сімейний союз жінкита чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актівцивільного стану, тобто визначення поняття шлюбу, надане в ст.21, здійснюється через термін «союз» і через такі ознаки, як мета -створення сім'ї, умова - державна реєстрація шлюбу. Аналіз законо-давства щодо правового регулювання шлюбу і наукової літературищодо визначення шлюбу дає можливість виокремити певні власти-вості, ознаки, які є характерними для поняття «шлюб»:

мета (створення сім'ї, спільне життя, народження і вихованнядітей);

строк (довічність, необмеженість будь-яким терміном);

наявність волевиявлення (вільний, добровільний, рівноправний);

форма (зареєстрований державою, укладений з дотриманнямумов і порядку, передбачених законом);

суб'єкти (чоловік і жінка, моногамний);

правові наслідки (породжує для осіб взаємні особисті і майновіправа і обов'язки, породжує особисті та майнові подружні праваі обов'язки тощо) [15, С. 26].

Сімейний кодекс України визначає правозгідним той шлюб, приукладенні якого не були порушені умови укладення шлюбу та до-тримано норм щодо перешкод до укладення шлюбу. Умови укла-дення шлюбу - це матеріальні умови, які повинні існувати на часреєстрації шлюбу і дотримання яких необхідне для правозгідностішлюбу.

Відповідно до чинного сімейного законодавства України, умова-ми укладення шлюбу є:

добровільність шлюбу - взаємна вільна згода жінки та чоловікана укладення шлюбу;

досягнення особами, що бажають укласти шлюб, шлюбного віку.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про міжнародне приватнеправо» право на шлюб визначається особистим законом кожної зосіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлю-бу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу Українищодо підстав недійсності шлюбу.

Згідно зі ст. 22 СК України, шлюбний вік для жінки встановлю-ється у сімнадцять, а для чоловіка - у вісімнадцять років. Особи, якібажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на деньреєстрації шлюбу.

Відповідно до ст. 23 СК України, право на шлюб мають особи,які досягли шлюбного віку. За заявою особи, яка досягла чотирнад-цяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб,якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Законодавче визначення шлюбного віку в більшості європей-ських країн встановлюється в 18 років (зокрема, РФ, Грузія, Казах-стан, Латвія, Болгарія, Польща, ФРН, Італія), зниження шлюбноговіку (або надання права на шлюб) встановлюється, переважно, заумови досягнення особою 16-років (зокрема, РФ, Грузія, Казахстан,Болгарія), в деяких країнах зниження шлюбного віку можливе тіль-ки стосовно жінок, або однієї з осіб, які бажають вступити в шлюб(в Польщі тільки жінці, яка не досягла повноліття, судом може бутидозволено вступити в шлюб з 16 років, у Латвії, ФРН - якщо за-явнику виповнилося 16 років, а його обранець є повнолітнім), вІталії - зниження шлюбного віку не більш ніж до 17 років [15, С.45-46].

В Росії, відповідно до ст. 13 СК РФ, за наявності поважних при-чин, органи місцевого самоврядування за місцем проживання осіб,які бажають вступити в шлюб, вправі, на прохання цих осіб, дозво-лити вступити в шлюб особам, які досягли 16 років.

В Італії, де досягнення шлюбного віку збігається з досягненнямповноліття - 18 років, суд може задовольнити клопотання зацікавле-ної сторони про його зниження не більш ніж до 17 років, якщо дійдевисновку про обґрунтованість клопотання і після того, як заслухаєпрокурора, батьків або опікуна заявника. Постанова суду може бутиоскаржена в 10-денний строк з моменту його доведення до відомапрокурора, подружжя, батьків і опікуна. Якщо у вказаний строк по-станова не оскаржена, вона вступає в законну силу [16, С. 28].

За законодавством США вступати до шлюбу має право особа,яка досягла визначеного законом віку, є розумово здатною і не пере-буває на цей момент у шлюбі. Вікові вимоги в окремих штатах різні,але в середньому це 16-18 років [17, С. 431].

Перешкоди для укладення шлюбу в Україні визначені ст. ст.25-26 СК України, і до них належать:

перебування в іншому шлюбі. Чинне сімейне законодавствоУкраїни закріплює принцип моногамії - одношлюбності: жінката чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише післяприпинення попереднього шлюбу;

наявність між особами, що бажають одружитися, родиннихзв'язків. Відповідно до ст. 26 СК України, у шлюбі між собоюне можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії спо-ріднення. У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (по-вно рідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати ісестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати ісестри, які мають спільну матір або спільного батька. У шлюбіміж собою не можуть перебувати двоюрідні брат та сестра, ріднітітка, дядько та племінник, племінниця;

наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносинусиновлення. Згідно з ч. 5 ст. 26 СК України, у шлюбі між собоюне можуть бути усиновлювач та усиновлена ним дитина. Шлюбміж усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути за-реєстровано лише у разі скасування усиновлення.

За рішенням суду може бути надано право на шлюб між рідноюдитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також міждітьми, які були усиновлені ним (ч. 4 ст. 26 СК України);

недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб. Уразі реєстрації шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, та-кий шлюб є недійсним (ч. 3 ст. 39 СК).

Полігамні шлюби поширені в тих країнах, де пануючою є мусуль-манська релігія, тому перебування в іншому шлюбі не є перешкодоюдля укладення нового шлюбу. Водночас, шаріат, допускаючи багато-женство, приписує дотримання низки умов (багатоженство допус-кається при безплідді жінки, наданні доказів матеріального добро-буту чоловіка і його справедливого ставлення до жінок, отриманнядозволу суду) [18, С. 65].

В зарубіжних країнах питання заборони шлюбу між усиновлю-вачем і усиновленим вирішується по-різному. В законодавствах од-них країн відносини усиновлення є перешкодою, а в інших - не єперешкодою для укладення шлюбу. В деяких країнах ця перешко-да, як і в Україні, може бути усунута з припиненням правовідносинусиновлення відповідно до рішення компетентного органу. Такеположення встановлено, наприклад, в ст. 37 ЦК Латвійської рес-публіки. Закон Республіки Казахстан «Про шлюб та сім'ю» та СКБолгарії такого застереження не містять. В Грузії припинення від-носин усиновлення не впливає на заборону укладення шлюбу міжусиновленим і усиновлювачем. Проте ст. 1120 ЦК Грузії встанов-лює положення, відповідно до якого правовий зв'язок між родича-ми по прямій висхідній та низхідній лінії, повнорідними і неповно-рідними сестрами і братами, між усиновлювачем і усиновленим неприпиняється й після усиновлення будь-якого з вказаних вище осіб,і тому шлюби між такими особами заборонені, навіть якщо родиннівідносини між такими особами припинені внаслідок усиновлення[15, C. 61, 62].

В багатьох зарубіжних країнах також передбачена необхідність ін-формування одна одну осіб, які бажають укласти шлюб, про стан їхньо-го здоров'я. Такий порядок передбачений, зокрема, ст. 63 ФЦК - коженіз подружжя має надати довідку про медичний огляд, яка підтверджує,окрім всього іншого, що зацікавлена особа була оглянута з метою вступув шлюб, за чим має слідкувати посадова особа, яка веде акти цивільногостану. При чому відповідальність за недотримання цієї формальності по-кладається не на осіб, які мають укласти шлюб, а на цю посадову особу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002року №1740 затверджено Порядок здійснення добровільного медич-ного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. ЦейПорядок визначає механізм організації добровільного медичногообстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з метоювизначення стану їх здоров'я для профілактики захворювань, не-безпечних для подружжя та їх нащадків. Медичне обстеження осіб,які подали заяву про реєстрацію шлюбу, проводиться тільки за їхбажанням. Державний орган реєстрації актів цивільного стану підчас приймання заяви про реєстрацію шлюбу інформує осіб, які по-дають таку заяву, про можливість здійснення медичного обстежен-ня та за їх бажанням видає направлення за зразком, затвердженимМОЗ. Медичне обстеження осіб за направленнями державних орга-нів реєстрації актів цивільного стану здійснюється в акредитованихлікувально-профілактичних закладах за визначенням Міністерстваохорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управлінь охорониздоров'я обласних, Севастопольської міської та Головного управ-ління охорони здоров'я Київської міської держадміністрацій.

Серед міжнародно-правових документів, які приділяють ува-гу проблемам одностатевих союзів, слід назвати Хартію основнихправ Європейського Союзу від 7 грудня 2000 року, в ст. 21 якої се-ред заборонених підстав для дискримінації називає сексуальну орі-єнтацію. На сьогодні право на укладення одностатевих шлюбів за-конодавчо закріплено в Нідерландах (з 2000 року), Норвегії (з 1993року), Швеції (з 1994 року), Фінляндії та Німеччини (з 2001 року)та інших державах [19, С. 57].

Чинне сімейне законодавство України, колишніх країн Радян-ського Союзу не визнає шлюбів, партнерських союзів, які уклада-ються між особами однієї статі.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про міжнародне приватнеправо», форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадя-нином України та іноземцем або особою без громадянства, а такожміж іноземцями або особами без громадянства визначаються пра-вом України.

В Україні, як і в Російській Федерації визнається тільки цивіль-на форма реєстрації шлюбу.

Жінка та чоловік, які бажають зареєструвати шлюб, подаютьписьмову заяву про реєстрацію шлюбу за встановленою формою добудь-якого органу реєстрації актів цивільного стану на їхній вибір.Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком осо-бисто. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть з поважних причинособисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органуреєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідче-ну, можуть подати їхні представники. Повноваження представникамають ґрунтуватися на нотаріально посвідченій довіреності.

Якщо в паспортах або паспортних документах іноземців та осіб безгромадянства відсутні відомості про сімейний стан, то вони повинніодночасно подати документ про те, що не перебувають у шлюбі, вида-ний компетентним органом країни свого громадянства або країни по-стійного проживання та належним чином легалізований (легалізаціяконсульською установою або дипломатичним представництвом Укра-їни в цій країні, проставлення апостиля), якщо інше не передбаченочинними міжнародними договорами України. Зазначені документиможуть бути також видані або легалізовані консульською установоюабо дипломатичним представництвом цієї країни в Україні та надалілегалізовані Міністерством закордонних справ України, якщо іншене передбачено чинними міжнародними договорами України. Якщов паспортах або паспортних документах є позначка про припиненняшлюбу зазначених вище осіб, документ про те, що особа не перебуває вшлюбі, повинен бути пред'явлений за період після розірвання шлюбу.За відсутності в країні походження документів дипломатичного пред-ставництва або консульської установи України документи можутьбути легалізовані в найближчому дипломатичному представництвічи консульській установі України, повноваження якої офіційно по-ширюються на територію країни походження документів. Документи,що посвідчують сімейний стан цієї категорії осіб, можуть бути виданіабо легалізовані консульською установою країни їх громадянства абокраїни постійного проживання в тій країні, де одночасно присутнє ди-пломатичне представництво або консульська установа України, у якійці документи легалізуються для використання в Україні.

Необхідність державної реєстрації шлюбу закріплена у зако-нодавстві більшості розвинутих держав (Бельгія, Німеччина, Гол-ландія, Китай, Франція, Швейцарія, Японія тощо). У ряді країндійсним визнається шлюб, укладений або державним органом, абоконфесією наречених (Велика Британія, Данія, Іспанія, Італія, Ка-нада, деякі штати США). Єдина можлива форма шлюбу - релігійна,встановлена в Ізраїлі, Іраку, Ірані [20, С. 119].

Згідно зі ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне пра-во», припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбувизначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідківшлюбу. Стаття 60 цього закону регламентує правові наслідки шлю-бу: правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим за-коном подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій по-дружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хочаб один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а завідсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають най-більш тісний зв'язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільногоособистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися доправових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місцяпроживання або якщо особистий закон жодного з них не збігаєтьсяз правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір пра-ва обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя.Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон по-дружжя стає спільним.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 104 СК України, шлюб припиняється вна-слідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.Шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Розірвання шлюбу може відбуватися в судовому порядку абочерез державні органи РАЦСу. Відповідно до ст. 106 СК Українив державних органах РАЦСу розриваються шлюби за спільною за-явою подружжя, яке немає дітей, незалежно від наявності між нимимайнового спору. Стаття 107 СК України передбачає, що шлюб роз-ривається державним органом РАЦСу за заявою одного з подруж-жя, якщо другий із подружжя: 1) є безвісно відсутнім; 2) визнанийнедієздатним; 3) засуджений за вчинення злочину до позбавленняволі на строк не менш як 3 роки. Шлюб розривається незалежно віднаявності між подружжям майнового спору.

Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву пророзірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким ізних будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхньогожиття братиме той із батьків, хто буде проживати окремо, а такожпро умови здійснення ним права на особисте виховання дітей (ч. 1ст.109 СК України).

Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений і одниміз подружжя. Згідно з ч. 2 ст. 110 СК України, позов про розірван-ня шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружинита протягом 1 року після народження дитини, крім випадків, колиодин із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить озна-ки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. Чоловік, дру-жина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протя-гом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнанеіншою особою. Чоловік, дружина має право пред'явити позов пророзірвання шлюбу до досягнення дитиною 1 року, якщо батьківствощодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості прочоловіка як батька дитини вилучено із актового запису про наро-дження дитини. Опікун має право пред'явити позов про розірванняшлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визна-ний недієздатним.

В Італії суддя виносить рішення про розірвання шлюбу, пере-конавшись у марності спроб примирення, а також встановивши, щодуховна і фізична близькість між подружжям не може більше під-тримуватися або не може бути відновлена внаслідок наявності од-нієї з таких обставин: якщо один з подружжя після вступу до шлюбузасуджений до карного покарання (у вигляді каторжних робіт, по-збавлення волі на термін понад 15 років та ін.) за злочин, вчиненийдо чи під час перебування у шлюбі (за винятком політичних зло-чинів); якщо щодо них їх було винесене рішення про судове розлу-чення, або їхня згода про встановлення окремого проживання булазатверджена судом, або мала місце фактична сепарація подружжя[21, С. 87].

Розірвання шлюбу за взаємною згодою неможливе у Франціїпротягом перших шести місяців шлюбу (ст. 230 Французького ци-вільного кодексу).

Деякі особливості у питанні розірвання шлюбу містить законо-давство Великої Британії, США, інших держав «сім'ї загального пра-ва». Англійська правова система передбачає, що заява про розірван-ня шлюбу не може бути надана, якщо з моменту укладення шлюбуне минуло трьох років. Однак, суд може прийняти до розгляду заявупро розірвання шлюбу і до закінчення цього строку, якщо вимогапро розлучення заснована на винятковій жорстокості або амораль-ності відповідача. За законодавством США розірвання шлюбу від-бувається як в судовому, так і позасудовому порядку. Проте поза-судовий порядок можливий лише за наявності шлюбного договоруміж подружжям, в якому передбачено майнові права та обов'язкисторін та їх майнові права та обов'язки стосовно дітей.