§ 7.3. Права та обов'язки подружжя в міжнародномуприватному праві

Згідно зі ст. 61 Закону України «Про міжнародне приватнеправо», подружжя може обрати для регулювання майнових наслід-ків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або праводержави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або,стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно зна-ходиться. Право, вибране подружжям, припиняє застосовуватисяабо змінюється за згодою сторін у разі зміни особистого закону абозвичайного місця перебування того з подружжя, до особистого зако-ну або звичайного місця перебування якого було прив'язане обранеправо. Нове право застосовується до правових відносин з моментуукладення шлюбу, якщо інше письмово не встановлено подружжям.За відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбувизначаються правом, яке застосовується до правових наслідківшлюбу.

Як зазначається в юридичній літературі, у країнах загального йконтинентального права склалися два основні види правових сис-тем майна подружжя (правових режимів):

а)         система роздільності майна;

б)         система спільності майна.

Система роздільності майна презентована правилами, відповід-но до яких майно, набуте в шлюбі, не змішується, а закріплюєтьсяза кожним з подружжя окремо, незалежно від часу і способів йогопридбання. В первісному вигляді режим роздільності полягав втому, що вся маса рухомого майна, яке належало жінці до заміж-жя, з моменту укладення шлюбу переходила у власність її чоловіка.Формальне право власності на нерухоме майно належало дружині,однак чоловік мав право володіння, управління, а також міг одержу-вати доходи від цього майна.

Крім управління майном дружини, чоловік в англійськомуправі ніс обов'язок з її утримування. Важливо відзначити, що цейобов'язок багато в чому залежав від виконання дружиною сво-їх шлюбно-сімейних функцій і наявності спільності подружньогожиття. Доти, доки дружина жила зі своїм чоловіком, не порушуючи«консорціуму, вона мала право на одержання від нього утримання, і,навпаки, як тільки вона припиняла спільне життя з ним чи вчинялаякий-небудь шлюбний проступок (без виправдовуючих обставин), зчоловіка автоматично знімався обов'язок жити зі своєю дружиною інадавати їй утримання.

Система спільності, насамперед презентована законодавствомФранції, Швейцарії, восьми штатів США, а також сприйнята Іспа-нією і Італією. У Франції ще до XIX ст. склався режим спільностірухомого і придбаного майна, що діяв у північних провінціях країни.Система спільності передбачає об'єднання майна подружжя, набуто-го в шлюбі (доходів від майна, професійної діяльності), в єдину масу івстановлення щодо нього права спільної власності [22, c. 54-55].

В скандинавських країнах свій розвиток одержала система ре-гулювання майнових відносин подружжя під назвою відкладеноїспільності (режим відкладеної спільності). Ця система поєднує всобі риси спільності і роздільності і припускає, що все майно по-дружжя вважається приналежним кожному з них окремо (тобто якпри режимі роздільності), але у разі розлучення все сімейне майноі кошти подружжя поєднуються і поділяються між ними нарівно.Систему умовної спільності встановлено у деяких скандинавськихкраїнах (Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія). Крім цьо-го, така система діє у ФРН і канадській провінції Онтаріо, хоча тутвона має деякі особливості [22, С. 58].

Слід зазначити, що режим роздільності подружнього майна най-більшого розповсюдження отримав у Німеччині та Англії.

У Нідерландах, на відміну від більшості країн світу, особиставласність обох з подружжя (майно і борги) пікоряється з моментуукладення шлюбу юридичному режиму сумісної сімейної власності(якщо у шлюбному контракті не обумовлено інше). Спільність є по-вною: розповсюджується на всі наявні та набуті у майбутньому речіподружжя [23, С. 134].

В Україні головним принципом прав подружжя на майно єпринцип спільності всього того майна, яке набувається ними за часшлюбу. Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжямза час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної су-місної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поваж-ної причини (навчання, ведення домашнього господарства, доглядза дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).