§ 7.4. Правовідносини між батьками і дітьми : Міжнародне приватне право : B-ko.com : Книги для студентів

§ 7.4. Правовідносини між батьками і дітьми

Відповідно до ст. 65 Закону України «Про міжнародне приватнеправо», встановлення та оскарження батьківства визначається осо-бистим законом дитини на момент її народження.

Стаття 9 Декларації про соціальні і правові принципи, що сто-суються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітейна виховання і їхнє усиновлення на національному і міжнародно-му рівнях, прийнятої резолюцією 41/ 85 Генеральної Асамблеї від 3грудня 1986 року, передбачає, що Генеральна Асамблея проголошуєправо дитини знати про своє походження, якщо тільки це не супер-ечить найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Загальновідомо законодавче положення, що права та обов'язкибатьків та дітей ґрунтуються на походженні дітей, засвідченому увстановленому законом порядку (ст. 121 СК України).

Походження дитини від матері визначається на підставі доку-мента закладу охорони здоров'я про народження жінкою дитини,походження ж дитини від батька визначається юридично і залежитьвід народження дитини у шлюбі чи поза шлюбом.

Сімейний кодекс України в ст. 123 передбачає порядок визна-чення походження дитини від батька, матері при штучному заплід-ненні та імплантації зародка. Відповідно до ст. 123 СК України,у разі штучного запліднення дружини, проведеного за письмовоюзгодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народженайого дружиною. У разі імплантації в організм іншої жінки зародка,зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя. Якщо зародок,зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, імп-лантовано в організм його дружини, дитина вважається такою, щопоходить від подружжя. Аналіз цих положень надає підстави зро-бити висновок, що законодавчо в Україні дозволено застосуваннятакої форми репродуктивної медицини як сурогатне материнство.Проблема сурогатного материнства у будь-якому суспільстві нетільки законодавчо, а й навіть морально розцінюється неоднаково,безумовно, що в таких відносинах не може бути єдиного погляду напроблему, материнство - це значна як етична, так і соціальна цін-ність. Більшість світових релігій заперечують існування сурогатнихматерів як неетичних явищ, що не можуть бути властиві людині. Не-однозначний підхід до цього явища і в законодавстві різних держав.Сімейний кодекс Російської Федерації в ч. 2 п. 4 ст. 51 передбачає,що особи, які перебувають у шлюбі і дали свою згоду у письмовійформі на імплантацію зародка іншій жінці з метою його виношуван-ня, можуть бути записані батьками дитини тільки за згодою жінки,яка народила дитину (сурогатної матері). Сурогатне материнствозаконодавчо заборонено у Франції та Німеччині, де в деяких випад-ках передбачаються санкції до лікарів, які займаються таким видомдіяльності. Більш лояльний підхід до цієї проблеми в США, де су-рогатна мати - це жінка, яка зобов'язується народити дитину не длясебе, а з метою її подальшої передачі замовникам, і дозволено зако-нодавчо сурогатне материнство в Англії.

Визначення походження дитини від батька залежить від того,народжена дитина у шлюбі чи поза шлюбом. Відповідно до ст. 122СК України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, похо-дить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначаєть-ся на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорониздоров'я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народже-на до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнанняйого недійсним, походить від подружжя.

За законодавством Російської Федерації (ст. 48 СК РФ) пре-зумпція батьківства діє також у випадку народження дитини про-тягом трьохсот днів з моменту розірвання шлюбу, визнання шлюбунедійсним, смерті подружжя.

Згідно ч. 2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини неперебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька ви-значається:

за заявою матері та батька дитини;

за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;

за рішенням суду.

Законодавство України дозволяє й оспорювання батьківства.СК України передбачає більш демократичні положення, порівнянноз Кодексом про шлюб та сім'ю України (КпШС), щодо права чолові-ка та дружини подати спільну заяву до державного органу реєстраціїактів цивільного стану про невизнання чоловіка батьком дитини (ч.3 ст. 122 СК України); права особи, яка вважає себе батьком дитини,пред'явити до чоловіка жінки, якщо він записаний батьком дитини,позов про визнання свого батьківства (ст. 129 СК України); праваособи, яка записана батьком дитини, оспорити своє батьківство (ст.136 СК України); права матері дитини на оспорювання батьківствасвого чоловіка (ст. 138 СК України).

Досить цікавий підхід до оспорювання батьківства закріпленийі в законодавстві країн Західної Європи. Так, за законодавствомІталії, позови про оспорювання походження дитини допускаютьсятільки в таких випадках: 1) якщо подружжя не проживало разому період між 300-м та 180 днями до народження дитини; 2) якщоу вказаний вище строк чоловік страждав на імпотенцію; 3) якщо увказаний період дружина зраджувала чоловікові або приховала відчоловіка вагітність та народження дитини [16, С. 195].

Законом про сім'ю Чехії передбачені підстави оспорюваннябатьківства як щодо дітей, народжених у шлюбі, так і щодо поза-шлюбних дітей. Так, чоловік, який підтвердив своє батьківство успільній заяві батьків, може у шестимісячний строк оспорити його,надавши докази, що унеможливлюють походження дитини від ньо-го [16, С. 205-206].

Німецьке цивільне уложення дуже ретельно регулює відносиниоспорювання батьківства (§§ 1593—1600). Причому законодавецьне тільки визначає різновиди оспорювання батьківства - по-перше,оспорювання шлюбного походження дитини та, по-друге, оспорю-вання визнання батьківства - а й ретельно регламентує процесуаль-ні особливості таких справ, а саме: визначає коло осіб, які мають пра-во на пред'явлення таких позовів, строки оспорювання, можливістьоспорювання через представників, конкретизує, хто є відповідачему конкретному випадку пред'явлення позову [24, С. 333-338].

Права та обов'язки батьків та дітей включають в себе як май-нові, так і особисті немайнові права та обов'язки. Стаття 66 ЗаконуУкраїни «Про міжнародне приватне право» передбачає, що права таобов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитиниабо правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами іякщо воно є більш сприятливим для дитини. Л. А. Савченко роз-різняє такі особисті батьківські права: 1) право на виховання дітей;2) право на визначення дитині імені, прізвища, по батькові; 3) правона визначення місця проживання дітей і відібрання дітей від будь-яких осіб, які незаконно їх утримують; 4) право на представництвоі захист інтересів дітей; 5) право давати згоду на усиновлення своєїдитини іншою особою [25, 10].

Україна ратифікувала Конвенцію про контакт з дітьми (ETS №192), і тепер на рівні національного законодавства закріплено по-ложення, що батьки, інші члени сім'ї та родичі, зокрема ті, які про-живають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одномуреалізувати право дитини на контакт з ними, зобов'язані гаранту-вати повернення дитини до місця її постійного проживання післяреалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміниїї місця проживання (ч. 2 ст. 16 Закону України «Про охорону ди-тинства»).

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про міжнародне приват-не право», зобов'язання щодо утримання, які виникають із сімейнихвідносин, крім випадків, передбачених законом, регулюються пра-вом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право наутримання. Якщо особа, яка має право на утримання, не може йогоодержати згідно з правом, визначеним вище, застосовується правоїхнього спільного особистого закону. Якщо особа, яка має правона утримання, не може його одержати згідно з правом, визначенимвище, застосовується право держави, у якій особа, яка зобов'язананадати утримання, має місце проживання.

Україна приєдналася до Конвенції про стягнення аліментів закордоном, Конвенції про визнання і виконання рішень стосовнозобов'язань про утримання. 9 вересня 1994 року 12 країн-учасниківСНД уклали Угоду про гарантії прав громадян у галузі виплати со-ціальної допомоги, компенсаційних виплат сім'ям з дітьми та алі-ментів, яка набрала чинності для України 30.01.96 р., в ст. 5 якоїпередбачено, що встановлення і стягнення (виплата) аліментів гро-мадянам Сторін здійснюється у порядку, передбаченому національ-ним законодавством Сторони, на території якої вони проживають.

Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею по-вноліття. Згідно зі ст. 181 Сімейного кодексу України, способи ви-конання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються задомовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитинитой із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у їїутриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Відповідно до ч. 2ст. 182 СК України, мінімальний розмір аліментів на одну дитинуне може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму длядитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст.184 СК України (ст. 184 передбачає визначення розміру аліментів утвердій грошовій сумі).

Батьки зобов'язані також утримувати своїх повнолітніх непра-цездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщовони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Новелою СКУкраїни є положення, що якщо повнолітні дочка, син продовжуютьнавчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, бать-ки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох роківза умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Правона утримання припиняється у разі припинення навчання. Правона звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той збатьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які про-довжують навчання. Слід зазначити, що, наприклад, законодавствоРосійської Федерації аналогічних положень не передбачає.