§ 8.5. Правове регулювання праці громадян України : Міжнародне приватне право : B-ko.com : Книги для студентів

§ 8.5. Правове регулювання праці громадян України

за кордоном

Можливість працевлаштування і роботи іноземця в країні пе-ребування безперечно є одним з найважливіших елементів йогоправового статусу, оскільки стосується, власне, питання про самеіснування людини. Розвиток міжнародних відносин на сучасномуетапі, пожвавлення контактів не лише між державами, а й на рівніфізичних і юридичних осіб, що належать до різних держав, мігра-ційні процеси, виїзд за кордон з метою працевлаштування - все цезумовлює посилення уваги науковців, політичних діячів та органівдержавної влади до проблем правової регламентації приватнопра-вових відносин, ускладнених іноземним елементом. Одним із вирі-шальних напрямків державної політики України є реформування їївнутрішнього законодавства з метою наближення його до світовихстандартів правового поля демократичної країни.

Законодавства різних країн неоднаково регулюють цей аспектправового становища іноземців. Міжнародно-правовий контекст уцьому питанні, сформований з міжнародних конвенцій і документівміжнародних організацій, схиляється до права іноземця на працев-лаштування в країні перебування, оскільки право на працю оціню-ється, насамперед, у галузі прав людини крізь призму заборони дис-кримінації за національною ознакою.

Передусім, на нашу думку, слід розпочати аналіз з колізійнихнорм внутрішнього законодавства України.

1. Розділ VIII Закону України «Про міжнародне приватне право»містить колізійні норми щодо трудових відносин. Ст. 52 встанов-лює, що до трудових відносин застосовується право держави, уякій виконується робота, якщо інше не передбачено законом абоміжнародним договором України.

Ст. 53. встановлює винятки з цього правила: трудові відносинигромадян України, які працюють за кордоном, регулюються правомУкраїни в разі, якщо:

громадяни України працюють у закордонних дипломатич-них установах України;

громадяни України уклали з роботодавцями - фізичнимиабо юридичними особами України трудові договори про ви-конання роботи за кордоном, у тому числі в їх відокремленихпідрозділах, якщо це не суперечить законодавству держави,на території якої виконується робота;

це передбачено законом або міжнародним договором України.

Зазначені правила містяться у спеціальній колізійній нормі ст.8 Кодексу Законів про працю України «Регулювання трудовихвідносин громадян, які працюють за межами своїх держав», згід-но з якою «трудові відносини громадян України, які працюютьза її межами, регулюються законодавством держави, в якій здій-снене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнарод-ними договорами України».

Звідси видно, що український законодавець й тут застосовуєкласичну для трудових відносин колізійну прив'язку закону місцявиконання роботи (lex loci laboris), відсилаючи до внутрішнього за-конодавства держави виконання роботи.

Слідуючи за прив'язкою до міжнародного законодавства (між-народних договорів) та керуючись принципом пріоритету між-народних угод перед нормами внутрішнього законодавства,більшість іноземних держав визнає першість норм міжнарод-них договорів у сфері трудової діяльності та соціального захис-ту іноземних громадян. Також колізійні норми про право, якемає бути застосоване до трудових відносин громадян Україниза кордоном знаходяться в договорах «Про правову допомогу таправові відносини в цивільних і кримінальних справах».Прикладом з вітчизняного права можуть бути численні двосто-ронні угоди України з Білоруссю, Вірменією, Молдовою, Польщею,Росією тощо, які встановлюють такі загальні правила:

1. Сторони, які мають трудові стосунки, можуть підпорядкувати їхзаконодавству, обраному за згодою між собою.

Якщо вибір законодавства не здійснено, укладення, зміна, ска-сування і закінчення трудових стосунків, а також вимоги, щовипливають з них, регулюються законодавством тієї ДоговірноїСторони, на території якої робота виконується, виконуваласяабо мала бути виконана.

Якщо працівник виконує роботу на території однієї ДоговірноїСторони на підставі трудових відносин, що пов'язують його з го-ловним підприємством на території іншої Договірної Сторони,укладення, зміна і закінчення трудових відносин, а також вимо-ги, що випливають з них, регулюються законодавством тієї До-говірної Сторони.

Справи належать до компетенції суду тієї Договірної Сторони,на території якої робота виконується, виконувалася або малабути виконана. Компетентними також є суди тієї ДоговірноїСторони, на території якої має місце проживання відповідач, атакож на території якої має місце проживання позивач, якщо натій території знаходиться предмет суперечки або майно відпо-відача.

Компетенцію судів сторони трудових стосунків можуть змінитиза угодою.

Слід зауважити, що всі прив'язки колізійних норм міжнародно-го та внутрішнього законодавства обох країн є майже однаковими,і це ще раз підтверджує те, що всі питання, пов'язані з виконаннямпраці громадянами України за кордоном, підпадають під регулю-вання іноземного внутрішнього законодавства.

Однак внутрішнє законодавство більшості іноземних країн нерозв'язує проблему праці іноземців за принципом повного дозволуна працевлаштування, на зразок вітчизняного, а лише посилаєтьсяна загальний комплекс прав і обов'язків іноземців.

Спробуємо їх систематизувати:1. Законодавство деяких інших країн, хоча і не стосується прямотрудових відносин з іноземним елементом, містить положення,стосовно договорів про працю з іноземним елементом. Найчас-тіше власне цивільні кодекси окремих держав можуть міститинорми трудового права або ж у трудовому законодавстві можутьбути вказівки про поширення на трудові відносини норм цивіль-ного права. У деяких державах відсутність колізійних норм тру-дового права компенсується поширенням судовою практикою натрудові контракти норм про цивільні договори. Прикладом можебути норма статті 25 Цивільного Кодексу Італії 1942 року та ст.ст. 1205-1210 Цивільного Кодексу Аргентини, присвячених до-говірним відносинам в галузі трудового права. Таку саму схемувикористовує законодавець Бельгії, Франції, ФРН та Італії.3. Лише в деяких країнах це законодавство містить положення,прямо регулюючі трудові відносини з міжнародним елементом.Наприклад, в Албанії (ст. 20, закону № 3920 від 21 листопада1964 року); Австрії (ст. 44 Федерального закону від 15 червня1978 року); Чехословаччини; Угорщини (ст. 44 Федеральногозакону від 15 червня 1978 року); Чехословаччини; Угорщини(ст. 51-53 законодавчого декрету №13 від 1979 року); Кувейту,Польщі (ст. 35 Закону про міжнародне приватне право від 12листопада 1965 року), Іспанії (Цивільний Кодекс), Швейцарії(ст. 15, 121).

Приступаючи до аналізу особливостей регулювання трудопра-вового статусу громадян України внутрішнім законодавством ін-ших держав, слід звернути увагу на дві основні форми виникненнятрудових правовідносин. Згідно з ними громадяни України можутьпрацювати за кордоном внаслідок:

направлення з метою виконання певної роботи;

укладення трудового контракту з конкретним роботодавцемна виконання обумовленої роботи за певний термін [7, С. 99].

Громадяни України, які постійно проживають на території іно-земної держави, можуть працевлаштуватися в ній на підставі зако-нодавства цієї держави. Ним і визначатиметься їхній трудоправовийстатус. У період тимчасового перебування за кордоном громадяниУкраїни мають право займатися трудовою діяльністю, якщо це несуперечить чинному законодавству України та країни перебування.

Громадяни України виконують роботу за кордоном, пере-буваючи у службових відрядженнях, працюючи в посольствах,консульствах, представництвах. Під час виконання трудовихобов'язків на них поширюється законодавство України. Водночас,окремі питання, скажімо, час відпочинку, можуть регулюватись інормами іноземного права. Громадяни України можуть працюватиу змішаних товариствах, підприємствах різних форм власності напідставі укладеного з ними контракту, підпорядковуючись законо-давству держави, визначеному в контракті.

Законодавство України поширюється на спеціалістів, які пра-цюють за кордоном на підставі угод між організаціями різних дер-жав, які, своєю чергою, укладаються на виконання міждержавнихдоговорів економічного, науково-технічного та іншого співробітни-цтва. При цьому працівники залишаються у трудових відносинах зорганізацією, що відрядила їх за кордон.

З питань працевлаштування, здійснення своїх трудових і соці-альних прав, з питань соціального забезпечення громадяни України,працедавці іноземних держав та інші компетентні установи повиннікеруватися, крім перелічених дво- та багатосторонніх договорів, щей нормами:

Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдруж-ності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від13 березня 1992 року;

Угоди між Урядом України та Урядом Азербайджанської Рес-публіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпеченнявід 28 липня 1995 року (ратифікованої Законом України 7 трав-ня 1996 року);

однойменної Угоди між Урядами України і Республіки Грузіявід 9 січня 1995 року (ратифікованої Законом України 22 листо-пада 1995 року);

Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом РосійськоїФедерації про гарантії прав громадян, які працювали в районахКрайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Край-ньої Півночі, у галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993року;

Угоди про порядок переведення та виплати пенсій від 30 лип-ня 1996 року, прийнятої для забезпечення виконання вказаноїТимчасової угоди;

Угоди про співробітництво у галузі трудової міграції та соці-ального захисту працівників-мігрантів, підписаної державами-учасницями СНД 15 квітня 1994 року;

Угоди про переказ грошових коштів громадян за соціально зна-чимими неторговельними платежами, укладеної між державами-членами СНД та підписаної Україною 9 вересня 1996 року;

Договору між Україною і Латвійською Республікою про співробіт-ництво в галузі соціального забезпечення від 19 березня 1998 року;

Договору між Україною та Литовською Республікою про соці-альне забезпечення від 23 квітня 2001 року;

Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальнезабезпечення від 23 квітня 2001 року та ін.