§ 9.3. Підсудність справ, ускладненихіноземним елементом : Міжнародне приватне право : B-ko.com : Книги для студентів

§ 9.3. Підсудність справ, ускладненихіноземним елементом

Правове регулювання участі іноземців у цивільному процесі має чоти-ри основних аспекти. Перший з них пов'язаний із цивільно-процесуальнимположенням іноземців та осіб без громадянства. Другий представленийправилами, що визначають підстави і порядок подання позовів до інозем-ної держави та її дипломатичних представників, акредитованих в Україні.Третій є міждержавною взаємодією з питань надання правової допомогипо цивільних справах. Четвертий стосується умов визнання та виконанняактів іноземних судів на території України [8, С. 401].

Питання правового регулювання участі іноземців у цивільному процесі

1) Визначення цивільно-процесуального положення іноземців та

\

осіб без громадянства

/

2) Виконання правил, що визначають підстави та порядок подання

\

позовів до іноземної держави та її дипломатичних представників,

 

акредитованих в україні

/

3) Міждержавна взаємодія з питань надання правової допомоги по

\

цивільних справах

/

4) Дотримання умов визнання та виконання актів іноземних судів

\

на території україни

/

Схема 9.10.

Як відомо, джерела правового регулювання участі іноземців уцивільному процесі України поділяються на дві групи: 1) націо-нальне законодавство; 2) міжнародні договори, в яких бере участьУкраїна. Національне законодавство, що спеціально належить доцього кола питань, представлено Законом України від 23 червня2005 року. «Про міжнародне приватне право» [9] та ЦПК України[10]. Більш докладні норми містяться в міжнародно-правових до-кументах - багатосторонніх та двосторонніх договорах, учасникомяких є Україна [8, С. 401].

NB!! Визначення підсудності варто відрізняти від визначення права, 4^ яке підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом ^

Визначення підсудності варто відрізняти від визначення права,яке підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом[1, С. 196].

У теорії міжнародного цивільного процесу категорія «підсуд-ність» застосовується для визначення розподілу компетенції між су-дами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, а такожкомпетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом,тобто міжнародної підсудності. У такому розумінні підсудність ви-значається через зміст підсудності, що встановлена у внутрішньомузаконодавстві України. У міжнародних договорах ця юридична ка-тегорія замінена категорією «компетенція» [5, С. 571].

Міжнародна підсудність - це розмежування компетенції національних 4судів різних держав із вирішення цивільних справ з іноземним елементом

Міжнародна підсудність - розмежування компетенції націо-нальних судів різних держав із вирішення цивільних справ з інозем-ним елементом [3, С. 131].

Відповідно до ст. 410 ЦПК, іноземці, особи без громадянства,іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадо-ві особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) маютьправо звертатися до судів України для захисту своїх прав, свободчи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язкинарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками,встановленими Конституцією та законами України, а також між-народними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верхо-вною Радою України [10, С. 402].

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про громадянство України»[12], іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві Україниі є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа безгромадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого зако-нодавства не вважає своїм громадянином [8, С. 402].

Іноземець - це особа, яка не перебуває в громадянстві україни і є грома- Nдянином (підданим) іншої держави або держав

ч          /

Особа без громадянства - це особа, яку жодна держава відповідно досвого законодавства не вважає своїм громадянином

ч          /

'           Ч

NB!! Кожна держава в однобічному порядку визначає підсудність цивіль-них справ своїм судам:

Встановлюються - спеціальні правила підсудності

Використовуються - загально-державні норми цивільного процесуаль-ного права

Схема 9.11.

Кожна держава в однобічному порядку визначає підсудність цивіль-них справ своїм судам. Відносно справ з іноземним елементом державаможе встановлювати спеціальні правила підсудності або поширювати наці справи загальні норми цивільно-процесуального права [3, С. 131].

Норми закордонного законодавства, що визначають підсудністьцивільних справ, відрізняються істотною розмаїтістю [3, С. 131].

У сучасній світовій системі міжнародна підсудність визначається:1) за ознакою громадянства сторони чи сторін у справі (країнироманського права) [3, С. 131]. Так, суд Франції визнає себекомпетентним розглядати справи за умови, що у спірних право-відносинах бере участь громадянин Франції, незалежно від міс-ця їх виникнення [5, С. 571].

Відповідно до французького цивільного кодексу, «іноземець,що навіть не перебуває у Франції, може бути викликаний у фран-цузький суд для виконання зобов'язань, складених ним у Франціїіз французом; він може бути притягнутий до французького суду зазобов'язаннями, заключених ним в іноземній державі із французом»(ст. 14). І далі: «Француз може бути притягнутий до французькогосуду за зобов'язаннями, заключених ним в іноземній державі з іно-земцем» (ст. 15) [1, С. 197].

Таким чином, ця система замикається на державній приналеж-ності або національності громадян або юридичних осіб. Це регу-лювання розглядається як привілей для французьких громадян йорганізацій; вони можуть на правовій основі відмовитися від ньогошляхом договірної угоди. Французькі суди завжди мають юрисдик-цію, якщо тільки позивач - французький громадянин, - навіть утому випадку, якщо відповідач - іноземець, що не має у Франції нідоміцилію [1, С. 38-39], ні постійного перебування, ні тимчасовоїприсутності. Якщо іноземець хоче позиватися проти французькогогромадянина, відповідач завжди може зажадати, щоб цей позов бувнаданий у французькому суді [1, С. 197].

' Доміцилій - це спосіб визначення особистого закону суб'єкта права. 4Особистий закон - це право, яке розповсюджується на суб'єкта в конкрет-них правовідносинах

Італійське право також передбачає подібні привілеї для своїхгромадян та юридичних осіб. Правда, за статтєю 2 цивільного про-цесуального кодексу вибір іноземного суду сторонами принциповонеможливий, якщо одна зі сторін є італійцем або італійською юри-дичною особою. Це не означає, що в міжнародному економічномуспілкуванні не існує подібних угод, однак рішення по таких проце-сах не допускаються до виконання в Італії. Шанси на успіх щодовизнання й виконання рішень іноземних судів в Італії існують у ви-падку, якщо рішення виніс іноземний суд з конкуруючої міжнарод-ної (факультативної) компетенції; [1, С. 197]234

за ознакою місця проживання або доміцилію відповідача [1,

С. 38-39], тобто поширення засад внутрішнього законодавствана справи з іноземним елементом (країни пандектного права)(ФРН);

за ознакою «фактичної присутності» відповідача (країни за-гального права) [3, С. 131], тобто за ознакою особистої участівідповідача або наявності належного йому майна на територіїпевної держави (Англія, США). Так, система законів Велико-британії не пов'язує юрисдикцію суду з резиденцією сторін,місцем укладання договору або місцем недозволеної дії. Вонаставить загалом компетенцію в залежність від того, щоб відпо-відачеві в судовому окрузі особисто був наданий позов або по-вістка в суд. Чи йде мова при цьому про свого громадянина абоіноземця, практично не має значення, як і питання, чи проживаєіноземний відповідач тут постійно або перебуває лише кількагодин проїздом [1, С. 198]. Крім того, складне регулювання між-народної компетенції в окремих штатах США також виходить ізподібних подань [1, С. 198].

за місцем знаходження спірної речі;

за наявності іншого зв'язку спірної справи з територією певноїдержави, зокрема місця заподіяння шкоди, виконання договорутощо [5, С. 571].

NB!! Законодавство україни не містить жодних обмежень для іноземцівпри зверненні до суду

Надання іноземним громадянам та особам без громадянстванаціонального режиму має безумовний характер. У законодавствіУкраїни не містяться будь-які обмеження або умови для іноземців,виконання яких необхідно для звернення до суду. Відмова в при-йнятті позовної заяви іноземця можлива тільки на загальних під-ставах, передбачених у ЦПК України (ст. 122 ЦПК) [8, С. 402].

За законодавством колишніх союзних республік, у тому числіУкраїни, загальним правилом визначення підсудності є поданняпозову в суді за місцем проживання відповідача. По спорах між фі-зичними особами, що проживають у різних країнах СНД, позови,як загальне правило, подаються в країні, де відповідач має місцепроживання, а позови до юридичних осіб подаються в суди країни,на території якої перебуває орган управління юридичної особи, їїпредставництво або філія (п. 1 ст. 20 Конвенції «Про правову до-помогу й правові відносини по цивільних, сімейних і кримінальнихсправах» від 22 січня 1993 року). Відповідно до укладеної країнамиСНД 20 березня 1993 року. Угоди «Про порядок розгляду спорів,пов'язаних із здійсненням господарської діяльності», за загальнимправилам, позивач повинен звертатися з позовом до суду за місцемперебування або місцем проживання відповідача (п. а) ч. 1 ст. 4) [1,С. 198-199].

Загальне правило подання позову (визначення міжнародної підсудності)

Спори між фізичними особами - позови, подаються в країні, де від-повідач має місце проживання

'           S

Спори між юридичними особами - позови подаються в суди краї-ни, на території якої перебуває орган управління юридичної особи, їїпредставництво або філія

Схема 9.13

Всі правові системи крім базових критеріїв використовують ідодаткові, а також допускають з багатьох категоріїв спорів договір-ну підсудність. Тому часто той самий спір з іноземним елементом єпідсудним судам декількох держав - виникає ситуація, іменована«конфліктом компетенцій». Конфлікт компетенцій може вирішува-тися лише в міжнародних договорах, що передбачають розмежуван-ня компетенції між національними судами договірних держав [3, С.131-132].

Конфлікт компетенцій - це така ситуація, при який один і той самий спірза участю іноземного елементу є підсудним судам декількох держав

Проблема положення іноземців у цивільному процесі має пря-ме відношення до основних прав та обов'язків людини і громадя-нина. Тому основним нормативним актом, що представляє змістнаціонального законодавства в цій сфері, є Конституція України.Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без гро-мадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, корис-туються тими самими правами і свободами, а також несуть такі саміобов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленимиКонституцією, законами чи міжнародними договорами України [8,С. 401-402].

Цей загальний принцип надання іноземцям національного пра-вового режиму одержує послідовну реалізацію в галузевому законо-давстві [8, С. 402].

у          \

Прицип національного режиму - це законодавче закріплення прав іно-земних громадян та осіб без громадянства звертатися до судів України ікористуватися цивільними процесуальними правами нарівні із громадяна-ми україни

(

Принцип національного режиму означає законодавче закрі-плення права іноземних громадян та осіб без громадянства зверта-тися до судів України і користуватися цивільними процесуальнимиправами нарівні із громадянами України [8, С. 402].

Міжнародна підсудність визначається

1) За законом

—( 2) За домовленістю сторін

Схема 9.14

Незалежно від систем визначення підсудності остання визнача-ється 1) або за законом, 2) або за домовленістю сторін [1, С. 199].

✓        \

1) За законами україни(Цивільний процесуальний кодекс україни; закон України «про міжна-родне приватне право» від 23 червня 2005 року; господарский процесу-альний кодекс)

Стаття 414 ЦПК України встановлює, що на підсудність судамУкраїни цивільних справ за спорами, у яких беруть участь іноземніфізичні або юридичні особи, або хоча б одна зі сторін проживає закордоном, поширюються закони України [10], тобто за принципом«закону суду» (locus regit actum) [5, С. 572], за яким застосовуютьсяправила загальної територіальної, альтернативної, виключної та до-говірної підсудності [2, С. 278].

/           ч

За принципом «закону суду» (locus regit actum) в судах України застосо-вуються правила:

загальної територіальної,

альтернативної,

виключної,

договірної підсудності

Принцип «вільного доступу» до правосуддя, прирівнюванняіноземців стосовно цього до власних громадян проводиться далеконе в усіх країнах. Так, процесуальне законодавство низки держав(Франція, ФРН, Іспанія, Італія, Англія, Індія) містить правило,спрямоване на обмеження доступу іноземних громадян у вітчизнянісуди, відповідно до якого при наданні позову до суду такої держа-ви іноземець повинен внести грошову заставу щодо забезпеченнясудових витрат, які може понести відповідач, якщо позивачеві будевідмовлено в позові (судова застава) [13, С. 37; 10, С. 402]. Поло-ження про вільний доступ до правосуддя міститься у ст. 17 Гаазькоїконвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 року [8,С. 403].

NB!!! підсудність судам України справ з іноземним елементом визнача- Sється на момент відкриття провадження у справі

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визна-чається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те,що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпа-ли або змінилися, крім випадків, передбачених у законі [8, С. 404; 9].

Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо в судічи іншому юрисдикційному органі іноземної держави знаходитьсясправа по спору між тими самими сторонами, про той самий пред-мет і з тих самих підстав (ст. 75 Закону «Про міжнародне приватнеправо» від 23 червня 2005 року). [8, С. 404; 9].

'nB!!! Перелік випадків, коли суди україни можуть приймати до свого Хпровадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом ст. 76 зу

«про міжнародне приватне право»\            /

Ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23червня 2005 року суди можуть приймати до свого провадження і роз-глядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи зіноземним елементом судам України, крім випадків винятковоїпідсудності;

якщо на території України відповідач у справі має місце прожи-вання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, наяке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або пред-ставництво іноземної юридичної особи — відповідача;

у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано натериторії України;

якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення бать-ківства позивач має місце проживання в Україні;

якщо у справі про відшкодування шкоди позивач — фізичнаособа має місце проживання в Україні або юридична особа —відповідач — місцезнаходження в Україні;

якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті бувгромадянином України або мав в Україні останнє місце прожи-вання;

дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала міс-це на території України;

якщо у справі про визнання безвісно відсутньою або оголошен-ня померлою особа мала останнє відоме місце проживання натериторії України;

якщо справа окремого провадження стосується особистого ста-тусу або дієздатності громадянина України;

якщо справа проти громадянина України, який за кордоном дієяк дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет відмісцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору неможе бути порушена за кордоном;

в інших випадках, визначених законом України та міжнароднимдоговором України [9].

Загальним правилом є: позови до фізичної особи подаютьсядо суду за місцем її проживання. Позови до юридичних осіб пода-ються до суду за їхнім місцезнаходженням (ст. 109 ЦПК). Кодекстакож встановлює випадки альтернативної підсудності (підсудністьсправ за вибором позивача). Так, позови, що виникають з договорів,у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх осо-бливість можна тільки в певному місці, можуть подаватися також замісцем виконання цих договорів. (ст. 110 ЦПК) [10].

Проте, вирішуючи питання про підсудність цивільних справ зіноземним елементом, слід враховувати не тільки норми внутріш-ньодержавного права, а й колізійні, які містяться в конвенціях і дво-сторонніх договорах України та інших держав про правову допомо-гу. Наприклад, за загальним правилом внутрішньої територіальноїпідсудності, позов подається за місцем постійного проживання (міс-цезнаходження) боржника. Якщо така особа не має в Україні місця

проживання, позов може бути подано за місцем знаходження йогомайна тощо [2, С. 278].

Проте, за угодою сторін, одна з яких є іноземним елементом,конкретна цивільна справа, підсудна національному суду, може бутивіднесена до юрисдикції іноземної держави чи, навпаки, справа, під-судна іноземному суду, може бути в силу угоди сторін віднесена доюрисдикції місцевого суду [2, С. 278].

' NB!!! Законодавство україни у справах з іноземним елементом допускає Sдоговірну підсудність

Тобто, законодавство України, як і більшості країн, допускає дого-вірну підсудність, у тому числі й у справах з іноземним елементом [10].

Прерогаційною є угода, згідно з якою непідсудний за загальним нормамиспір стає йому підсудним

' Дерогаційною є угода, згідно з якою спір, який підлягає вирішенню цим Sсудом на підставі загальних правил, вилучається зі сфери його юрисдикції

та передається до іншого суду\         /

Угоди сторін, якими визначається підсудність, про вибір компе-тентного суду, називають прерогаційними угодами [2, С. 278]. Так,сторони мають право письмово визначити територіальну підсудністьсправи, крім справ, для яких встановлена виняткова підсудність(ст.112 ЦПК) [10]. Прерогаційною є угода, згідно з якою непідсуд-ний за загальними нормами визначення компетенції цього суду спірстає йому підсудним. Дерогаційною називається угода, згідно з якоюспір, який підлягає вирішенню певним судом, на підставі загальнихправил вилучається зі сфери його юрисдикції та передається до іншо-го суду [14, С. 564]. Необхідно враховувати, що угода сторін про під-судність спору не може змінювати виняткову підсудність [8, С. 406].

' NB!!! Угода сторін про підсудність спору не може змінювати виняткову Sпідсудність

Іноземні особи оплачують позовну заяву судовим збором і не-суть інші судові витрати нарівні з громадянами України [8, С. 406].

Законодавством вирішена підсудність справ про спори між гро-мадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами.Так, підсудність справи про спір між громадянами України, якщообидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позива-ча визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такомусамому порядку визначається підсудність справи про розірванняшлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без гро-мадянства, які проживають за межами України (ст. 111 ЦПК) [10].

Стаття 113 ЦПК визначає підсудність кількох вимог, пов'язанихміж собою. Позови до кількох відповідачів, які проживають абознаходяться в різних місцях, подаються за місцем проживання абомісцезнаходженням одного з відповідачів на вибір позивача. Зу-стрічний позов незалежно від його підсудності подається до суду замісцем розгляду первісного позову. Ст. 114 ЦПК перераховує ви-падки, коли вибір підсудності сторонами не може бути здійснений,тобто виняткової підсудності:

Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, подаютьсяза місцезнаходженням майна або основної його частини.

Позови про виключення майна з опису подаються за місцезна-ходженням цього майна або основної його частини.

Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийнят-тя спадщини спадкоємцями, подаються за місцезнаходженнямспадкового майна або основної його частини.

Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезеннявантажів, пасажирів, багажу, пошти, подаються за місцезнахо-дженням перевізника [10].

Стаття 124 «Компетенція господарських судів у справах за учас-тю іноземних підприємств і організацій» ГПК України передбачає,що господарські суди розглядають справи за участю іноземних під-приємств і організацій. Підвідомчість і підсудність справ за участюіноземних підприємств і організацій визначається за правилами,встановленими ГПК. Господарські суди мають право також розгля-дати справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо:

місцезнаходженням філії, представництва, іншого відособлено-го підрозділу іноземного підприємства чи організації є терито-рія України;

іноземне підприємство чи організація має на території Українинерухоме майно, щодо якого виник спір (Стаття 124 із змінами,внесеними згідно із Законами № 1255-IV від 18.11.2003, № 1892-IV від 24.06.2004) [15].

Суди України компетентні вирішувати справи про розірванняшлюбів її громадян з іноземними громадянами, а також шлюбівіноземних громадян між собою в Україні. Громадянин України, щопроживає за її межами, має право розірвати шлюб з одним з подруж-жя, який проживає за межами України, незалежно від його грома-дянства, в судах України [5, С. 572].

2) За домовленістю сторін (окремі договори України про правову допомогу)

Договори України про правову допомогу, зазвичай, містять спе-ціальні норми, спрямовані на розмежування підсудності (вибір ком-петентного суду або іншої компетентної установи у справах з іно-земним елементом) [3, С. 133].

МІНСЬКА КОНВЕНЦІЯ 1993 РОКУ

Мінська конвенція 1993 р. передбачає такі правила розмежуван-ня компетенції (частина 1 Конвенції) [3].Суди є компетентними, якщо:

на їхній території має місце проживання або місцезнаходженнявідповідач (або його представництво, філія) (ч. 1 ст. 20);

здійснюється торгівля, промислова або інша господарська ді-яльність підприємства (філії) відповідача (ч. 2 ст. 20);

виконано або повинне бути повністю або частково виконанезобов'язання з договору, що є предметом суперечки (ч. 2 ст. 20);

має постійне місце проживання або місцезнаходження позивач запозовом про захист честі, гідності та ділової репутації (ч. 2 ст. 20);

є письмова угода сторін про передачу спору цим судам (ч. 1 ст.21). [3, С. 133].

Виключна підсудність (не може змінюватися угодою сторін) за-кріплена в ч. 3 ст. 20:

за позовами про право власності й інших речових прав на нерухо-ме майно компетентні суди за місцем знаходження такого майна;

позови до перевізників, що випливають із договорів перевезеннявантажів, пасажирів і багажу, подаються за місцем знаходженняуправління транспортної організації, до якої у встановленомупорядку була подана претензія [3, С. 133].

Якщо в справі беруть участь кілька відповідачів, то компетент-ним є кожен із судів за місцем знаходження (місця проживання)відповідача [3, С. 133].

Якщо провадження по справі порушено в судах двох договірнихдержав (між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав),то компетентним є суд, який першим порушив справу [3, С. 133].

КИЇВСЬКА УГОДА 1992 РОКУ

Київська угода 1992 р. (ст. 4) містить ті самі принципи визначенняпідсудності, що й Мінська конвенція, але додаються випадки, коли:

на території держави мала місце дія або інша обставина, що по-служила підставою для вимоги про відшкодування шкоди;

на території держави перебуває контрагент-постачальник, під-рядник або виконуючий послуги (виконуючий роботи) і спірстосується висновку, зміни або розірвання договору [3, С. 133].Виняткова підсудність має 2 категорії справ:

позови про право власності на нерухоме майно - подаються винят-ково в суди держави, на території якого перебуває певне майно;

позови про визнання недійсними цілком або частково, що не ма-ють нормативного характеру актів державних й інших органів, атакож про відшкодування збитків, заподіяних господарюючимсуб'єктам такими актами, а також внаслідок неналежного вико-нання зазначеними органами своїх обов'язків стосовно госпо-дарюючих суб'єктів подаються за місцем перебування певногооргана [3, С. 133-134].

Обопільні умови про правову допомогу визначають компетент-ність лише щодо окремих категорій справ [3, С. 134].КОНВЕНЦІЯ ДЕРЖАВ - ЧЛЕНІВ СНД

Норми про розмежування компетенції судів у справах за участюіноземних громадян передбачені у міжнародних конвенціях і дво-сторонніх договорах України. Загальні правила міжнародної під-судності широко визначені в Конвенції держав-членів СНД, а саме:1) позови до осіб, які мають місце проживання на території однієїз договірних сторін, подаються, незалежно від їх громадянства, досудів цієї договірної сторони, а позови до юридичних осіб — до судівдоговірної сторони, на території якої знаходиться орган управлінняюридичної особи, його представництво або філіал. Якщо у справіберуть участь декілька відповідачів, які мають місце проживання(місцезнаходження) на території різних договірних сторін, спір роз-глядається за місцем проживання (місцезнаходженням) будь-якоговідповідача на вибір позивача; 2) суди договірної сторони компе-тентні також у випадках, коли на її території: здійснюється торгівля,промислова або інша господарська діяльність підприємства (філіа-ла) відповідача; виконано або повинно бути повністю чи часткововиконано зобов'язання, що виникає з договору, що є предметом спо-ру; має постійне місце проживання або місцезнаходження позивачза позовом про захист честі, гідності і ділової репутації; 3) за позо-вами про право власності та інших майнових прав на нерухоме май-но виключно компетентні суди за місцем знаходження майна. Позо-ви до перевізників, які виникають з договорів перевозки вантажів,пасажирів і багажу, подаються за місцем знаходження управліннятранспортної організації, до якої у встановленому порядку булапред'явлена претензія (ст. 20) [5, С. 572-573].

Суди договірних сторін можуть розглядати справи і в інших ви-падках, якщо є письмова угода сторін про передачу спору цим судам(ст. 21) [5, С. 573].

Зустрічна позовна вимога (зустрічний позов) і вимога про залік,які виникають з тих самих правовідносин, що й основний позов, під-лягають розглядові в суді, який розглядає основний позов (ст. 22)[5, С. 573].

Правило Конвенції про визначення підсудності за місцем дер-жави проживання громадянина, до якого подається позов, не поши-рюється на деякі інші справи, пов'язані зі зміною особистого ста-тусу громадянина, розірванням шлюбу тощо (статті 24, 25 і 29). Усправах про визнання особи обмежено дієздатною або недієздатноюкомпетентним є суд договірної сторони, громадянином якої є цяособа. Суд держави проживання іноземця компетентний розгляну-ти справу, якщо на його повідомлення суд держави, громадяниномякої є така особа, не порушить про це справу або не повідомить своюдумку. Це правило застосовується і при визначенні підсудності усправах про поновлення дієздатності. У справах про визнання осо-би безвісно відсутньою або про оголошення її померлою, а такожпро встановлення факту смерті компетентні установи юстиції дого-вірної сторони, громадянином якої особа була в той час, коли воназа останніми даними була жива, а стосовно інших осіб — установиюстиції за останнім місцем їх проживання. Установи юстиції кожноїз договірних сторін можуть визнати громадянина другої договірноїсторони та іншу особу, яка проживає на її території, безвісно від-сутньою чи померлою, а також встановити факт її смерті за клопо-танням заінтересованих осіб, які проживають на її території, правата інтереси яких грунтуються на законодавстві цієї договірної сто-ронни [5, С. 573-574].

Згідно із ст. 22 Конвенції держав-членів СНД, у разі порушенняпровадження у справі між тими самими сторонами, про той же пред-мет і за тих самих підстав у судах двох договірних сторін, компетент-них відповідно до цієї Конвенції, суд, який порушив справу пізніше,припиняє провадження. Однак наявність провадження у цивільнійсправі в іноземному суді і його рішення, що набрало законної сили,не перешкоджає суду цієї держави розглянути справу, якщо вона на-лежить до його виключної компетенції (п. «е» ст. 55). Статтею 22Конвенції вирішено також і друге важливе питання про підсудністьзустрічного позову. Згідно з нею останній і вимога про залік, які ви-пливають з тих самих правовідносин, що й основний позов, підляга-ють розгляду в суді, який розглядає основний позов [5, С. 576].

Правило lis alibi pendes має застосування у ФРН, якщо рішен-ня іноземного суду може бути примусово виконане за правиламинімецького цивільного процесуального законодавства, а у Франції,коли воно передбачене міжнародною угодою за її участю. В Англії таСША справа, провадження у якій здійснюється в іноземному суді,може бути закрита, якщо суд дійде висновку, що паралельне пору-шення справи в англійському (американському) суді буде неспра-ведливим щодо відповідача [5, С. 576].

ДОГОВІР МІЖ УКРАЇНОЮ ТА РЕСПУБЛІКОЮ ПОЛЬЩА

У ст. 23 Договору між Україною і Республікою Польща зазна-чено, що суд однієї з держав може оголосити громадянина іншоїдержави померлим або встановити факт його смерті: 1) за заявоюособи, яка має намір реалізувати свої права, що виникають з спад-кових або майнових відносин між подружжям, стосовно нерухомогомайна особи, яка померла або загинула, якщо це майно знаходитьсяна території тієї держави, суд якої має винести рішення; 2) за заявоючоловіка (дружини) особи, яка загинула або померла, що проживаєна час подання клопотання на території тієї держави, суд якої маєвинести рішення. Таке рішення буде мати силу лише на територіїдержави його винесення. Договором вирішено питання про компе-тенцію судів обох держав у справах з трудових правовідносин. Від-повідно до нього спори з питань укладення, зміни, скасування і за-кінчення трудових стосунків, а також вимоги, що випливають з них,належать до компетенції суду держави, на території якої робота булаабо мала бути виконана. Компетентними також є суди тієї держа-ви, де має місце проживання відповідач, а також на території якоїмає місце проживання позивача, якщо на цій території знаходитьсяпредмет суперечки або майно відповідача (ст. 42) [5, С. 574].

Визначення підсудності в міжнародних договорах України невиключає можливості порушення тотожної справи в судах обохдоговірних сторін. Так, згідно з Договором між Україною і Респу-блікою Польща, якщо один з подружжя має місце проживання натериторії однієї договірної сторони, а другий — на території іншоїдоговірної сторони, компетентними є суди, інші органи обох до-говірних сторін. Вони також компетентні у винесенні рішення пробатьківські права та аліменти на користь малолітніх дітей (пп. 4 і5 ст. 26). Аналогічна норма передбачена й іншими міжнароднимиугодами України [5, С. 575].

У зв'язку з цим має значення, чи повинен суд застосовувати пра-вило, що передбачає залишення позовної заяви без розгляду, якщоу провадженні суду іншої держави є справа, пов'язана зі спором міжтими самими сторонами, про той самий предмет і за тих самих під-став. В аспекті міжнародного цивільного процесу ця проблема маєназву lis alibi pendes. У законодавстві України вона вирішена п. 5ст. 229 ЦПК, згідно з яким суд залишає позовну заяву без розгляду,якщо спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і затих самих підстав знаходиться на розгляді в іншому суді. Однак цянорма поширюється лише на суди України, які розглядають і спра-ви з іноземним елементом. Водночас, аналіз міжнародних договорівУкраїни свідчить про те, що застосування цього правила можливетоді, коли справа порушена в суді такої іноземної держави, з якоюУкраїна має угоду про взаємне виконання судових рішень, тобтотоді, коли рішення іноземного суду набувають національного режи-му, визнаються і виконуються на території України. Так, відповіднодо договору між Україною і КНР у визнанні й виконанні судовогорішення може бути відмовлено, якщо по тому самому правовомуспору між тими самими сторонами судом запитуваної договірноїсторони вже винесено рішення, яке набрало чинності, або ж він пе-ребуває там на розгляді чи вже визнано рішення третьої сторони уцій справі, що набуло чинності (п. 4 ст. 21) [5, С. 575-576].

ДОГОВІР МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЛИТОВСЬКОЮ РЕСПУ-БЛІКОЮ

За ознаками громадянства особи та її місця проживання встанов-люється підсудність іншими міжнародними договорами України.

Так, згідно зі ст. 27 Договору між Україною і Литовською Респу-блікою у справах про розірвання шлюбу компетентні установи дого-вірної сторони, громадянами якої подружжя було на момент поданнязаяви. Якщо подружжя має місце проживання на території іншої до-говірної сторони, компетентні також установи цієї договірної сторо-ни. Коли ж на момент подання заяви про розірвання шлюбу один зподружжя є громадянином однієї договірної сторони, а другий — ін-шої і один з них проживає на території однієї, а другий — на територіїіншої договірної сторони, компетентні установи обох договірних сто-рін, кожна з яких застосовує законодавство своєї держави. Аналогіч-но визначається компетентність судів у справах про визнання шлюбунедійсним [5, С. 574-575].

Таким чином, за законодавством України та укладеними неюміжнародними договорами, компетентними у справах з іноземнимелементом визнаються: суди держави за місцем подання позову (замісцем проживання чи місцезнаходження відповідача); суди держа-ви, громадянином якої є сторона; суди держави, на території якоїзнаходиться спірне майно; суди держави, на території якої здій-снюється торговельна, промислова чи інша господарська діяльністьвідповідача. Колізійні питання, які виникають в судах України привизначенні підсудності справ з іноземним елементом надається пе-ревага нормам міжнародного договору [5, С. 575].КОНВЕНЦІЯ КРАЇН ЄЕС

Конвенцією країн ЄЕС від 27 вересня 1963 року встановлено, щосуд однієї з країн-учасниць повинен оголосити себе некомпетент-ним, якщо у провадженні суду другої сторони-учасниці є тотожнасправа. По-іншому вирішено це питання болгарським та польськимзаконодавством. Суд не зупиняє провадження і не закриває справу,розпочату в ньому, якщо виявиться, що справа по цьому спору абоу зв'язку з ним перебуває у провадженні іноземного суду (ч. 2 ст. 9ЦПК Болгарії), навіть якщо іноземне рішення підлягало б виконан-ню в Польщі (ст. 1098 ЦПК Польщі) [5, С. 576].

Проблемні питання визначення підвідомчості та підсудності, а та-кож клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів

Аналіз питань підвідомчості і підсудності, клопотань про визна-ння і виконання рішень іноземних судів доцільно розпочати з про-блемних аспектів. Якщо питання підсудності на теоретичному рівніне викликають проблем і ґрунтовно досліджені фахівцями, які ви-значають умови підсудності справ, то проблеми підвідомчості справсудам викликають на практиці значні труднощі. Зокрема, арбітражнісуди не приймають до свого провадження справи за позовами до від-повідачів, місцезнаходження яких за межами України. Свідченнямчого є судова практика Вищого арбітражного суду України. Виня-ток становлять випадки, коли міждержавними договорами чи угода-ми України передбачене інше, як, наприклад, у п. 2 ст. 4 Угоди «Пропорядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарськоїдіяльності» 1992 р. Згідно з вказаною нормою підвідомчість спорівможе визначатись угодою сторін (договірна підвідомчість) за ви-нятками, викладеними у пунктах 3 і 4 ст. 4 зазначеної Угоди. Якщосторони домовилися вирішити спір у арбітражному суді України,підсудність справи визначається за загальними правилами терито-ріальної та предметної підсудності. Зазвичай, у судовій практиціправильно застосовуються відповідні норми [12, С. 227].

Визначаючи підвідомчість правового питання, суду необхідновраховувати правовий статус іноземного арбітражного рішення, атому навіть затвердження умов мирової угоди має здійснювати суд,який мав розглядати питання про визнання і виконання самого рі-шення, а не той, що розглядав справу по суті [12, С. 228].

До проблем міжнародної підсудності належить правилоperpetuatio jurisdictionis (perpetuatio fori), за яким справа, прийнятасудом до свого провадження, повинна бути вирішена по суті, незва-жаючи на те, що надалі вона стала підсудна іншому суду. [5, С. 576].В Україні воно вирішено ч. 4 ст. 116 ЦПК, за якою забороняється пе-редавати до іншого суду справи, розпочаті розглядом по суті, за ви-нятком випадків, передбачених ч. 1 ст. 116 ЦПК, а саме: 1) задоволе-но клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не буловідоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцез-находженням; 2) після відкриття провадження у справі і до початкусудового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушен-ням правил підсудності; 3) після задоволення відводів (самовідво-дів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 4)ліквідовано суд, який розглядав справу. Крім того українським су-дами використовується правило ст. 117 ЦПК, яким недопускаютьсяспори про підсудність. Так, справа, передана з одного суду до іншогов порядку, встановленому статтею 116 цього Кодексу, повинна бутиприйнята до провадження судом, якому вона надіслана [10].

При вирішенні цивільної справи з іноземним елементом суд, за-звичай, застосовує норми національного права. Однак, відповіднодо ч. 6 ст. 8 ЦПК, норми права інших держав застосовуються судомлише у разі, коли це встановлено законом України чи міжнароднимдоговором, згода на обов'язковість якого надана Верховною РадоюУкраїни. Суд може застосовувати не тільки іноземні закони, але йзвичаї та судову практику в тих межах, у яких останні визнаютьсяджерелами права у відповідних державах. Причому, норми права ін-ших держав мають застосовуватися відповідно до їх офіційного тлу-мачення та практики застосування. Тому для застосування нормиіноземного права суд, передусім, повинен з'ясувати її зміст. З цієюметою суд може звернутися до Міністерства юстиції України чи ін-шого компетентного органу або залучити експертів [2, С. 279-280].

Інтереси позивача вбачаються в тому, щоб подати позов до судутієї країни, де він може розумно розраховувати на примусове вико-нання рішення, якого він сподівається домогтися. Цілком очевид-но, що це не завжди буде країна, громадянином якої є відповідач.Німець, що покинув Німеччину й оселився в США, може не матив Німеччині будь-якого майна й бути, імовірно, більше уразливиму США. Таким чином, юрисдикція буде надана судам тієї країни, уякій відповідач зазвичай перебуває або в якій він хоча й не перебу-ває, але має яку-небудь власність, на яку кредитор міг би накластистягнення [1, С. 200].

Всі цивільні справи, в тому числі й ті, в яких беруть участь іно-земці, особи без громадянства, іноземні підприємства та організа-ції, суди нашої держави вирішують на підставі Конституції, іншихактів законодавства України, укладених нею міжнародних догово-рів у порядку, передбаченому ЦПК. Отже, іноземне законодавствоу справах з іноземним елементом судами України застосовуєтьсятоді, коли про це є конкретна вказівка закону України або нормиукладеного нею міжнародного договору [5, С. 576-577].

Крім того, провадження в цивільних справах з іноземним еле-ментом здійснюється відповідно до нормативно-правових актів,чинних на час вчинення конкретних процесуальних дій, розгляду тавирішення справи. Тому для застосування норми іноземного правасуд повинен не лише з'ясувати її зміст, а й переконатися, що норма єчинною на момент застосування [2, С. 280].

Позовна давність в міжнародному приватному праві

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про міжнародне приватне пра-во», позовна давність визначається правом, яке застосовується длявизначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин. Ви-моги, на які позовна давність не поширюється, визначаються пра-вом України, якщо хоча б один із учасників відповідних відносин єгромадянином України або юридичною особою України [9], зокре-ма, статтею 268 ЦК.

Позовна давність в міжнародному приватному праві визначається правомкраїни, яке застосовується для визначення прав та обовязків учасників від-повідних відносин

N         /

Вибір застосованого права з цього питання істотно впливає направовий статус сторін правовідносини, оскільки законодавстворізних країн містить різні строки позовної давності, що коливають-ся від 6 місяців до 30 років (маються на увазі загальні строки). Крімтого, як і в Україні, право багатьох країн встановлює спеціальні(скорочені або більш тривалі) строки позовної давності за позовамипевних категорій. Подібна ситуація створює значну невизначеністьу правовому регулюванні, оскільки учасник правовідносин у біль-шості випадків не обізнаний про строки позовної давності, що вста-новлені законодавством іноземної держави [3, C. 134].

Багато міжнародних договорів України містять матеріально-правові норми щодо строків позовної давності.

Так, Конвенцією ООН «Про позовну давність у міжнароднійкупівлі-продажу товарів» 1974 р. встановлюється єдиний для всіхдоговорів міжнародної купівлі-продажу строк позовної давності, щодорівнює 4 рокам. Конвенція встановлює правила про припиненняй продовження строку позовної давності, а також уводить загальнеобмеження строку (10 років).

Підставами для припинення плину строку позовної давності є:

подання позову (вимоги);

визнання боржником свого зобов'язання в письмовій формі;

сплата відсотків або часткове виконання зобов'язань боржником;Продовження строку позовної давності може бути здійснене

шляхом письмової заяви боржника кредиторові.

Закінчення строку позовної давності береться до уваги прирозгляді спору тільки за заявою сторони, що бере участь у процесі.За наявності такої заяви право вимоги не підлягає визнанню й при-мусовому виконанню.

Багато договорів в галузі перевезень і деліктного права такожфіксують певні строки позовної давності за різними категоріями ви-мог [3, С. 135].

Відповідно до ст. 31 Угоди «Про міжнародне залізничне вантаж-не повідомлення» 1950 р., строк позовної давності за вимогами доперевізника, що випливає з договору перевезення, становить 9 міся-ців, а для позовів про прострочення доставки вантажів — 2 місяці.250

Стаття 18 Конвенції «Про громадянську відповідальність зазбиток, заподіяний під час перевезення небезпечних вантажів авто-мобільним, залізничним і внутрішнім водним транспортом» 1989 р.,передбачає, що права на відшкодування на підставі дійсної Конвен-ції втрачаються, якщо вимога не висунута протягом трьох років змоменту, коли особа, що понесла збитки, довідалась або за розумнихобставин повинна була довідатись, який був нанесений збиток і хтобув перевізником. Цей період може бути продовжений за рішеннямсторін після інциденту. Однак у кожному разі вимога не може бутивисунута після закінчення десяти років з моменту інциденту, що ви-явився причиною збитків [3, C. 135].

§ 9.4. Виконання судових доручень іноземних судів тазвернення судів України з дорученнями до іноземних судів

Під час здійснення провадження у цивільних справах може ви-никнути потреба виконання процесуальних дій за межами терито-рії своєї держави, зокрема необхідність допитати свідка, опитатисторону, вручити повістки особам, які проживають за кордоном.Оскільки суд може діяти лише в межах території своєї держави, ви-конання таких й інших процесуальних дій можливе лише шляхомйого звернення за сприянням до судових органів іншої держави [5,С. 583]. Тобто, для здійснення таких дій за кордоном потрібна згодатієї держави в якій вони повинні бути зроблені [1, С. 207].

Судове доручення - це звернення суду однієї держави до суду іншої дер-жави з проханням виконати на території останньої процесуальних дій (до-пит, опитування, вручення тощо)\  /

Таке звернення з проханням про надання правової допомоги на-зивають судовим дорученням. Отже, судове доручення — це звер-нення суду однієї держави до суду іншої держави з проханням провиконання на території останньої процесуальних дій, спрямованихна допит свідків, опитування сторін, вручення позовної заяви, пові-стки про виклик до суду, про встановлення місця проживання від-повідача тощо [5, 583-584].

Особливо часто зустрічаються два випадки, коли суду однієїдержави доводиться звертатися за сприянням до судових органівіншої держави [1, С. 207].

Перший випадок - вручення документів на прохання суду осо-бам, що перебувають за кордоном. Скажімо, у Франції відкриваєтьсяспадщина, а один зі спадкоємців проживає в Києві. Французький судзвертається до українського із проханням вручити повідомлення цьо-му спадкоємцеві про слухання справи. Потрібно не просто передати до-кументи, а вручити їх офіційним чином, засвідчити, що вони отриманіпевною особою та вона була ознайомлена з їхнім змістом [1, С. 207].

Другий випадок - виконання окремих процесуальних дій, і, зо-крема, допит свідків, що перебувають за кордоном. Якщо суд вва-жає, що для з'ясування обставин за цією справою необхідно допита-ти свідка, що проживає за кордоном, він заздалегідь складає списокпитань, які повинні бути поставлені свідкові. Допит провадитьсячерез судові органи тієї країни, у якій проживає свідок [1, С. 207].

с

Випадки звернення до судових органів іншої держави

" 1) ВРУЧЕННЯ ДОКУМЕНТІВ НА ПРОХАННЯ СУДУ ОСО-БАМ, ЩО ПЕРЕБУВАЮТЬ ЗА КОРДОНОМПотрібно не просто передати документи, а вручити їх офіційнимчином, засвідчити, що вони отримані певною особою та вона булаознайомлена з їхнім змістом

' 2) ВИКОНАННЯ ОКРЕМИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ (ДО-ПИТ, ОПИТУВАННЯ)

Суд заздалегідь складає список питань, які повинні бути поставленісвідкові. Допит провадиться через судові органи тієї країни, у якійпроживає свідок

Схема 9.15

Виконання таких доручень називають наданням міжнародноїправової допомоги. Процесуальний порядок виконання судовихдоручень в кожній країні регулюється її внутрішнім законодавствомі міжнародними договорами, в яких вона бере участь [5, С. 584].

NB!!! Стаття 415 ЦПК України регулює виконання судових дору-чень іноземних судів і звернення судів України з дорученнями до іно-земних судів [10]. Якщо у справі, яка знаходиться в провадженні судуоднієї договірної сторони, виникає потреба в особистій явці свідка абоексперта, який перебуває на території іншої договірної сторони, требазвернутися до компетентної установи цієї договірної сторони з клопо-танням про вручення виклику, в якому не можуть бути зазначені за-ходи примусу на випадок їх неявки. У виклику наводиться інформаціяпро види та розмір коштів, на які мають право свідок або експерт (ком-пенсація витрат на переїзд, проживання і нестриману заробітну плату,винагорода за проведення експертизи тощо) [5, С. 586].

Так, суди України виконують передані їм у встановленому по-рядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесу-альних дій (вручення повісток та інших документів, допит сторін ісвідків, проведення експертизи і огляду на місці тощо), за виняткомвипадків, коли:

виконання доручення порушувало б суверенітет України або за-грожувало б національній безпеці України;

виконання доручення не належить до юрисдикції цього суду [10].

^          Випадки, в яких доручення не виконуються          ^

_f 1) Виконання доручення порушує суверенітет україни або загрожує S^її національній безпеці        ^

—^ 2) Виконання дор