§ 1.1. Поняття міжнародного приватного права,його предмет та система. Становлення та розвитокміжнародного приватного права в Україні та в світі

Розвиток міжнародного співробітництва України з іноземними дер-жавами в сфері економіки, політики і культури зумовив необхідністьвдосконалення договірних правовідносин та уніфікації законодавства зпитань власності, шлюбно-сімейних, трудових відносин, а також у сферіміжнародних перевезень та інших правовідносин, що виходять за межіправової системи України. Зросла міграція населення, набули новихперспектив зовнішньоекономічні зв'язки. Саме цим обумовлена зацікав-леність широкого кола осіб у вирішенні неврегульованих діючим зако-нодавством проблем міжнародного приватного права [1, С. 3].

Міжнародне приватне право завжди реагувало на ті зміни, щовідбуваються у державі та у суспільстві. Адже воно займає рубежі,що зближують різні галузі права, взаємодіє з ними. На сьогодні най-більш гострі проблеми виникають на кордоні міжнародного при-ватного та інших галузей права. Міжнародне приватне право тіснопов'язано з міжнародним правом, цивільним та сімейним правом,трудовим правом тощо.

Міжнародне приватне право - це самостійна галузь прав, су-купність правових норм, що регулюють невладні, приватноправовівідносини з «іноземним елементом».

Вживання у назві цієї галузі права терміна «приватне» пов'язаноз існуванням міжнародного публічного права. Отже головним кри-терієм розмежування міжнародного публічного та міжнародногоприватного права є характер правовідносин, що регулюються нор-мами відповідної галузі права. Міжнародне публічне право є сис-темою правових норм, які регулюють відносини між державами таіншими суб'єктами міжнародного права (міжнародними організа-ціями, народами, державоподібними утвореннями тощо) [2, C. 5].Принципова відмінність між ними полягає у тому, що міжнароднепублічне право має наддержавний характер и складається із норм,що об'єднані системоутворюючим елементом - основними принци-пами міжнародного права. Міжнародне приватне право є внутріш-ньодержавною галуззю права, хоча норми міжнародних договорів таактів міжнародних організацій мають важливе значення для регулю-вання приватноправових відносин з «іноземним елементом». Крімтого, визначальне значення має характер відносин, що регулюютьсянормами права. Приватноправовий характер мають відносини, щостосуються сфери «приватних справ»: сфери статусу особи, приват-ної власності, вільних договірних відносин, спадкування, тощо. Надумку О. Ф. Скакун, ознаками галузей приватного права є: регулю-вання відносин приватних осіб між собою; забезпечення приватнихінтересів, забезпечення вільного волевиявлення суб'єктів при реа-лізації своїх прав, широке використання договірної форми регулю-вання; превалювання диспозитивних норм [3, С. 264].

Пункт 1 статті 1 Закону України «Про міжнародне приватнеправо» визначає приватноправові відносини як відносини, що ґрун-туються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні,майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні осо-би. Традиційно до приватноправових галузей відносять цивільнеправо, сімейне право, авторське право, житлове право, трудове пра-во, цивільне процесуальне право.

Виходячи із вказаного, предметом міжнародного приватногоправа є цивільні, сімейні, трудові та процесуальні правовідносиниз «іноземним елементом». Пункт 2 статті 1 Закону України «Проміжнародне приватне право» визначає, що іноземний елемент - цеознака, яка характеризує приватноправові відносини та може вияв-лятися в одній чи в кількох таких формах:

хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без грома-дянства або іноземною юридичною особою (іноземний суб'єкт);

об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держа-ви (іноземний об'єкт);

юридичний факт впливає на виникнення, зміну або припиненняправовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави(іноземний юридичний факт).

В літературі звертається увага на наявність різних доктрин щодопредмета міжнародного приватного права:

французька доктрина виходить із того, що основою міжнарод-ного приватного права є норми про громадянство та про право-ве становище іноземців. Крім того, значна увага приділяєтьсяпитанням колізій законів та питанням міжнародного процесу таміжнародного арбітражу;

німецька доктрина обмежує предмет міжнародного приватногоправа колізійним правом. Правове становище іноземців у Німеч-чині відносять до цивільного права, а питання громадянства - додержавного права;

англо-американська доктрина зосереджує увагу на процесуаль-них питаннях. Тобто, насамперед ставиться завдання визначи-ти, за яких умов місцевий суд компетентний розглядати справуз участю «іноземного елемента» [6, С. 7-8].

В юридичній літературі існує точка зору про необхідність роз-межування міжнародного приватного права та міжнародного еко-номічного права. На думку М. М. Богуславського, предметом між-народного економічного права є сукупність принципів і норм, щорегулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжна-родного права і галузі міжнародних економічних відносин [4, С. 7].

Так, В. П. Звеков визначає такі характерні ознаки міжнародногоприватного права:

регулювання приватноправових відносин, що виникають в умо-вах міжнародного життя;

наявність свого предмета та метода регулювання;

належність до галузі внутрішньодержавного приватного права;

тісний зв'язок з цивільним правом;

тісний зв'язок з міжнародним публічним правом [5, c. 8].

Під системою міжнародного приватного права розуміють йогоцілісну структуру, що розглядається у поділі на правові інститути,що поєднуються у дві частини - загальну та спеціальну.

Загальну частину міжнародного приватного права складаютьнорми, які мають загальнотеоретичне, методичне значення для усіхінститутів міжнародного приватного права. Загальна частина вивчаєпоняття та предмет міжнародного приватного права, його систему таджерела. Важлива увага в Загальній частині приділяється методамправового регулювання відносин з «іноземним елементом». Тради-ційно основним для міжнародного приватного права є колізійнийметод, основним юридичним інструментом якого є колізійна норма.Важливе значення для міжнародного приватного права має такожматеріально-правовий метод. Інші методи міжнародного приватно-го права мають похідний характер.

Спеціальна частина міжнародного приватного права включаєокремі правові інститути, ускладнені «іноземним елементом». Тра-диційно основними інститутами Спеціальної частини міжнарод-ного приватного права є: цивільно-правове положення суб'єктівміжнародного приватного права; право власності; спадкове право;сімейне право; трудові відносини, зовнішньоекономічні договори;зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди; міжна-родний цивільний та арбітражний процес. В межах інституту пра-ва власності розглядаються також питання права інтелектуальноївласності. Правовий інститут «зовнішньоекономічний договір» ви-вчає загальні вимоги до зовнішньоекономічних договорів та окремівиди договорів.

Система науки міжнародного приватного права охоплює осно-вні теоретичні та методологічні особливості галузі, її історичнийрозвиток, актуальні проблеми та перспективи [1, С. 18].

Міжнародне приватне право має давню історію. Вважається,що підґрунтям сучасного міжнародного приватного права є нормистародавнього права, передусім - римського права. Перші колізіїмали місце в процесі застосування права народів, яким регулюва-лися договори римлян з іноземними общинами щодо встановленнявзаємного права під час укладення шлюбу та права торгівлі. Правонародів є синонімом універсального права, що протиставляється, зодного боку, квіритському праву, а з іншого боку - національнимправам народів, що брали участь в римському товарообігу [6, C.20-21]. До відання міжнародного приватного права також належитьвизначення приватноправового статусу осіб, в Стародавньому Римііснувала чітке розмежування правового положення квіритів, лати-нів, перегринів, колонів, тощо. Норми міжнародного приватногоправа містилися також в міжнародних договорах, які були укладеніруськими князями Олегом та Ігорем з греками в Х сторіччі і містиликолізійні норми, присвячені торгівельним та спадковим відносинамміж суб'єктами цих держав [1, С. 13].

Початком другого етапу розвитку міжнародного приватногоправа вважається відкриття наприкінці XI сторіччя університету вБолоньї, який став центром відродження римського права. В ньомувідбулося зародження школи глосаторів та, пізніше, постглосаторів.Засновниками доктрини міжнародного приватного права вважають-ся Бартол і Бальд (XIV сторіччя), які коментували тексти римсько-го права. На цьому етапі доктрина міжнародного приватного правабула доповнена вченнями:

про автономію волі, відповідно до якого сторони могли засто-сувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюмулен, XVIсторіччя);

про безумовне застосування закону місця знаходження речі довідносин, об'єктом яких є нерухомість (Бертран д'Аржантре,XVI сторіччя);

про застосування територіального принципу та принципу «між-народної ввічливості» (сошіїаБ), яке полягало в тому, що дія іно-земних законів та визнання рішень іноземних судів відбуваєтьсязавдяки цьому принципу (Ульрік Губер, Павел Вут, ЙоганнесВут, XVII сторіччя, Голландія) та інші.

Третій етап розвитку міжнародного приватного права почина-ється з XIX сторіччя. Саме в цей період був вперше застосованийтермін «міжнародне приватне право» суддею Верховного суду СШАДжозефа Сторі в роботі «Коментарії до конфліктного права» (1834рік). Слід зазначати, що його застосування викликало заперечення,оскільки колізії, що розглядалися в цій роботі, переважно мали вну-трішньодержавний, міжштатний характер [1, С. 13-14].

Починаючи з 40-х років до цього терміна почали звертатися в єв-ропейських державах. В Російській імперії термін «міжнародне при-ватне право» вперше був застосований М. П. Івановим в 1865 році вроботі «Основания частной международной юрисдикции» [5, С. 34].

Великий внесок в розвиток доктрини міжнародного приватногоправа був зроблений такими вченими, як Альберт Дайсі, Фрідріх-Карл фон Савіньї (вчення про «найбільш тісний зв'язок правовід-ношення з певним місцем»), Паскуале Манчіні (вчення про власний«національний закон», який повинен слідувати за особою, яка пере-буває та території іноземної держави) та інші. Окремі питання між-народного приватного права розглядалися в роботах видатних росій-ських цивілістів Д. І. Мейєра (вчення про дію закону щодо місця).

Г. Ф. Шершеневич в «Учебнике торгового права» таким чиномвизначав зміст міжнародного приватного права: «Торговьіе отно-шения наряду с гражданскими дают главное содержание частномумеждународному праву, хотя и не исчерпьвают его вполне» [7, С.

28]. Серед фахівців дорадянського періоду можна відзначити робо-ти К. Малишева, Ф. Мартенса, А. Пиленка, П. Казанського, Б. Ноль-де, М. Бруна.

В радянський період доктрину міжнародного приватного праварозвивали такі вчені, як С. Б. Крилов, I. С. Перетерський, Л. А. Лунц,М. М. Богуславський. Слід зазначити, що в умовах соціалістичноїсистеми міжнародне приватне право розвивалося досить-таки по-вільно, що було обумовлено обмеженням «приватної сфери», визна-нням усього приватного чимось чужорідним щодо економічних таправових реалій соціалістичної системи.

Українську доктрину міжнародного приватного права розвива-ли В.М. Корецький, Г. К. Матвєєв, Ю. Г. Матвєєв, А. Г. Xачатурянта інші. Проблеми шлюбно-сімейних відносин з «іноземним еле-ментом» досліджував В. I. Кисіль, проблеми трудових відносин з«іноземним елементом» - А. С. Довгерт. Значний внесок в розвитоксучасної української доктрини міжнародного приватного права зро-били В. М. Коссак, О. А. Підопригора, Г. С. Федіняк та інші.

Важливим етапом в процесі розвитку міжнародного приватногоправа в Україні стало прийняття Закону України «Про міжнароднеприватне право» 23 червня 2005 року. На підставі цього законодав-чого акту були внесені зміни в інші нормативні акти - в Цивільнийпроцесуальний кодекс України, Сімейний кодекс України, ЗаконУкраїни «Про зовнішньоекономічну діяльність» та в Закон України«Про заставу».