§ 1.3. Колізійна норма - основний інститутміжнародного приватного права : Міжнародне приватне право : B-ko.com : Книги для студентів

§ 1.3. Колізійна норма - основний інститутміжнародного приватного права

Пункт 3 статті 1 Закону України «Про міжнародне приватнеправо» визначає, що колізійна норма - це норма, що визначає, правоякої держави може бути застосоване до правовідносин з іноземнимелементом. Отже, колізійна норма не регулює відносини по суті,вона лише визначає, норми якої держави необхідно застосовуватидля регулювання правовідносин з «іноземним елементом».

Призначення колізійної норми обумовлює специфіку її структу-ри, яка відрізняється від структури матеріально-правової норми. Тра-диційно в її складі розрізняють два елементи - обсяг та прив'язку.

Обсягом є частина колізійної норми, яка вказує на правовід-носини з «іноземним елементом», які потребують врегулювання.Прив'язкою є частина колізійної норми, що вказує на право, якепідлягає застосуванню для врегулювання правовідносин, вказанихв обсязі такої норми.

Наприклад, частина 1 статті 17 закону України «Про міжнарод-не приватне право» містить таку норму: «Виникнення і припиненняцивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистимзаконом».

^ Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи - ^це обсяг колізійної норми

^                      визначається її особистим законом -           ^

це прив'язка колізійної норми

Отже, в цій нормі не встановлюється момент виникнення та при-пинення цивільної правоздатності фізичної особи, а лише міститьсявідсилання до особистого закону фізичної особи, яким і визначаєть-ся момент її виникнення та припинення.

Колізійні норми за різними критеріями поділяються на види.Значення їх групування за різними класифікаційними ознаками вокремі види проявляється під час їх застосування.

Залежно від структури колізійні норми поділяються на:1) прості норми, які мають у своєму складі один обсяг і однуприв'язку. Наприклад, «Цивільна дієздатність фізичної особивизначається її особистим законом».

2) складні норми, які мають у своєму складі декілька обсягів та(або) декілька прив'язок. Наприклад: «Право власності та іншіречові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в до-розі, визначаються правом держави, з якої це майно відправле-не, якщо інше не встановлено за згодою сторін» - дві прив'язки.«Форма правочину щодо нерухомого майна визначається від-повідно до права держави, у якій знаходиться це майно, а щодонерухомого майна, право на яке зареєстроване на територіїУкраїни, - права України» - два обсяги і дві прив'язки. Складніколізійні норми поділяються на альтернативні та кумулятивні.Альтернативні колізійні норми містять декілька колізійнихприв'язок, із яких застосуванню підлягає тільки одна. Основноюрисою таких норм є наявність більше одного варіанта вибору права,яке підлягає застосуванню, та відсутність пріоритетів під час виборуправа. Наприклад: «Захист права власності та інших речових правздійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якіймайно знаходиться, або відповідно до права держави суду» (частина1 статті 42 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Кумулятивні колізійні норми містять декілька колізійнихприв'язок, кожну з яких слід враховувати під час вирішення колізій-ної проблеми. Наприклад: «Право на шлюб визначається особистимзаконом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. Уразі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейногокодексу України щодо підстав недійсності шлюбу» (стаття 55 Зако-ну України «Про міжнародне приватне право»).

Залежно від обов'язковості застосування вказаного в них пра-ва до правовідносин колізійні норми поділяються на:

імперативні норми - це норми, які однозначно вказують на пра-во, що підлягає застосуванню, і не можуть бути змінені по волісторін. Прикладом такої норми може бути норма статті 40 Зако-ну України «Про міжнародне приватне право»: «Право власнос-ті та інші речові права, відомості про які підлягають внесеннюдо державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій цемайно зареєстровано»;

диспозитивні норми - це норми, які дозволяють сторонам само-стійно обрати право, що підлягає застосуванню до правовідносин.Наприклад, диспозитивною є норма частини 1 статті 41 ЗаконуУкраїни «Про міжнародне приватне право»: «Право власності таінші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в

дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправле-не, якщо інше не встановлено за згодою сторін».Залежно від міри конкретизації права, що підлягає застосуван-ню, колізійні норми поділяються на:

односторонні - це колізійні норми, які прямо вказують на пра-во, що підлягає застосуванню до правовідносин з іноземнимелементом. Зазвичай, односторонні норми передбачають мож-ливість застосування права тієї держави, в якій норма видаєть-ся. Наприклад, норма частини 3 статті 42 Закону України «Проміжнародне приватне право»: «Захист права власності та іншихречових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні,здійснюється відповідно до права України»;

двосторонні - це колізійні норми, які формулюють правило, заяким визначається право, що підлягає застосуванню до право-відносин з «іноземним елементом». Наприклад, норма статті 34Закону України «Про міжнародне приватне право»: «Порядоквидачі, строк дії, припинення та правові наслідки припиненнядовіреності визначаються правом держави, у якій видана дові-реність».

Схематично класифікацію колізійних норм можна висласти та-ким чином:

Види колізійних норм

/

Залежно

\

\

від структури

/

Залежно відобов'язковостізастосування

Залежно від ступеняконкретизації права, щопідлягає застосуванню

Прості колі-зійні норми

Складні колі-зійні норми

Імперативні

Диспозитивні

Односторонні

Двосторонні

КумулятивніАльтернативні

Вказана класифікація колізійних норм не є вичерпною, наукаміжнародного приватного права розробляє класифікації і за іншимикритеріями.

Результатом узагальнення застосування колізійних норм є ви-значення найбільш розповсюджених типів колізійних прив'язок, якіще отримали назву формул прикріплення. Найбільшого поширеннянабули такі колізійні прив'язки:

Особистий закон фізичної особи (lex personalis). Традиційно цяколізійна прив'язка поділяється на дві форми: закон громадян-ства та закон місця проживання. Прив'язка «закон громадянства»означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, громадя-нином якої є фізична особа. Прив'язка «закон місця проживан-ня» означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, в якійособа постійно чи переважно проживає. Порядок визначенняособистого закону фізичної особи передбачений статтею 16 За-кону України «Про міжнародне приватне право». Особистим за-коном фізичної особи вважається право держави, громадяниномякої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більшедержав, її особистим законом вважається право тієї з держав, зякою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце про-живання або займається основною діяльністю. Особистим зако-ном особи без громадянства вважається право держави, у якій цяособа має місце проживання, а за його відсутності - місце пере-бування. Особистим законом біженця вважається право держа-ви, у якій він має місце перебування. Особистий закон фізичноїособи використовується для визначення обсягу правоздатностіта дієздатності фізичної особи, визнання її безвісно відсутньою таоголошення померлою. Також особистим законом визначаєтьсяправо на ім'я фізичної особи, обсяг її особистих немайнових прав,порядок встановлення над особою опіки та піклування.

Особистий закон юридичної особи (lex societatis). Вказануприв'язку також називають законом національності юридичноїособи. Доктрина міжнародного приватного права визначає такіспособи визначення національності юридичної особи: закон міс-ця реєстрації юридичної особи, закон місця знаходження адміні-стративного центру юридичної особи, закон місця здійснення ді-яльності юридичної особи. Для корпоративних юридичних осібзастосовується визначення національності юридичної особи напідставі «теорії контролю», відповідно до якої юридична особа маєнаціональність тієї держави, суб'єкти якої здійснюють контроль задіяльністю такої юридичної особи. Порядок визначення особис-того закону юридичної особи регламентується статтею 25 Закону

України «Про міжнародне приватне право». Вона передбачає, щоособистим законом юридичної особи вважається право державимісця знаходження юридичної особи. Під місцем знаходженняюридичної особи розуміється держава, у якій юридична особа заре-єстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, за-стосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий органуправління юридичної особи. Особистим законом визначаєтьсяобсяг правоздатності та дієздатності юридичної особи.

Закон місця знаходження речі (lex rei sitae) застосовується зде-більшого в речовому праві та в спадковому праві, що ускладнені«іноземним елементом». Наприклад, стаття 38 Закону України«Про міжнародне приватне право» передбачає, що право влас-ності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визнача-ються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо іншене передбачено законом. Стаття 71 цього Закону визначає, щоспадкування нерухомого майна регулюється правом держави, натериторії якої знаходиться це майно.

Закон, обраний особою, що здійснила правочин (lex voluntatis),або «закон автономії волі» означає, що у випадках, передбаченихзаконом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійноздійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до зміступравових відносин. Як принцип міжнародного приватного пра-ва, автономія волі закріплена в статті 5 Закону України «Проміжнародне приватне право». В ній також закріплюються пра-вила, які застосовуються до вибору права, а саме:

а)         вибір права має бути чітко вираженим або прямо випливатиз дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи,які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбаченозаконодавством;

б)         вибір права може бути здійснений щодо правочину загаломабо його окремої частини;

в)         вибір права щодо окремих частин правочину повинен бутичітко вираженим;

г)         вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний еле-мент у правовідносинах;

д)         вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здій-снені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, привчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо.

Якщо вибір права або зміна раніше обраного права зроблені післявчинення правочину, то такий вибір має зворотну дію і є дійсними змоменту вчинення правочину, але не може бути підставою для визна-ння правочину недійсним у зв'язку з недотриманням його форми, атакож не може обмежити чи порушити права, яких набули треті осо-би до моменту вибору права або зміни раніше обраного права.

Закон місця вчинення акту (lex loci actus) означає, що застосу-ванню підлягає право тієї держави, на території якої був здійсне-ний акт. Найчастіше застосовуються такі форми цієї прив'язки:

а)         закон місця вчинення правочину. Частина 1 статті 31 ЗаконуУкраїни «Про міжнародне приватне право» визначає, що фор-ма правочину має відповідати вимогам права, яке застосову-ється до змісту правочину, але достатньо дотримання вимогправа місця його вчинення, якщо інше не передбачено законом,стаття 34 цього Закону визначає, що порядок видачі, строк дії,припинення та правові наслідки припинення довіреності ви-значаються правом держави, у якій видана довіреність;

б)         закон місця укладення шлюбу. Стаття 56 Закону України«Про міжнародне приватне право» визначає, що форма і по-рядок укладення шлюбу в Україні між громадянином Укра-їни та іноземцем або особою без громадянства, а також міжіноземцями або особами без громадянства визначаютьсяправом України;

в)         закон місця виконання зобов'язання означає застосуванняправа тієї держави, на території якої зобов'язання підлягаєвиконанню.

Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti commissi)застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок заподі-яння шкоди. Ця прив'язка закріплена в статті 49 Закону Украї-ни «Про міжнародне приватне право» і передбачає, що права таобов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завданняшкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія абоінша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкоду-вання шкоди. Ця прив'язка є основною, але не єдиною, що за-стосовується до деліктних зобов'язань.

Закон найбільш тісного зв'язку (proper law) означає, що до пра-вовідносин підлягає застосуванню право тієї держави, з якою пра-вовідносини мають найбільш тісний зв'язок. Такий зв'язок вияв-ляється за різними критеріями залежно від виду правовідносин(наприклад, частина 2 статті 44 Закону України «Про міжнароднеприватне право» визначає, що правом, з яким договір найбільштісно пов'язаний, вважається: щодо договору про нерухоме май-но - право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке май-но підлягає реєстрації, - право держави, де здійснена реєстрація;щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт - пра-во держави, у якій провадиться така діяльність або створюютьсяпередбачені договором результати; щодо договору, укладеного нааукціоні, за конкурсом або на біржі, - право держави, у якій про-водяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа).

Закон суду (lex fori) означає, що застосуванню підлягає правотієї держави, суд якої розглядає спір. Відсилання до закону судуможе бути досягнуто за допомогою такого юридико-технічногоприйому, як застосування односторонньої колізійної прив'язки[5, С. 115]. Закон суду використовується здебільшого в процесу-альних відносинах.

Закон країни продавця (lex venditoris) означає, що застосуван-ню до правовідносин підлягає право тієї держави, на територіїякої засновано, має місце проживання або місце знаходженнясторона зовнішньоекономічного договору купівлі-продажу, якав цьому договорі є продавцем.

Закон прапору (lex flagi) використовується в морському та по-вітряному праві і означає, що до правовідносин, що виникаютьна морських чи повітряних суднах, або які виникають у зв'язкуіз використанням таких суден, застосовується право тієї держа-ви, під прапором якої ходить судно.

Закон місця роботи (lex loci laboris) застосовується в трудовихвідносинах і означає, що до трудових відносин застосовуєтьсяправо держави, у якій виконується робота (стаття 52 ЗаконуУкраїни «Про міжнародне приватне право»). Винятки із цьогоправила спеціально встановлюються законом чи договором.Застосування лише тільки колізійного методу не дозволяє врегу-лювати правовідносини з «іноземним елементом», адже колізійна нор-ма не врегульовує відносини по суті, а лише визначає право, що підля-гає застосуванню до таких правовідносин. Для того, щоб врегулюватиповедінку учасників приватноправових відносин, необхідно застосува-ти матеріально-правовий метод регулювання приватноправових від-носин. Отже, матеріально-правовий метод - це сукупність прийомівта способів врегулювання приватноправових відносин з «іноземним

елементом», за допомогою яких безпосередньо встановлюються пра-вила поведінки учасників таких відносин, відносини регулюються посуті. Можна вважати, що застосування матеріально-правового методуздійснюється після вирішення колізійних проблем, коли вже визначе-но право, що підлягає застосуванню до правовідносин.

До матеріально-правових норм у міжнародному приватному пра-ві належать: уніфіковані норми міжнародних договорів; норми націо-нального законодавства, які регулюють правовідносини з «іноземнимелементом»; міжнародні й торговельні звичаї; судова та арбітражнапрактика (в державах, де вона визнається джерелом права) [3, c. 16].