§ 2.2. Юридичні особи як суб'єкти міжнародногоприватного права

Сучасні умови господарювання дозволяють підприємницькійорганізації розширити територію своєї діяльності. Фактично воназасновується за одним законодавством. Втім здійснювати діяльністьорганізація може не лише в країні заснування, але й за її межами, в ін-ших країнах, де автоматично визнається її особистий статут (у зв'язкуз цим прийнято говорити про екстериторіальність особистого статутуорганізації). Особистий статут (закон) організації означає її правовеположення (правовий статус) і визначається за її національністю.

Національність юридичної особи - це умовна категорія, яка по-значає належність юридичної особи до конкретної держави.

Саме національність організації дозволяє визначитися з питан-нями щодо її правового положення (статусу), тобто є вона юридич-ною особою чи ні, які в неї порядок заснування та організаційнаструктура, вид (об'єм) правоздатності, підстави та порядок реорга-нізації й ліквідації.

В міжнародному приватному праві немає єдиного підходу щодо ви-значення національності, й, відповідно, особистого статуту юридичноїособи. Класична доктрина виділяє декілька критеріїв, за якими вста-новлюється національність юридичної особи. Найбільш відомими є:

критерій місця заснування (принцип інкорпорації) - національ-ність юридичної особи визначається згідно з правом держави, натериторії якої вона заснована;

Цей критерій визнають найбільш поширеним у правових систе-мах [8, С. 83]. Він є більш характерним для країн загального права;

критерій місця знаходження (принцип осілості) - національ-ність юридичної особи визначається за місцем знаходження їївиконавчого органу.

Такий критерій визнається в правових системах континенталь-ного права (Франція, Австрія, Швейцарія та ін.);

критерій місця здійснення діяльності (центр експлуатації) - на-ціональність юридичної особи визначається за місцем здійснен-ня діяльності.

Такий підхід зустрічається, наприклад, в законодавстві Італії.Однак наведені вище критерії хоча і є доволі чіткими, але водно-час вони є формальними. Практиці відомі випадки, коли ці критеріївизначення належності юридичної особи не давали змогу досягнен-ня конкретної мети, тому що вони не дозволяли побачити належністькапіталу юридичної особи. Відомо, що як в Першу світову війну, такі в період Другої світової війни в практиці Великобританії та СШАпри визначенні особистого закону юридичної особи («ворожої юри-дичної особи») виходили з принципу контролю, що дозволяв вста-новити, хто дійсно контролює відповідну юридичну особу у зв'язкуз належністю капіталу, або управління юридичною особою[5].

Як в теорії, так і в законотворчості є певні зміни щодо врахуваннянаціональності юридичної особи. М. М. Богуславський звертає ува-гу на те, що останніми роками в західній спеціальній літературі всечастіше відділяється національна належність юридичної особи відособистого статусу юридичної особи. Більше того, пропонується привирішенні колізійних питань щодо юридичної особи не звертатися докатегорії особистого статусу. З'являється й така законодавча практика[9, С. 127]. Законодавець може вводити в законодавство різні критеріїзалежно від відносин, що регулюються, та мети, яка ним ставиться.

Такий підхід вже є характерним також для законодавства України.Наприклад, вперше закріплюється особистий закон юридичної осо-би в ст. 25 Закону України «Про міжнародне приватне право» [10], дефактично збіглись два перших критерія. Закон юридичної особи визна-чається за правом держави місцезнаходження юридичної особи. Міс-цезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особазареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.Водночас «за відсутності таких умов або якщо їх неможливо встанови-ти, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий органуправління юридичної особи» (тобто використано другий критерій).

Особистим законом юридичної особи визначається цивільна пра-воздатність та дієздатність юридичної особи (ст. 27 вказаного Закону).

Інакше визначається особистий закон у разі об'єднання осіб безстатусу юридичної особи. Відповідно до положень ст. 27 Закону Укра-їни «Про міжнародне приватне право» особистим законом іноземноїорганізації, яка не є юридичною особою відповідно до права держави,в якій така організація створена, вважається право цієї держави. Якщотака організація діє на території України, до її діяльності застосову-ється законодавство України, яке регулює діяльність юридичних осіб,якщо інше не випливає з вимог законодавства чи суті правовідносин.

Іноземні юридичні особи в Україні. Іноземними є юридич-ні особи, які створені за законодавством іншим ніж законодавствоУкраїни і мають місце знаходження за межами України.

Вид режиму, який встановлюється в Україні для іноземних юри-дичних осіб[6], прямо визначається з самої ст. 29 спеціального ЗаконуУкраїни «Про міжнародне приватне право», яка має назву «Національ-ний режим діяльності іноземних юридичних осіб в Україні». В ній пе-редбачено: «підприємницька та інша діяльність іноземних юридичнихосіб в Україні регулюється законодавством України щодо юридичнихосіб України». Ця норма є підставою для висновку, що іноземна юри-дична особа може мати такі самі права, як і українська юридична осо-ба. Водночас закон допускає можливість виключення з національногорежиму, якщо інше буде встановлено законом. Тобто законодавствоУкраїни може встановлювати певні обмеження щодо прав іноземнихюридичних осіб. Фактично наведена норма продубльована й щодоздійснення господарської діяльності в ч. 2 ст. 129 ГК України: «Іноземніюридичні особи при здійсненні господарської діяльності в Україні ма-ють такий самий статус, як і юридичні особи України, з особливостями,передбаченими цим Кодексом, іншими законами, а також міжнародни-ми договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною РадоюУкраїни» [11]. Наприклад, для іноземних юридичних осіб встановленіобмеження щодо заснування (1) телерадіоорганізацій як суб'єктів гос-подарювання в Україні у ч. 2 ст. 12 Закону України «Про телебачен-ня і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року [12], (2) інформаційнихагенств у ст. 9 Закону України «Про інформаційні агентства» від 28лютого 1995 року [13]. Іноземні юридичні особи можуть бути лишеспівзасновниками телерадіоорганізацій та інформаційних агенств приумові, що дотримуються встановлені законодавством розміри часток устатутних капіталах створюваних організацій.

Представництва іноземних юридичних осіб. Іноземні юридичні осо-би здійснюють в Україні господарську діяльність через відповідні відо-кремлені підрозділи - філії, відділення, представництва, дочірні компанії,що створюються ними за законодавством України. Їх слід зареєструвати.Порядок цієї реєстрації може бути різним залежно від (1) виду суб'єкта,що реєструється та (2) від виду майбутньої діяльності. Міністерство еко-номіки України реєструє підрозділи іноземних юридичних осіб відповід-но до Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктівгосподарської діяльності в Україні від 18 січня 1996 року. [14].

Для реєстрації представництва ін