§ 2.2. Юридичні особи як суб'єкти міжнародногоприватного права

магниевый скраб beletage

Сучасні умови господарювання дозволяють підприємницькійорганізації розширити територію своєї діяльності. Фактично воназасновується за одним законодавством. Втім здійснювати діяльністьорганізація може не лише в країні заснування, але й за її межами, в ін-ших країнах, де автоматично визнається її особистий статут (у зв'язкуз цим прийнято говорити про екстериторіальність особистого статутуорганізації). Особистий статут (закон) організації означає її правовеположення (правовий статус) і визначається за її національністю.

Національність юридичної особи - це умовна категорія, яка по-значає належність юридичної особи до конкретної держави.

Саме національність організації дозволяє визначитися з питан-нями щодо її правового положення (статусу), тобто є вона юридич-ною особою чи ні, які в неї порядок заснування та організаційнаструктура, вид (об'єм) правоздатності, підстави та порядок реорга-нізації й ліквідації.

В міжнародному приватному праві немає єдиного підходу щодо ви-значення національності, й, відповідно, особистого статуту юридичноїособи. Класична доктрина виділяє декілька критеріїв, за якими вста-новлюється національність юридичної особи. Найбільш відомими є:

критерій місця заснування (принцип інкорпорації) - національ-ність юридичної особи визначається згідно з правом держави, натериторії якої вона заснована;

Цей критерій визнають найбільш поширеним у правових систе-мах [8, С. 83]. Він є більш характерним для країн загального права;

критерій місця знаходження (принцип осілості) - національ-ність юридичної особи визначається за місцем знаходження їївиконавчого органу.

Такий критерій визнається в правових системах континенталь-ного права (Франція, Австрія, Швейцарія та ін.);

критерій місця здійснення діяльності (центр експлуатації) - на-ціональність юридичної особи визначається за місцем здійснен-ня діяльності.

Такий підхід зустрічається, наприклад, в законодавстві Італії.Однак наведені вище критерії хоча і є доволі чіткими, але водно-час вони є формальними. Практиці відомі випадки, коли ці критеріївизначення належності юридичної особи не давали змогу досягнен-ня конкретної мети, тому що вони не дозволяли побачити належністькапіталу юридичної особи. Відомо, що як в Першу світову війну, такі в період Другої світової війни в практиці Великобританії та СШАпри визначенні особистого закону юридичної особи («ворожої юри-дичної особи») виходили з принципу контролю, що дозволяв вста-новити, хто дійсно контролює відповідну юридичну особу у зв'язкуз належністю капіталу, або управління юридичною особою[5].

Як в теорії, так і в законотворчості є певні зміни щодо врахуваннянаціональності юридичної особи. М. М. Богуславський звертає ува-гу на те, що останніми роками в західній спеціальній літературі всечастіше відділяється національна належність юридичної особи відособистого статусу юридичної особи. Більше того, пропонується привирішенні колізійних питань щодо юридичної особи не звертатися докатегорії особистого статусу. З'являється й така законодавча практика[9, С. 127]. Законодавець може вводити в законодавство різні критеріїзалежно від відносин, що регулюються, та мети, яка ним ставиться.

Такий підхід вже є характерним також для законодавства України.Наприклад, вперше закріплюється особистий закон юридичної осо-би в ст. 25 Закону України «Про міжнародне приватне право» [10], дефактично збіглись два перших критерія. Закон юридичної особи визна-чається за правом держави місцезнаходження юридичної особи. Міс-цезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особазареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.Водночас «за відсутності таких умов або якщо їх неможливо встанови-ти, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий органуправління юридичної особи» (тобто використано другий критерій).

Особистим законом юридичної особи визначається цивільна пра-воздатність та дієздатність юридичної особи (ст. 27 вказаного Закону).

Інакше визначається особистий закон у разі об'єднання осіб безстатусу юридичної особи. Відповідно до положень ст. 27 Закону Укра-їни «Про міжнародне приватне право» особистим законом іноземноїорганізації, яка не є юридичною особою відповідно до права держави,в якій така організація створена, вважається право цієї держави. Якщотака організація діє на території України, до її діяльності застосову-ється законодавство України, яке регулює діяльність юридичних осіб,якщо інше не випливає з вимог законодавства чи суті правовідносин.

Іноземні юридичні особи в Україні. Іноземними є юридич-ні особи, які створені за законодавством іншим ніж законодавствоУкраїни і мають місце знаходження за межами України.

Вид режиму, який встановлюється в Україні для іноземних юри-дичних осіб[6], прямо визначається з самої ст. 29 спеціального ЗаконуУкраїни «Про міжнародне приватне право», яка має назву «Національ-ний режим діяльності іноземних юридичних осіб в Україні». В ній пе-редбачено: «підприємницька та інша діяльність іноземних юридичнихосіб в Україні регулюється законодавством України щодо юридичнихосіб України». Ця норма є підставою для висновку, що іноземна юри-дична особа може мати такі самі права, як і українська юридична осо-ба. Водночас закон допускає можливість виключення з національногорежиму, якщо інше буде встановлено законом. Тобто законодавствоУкраїни може встановлювати певні обмеження щодо прав іноземнихюридичних осіб. Фактично наведена норма продубльована й щодоздійснення господарської діяльності в ч. 2 ст. 129 ГК України: «Іноземніюридичні особи при здійсненні господарської діяльності в Україні ма-ють такий самий статус, як і юридичні особи України, з особливостями,передбаченими цим Кодексом, іншими законами, а також міжнародни-ми договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною РадоюУкраїни» [11]. Наприклад, для іноземних юридичних осіб встановленіобмеження щодо заснування (1) телерадіоорганізацій як суб'єктів гос-подарювання в Україні у ч. 2 ст. 12 Закону України «Про телебачен-ня і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року [12], (2) інформаційнихагенств у ст. 9 Закону України «Про інформаційні агентства» від 28лютого 1995 року [13]. Іноземні юридичні особи можуть бути лишеспівзасновниками телерадіоорганізацій та інформаційних агенств приумові, що дотримуються встановлені законодавством розміри часток устатутних капіталах створюваних організацій.

Представництва іноземних юридичних осіб. Іноземні юридичні осо-би здійснюють в Україні господарську діяльність через відповідні відо-кремлені підрозділи - філії, відділення, представництва, дочірні компанії,що створюються ними за законодавством України. Їх слід зареєструвати.Порядок цієї реєстрації може бути різним залежно від (1) виду суб'єкта,що реєструється та (2) від виду майбутньої діяльності. Міністерство еко-номіки України реєструє підрозділи іноземних юридичних осіб відповід-но до Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктівгосподарської діяльності в Україні від 18 січня 1996 року. [14].

Для реєстрації представництва іноземного суб'єкта господар-ської діяльності на території України необхідно подати:

заяву з проханням про реєстрацію представництва, яка склада-ється у довільній формі;

виписку з торговельного (банківського) реєстру країни, де іно-земний суб'єкт господарської діяльності має офіційно зареє-стровану контору;

довідку від банківської установи, в якій офіційно відкрито раху-нок подавця;

довіреність на здійснення представницьких функцій, оформле-ну згідно з законом країни, де офіційно зареєстровано конторуіноземного суб'єкта господарської діяльності.

Всі ці документи мають бути нотаріально засвідчені за місцемїх видачі і легалізовані належним чином в консульських установахУкраїни.

Свідоцтво про реєстрацію представництва видається після по-дання документів, але не пізніше ніж через 60 робочих днів з момен-ту сплати державного збору. Представництво іноземного суб'єктагосподарської діяльності в Україні вважається відкритим з дати ре-єстрації.

Відмова у реєстрації представництва або неприйняття рішенняз цього питання у встановлений шістдесятиденний строк може бутиоскаржено в суді.

Представництво суб'єкта господарської діяльності не є юри-дичною особою і не здійснює самостійно господарської діяльності.Воно діє від імені і за дорученням іноземного суб'єкта господарськоїдіяльності, зазначеного у свідоцтві про реєстрацію, і виконує своїфункції згідно із законодавством України.

Для здійснення на території України законної господарськоїдіяльності цим відокремленим підрозділам слід набути статусу по-стійного представництва. Для цього потрібно стати на облік у по-датковому органі за своїм місцезнаходженням. Постійні представ-ництва - це представництва нерезидентів, через які повністю абочастково здійснюється господарська діяльність нерезидента на те-риторії України і які відповідно до чинного законодавства Українисплачують відповідні податки і збори (обов'язкові платежі).

У разі зміни назви, юридичного статусу, юридичної адреси чиоголошення іноземного суб'єкта господарювання неплатоспромож-ним або банкрутом, представництво іноземної юридичної особи натериторії України зобов'язане повідомити про це центральний ор-ган виконавчої влади з питань економічної політики у семиденнийстрок.

Діяльність представництва іноземного суб'єкта господарськоїдіяльності припиняється:

у разі ліквідації іноземного суб'єкта господарської діяльності,який має своє представництво в Україні;

у разі припинення дії угоди з іноземною державою, якщо пред-ставництво відкрито на підставі такої угоди і це прямо передба-чено положеннями угоди;

за рішенням іноземного суб'єкта господарської діяльності, якийвідкрив представництво;

у разі невиконання іноземним суб'єктом господарської діяль-ності або представництвом вимог законодавства України діяль-ність представництва припиняється в судовому порядку.

У разі припинення діяльності представництва іноземногосуб'єкта господарської діяльності приймається рішення про скасу-вання запису в Реєстрі представництв та вилучення Свідоцтва, прощо повідомляється представництву у письмовій формі.

Особливий порядок встановлено для філій та представництвіноземних банків - вони потребують акредитації, яку здійснює На-ціональний банк України відповідно до Закону України «Про банкиі банківську діяльність» [15].

Діяльність іноземної юридичної особи. Іноземна юридична осо-ба має право здійснювати інвестиційну діяльність. Порядок інвесту-вання визначено законами України «Про інвестиційну діяльність»від 18 вересня 1991 року [16] та «Про режим іноземного інвестуван-ня» від 19 березня 1996 року [17].

Іноземні юридичні особи поряд з іншими формами можуть здій-снювати інвестування також у формі:

створення підприємств, що повністю їм належать, або при-дбання у власність діючих підприємств, тобто так званого дочірньо-го підприємства;

часткової участі у підприємствах, що створюються спільноз українськими юридичними і фізичними особами, або придбаннячастки діючих підприємств;

(1) За загальним правилом юридична особа приватного правастворюється в нормативно-явочному порядку.

Створення іноземною юридичною особою підприємства, що по-вністю їй належить (вірніше було б говорити про належність капі-талу) здійснюється в порядку, встановленому ЦК України [18], ГКУкраїни [19], законами України «Про господарські товариства» від9 вересня 1991 року [20], «Про акціонерні товариства» від 17 верес-ня 2008 року [21] та ін. У таких випадках іноземна юридична особавиступає єдиним засновником (учасником) і це підприємство будеунітарним підприємницьким господарським товариством.

Підприємницьким господарським товариством є створена з метоюотримання прибутку юридична особа, статутний (складений) капіталякої поділений на частки між учасниками. Формами господарськихтовариств визнається повне товариство, командитне товариство, то-вариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонернетовариство (ст. 113 ЦК України). Форму створюваного підприємствавизначає його засновник. Водночас винятки можуть встановлювати-ся законодавством України, яке регулює окремі сегменти ринку. Так,банки можуть створюватися лише у формі відкритого акціонерноготовариства, а створення за участю іноземного інвестора потребує по-переднього дозволу Національного банку України (ст.ст. 6, 21 ЗаконуУкраїни «Про банки і банківську діяльність»).

Враховуючи заборону ЦК України на створення однією особоюповних та командитних товариств (ч. 2 ст. 114), іноземна юридичнаособа може фактично створити лише товариство з обмеженою від-повідальністю, товариство з додатковою відповідальністю або акці-онерне товариство.

Статус окремих форм товариств визначається нормами як ЦК іГК України, так і спеціальних законів. Статус акціонерних товаристввстановлено Законом України «Про акціонерні товариства», а статустовариства з обмеженою або додатковою відповідальністю - ЗакономУкраїни «Про господарські товариства».

(2) Іноземна юридична особа спільно з українськими юридич-ними та фізичними особами може створювати корпоративні това-риства. В цьому разі вона стає одним із засновників (учасників)підприємницького товариства. Розширюються і можливості виборуформ господарських товариств, котрі можна засновувати.

В обох випадках, як у разі заснування або придбання іноземноююридичною особою власного унітарного підриємста, так і у разі за-снування спільно з українськими особами господарського товари-ства або придбання частки діючого корпоративного підприємства, цяособа є українською. Вона створена або придбана за законодавствомУкраїни, її місцезнаходження - Україна. З цього приводу звертаєувагу неузгодженність термінології у ГК України. По-перше, в різ-них нормах законодавець вживає різні терміни. Поряд з терміном«іноземні юридичні особи» (ст. 50), використовуються також термі-ни «підприємства з іноземними інвестиціями» (ст. 116) і «іноземнепідприємство» (ст. 117). І якщо в ст. 50 ГК України мова йде дійснопро іноземне підприємство, то в обох інших статтях, безумово, мовайде про українські підприємства, як в ст. 116 ГК України «Підпри-ємство з іноземною інвестицією», так і в ст. 117 ГК України «Іно-земне підприємство».

Іноземним названо унітарне або корпоративне підприємство,створене за законодавством України, що діє виключно на основівласності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче під-приємство, придбане повністю у власність цих осіб. Навряд чи мож-на визнати вдалим використаний законодавцем прийом - введен-ням терміна «іноземне підприємство» обмежити сферу діяльностів окремих галузях, «визначених законом, що мають стратегічнезначення для безпеки держави». Така норма, з одного боку, не узго-джена з нормами інших спеціальних нормативних актів і, передусім,зі спеціальними законами України «По режим іноземного інвесту-вання», «Про зовнішньоекономічну діяльність», а з іншого - можепризвести до плутанини на практиці, в тому числі й правозастовчій.Крім того, навряд чи такий засіб є дієвим, тому що підприємство незі 100 відстотками, а, наприклад, з 99 відсотками іноземного капіта-лу вже не буде так званим іноземним підприємством, а, відтак, йомуможна господарювати в зазначених у ч. 2 ст. 117 ГК сферах діяль-ності, що виключає досягнення відповідної мети.

Створення підприємницького товариства є певним процесом. Вінскладається із цілого ряду юридичних і фактичних дій, як самих засно-вників, так й відповідних уповноважених державних органів (наприклад,державного реєстратора й т.п.). Ці дії умовно можна об'єднати в стадії(етапи). На окремих стадіях оформляються певні правові документи.

В юридичній літературі немає єдності щодо кількості та змістуцих стадій[7]. Ці дії залежно від розв'язуваних завдань можна об'єднатив такі стадії: (1) ухвалення рішення про створення, (2) формуваннямайнової бази, (3) організація й проведення установчих зборів, (4)державна реєстрація [22, С. 94]. Обрана форма господарського това-риства може вимагати введення додаткових стадій. Наприклад, пристворенні акціонерного товариства необхідно приватне розміщенняйого акцій серед його засновників, реєстрація випуску акцій тощо[8].

Майнова відокремленість є однією з ознак юридичної особи.Вона досягається на етапі формування майнової бази, коли учасникпередає вклад для формування статутного капіталу. Вкладом мо-жуть бути (1) гроші як в іноземній валюті, так і в гривнях, (2) цінніпапери, (3) інші речі як рухомі, так і нерухомі, (4) право користу-вання, інші майнові права, що мають грошову оцінку, якщо інше невстановлено законом (ст. 115 ЦК України).

Статутний фонд є майновим підгрунттям заснованої особи. Ві-домості про його розмір і порядок формування має міститися в уста-новчих документах.

Установчі документи - це прийняті та затверджені у встанов-леному порядку корпоративні акти, що визначають індивідуальніособливості правового статусу господарського товариства і є необ-хідними за законом.

Установчі документи є основними актами, на підставі яких дієюридична особа. Залежно від форми господарського товаристваосновним установчим документом може бути статут або засно-вницький договір. Статут є установчим документом для (1) акціо-нерних товариств, (2) товариств з обмеженою відповідальністю, (3)товариств з додатковою відповідальністю. Засновницький договір єустановчим документом для (1) повних товариств і (2) командит-них товариств (ст. ст. 120, 134 ЦК України).

Інформація, яку потрібно включати до установчих документів гос-подарського товариства, встановлюється законом в загальних і спеці-альних нормах щодо конкретної форми товариства та виду діяльності,яким воно буде займатися. Крім того, до установчих документів такожможе включатися додаткова інформація на розсуд засновників.

В установчих документах міститься інформація про місцезнахо-дження юридичної особи. Місцезнаходження юридичної особи - цеадреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юри-дичної особи чи закону виступають від її імені (ст. 93 ЦК України).

Управління господарським товариством здійснюють органи гос-подарського товариства у встановленому законом і установчими до-кументами порядку. Види та компетенція цих органів визначаютьсявідповідно до установчих документів та закону. Залежно від формирозрізняють: загальні збори, правління (дирекція), наглядову раду,ревізійну комісію.

Загальні та позачергові збори проводяться на території Украї-ни, в межах населеного пункту за місцезнаходженням товариства.

Але якщо на день скликання загальних зборів 100 відсотками акційтовариства володіють іноземні юридичні особи, іноземці, особи безгромадянства, а також міжнародні організації, то не виключаєтьсяправо проведення загальних і позачергових зборів за межами Укра-їни. Таке правило встановлено як до акціонерних товариств, так і доінших форм господарських товариств (п. 6 ч. 3 ст. 35 Закону Укра-їни «Про акціонерні товариства», ч. 1 ст. 43 Закону України «Прогосподарські товариства»).

Через свої органи товариство реалізує свою дієздатність, набу-ває і здійснює права та обов'язки (ч.1 ст. 91 ЦК України). Відповід-но до положень ст. 28 Закону України «Про міжнародне приватнеправо» юридична особа не може посилатися на обмеження повно-важень її органу або представника на вчинення правочину, яке невідоме праву держави, у якій інша сторона має місце перебуванняабо знаходження, крім випадків, коли інша сторона знала або за всі-ма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Іноземні юридичні особи - засновники (учасники) мають такісамі права і обов'язки, як і засновники (учасники) з України. Цестосується також і майна, яке може передавати іноземний інвестордля формування статутного капіталу та порядку його формування.Внеском можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чиінші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше невстановлено законом (ст. 13 Закону України «Про господарські то-вариства»).

Для професійних учасників, передусім, ринків фінансових по-слуг законодавством обмежується перелік майна, який може бутивкладом іноземного інвестора, як і національного. Так, учасникиповинні формувати статутний фонд банку виключно в грошовійформі. Іноземний учасник може сплачувати акції в іноземній віль-но конвертованій валюті або у гривнях (ч. 2 ст. 32 Закону України«Про банки і банківську діяльність»). Юридична особа - учасник(засновник) на етапі державної реєстрації створюваного господар-ського товариства повинна надати документ про підтвердженнясвоєї реєстрації в країні її місцезнаходження. Таким документомможе бути, зокрема, витяг із торговельного, банківського або судо-вого реєстру (ч. 7 ст. 24 Закону України «Про державну реєстраціююридичних осіб та фізичних осіб-підприємців») [23]. Він повиненбути легалізований у порядку, встановленому Інструкцією про по-рядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і закордоном від 4 червня 2002 року.

Правоздатність гоподарського товариства виникає з моменту йогодержавної реєстрації як юридичної особи. Закон визнає за юридич-ними особами загальну правоздатність, тобто юридична особа здатнамати такі самі цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність),як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належа-ти лише людині. Втім, здійснення окремих видів діяльності, перелікяких встановлюється законом, можливо лише після одержання спеці-ального дозволу (ліцензії) (ч. 1, 3 ст. 91 ЦК України)[9].

Наявність ліцензії фактично є умовою початку діяльності увипадках, передбачених законом. Перелік видів діяльності, що по-требують ліцензії, наведено в Законі України «Про ліцензуванняпевних видів господарської діяльності» від 01 червня 2000 року завинятком видів, встановлених у ст. 2 цього Закону, ліцензуванняяких встановлено спеціальними законами.

В окремих випадках законом може вимагатися разом з ліцензієюнаявність ще й інших дозвільних документів. Наприклад, торговийпатент для торгової діяльності відповідно до Закону України «Пропатентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 бе-резня 1996 року. [24].

Іноземна юридична особа може засновувати не тільки підприєм-ницькі, але й непідприємницькі організації, якщо інше не встановленозаконом. Так, іноземна юридична особа не може засновувати товарнубіржу, але має право бути членом товарної біржи. Порядок прийняттяу члени біржі та вибуття зі складу її членів визначається статутом то-варної біржі (ст. 8 Закону України «Про товарні біржі») [25].

Якщо раніше такі важливи для кожної країни ринки, як фінан-совий ринок, були фактично закриті для іноземних юридичних осіб,то вступ України до СОТ змінив ситуацію. Тепер іноземні банки тастрахові компанії можуть надавати відповідні фінансові послуги.

Іноземний банк за відповідності встановленим законом умовам,має право створити в Україні філію або представництво, які необ-хідно акредитувати в НБУ у порядку, встановленому в ст. 24 ЗаконуУкраїни «Про банки і банківську діяльність». Для акредитації філіїіноземного банку подаються:

клопотання іноземного банку про відкриття філії із зазначеннямїї місцезнаходження на території України;

документ, що підтверджує державну реєстрацію іноземного бан-ку в державі його походження;

рішення уповноваженого органу іноземного банку про відкрит-тя філії;

положення про філію, затверджене уповноваженим органом іно-земного банку;

відомості щодо професійної придатності та ділової репутації ке-рівника і головного бухгалтера філії іноземного банку;

копія статуту іноземного банку;

підтверджена незалежним аудитором фінансова звітність іно-земного банку за три останніх роки;

письмовий дозвіл на відкриття філії іноземного банку в Укра-їні, виданий державним або іншим уповноваженим контролю-ючим органом держави, в якій зареєстровано іноземний банк,або письмове запевнення іноземного банку про відсутність у за-конодавстві відповідної держави вимог щодо отримання такогодозволу;

повідомлення уповноваженого наглядового органу іноземної дер-жави про здійснення нагляду за діяльністю іноземного банку;

письмове зобов'язання іноземного банку про безумовне вико-нання ним зобов'язань, які виникають у зв'язку з діяльністюйого філії на території України;

документи, що підтверджують внесення коштів у розмірі при-писного капіталу філії;

копія платіжного документа про внесення плати за акредитаціюфілії іноземного банку, що встановлюється Національним бан-ком України.

Умовою акредитації філії є наявність мінімального розміру при-писного капіталу на момент її акредитації - не менше 10 мільйонівєвро (ст. 24 вказаного Закону).

Окремо регулюються відносини щодо здійснення інозем-ною юридичною особою фінансових послуг на страховому ринку

України. Реєстрація філій та представництв іноземних страховихкомпаній проводиться відповідно до Порядку реєстрації філійстраховиків-нерезидентів від 19 липня 2006 року та Інструкції пропорядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господар-ської діяльності в Україні від 24.01.1996 р. [26].

На момент реєстрації філія повинна мати сформований гаран-тійний депозит на рахунках уповноважених банків-резидентів урозмірі, не меншому, ніж сума, еквівалентна 1 млн євро, за видамистрахування, іншими, ніж страхування життя, а при намірі займати-ся страхуванням життя — у розмірі, не меншому, ніж сума, еквіва-лентна 10 млн євро за валютним обмінним курсом валюти Українина день подання заяви, а також рейтинг фінансової надійності (стій-кості) страховика-нерезидента, не нижчому від високої надійностіза класифікацією нормативно встановлених міжнародних рейтин-гових агентств. Для внесення в Реєстр в Державну комісію з регу-лювання ринків фінансових послуг України подаються документи,перелік яких визначено в вказаних вище підзаконних нормативнихактах.

Відмова або не прийняття рішення в 60-денний термін є підста-вою для звернення до судового захисту.

Іноземна юридична особа може здійснювати також спільну зукраїнськими суб'єктами господарювання господарську діяльністьбез створення юридичної особи. В такому разі відносини можутьоформлюватися договорами про спільну діяльність або договоромпростого товариства (глава 77 ЦК України). Договори про спільнудіяльність підлягають державній реєстрації згідно з постановою КМУкраїни №112 від 30.01.1997 р. [27].

Іноземна юридична особа може брати участь у приватизаціїдержавного майна відповідно до приватизаційного законодавства,отримувати майно в оренду, в тому числі майно державної або ко-мунальної власності, земельні ділянки (ст. 93 Земельного кодек-су) [28]. Вона може набувати права власності на рухоме і нерухо-ме майно за винятком особливостей, встановлених законом. Так,іноземним юридичним особам не можуть передаватись у власністьземлі сільськогосподарського призначення (ч. 4 ст. 22 Земельногокодексу України). А якщо вони отримані в спадщину, то підлягаютьвідчуженню протягом одного року. Втім, іноземні юридичні особиможуть набувати права власності на земельні ділянки несільсько-господарського призначення:

а)         у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомо-го майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненнямпідприємницької діяльності в Україні;

б)         за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухо-мого майна.

Спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридич-них і фізичних осіб, також можуть набувати права власності на зе-мельні ділянки несільськогосподарського призначення в порядку,встановленому для іноземних юридичних осіб (ст. 22 Земельногокодексу України).

Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності,на яких розташовані об'єкти нерухомості, здійснюється за погоджен-ням з Кабінетом Міністрів України (ст. 129 Земельного кодексу).

Контроль та нагляд за тим, щоб іноземні юридичні особи здій-снювали діяльність на території України, дотримуючись вимог за-конодавства України, здійснюють уповноважені органи держави за-лежно від їхньої компетенції. При цьому вони та їх посадові особизобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб,що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Кон-ституції).

Припинення постійного представництва іноземної юридичноїособи, що здійснює діяльність в Україні, регулюється законодав-ством України, а припинення самої іноземної юридичної особи - за-конодавством її місцезнаходження або створення.

Філії, представництва можуть бути припиненні за рішенняміноземної юридичної особи в добровільному порядку або за рішеннясуду у разі невиконання іноземною юридичною особою або пред-ставництвом, філією вимог законодавства України. У разі припи-нення діяльності представництва запис в Реєстрі скасовується тавилучається Свідоцтво, про що повідомляється представництву уписьмовій формі.

Українські юридичні особи за кордоном. Лібералізація госпо-дарської діяльності призвела до вільного доступу українських юри-дичних осіб на зовнішні ринки. Цьому в свій час посприяв такожДекрет КМ України «Про лібералізацію зовнішньоекономічної ді-яльності» від 20 травня 1993 року [29].

Якщо раніше зовнішньоекономічною діяльністю займалися ви-ключно спеціально створенні на рівні СРСР юридичні особи, то зпочатком лібералізації вона могла стати предметом діяльності кож-ної юридичної особи. Самостійне здійснення нею зовнішньоеко-номічної діяльності визнано одним із принципів підприємницькоїдіяльності законом «Про підприємництво» (ст. 6 Закону). Це булопрямо передбачено також в законах України «Про підприємства вУкраїні», «Про зовнішньоекономічну діяльність». Тепер вже правоздійснення зовнішньоекономічної діяльності не потрібує відповід-ної реєстрації.

В Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» закрі-плюються такі основні принципи здійснення зовнішньоекономічноїдіяльності: (1) принцип суверенітету народу України у здійсненнізовнішньоекономічної діяльності, (2) принцип юридичної рівностіі недискримінації, (3) принцип верховенства закону, (4) принципсвободи зовнішньоекономічного підприємництва, (5) принцип ек-вівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та ви-везенні товарів (6) принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньое-кономічної діяльності.

Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва по-лягає у:

праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільновступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати їїв будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законамиУкраїни;

обов'язку дотримуватись при здійсненні зовнішньоекономічноїдіяльності порядку, встановленого законами України;

виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної ді-яльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономіч-ної діяльності.

Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної ді-яльності полягає у тому, що Україна як держава:

забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоеко-номічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяль-ності на її території згідно з законами України;

здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної ді-яльності України за межами України згідно з нормами міжна-родного права;

здійснює захист державних інтересів України як на її території, такі за її межами лише відповідно до законів України, умов підписа-них нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

Зовнішньоекономічна діяльність може здійснюватись:

Через суб'єктів, що відкриті за кордоном, (1) які не є юридич-ними особами - представництва та філії, відділення, і (2) які єюридичними особами - дочірні підприємства, в тому числі бан-ківські, кредитні та страхові установи за межами України.

Через засновані з іноземними і українськими суб'єктами спільніпідприємства різних видів і форм, в тому числі банківських, кре-дитних та страхових установ за межами України.

У формі спільної діяльності без створення юридичної особизгідно з договором.

Але слід зазначити, що незалежно від того, в якій формі (вигляді)буде здійснюватись ця діяльність, потрібно дотримуватися, по-перше,існуючих в законодавстві України обмежень щодо господарської ді-яльності, по-друге, законодавства відповідних іноземних держав.

Важливі обмеження для українських суб'єктів, в тому числі іюридичних осіб, містяться в нормах Декрету КМ України «Просистему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лю-того1993 року [30]. Ними передбачено обов'язкове ліцензуванняінвестиційної діяльності українських юридичних осіб за межамиУкраїни. Українська юридична особа повинна отримати індивіду-альну ліцензію.

Індивідуальна (разова) ліцензія — це разовий дозвіл, що маєіменний характер і видається для здійснення кожної окремої опера-ції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на пері-од не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної(імпортної) операції.

Індивідуальної ліцензії, відповідно до ч. 3 ст. 5 Декрету, потре-бують такі операції:

надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті,якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановленізаконодавством межі;

розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межа-ми України, за винятком встановлених законодавством випадків;

здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбан-ня цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпо-ративних прав, отриманих фізичними особами-резидентами якдарунок або у спадщину.

Індивідуальна ліцензія видається Національним банком Украї-ни, який є органом валютного регулювання і валютного контролю.

Порядок ліцензування регулюється на підзаконному рівні Поло-женням про порядок видачі Національним банком України інди-відуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними тафізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межамиУкраїни від 14.10.2004 р. [31].

На весь термін дії індивідуальної ліцензії державні органі здій-снюють контроль за дотриманням законодавства.

Українська юридична особа зобов'язана кожного місяця звіту-вати про рух валютних цінностей за рахунком, а також подаватиуповноваженим органам державної влади розшифровку за проведе-ними за рахунком (рахунками) операціями з відображенням відпо-відних статей зарахування і списання (крім фізичної особи, яка неє підприємцем) та копії банківських виписок за рахунком (рахун-ками).

Указом Президента України «Про інвестування майнових цін-ностей резидентами за межами України» від 13 вересня 1995 року[32] фактично обмежуються види майна, які можуть інвестуватися.Інвестиції за кордон можуть здійснюватися у вигляді майнових правта майна, крім сировини, комплектуючих виробів і запасних частин,товарів народного споживання, а також таких, які, відповідно до чин-ного законодавства, віднесено до високоліквідних та стосовно екс-порту яких передбачено ліцензування, квотування або спеціальнийрежим. Встановлена також вимога до порядку оцінювання: будь-якімайнові цінності оцінюються в іноземній конвертованій валюті наоснові цін міжнародних ринків (п.2 Указу). На виконання цьогоУказу затверджено Порядок прийняття та розгляду Міністерствомекономіки України документів для отримання індивідуальних лі-цензій на здійснення резидентами майнових інвестицій за межамиУкраїни від 07.11.2000 р. [33], Положення про порядок видачі інди-відуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових інвести-цій за межами України [34] і Положення про порядок контролю тазвітності щодо використання майнових цінностей, які інвестуютьсяза межами України від 19.02.1996 р. [35].

Українські юридичні особи можуть здійснювати інвестиції замежі України шляхом:

участі у підприємствах, що створюються спільно з іноземнимиюридичними та фізичними особами;

придбання частки у діючих іноземних підприємствах або при-дбання у власність діючих іноземних підприємств цілком;

створення за кордоном підприємств, що цілком належать укра-їнським інвесторам, а також відкриття за кордоном філій та ін-ших відокремлених підрозділів;

придбання нерухомого і рухомого майна, інших майнових прав,а також будь-яких прав інтелектуальної власності;

придбання за кордоном та в Україні акцій, облігацій, інших цін-них паперів іноземних держав, фірм, банків тощо, деномінованиху іноземній валюті, за винятком цінних паперів або інших кор-поративних прав, отриманих фізичними особами-резидентамияк дарунок або у спадщину;

в інших формах, які прямо не заборонені діючим законодавствомУкраїни та країни інвестицій.

Таким чином, в міжнародному приватному праві правоздатністьюридичної особи встановлюється за особливим законом юридичноїособи. Особливий закон юридичної особи зумовлюється її націо-нальністю. Українське законодавство визнає за іноземними юри-дичними особами національний режим. Ними здійснюється госпо-дарська діяльність через постійні представництва (філії, відділеннятощо) і юридичні особи - дочірні підприємства. Зі вступом Українидо СОТ розширилася сфера діяльності іноземних юридичних осіб.Тепер вони можуть діяти не тільки на товарному ринку, але й нафінансовому ринку, надаючи фінансові послуги.

Українські юридичні особи можуть займатися різними видамигосподарської діяльності за межами України. Вони можуть займа-тися різними видами господарської діяльності за межами Україниу встановленому законом порядку. Враховуючи публічні інтереси,може передбачатися ліцензування зовнішньоекономічної діяльнос-ті. Інвестиційна діяльність за загальним правилом незалежно відформи здійснюється на підставі індивідуальної ліцензії, отриманоїв Національному банку України.