18.4. Розрахунки з використанням чеків

магниевый скраб beletage

У торговельних і неторговельних розрахунках широко використовуються чеки.Чеки застосовуються як самостійний засіб платежу, а також у поєднанні з іншимиформами міжнародних розрахунків.

Розрахунковий чек — це документ, який містить нічим не обумовлене письмоверозпорядження власника рахунка (чекодавця) банку перевести вказану в чеку гро-шову суму одержувачу (чековласникові).

Чек є особливою формою розрахунків, яка має зовнішню простоту та підвищенумобільність. Він зручний для розрахунків тоді, коли імпортер боїться віддати грошідо того, як одержить товар, а експортер не хоче передати товар до одержання гарантійплатежу. Використання чека дозволяє заощаджувати обігові кошти — готівку та при-скорити платежі, оскільки всі чеки оплачуються після подання.

Безумовний характер платежу за чеком означає незалежність зобов'язань спла-тити вказану в чеку суму від умов та дійсності угоди, для виконання якої видано чек.Недійсність даної умови не є підставою для відмови здійснити платіж за чеком.

Платником за чеком може бути тільки банк, де чекодавець має грошові кошти нарахунку, якими він може розпоряджуватися. Тобто виписаний чекодавцем документповинен мати покриття (забезпеченість). Чеки, що виписуються клієнтом банку, ви-даються в межах суми, що є на його поточному та інших рахунках.

Відкликання чека до закінчення строку щодо його пред'явлення не допускається.

Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він вида-ний. Чек є лише замінник грошей, а тому таке зобов'язання вважається виконанимтільки на момент одержання кредитором справжніх грошових коштів (зарахуванняїх на його рахунок).

Порядок та умови використання чеків установлюються законодавчими актами,банківськими правилами та нормами міжнародного права.

Чек, як правило, включає:

назву «розрахунковий чек»;

назву власника чекової книжки (чекодавця) та номер його рахунка;

назву банку-емітента та його номер МФО;

ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя;

назвучековласника;

доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначенацифрами та літерами;

призначення платежу;

число, місяць, рік та місце складання чеку;

підписи чекодавця та відбиток печатки.Строк дій чекової книжки — один рік.Гарантована оплата чека забезпечується:

шляхом депонування чекодавцем коштів на окремому рахунку в банку чеко-давця;

наявністю коштів на відповідному рахунку чекодавця, але не вище від суми, га-рантованої банком за погодженням з чекодавцем при наданні чекової книжки.

Учасниками при розрахунках чеками є: чекодавець (боржник за зобов'язаннями),платник (банк), чековласник (кредитор за зобов'язанням).Схема розрахунку чеками наведена на рис. 18.2.

9-й крок — повідомлення про перерахування коштів.

У міжнародному обороті чеки використовуються при кінцевому розрахунку запоставлений товар і надані послуги, врегулювання рекламацій та штрафних санкцій,при погашенні боргу, у розрахунку із неторговельних операцій. Як правило, чеки ви-користовуються учасниками зовнішньоторговельних угод при виникненні розрахун-ків на незначні суми.

Чек передається однією особою іншій шляхом внесення до нього передавальногонадпису (індосаменту), який здійснюється на зворотньому боці чека та підписуєтьсяособою, яка зробила цей надпис (індосаментом).

Чек за умови передачі від однієї особи до іншої може бути:

іменний, або чек на користь певної особи. Він не може бути переданий за допо-могою звичайного індосаменту. Його передача здійснюється шляхом переда-вального надпису із застереженням «не наказу», тобто не кому-небудь, а кон-кретній особі;

ордерний, тобто виписаний на користь певної особи чи за його наказом. Чекпередається за допомогою індосаменту із застереженням «Наказу» чи без ньо-го. У міжнародному платіжному обороті цей вид чека найчастіше використо-вується;

чек на пред'явника. Він виписується пред'явникові і може бути переданий ін-шій особі як з індосаментом, так і без нього. Цей чек, як правило, виставля-ється клієнтом на свій банк. Якщо використовується цей вид чека, то чек ви-силається чекодавцем своєму зарубіжному партнерові за кордон, який післяотримання виставляє його своєму банку для кредитування свого розрахунку.Тобто чекодавець здійснює платіж прямо своєму партнерові. Для цього плате-жу характерна швидкість і тому він також широко використовується при зо-внішньоторговельних операціях.

Залежно від чекодавця чеки поділяються на банківські та фірмові.

Фірмовий чек — це чек, виписаний фірмою на одержувача. Як правило, такийчек виписується в іноземній чи в національній валюті на пред'явника і виставляєть-ся фірмою на свій банк. Оплата за ним проводиться за рахунок коштів чекодавця.Фірмові чеки використовуються на фірмових бланках клієнтами банку. Проте такічеки не дають повної гарантії отримання коштів. У зв'язку з цим зросло використан-ня банківських чеків.

Банківський чек — це чек, виписаний банком на свій банк-кореспондент. У текстічека немає найменування фірми-чекодавця, а чекодавцем виступає банк боржника.Оплата за чеком здійснюється за рахунок коштів банку чекодавця на його рахунках убанку-кореспонденті за кордоном. Найчастіше використовуються банківські ордернічеки. Ризик невиплати за банківським чеком надзвичайно малий. Крім того, виплатугрошей за таким чеком не можна припинити.

У розрахунках неторговельного характеру використовуються подорожні чеки таєврочеки.

Подорожній (туристський) чек — це платіжне доручення виплатити зазначену вчеку суму власникові, підпис якого є на подорожньому чеку на момент його продажу.У момент пред'явлення чека до оплати власник знову ставить свій підпис на подо-рожньому чеку і лише в разі ідентичності підписів проводиться його оплата. Подо-рожні чеки є іменними. Вони виписуються на місцевій або іноземній валюті та вико-ристовуються при поїздках, закордонних подорожах для оплати товарів і одержанняв банку готівки. Подорожній чек не є законним платіжним засобом. Їх придбання таприйняття в оплату забезпечується угодою емітента з відповідними організаціями(як правило, з туристськими організаціями). Подорожні чеки зручні у використанні,оскільки для їхнього вивезення за кордон не потрібно спеціального дозволу, як дляготівкової валюти. У випадку крадіжки сума чека може бути відшкодована або у фор-мі подорожнього чека, або в національній чи іноземній валюті.

За обмін чеків на місцеву валюту банки стягують комісійні, розмір яких установ-люється банком.

Єврочек — це стандартизований чек, який приймається до оплати у країні-учасниці Європейської банківської системи «Єврочек», створеної у 1968 р. (до її скла-ду входить 40 країн). Єврочеки супроводжуються спеціальною гарантійною карткою.Єврочеки видаються банком їх власнику без попереднього грошового внеску і опла-чуються за рахунок банківського кредиту строком до одного місяця. Оплачений чекповинен повернутися в банк, який його видав, протягом 20 днів з дня оплати. Разом збланками єврочеків клієнту видається єврочекова картка, яка дає можливість випи-сувати гарантовані єврочеки. Картки дійсні протягом двох років. Єврочеки оплачу-ються лише при пред'явленні їх власником єврочекової картки. На картці вказуєтьсямаксимальна сума одного чека, гарантована банком.

Єврочек можна виписувати у валюті країни перебування. Єврочек, виписаний закордоном в іноземній валюті, направляється через єврочек-центр країни перебуван-ня власника чека у єврочек-центр своєї країни і проводиться перерахунок цього євро-чека за обмінним курсом у національну валюту. Банк, який оплачує єврочек, стягуєкомісію.

Переваги єврочеків полягають у тому, що їхня єдина форма, оплата їх лише заумови пред'явлення власниками гарантійних карток, контроль за оброблення за до-помогою ЕОМ сприяють удосконаленню розрахунків з міжнародного туризму.

18.5. Розрахунки з використанням векселів

У системі міжнародних розрахунків одним з головних інструментів є вексель.

Вексель, як і чек, належить до кредитних засобів платежу, що обумовлено поши-ренням у зовнішній торгівлі комерційного кредиту.

Вексель — це цінний папір, який оформлюється в строгій відповідальності з ви-могами закону та засвідчує безумовне й беззаперечне боргове зобов'язання.

При розрахунках із зовнішньоторговельних операцій використовуються дваосновні види векселів: прості та переказні (тратти).

Простий вексель — це складений за суворо визначеною формою документ, за якимборжник (векселедавець) бере на себе просте, нічим не обумовлене зобов'язання у за-значений строк, в обумовленому місці здійснити платіж кредиторові (векселедержа-телеві) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселеда-вець. Таким чином, простий вексель — це боргове зобов'язання імпортера здійснитиплатіж.

Переказний вексель (тратта) — це складений за суворо визначеною формоюдокумент, у якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція кредитора(трасанта), адресована боржнику (трасату) в зазначений термін, у зазначеному міс-ці сплатити третій особі (ремітенту) певну грошову суму. Таким чином, у складанніпереказного векселя беруть участь три особи: трасант (особа, яка видала вексель абонаказ платити), трасат (платник за векселем) та ремітент (особа, на користь якої ви-дано вексель). Слід зазначити, що при виконанні зобов'язання за траттою трасантодночасно є кредитором відносно трасата і боржником щодо ремітента.

При розрахунках на умовах комерційного кредиту частіше використовується пе-реказний вексель.

У складанні простого векселя беруть участь дві особи: векселедавець (платник)та векселедержатель (отримувач коштів за векселем). Схема розрахунку за допомо-гою простого векселя наведена на рис. 18.3.

Схема містить такі кроки:

й          крок — укладення угоди;

й          крок — передача товару з платежем у кредит;

й          крок — виставлення векселя з позначенням строку платежу;

й          крок — після завершення строку платежу передача векселя на інкасо;

й          крок — вексель передається для оплати;

й          крок — гроші поступають на рахунок продавця;

й          крок — повідомлення про надходження грошей;

й          крок — повідомлення про платіж за векселем.

У складанні переказного векселя беруть участь три особи:

трасант — особа, яка видала вексель чи наказ платити;

трасат-платник за векселем;

ремітент — особа, на користь якої видано вексель.

Схема розрахунку за допомогою переказного векселя наведена на рис. 18.4.Схема містить такі кроки:

й          крок — трасант одержує товар від ремітента;

й          крок — трасант відвантажує цей товар трасату;

й          крок — трасант передає емітенту переказний вексель, де вказано, що платни-ком його боргу перед ремітентом буде трасат;

й          крок — ремітент пред'являє трасату переказний вексель, за яким він споді-вається отримати акцепт;

й          крок — трасат робить на векселі напис, який означає його згоду оплатити пе-реказний вексель;

й          крок — ремітент після акцепту пред'являє переказний вексель до сплати;

й          крок — ремітент отримує кошти у вказаний строк.

Вексель складається за чітко встановленою формою. Його форма та вигляд ре-гламентуються певною системою міжнародного та національного вексельного права.У багатьох країнах для уніфікації здійснення операцій з векселями розроблено век-сельні формуляри.

До обов'язкових реквізитів простого векселя належать:

назва «вексель»;

проста та нічим не обумовлена обіцянка сплатити певну суму коштів;

строк платежу;

місце платежу;

найменування отримувача коштів;

місце і дата складання векселя;

підпис векселедавця.

До обов'язкових реквізитів переказного векселя належать:

назва «вексель»;

безумовний наказ сплатити певну суму коштів;

назва платника (трасата);

строк платежу;

місце платежу;

назва отримувача коштів (ремітента);

місце та дата складання векселя;

підпис векселедавця (трасанта).

Якщо у векселі відсутній хоча б один з перелічених реквізитів, то цей документ нематиме сили тратти чи простого векселя, за винятком таких випадків:

якщо немає вказівки на місце платежу, місце позначене біля найменуванняплатника і є місцем платежу векселя;

якщо немає вказівки на місце видачі векселя, місцем видачі є місце, вказанепоряд з іменем векселедавця;

вексель, у якому не вказано строку платежу, є векселем, який підлягає оплатіза пред'явленням.

У міжнародних розрахунках найчастіше використовуються акцептові векселі.Акцепт векселя — це підтвердження трасатом своєї згоди здійснити платіж за вексе-лем. Акцепт векселя здійснюється у вигляді напису на лицьовому боці документа тапідписується акцептантом. Необхідність акцепту спричинена тим, що зобов'язаннятрасата за переказним векселем виникають лише після його акцепту.

Гарантією за простими та переказними векселями є їхнє авалювання банком.Аваль — це гарантія платежу за простим та переказним векселями з боку аваліста,якщо боржник не виконав своїх зобов'язань за векселем. Він здійснюється на лицьо-вому боці векселя або на додатковому аркуші (алонжі) та підписується авалістом.

У міжнародному платіжному обігу вексель є оборотним фінансовим документом.Це означає, що з передачею векселя іншій особі до нього переходять усі права, ви-моги та ризик за цим документом. Передавання векселя здійснюється шляхом пере-давального напису — індосаменту, який здійснюється на зворотному боці векселя іпідписується індосаментом.

Вексель може бути виписаний у будь-якій валюті, проте здебільшого він випису-ється у валюті країни платежу.

Векселі, які виписані в одній країні, а підлягають оплаті в іншій, називаються іно-земними (зовнішніми).

В основі розрахунків при операціях з іноземними векселями важливе значеннямає вексельний курс.

Вексельний курс — це ціна іноземного векселя у національній валюті. При коти-руванні короткострокових вексельних курсів за основу береться курс «спот», а прикотируванні довгострокових вексельних курсів орієнтуються на курс «форвард».

Для визначення вартості іноземного векселя необхідно знати:

суму векселя;

строк векселя;

день продажу векселя;

курс векселя;

облікову ставку за місцем платежу.

Поряд з комерційними векселями використовуються і банківські векселі. Бан-ківський вексель — це тратта, яку виставляють банки на своїх іноземних кореспон-дентів. Імпортери, купуючи ці векселі в національних банків і пересилаючи їх дляекспортерів, погашають у такий спосіб свої боргові зобов'язання.

Використання векселів може бути передбачено, а іноді і визначатись якобов'язкова умова при застосуванні акредитивної та інкасової форми розрахунків.При таких формах розрахунків використання тратти повинно бути передбачено уго-дою між партнерами. В інкасовому дорученні та дорученні на відкриття акредитивавказується, що товарні документи передаються імпортеру лише за умови оплати чиакцепту виставленої тратти.