Глава II. Загальнї положення

Стаття 7

При тлумаченні цієї Конвенції належить враховувати її міжнародний харак-тер та необхідність сприяти досягненню однакового її застосування й додержаннясумлінності в міжнародній торгівлі.

Питання, що стосуються предмета регулювання цієї Конвенції, які безпосеред-ньо в ній не вирішені, підлягають вирішенню згідно із загальними принципами, наяких вона ґрунтується, за умови відсутності таких принципів — згідно з правом, за-стосованим відповідно до норм міжнародного приватного права.

Стаття 8

Для мети цієї Конвенції заяви чи інша поведінка сторони тлумачаться згідно зїї наміром, якщо інша сторона знала або не могла не знати, який був цей намір.

Якщо попередній пункт незастосовний, то заява чи інша поведінка сторонитлумачаться згідно з тим розумінням, яке мала б розумна особа, котра виступає в тійсамій якості, що й інша сторона за аналогічних обставин.

При визначенні наміру сторони чи розуміння, яке мала б розумна особа,необхідно враховувати всі відповідні обставини, включаючи переговори, будь-якупрактику, яку сторони встановили у своїх відносинах, звичаї і будь-яку наступнуповедінку сторін.

Стаття 9

Сторони пов'язані будь-яким звичаєм, щодо якого вони домовилися, та практи-кою, яку вони встановили у своїх відносинах.

За відсутності інших домовленостей вважається, що сторони мали на увазі за-стосування до їхнього договору чи до його укладення звичаю, про який вони зналичи мали знати і який у міжнародній торгівлі широко відомий і постійно додержуєтьсясторонами в договорах такого роду й відповідній галузі торгівлі.

Стаття 10

Для цілей цієї Конвенції:

якщо сторона має більше ніж одне комерційне підприємство, її комерційнимпідприємством вважається те, яке, з урахуванням обставин, відомих сторонам абопередбачуваних ними в будь-який час до чи в момент укладення договору, має най-тісніший зв'язок з договором та його виконанням;

якщо сторона не має комерційного підприємства, береться до уваги її постійнемісце проживання.

Стаття 11

Не вимагається, щоб договір купівлі-продажу укладався чи підтверджувався вписьмовій формі або підпорядковувався іншій вимозі щодо форми. Він може доводи-тися будь-якими засобами, включаючи свідчення.

Стаття 12

Будь-яке положення статті 11, статті 29 частини II цієї Конвенції, яке допускає,щоб договір купівлі-продажу, його зміна та припинення за згодою сторін або офер-та, акцепт чи будь-яке інше вираження наміру здійснювалися не в письмовій, а вбудь-якій іншій формі, незастосовне, якщо хоча б одна зі сторін має своє комерційнепідприємство в договірній державі, яка зробила заяву на підставі статті 96 цієїКонвенції. Сторони не можуть відступати від цієї статті чи змінювати її дію.

Стаття 13

Для цілей цієї Конвенції під «письмовою формою» розуміються також пові-домлення телеграфом і телетайпом.