Глава 1. Загальні положення

Стаття 1.1. Свобода договору

Сторони вільні вступати в договір і визначати його зміст.

Стаття 1.2. Свобода форми

Ці Принципи не встановлюють ніяких вимог щодо того, що договір повинен бутиукладений чи підтверджений у письмовій формі. Його існування може бути доведенобудь-яким способом, включаючи показання свідків.

Стаття 1.3. Обов'язковість договору

Належним чином укладений договір є обов'язковим для сторін. Він може бутизмінений або припинений тільки відповідно до його умов або за згодою сторін абоіншим чином відповідно до цих Принципів.

Стаття 1.4. Обов'язкові (імперативні) положення

Ніякі норми цих Принципів не обмежують застосування обов'язкових (імпера-тивних) положень національного, міжнародного або наднаціонального походжен-ня, які підлягають виконанню через відповідні норми міжнародного приватногоправа.

Стаття 1.5. Виключення або зміна сторонами

Сторони можуть виключити застосування цих Принципів, відступати від них абозмінювати зміст будь-якого з їх положень, якщо інше не передбачене в Принципах.

Стаття 1.6. Тлумачення й доповнення Принципів

При тлумаченні цих Принципів слід враховувати їхній міжнародний характер іцілі, включаючи необхідність сприяти досягненню однаковості в їх застосуванні.

Питання, які охоплюють ці Принципи, але прямо в них не розв'язані, підляга-ють розв'язанню відповідно до їхніх основних загальних принципів.

Стаття 1.7. Сумлінність і чесна ділова практика

Кожна сторона зобов'язана діяти відповідно до прийнятих у практиці міжна-родної торгівлі сумлінності і чесної ділової практики.

Сторони не вправі виключати або обмежувати цей обов'язок.

Стаття 1.8. Звичай і практика

Сторони пов'язані будь-яким звичаєм, відносно якого вони домовились, і прак-тикою, яку вони встановили в своїх взаємовідносинах.

Сторони пов'язані звичаєм, який є широко відомим і якого постійно дотриму-ються у міжнародній торгівлі сторони у відповідній галузі торгівлі, крім випадків,коли застосування такого звичаю було б нерозумним.

Стаття 1.9. Повідомлення

Коли потрібне повідомлення, воно може бути направлено будь-яким способом,згідно з обставинами.

Повідомлення вважається дійсним, коли воно досягне особи, до якої воно на-правлено.

Для цілей пункту 2 повідомлення «досягає» особу, коли воно зроблено цій осо-бі усно або доставлено цій особі за містом знаходження її комерційного підприємстваабо за її поштовою адресою.

Для цілей цієї статті «повідомлення» включає заяву, вимогу або будь-яке іншесповіщення наміру.

Стаття 1.10. Визначення

У цих Принципах:

«суд» включає арбітражний суд (трибунал);

якщо сторона має більш одного комерційного підприємства, її «комерційнимпідприємством» вважається те, яке, з урахуванням обставин, які відомі сторо-нам або передбачалися ними у будь-який час до або в момент укладання дого-вору, має найбільш тісний зв'язок з договором і його виконанням;

«боржник» стосується сторони, яка повинна виконувати зобов'язання, і«кредитор» стосується сторони, яка має право отримати виконання цьогозобов'язання;

«письмова форма» означає будь-який вид повідомлення, який зберігає записінформації, що міститься в ньому, і здатний бути відтворений у помітному виг-ляді.