3. Методи прийняття планових рішень : Планування діяльності підприємства : B-ko.com : Книги для студентів

3. Методи прийняття планових рішень

Методи планування - це способи, прийоми, процедури, за допомогою яких здійснюється розробка планів підприємства. Частіше використовується не один, а комплекс методів, що сприяє забезпеченню якості розроблених планів.

З розвитком інформаційних технологій та поширенням використання комп'ютерної техніки крім традиційних з'явилися нові методи планування, що полегшили процес обробки інфор­мації для прийняття планових рішень та сприяли підвищенню їх ефективності.

Традиційні методи прийняття планових рішень

1. Нормативний метод. Суть методу полягає в тому, що розрахунок потреб підприємства у необхідних ресурсах на пла­новий період здійснюється на основі системи прогресивних норм та нормативів їх використання. Наприклад, норми запасів сировини, норми обслуговування робочих місць, нормативи ви­користання виробничих потужностей, норми використання ма­теріалів на одиницю продукції.

Норма - абсолютна максимально допустима величина ви­користання ресурсів (сировини, матеріалів, палива) для вигото­влення одиниці продукції (послуг).

Норматив - відносна величина, що визначає ступінь вико­ристання ресурсів.

2. Розрахунково-аналітичний. При цьому методі за осно­ву береться досягнутий рівень показників за попередній період. Розрахунок показників планового періоду базується на експерт­ній оцінці можливих змін.

3. Балансовий метод. Планування здійснюється на основі балансів, що відображують потребу підприємства у певних ви­дах ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) та джерела їх надходження. Завдяки балансам забезпечується взаємоузго­дження потреб підприємства у засобах виробництва та можли­востей для їх отримання. Кожен із показників балансу плануєть­ся окремо за допомогою інших методів.

4. Програмно-цільовий. Даний метод передбачає, що під­приємство для досягнення поставлених цілей (отримання необ­хідної величини прибутку, реалізація нової технічної або техно­логічної ідеї) розробляє відповідні програми та планує забезпе­чення їх виконання необхідними ресурсами.

На основі цього методу досягається узгодженість програм підприємства з його цілями та ресурсним забезпеченням. Метод сприяє концентрації та забезпеченню спрямованності ресурсів на виконання важливих науково-технічних програм, економіч­ний та соціальний розвиток підпрємства. Він забезпечує плану­вання всіх етапів реалізації програм: від формулювання ідеї до її впровадження в основний виробничий процес підприємства.

5. Факторний метод. За цим методом планові показники обчислюються на основі їх фактичних величин у попередньому періоді. Вони корегуються внаслідок зміни певних чинників, що впливають на їх формування у плановому періоді та діяльність підприємства взагалі.

Даний метод дає змогу визначити роль окремих чинників у зміні планових показників. До таких впливових чинників від­носять: організаційні (вдосконалення організації праці), технічні (впровадження нової техніки або технології, технічне переосна­щення виробництва), зміну обсягів виробництва та номенклату­ри продукції, ін.

6. Граничний аналіз. Суть методу полягає у співставленні граничних витрат та граничних доходів підприємства. Він до­зволяє встановлювати та контролювати їх прибуткове співвід­ношення. Метод може використовуватися, наприклад, для вста­новлення цін на продукцію (послуги), визначення обсягів виро­бництва і т.д.

Одним із варіантів методу граничного аналізу є визначен­ня точки беззбитковості, що відповідає обсягу продажу, дохід від якого дорівнює витратам (рис. 2).

Під точкою беззбитковості розуміють таке співвідно­шення доходів (Д) та витрат (В), коли різниця між ними дорів­нює нулю, тобто Д = В. При цьому враховується той факт, що витрати підприємства поділяються на змінні (Взм) та постійні (Впост) за ступенем залежності від обсягів виробництва.

Дохід від реалізації продукції (Д) визначається як добуток кількості одиниць продукції (К) на її ціну (Ц):

Д = Ц х К.

Сукупні витрати дорівнюють

В Впост + Взм.од. х К,

де Взм.од. - змінні витрати на одиницю продукції.

Таким чином, кількість одиниць продукції, яку необхідно реалізувати підприємству для досягнення точки беззбитковості, дорівнює

В

Т __________________________________________ пост

Ц - В

^ зм.од.

Значення точки беззбитковості може виступати контроль­ною величиною для обсягів виробництва та продажу. Чим біль­ша різниця між нею та запланованим обсягом реалізації, тим стійкішим є розроблений план.

7. Норма прибутку на вкладений капітал. За допомогою цього показникможна визначити доцільність капітальних вкла­день.

Середньорічна норма прибутку на вкладений капітал (НВК) визначається за формулою

НПВК _ П х 100%, К

де П - середньорічний прибуток (дохід) від запроваджен­ня заходу, тис. грн.;

К - початкові капіталовкладення, тис. грн.

При плануванні показник НВК найчастіше використовується при визначенні доцільності реалізації інноваційних заходів.

8. Дисконтування. Метод застосовується для оцінки май­бутніх доходів підприємства від його теперішніх капіталовкла­день (інвестицій). Суть його полягає у приведенні таких доходів до моменту здійснення інвестицій, тобто визначенні дисконто­ваного (приведеного) доходу за допомогою формули:

ДД _ Д, х—1 ,

Д 1 (1 + КДУ

де Дд - приведений (дисконтований) дохід, тис. грн.;

Д, - щорічний дохід від капітальних вкладень (грошовий потік) у t-ому році, тис.грн.;

Кд - ставка дисконту;

t - кількість років, протягом яких генерується дохід.

Ставка дисконту може відповідати ставці банківського де­позиту, процентній ставці за кредитом, граничній нормі рента­бельності в галузі. Даний метод передбачає також визначення чистої дисконтованої вартості, яка є одним із показників оцінки ефективності капіталовкладень (інвестиційного проекту):

NVP = (Дді + Дд2 + Ддз +... +Ддп) - Інв,

де NVP - чиста дисконтована вартість;

Дд - приведений дисконтированньїй дохід за кожний рік генерації доходу, тис. р., n - порядковий номер року.

При плануванні діяльності підприємства за допомогою методу дисконтування оцінюють доцільність здійснення того чи іншого інвестиційного проекту (заходу). При наявності альтер­нативних варіантів в план доцільно включати той, що передба­чає максимальну позитивну різницю між сумою приведеного доходу та сумою початкових вкладень.

9. Методи оперативно-календарного планування.

Дана група методів використовується для координації дія­льності підрозділів підприємства з випуску окремих видів про­дукції (послуг), оптимального використання ресурсів та часу в процесі виробництва.

Основними методами є:

  • графік Ганта;
  • план-графік з виділенням проміжних етапів робіт.

Графік Ганта. Метод запропонований Г. Гангом у 1917 році та використовується для того, щоб пов'язати в часі вико­нання окремих робіт (операцій, процесів). На даному графіку відображується час їх початку та закінчення, а також послідов­ність виконання. Кожна лінія утворюється шляхом з'єднання точок, що відповідають датам початку та закінчення роботи (рис. 3).

і k

Процеси

А

Д

1 2 3 4 5 6

тиждень

Рис. 3. Графік Ганта

При плануванні виготовлення виробу декількома підроз­ділами підприємства на графіку зображується: в який період ча­су, в якому підрозділі, на якому етапі обробки буде відбуватися виробничий процес. Цей графік дає змогу спланувати та відслі­дковувати стан виготовлення окремих видів продукції в межах виробничої програми.

План-графік з виділенням проміжних етапів робіт. За умови, якщо роботи (процеси, операції) розбиваються на окремі, найбільш важливі, етапи їх виконання, це знаходить своє відо­браження на графіку. На рис. 4 такі етапи робіт позначені циф­рами.

 

2

1=1

1=1

1

І І І

3

1=1

Процеси

А Б

с д

 

-І---- 1--- 1--- 1--- 1---- U

 

1

6

2 3 4 5

 

тиждень

Рис. 4. План-графік із проміжними етапами робіт

Даний метод може бути використаний при плануванні ро­біт (операцій, процедур), що виконуються за певним графіком.

10. Метод сценаріїв. Цей метод передбачає розробку де­кількох альтернативних сценаріїв майбутнього підприємства. Сценарій - це модель майбутнього, яка відтворює можливий хід подій при реалізації плану, містить показники основних чинни­ків впливу на діяльність підприємства. Найбільш імовірний ва­ріант сценарію приймається за базовий, що стає основою для прийняття рішень. Інші альтернативні варіанти починають ви­користовувати в тому випадку, коли реальні обставини та стан середовища підприємства починають відповідати їм в більшій ступені, ніж базовому варіанту. Підготовка сценарію вимагає підприємство займатися деталями та процесами, увага на які може не звертатися увага при окремом використанні тих чи ін­ших методів планування.

11. Аналіз чутливості. За допомогою даного методу оці­нюють, наскільки зміняться заплановані результати діяльності підприємства при зміні (відхиленні від запланованої величини) одного з вихідних параметрів їх розрахунку або умов реалізації плану. Наприклад, наскільки вплине на рентабельність продук­ції збільшення вартості матеріалів для її виготовлення на 10% відносно передбаченого планом та зростання обсягу продажу на 1,5% замість планових 15%. В тому випадку, коли незначна змі­на чинників суттєво впливає на результативні показники, можна говорити про їх сильну залежність від умов реалізації плану. Чим сильніше ця залежність, тим чутливішим є розроблений план, тим вище ризик його реалізації.

Аналіз чутливості плану застосовується для:

  • виявлення чинників, що будуть мати найбільший вплив на діяльність підприємства при реалізації плану;
  • визначення оптимальних значень планових показників, які забезпечать реальність виконання плану та ефекти­вність діяльності підприємства.

Даний метод реалізується в наступній послідовності:

1. Результативні показники (прибуток, рентабельність та ін.) розраховується на основі запланованих показників.

2. Визначаються можливі межі зміни одного з показників (чинників).

3. Результативні показники розраховуються при кожному новому значенні чинника.

4. Визначається чутливість плана до зміни даного чинника.

Цю послідовність застосовують для аналізу впливу на

планові показники кожного з чинників.

В результаті з декількох альтернативних планових проек­тів обирається найменш чутливий.

12. Перевірка стійкості. Суть методу полягає в розробці базового сценарію реалізації плану та сценаріїв найбільш небе­зпечних варіантів розвитку подій в майбутньому періоді. Далі досліджується, як буде розвиватися підприємство та які воно отримає результати при реалізації того чи іншого сценарію (до­ходи, витрати, рентабельність), тобто наскільки розроблений план діяльності підприємства стійкий до негативного впливу середовища. Це дозволить передбачити та запобігти можливим несприятливим наслідкам, створити необхідні запаси та резерви вже на стадії планування підприємством своєї діяльності.

Нові методи обґрунтування планових рішень

1. Метод екстраполяції. Суть методу полягає в тому, що тенденції розвитку підприємства в минулому поширюються на його майбутнє. Тенденція - довгострокова закономірність у роз­витку процесу (явища). Вивчається та досліджується динаміка показників діяльності підприємства в минулому та припус­кається, що вона буде характерна і для подальшого розвитку підприємства.

На підприємствах частіше використовують наступні мето­ди екстраполяції:

  • екстраполяція на основі аналітичних показників рядів динаміки;
  • екстраполяція на основі плинної середньої;
  • екстраполяція на основі індексу сезонності (при сезон­ному характері виробництва або споживання, що обу­мовлюють сезонні коливання динамічного ряду);
  • екстраполяція трендів.

Основу методів екстраполяції складають динамічні ряди, що представляють собою множину спостережень, які отримані послідовно в часі. Окремі спостереження динамічного ряду на­зивають рівнями. В моментних динамічних рядах рівні відобра­жують величини показників на певну дату (вартість основних фондів на початок року, дебіторська заборгованість на кінець року), а в інтервальних - за певний проміжок часу (обсяг реалі­зованої продукції за квартал). При побудові динамічних рядів необхідно приділяти увагу тому, щоб усі рівні мали однакові одиниці виміру та розраховувалися за однаковою методикою.

2. Метод експертних оцінок. Основу даного методу складють висновки еспертів, що грунтуються на їх професійно­му, науковому, практичному досвіді в певній галузі та вмінні вірно оцінити важливість і значення напрямів дослідження, зна­чимість того чи іншого процесу або явища. Метод експертних оцінок застосовується при недостатній статистичній інформації або непридатності її для планування.

Методи, що грунтуються на використанні думок експер­тів, поділяють на дві групи:

  • індивідуальні, коли кожний експерт висловлює свою незалежну думку у вигляді інтерв'ю або аналітичної записки;
  • групові, що базуються на колективній роботі експертів та отриманні загальної (сумарної) оцінки від усієї гру­пи експертів, які приймають участь у дослідженні еко­номічних процесів.

3. Кореляційний аналіз. Застосування цього методу дає можливість:

  • встановити наявність та ступінь зв'язку (чисельне їх значення) двох або декількох явищ (процесів);
  • виділити чинники, що мають найбільший вплив на ре­зультативний процес (явище), на основі вимірювання ступеню зв'язку між явищами (процесами).

4. Методи теорії ігор. Використовуються для прийняття рішень в умовах невизначенності та конфлікту, коли два учас­ника процесу мають різні та протилежні цілі. Учасниками про­цесу можуть бути, наприклад, два підприємства, підприємство та становище зовнішнього середовища (природні умови, стан ринку). Для математичного аналізу конфліктної ситуації не бе­руть до уваги незначні та другорядні чинники, будують спроще­ну модель, яку називають грою.

Теорію ігор використовують для розробки рекомендацій щодо поведінки гравців у конфліктній ситуації, тобто визначен­ня оптимальної стратегії для кожного з них. Така стратегія по­винна забезпечити гравцю найбільші шанси на виграш. Для по­шуку оптимальної стратегії необхіден послідовний аналіз всіх можливих стратегій за умови, що у відповідь стратегічні рішен­ня протилежної сторони дозволять отримати тільки мінімальний виграш. Теорія ігор визначає найбільш обережні варіанти пове­дінки у певній ситуації, не враховує елементи ризику.

5. Метод теоріїрозкладів.Використовується для розроб­ки змінно-добових завдань при оперативно-календарному пла­нуванні, визначенні транспортних маршрутів, черговості обслу­говування робочих місць.

6. Метод «дерево рішень».Це модель у вигляді схеми, на якій зображуються:

  • можливі альтернативні варіанти подій (рішень) для вирішення проблеми або досягнення мети, що підля­гають розгляду та їх імовірність (у вигляді розгалу­жень);
  • послідовність етапів вирішення завдання;
  • умови та наслідки кожного етапу;
  • вузли рішень.

Пошук рішення відбувається від кінця дерева до його ве­ршини. На кожному етапі для кожного вузла розраховується йо­го значення як добуток ефекту можливої події та імовірності її настання. Після проведених обчислень обирається найкраще рішення, решта гілок відсікається. Подібний процес продовжу­ється до тих пір, покине буде досягнута вершина дерева, тобто обраний кінцевий варіант вирішення проблеми.

7. Методи математичного програмуванняЖожне підп­риємство при розробці планів прагне прийняти оптимальні рі­шення щодо визначення окремих показників, вибору напрямів діяльності тощо. Завдання з оптимізації рішень, наприклад, оп­тимального розподілу ресурсів, оптимальної структури асорти­менту, оптимального завантаження транспортних засобів можна вирішити за допомогою математичного програмування, а саме методів:

  • лінійного програмування;
  • нелінійного програмування;
  • динамічного програмування.

Методи лінійного програмування. Використовуються в тому випадку, якщо існує лінійна залежність між показниками. Наприклад, витрати на матеріали зростають пропорційно обсягу виготовленої продукції, оплата перевезень лінійно залежить від ваги вантажу.

Лінійні залежності часто обмежують свободу вибору, то­му виникає необхідність оптимізації показників (наприклад, оп­тимального розподілу ресурсів) для досягнення певної мети (на­приклад, максимізації прибутку).

Приклад. Підприємство виготовляє столи та стільці з де­рева. Можливості його

щодо виготовлення продукції обмежені наявними ресур­сами (див.таблицю). Необхідно обрати оптимальну виробничу

програму (за асортиментом та обсягом продажу), яка б забезпе­чила максимальний прибуток від ^ реалізації продукції.__________________________________________________________

Ресурси

Столи

Стільці

Обсяг ресурсів

Витрата деревини на 1 виріб, куб.м

0,3

0,02

100

Витрата праці, людино-год

20

6

2800

Прибуток від реалізації одного виробу

280

50

х

Рішення

х1 - кількість столів, х2 - кількість стільців

Математична модель задачі:

Цільова функція:

280 х1+ 50 х2 ^ max

0,3 х1 + 0,02 х2 < 100 (обсяг деревини)

20 х1 + 6 х2 < 2800 (витрата праці)

х1 > 0, х2 > 0, х1, х2 -цілі числа

Методи нелінійного програмування. Часто завдання з оп- тимізації рішень не можуть бути вирішені за допомогою ліній­них методів. Наприклад, витрати виробництва зростають не пропорційно кількості продукції, а нелінійно; витрати на закуп­ку товару змінюються нелінійно відносно обсягу однієї закупки та кількості закупок. Спосіб вирішення нелінійної ситуації оби­рається в залежності від функції (витрат або доходів) та існую­чих обмежень (щодо кількості продукції, щодо припустимості витрат).

Приклад. На підприємстві планується виготовлення 1000 виробів. При цьому можливе застосування двох технологій, що передбачають різний обсяг витрат. За першою технологією витрати становитимуть 2х1 + х12 грн., за другою - 4х2 + х22. При плануванні виробництва необхідно визначити кількість виробів, що може бути виготовлена за кожною технологією, з метою забезпечення мініма­льного обсягу витрат на виробництво продукції.

Методи динамічного програмування. Використовуються в тому випадку, коли необхідно визначити оптимальну послідов­ність певних робіт (виробничих операцій, етапів будівництва) з метою отримання необхідних (найкращих для підприємства) результатів. Ними можуть бути: максимальний прибуток, міні­мум фінансових витрат та ін. Визначення такої послідовності відбувається динамічно шляхом повного або часткового розгля­ду можливих варіантів за допомогою комп'ютера. Ним всі мож­ливі варіанти рішень генеруються, аналізуються та зберігаються лише самі перспективні. Після такого відбору залишається одне або кілька найкращих рішень.

8. Імітаційне моделювання. Підприємство постійно зна­ходиться під впливом випадкових величин: попит, відмова об­ладнання, поведінка постачальників, потреба в ресурсах. В за­лежності від зміни умов діяльності, змінюються й результативні показники.

Для передбачення можливих наслідків вже на етапі пла­нування проводять дослідження не на реальних об'єктах, а на математичних моделях. Цей процес називають імітаційним мо­делюванням. Імітація - це створення моделі реальної господар­ської ситуації (поломки обладнання, майбутній попит на проду­кцію, потреби у фінансових ресурсах) та маніпулювання нею з метою отримання інформації для обгрунтованого планового рі­шення та зниження ризику. Це інформація про можливості зава­нтаження обладнання, рентабельність роботи, динаміку запасів.

Імітаційне моделювання відбувається за двома етапами: створення модели необхідних процесів та експерименти з нею за допомогою комп'ютера. Крім безпосередньо моделі, до ЕОМ заноситься вихідна інформація про процес та початкові умови. На основі цих даних обчислюються результати та можливі нас­лідки.

Імітаційні моделі використовуються при розподілі капіта­льних вкладень в умовах можливого ризику, плануванні вироб­ничого циклу, встановленні залежності між виробництвом та збутом. Найбільш широко при плануванні використовується ме­тод Монте-Карло, особливо за умови, що альтернативні варіанти можуть бути виражені кількісно.

9. Сітьові методи планування. Використовуються при розробці планів та створенні моделей складних виробничих сис­тем, а саме для:

  • проведення маркетингових досліджень;
  • освоєння дослідного та серійного виробництва;
  • ремонту та модернізації обладнання;
  • запровадження виробництва нових товарів;
  • проведення інноваційної діяльності.

Сітьове планування передбачає графічне зображення пев­ного комплексу робіт, їх логічну послідовність, взаємозв'язок та планову тривалість з метою подальшої оптимізації розробленого графіка за допомогою економіко-математичних методів. Сітьова модель комплексу - це орієнтований граф, що являє собою множину елементів, які поєднані між собою з метою визначення залежності окремих видів робіт та етапів майбутніх проектів.

Основними параметрами сітьових моделей є планові вар­тісні та часові показники виконання окремих робіт та комплексу в цілому. Здійснення кожного виду робіт передбачає певні ви­трати виробничих ресурсів та часу. Обсяги ресурсів в сітьових моделях можуть вимірюватися в вартісних і натуральних показ­никах.

Аналіз та оптимізація створених сітьових моделей пови­нен сприяти виявленню можливостей досягнення запланованих стратегічних та тактичних цілей, забезпеченню соціально- економічної ефективності кінцевих результатів, оптимізації ви­трат ресурсів підприємства, покращенню процесів планування та управління.

На закінчення зробимо ряд висновків:

1. Розглянуті методи є корисними інструментами для тих, хто знає, як ними користуватися

2. плановим працівникам немає необхідності детально ро­збиратися в даних методах, але вони повинні розуміти, як їх можна вигідно використовувати.

3. кожен метод має свої слабкі і сильні сторони, тому ефе­ктивність планових рішень багато в чому залежить від їхнього комплексного застосування.