РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

магниевый скраб beletage

Тема 1. Загальна концепція планування господарської

діяльності

Сутність планування. Форми планування.

Необхідність проведення планування в умовах ринку.

Історичні аспекти виникнення та розвитку планування.

1. Сутність планування. Форми планування

Реалізація будь-якого задуму людини або досягнення пев­ної мети починається з її роздумів про те, що саме вона повинна зробити, до якого терміну та які ресурси при цьому використа­ти. Сутність планування і полягає в чіткому визначенні цілей, засобів та послідовності заходів для їх досягнення, а також порі­внянні поставлених цілей з можливостями та ресурсами.

Життєдіяльність підприємства неможлива без планування, а нерозсудливе прагнення до одержання прибутку будь-якою ціною призводить до швидкого краху. При створенні підприємс­тва, а також в процесі його діяльності необхідно визначити цілі та задачі підприємства, потребу в фінансових, матеріальних, трудових та інтелектуальних ресурсах, джерела їх формування, а також уміти чітко розрахувати ефективність використання ре­сурсів на підприємстві.

Планування - це цілеспрямована діяльність господарю­ючих суб'єктів, що передбачає визначення цілей підприємства на певну перспективу, оптимальних засобів їх реалізації та ре­сурсного забезпечення на основі інформації про організаційне середовище підприємства.

Результатом процесу планування є план, який завдяки ви­користанню певних ресурсів та виконанню певних дій повинен забезпечити досягнення бажаної мети.

План - це документ, що у відповідності до обраних цілей містить систему конкретних дій та заходів їх досягнення, дані про перелік та обсяг необхідних ресурсів, а також послідовність та терміни виконання робіт з виробництва та реалізації продук­ції (послуг). План як категорія може виступати як проект, задум, порядок роботи.

Узагальнено процес планування відбувається в наступній послідовності циклічного характеру: аналіз попередньої діяльності, обробка додаткових інформаційних потоків, визначення завдань на плановий період, розробка варіантів планових рішень, оцінка розроблених варіантів та прийняття остаточного планового рішен­ня, виконання плану, отримання результату (рис. 1).

Інформація про отримані результати по системі зворотно­го зв'язку передається до планової структури, звідки весь цикл планування повторюється.

гч

Керівники багатьох підприємств через прихильність до централізації прийняття управлінських рішень та зайву самов­певненість вважають необов'язковою розробку системи планів для діяльності підприємства. Такий стиль управління може при­звести тільки до нестабільного режиму роботи, зниження якості результату.

 

Аналіз попередньої діяльності

 

Отримання результату

 

Обробка інформаційних

 

 

 

 

 

Виконання плану

Визначення завдань на плановий період

 

Р7

V

Розробка варіантів планових рішень

Прийняття планового рішення

 

Рис. 1. Цикл планування

Планування - це фактично попереднє прийняття рішення з метою досягнення певних цілей в майбутньому та засіб попе­редження помилкових дій, скорочення кількості невикористаних можливостей. Воно спрямоване на активне пристосування

об'єкту планування до зовнішніх умов. Стан його в плановому періоді неможливо визначити однозначно, тому що він залежить від великої сукупності взаємопов'язаних мінливих умов та чин­ників, а рішення одних проблем та завдань може викликати поя­ву інших (непередбачених).

Планування повинно бути гибким, постійно адаптуватися до постійних змін як на підприємстві, так і в зовнішньому сере­довищі. Це передбачає корегування плану (планових показни­ків).

Стабільна та ефективна діяльність підприємства можлива лише при наявності плану дій як на короткий термін, так і на довгострокову перспективу. Планування сприяє створенню сут­тєвих чинників для успіху господарюючого суб'єкта.

Планування виконує декілька основних функцій:

  • воно є ланцюгом між постановкою цілі та найбільш оптимальним планом її реалізації;
  • виявляє потенційні проблеми, нейтралізує вплив нега­тивних наслідків на діяльність підприємства;
  • дає можливість оцінити практичні кроки досягнення цілей;
  • забезпечує основу для оцінки витрат;
  • обумовлює єдність загальних цілей усередині підпри­ємства;
  • сприяє зниженню ризику в процесі реалізації планів;
  • забезпечує ефективні шляхи досягнення цілей підпри­ємства.

Планування дозволяє визначити найбільш важливі та пріоритетні завдання, раціонально використовувати наявні ре­сурси, отримати оптимальні результати. Ефективне планування значно підвищує й ефективність діяльності людини, підприємс­тва, регіону, країни.

За формою прояву та змістом планування може бути:

  • директивним;
  • індикативним.

Директивне планування передбачає розробку та вико­нання планових завдань з використанням командно- адміністративних засобів.

Характерні властивості директивного планування:

  • директивність планових завдань;
  • видання адміністративно-розпорядницьких документів щодо плану та заходів для його виконання;
  • обов'язкова реалізація запланованого;
  • поточний та кінцевий контроль за реалізацією із засто­суванням заходів адміністративної відповідальності виконавців у разі невиконання планових завдань.

Така форма планування не може широко використовува­тися з ряду причин:

  • незмінність планових завдань незважаючи на можливі зовнішні відхилення (порушення термінів при постачаннях си­ровини, матеріалів, енергії), зміни потреб ринку, форс-мажорні обставини;
  • зниження мотивації керівництва та трудових колекти­вів до прийняття напружених планів через особисту відповіда­льність за їх виконання та оцінку праці персоналу лише в зале­жності від ступеню виконання планового завдання без враху­вання об'єктивних обставин.

З цих причин широке застосування директивного плануван­ня в державах з ринковою економікою стало неможливим. Воно використовується лише при плануванні окремих напрямів розвит­ку економіки, рішенні найважливіших народногосподарських за­вдань, наприклад, стратегічних державних програм або проектів (космічні дослідження, військові розробки). Його використання в цих випадках зумовлене можливістю концентрації та маневруван­ня ресурсами у великих масштабах, наявністю відповідної методо­логічної бази та організаційно-правової основи.

Індикативне планування координує інтереси та діяль­ність держави у відносинах з господарюючими суб'єктами, по­єднує державне регулювання з ринковим механізмом саморегулю­вання. Воно широко розповсюджене в країнах з ринковою економікою.

Дана форма планування передбачає розробку системи параметрів чи індикаторів соціально-економічного розвитку країни, а також компле­ксу заходів державного впливу на економічні та соціальні процеси з ме­тою досягнення запланованих параметрів (індикаторів). Основними ін­дикаторами є: показники динаміки та структури економіки, стан фінан­сів та грошового обігу, показники ринку товарів та цінних паперів, рівень життя народу, зайнятість.

При індикативному плануванні органи державного управління встановлюють певні господарські орієнтири в інтересах всього суспільс­тва, окремих регіонів та кожного суб'єкту ринку незалежно від форми власності. Держава прагне мотивувати зацікавлену участь підприємців та регіонів у виконанні важливих суспільних планів.

На відміну від директивного індикативний план включає обме­жену кількість обов'язкових до виконання завдань носить спрямовую­чий, рекомендаційний характер. У держави залишається система прямих і непрямих регуляторів у вигляді пільг, ліцензій, квот, бю­джетних субсидій, дотацій, податків.

Основні завдання індикативного планування:

  • інформування господарюючих суб'єктів про перспек­тиви соціально-економічного розвитку;
  • непрямий вплив на суспільне виробництво через фінан­сово-кредитний і податковий механізми;
  • реалізація прямого впливу на соціально-економічні процеси та суб'єкти ринкових відносин через кошти державного бюджету, за допомогою розробки цільових комплексних програм;
  • визначення мінімального або максимального рівня показ­ників плану (індикаторів).

Успішна реалізація індикативного планування можлива при законодавчому забезпеченні економічного розвитку; відпо­відності між економічною політикою держави та змістом планів; мотивації суб'єктів господарювання для досягнення поставлених цілей; дотриманні законності органами влади та суб'єктами гос­подарювання.

Директивна форма планування використовується в тих випадках, коли уряд виділяє державні кошти на конкретні цілі, встановлює їх адресність, обсяги і терміни освоєння, контролює хід виконання поставлених завдань, наприклад, при надзвичай­них ситуаціях (усунення наслідків від небезпечних стихійних лих). В інших випадках планування має форму індикативного, тобто держава визначає основні індикатори соціально- економічної системи, за допомогою прямих та непрямих регу­ляторів забезпечує їх досягнення.