3. Методика розробки плану з праці та персоналу : Планування діяльності підприємства : B-ko.com : Книги для студентів

3. Методика розробки плану з праці та персоналу

Розглянемо решту етапів розробки плану з праці та персо­налу:

  • планування продуктивності праці.
  • планування потреби в персоналі.
  • планування коштів на оплату праці.

1. Планування продуктивності праці

Продуктивність праці - це здатність працівників вигото­вляти певну кількість продукції (робіт) в одиницю часу. Рівень продуктивності праці характеризується такими основними пока­зниками як виробіток та трудомісткість.

Трудомісткість - це витрата живої праці на виробництво одиниці продукції або на виконання одиниці роботи, що розра­хується за формулою:

Ф

Тр - од

О

де Фод - кількість робочого часу, що витрачена на вироб­ництво продукції (реалізацію товару), людино-год.;

О - обсяг виготовленої продукції (реалізованого товару) за період часу, шт.

Повна трудомісткість продукції включає всі витрати праці на виробництво одиниці продукції. У залежності від характеру витрат розрізняють трудомісткість: виробничу, технологічну, обслуговування виробництва та управління.

Відношення нормативної трудомісткості до фактичної її

величини називається коефіцієнтом виконання норм:

квн — —,

вн тРф '

де Трн - нормативна трудомісткість; Трф - фактична трудомісткість.

Виробіток вимірюється кількістю продукції, що виготов­лена в одиницю робочого часу (середньорічний, середньоденний і середньогодинний):

в —

Ф

де Фзаг - фонд робочого часу, що відпрацьований всіма працівниками підприємства за період (рік, день, годину), люди- но-год.;

де О - обсяг випуску продукції (обсяг товарообороту).

Виробіток також визначається кількістю продукції, що припадає на одного середньооблікового працівника (робітника):

Розрахунки показників продуктивності праці, як і визна­чення потреби в чисельності персоналу пов'язані з плановим фондом робочого часу.

При цьому розрізняють його наступні складові:

  • календарний фонд робочого часу;
  • плановий номінальний (максимально можливий) фонд робочого часу;
  • плановий ефективний фонд робочого часу

Календарний фонд не враховує будь-які втрати робочого

часу (невиходи на роботу з різних причин, а також святкові та вихідні). Він використовується при розрахунках планових пока­зників з праці та персоналу на підприємствах із безперервним виробництвом. Календарний фонд (рік, квартал, місяць) може бути розрахований як на одного працівника (в людино-днях або людино-годинах), так і на всю чисельність працівників. На його основі визначається номінальний фонд робочого часу.

Номінальний фонд - це максимально можливий для вико­ристання фонд робочого часу, що на плановий період визнача­ється як різниця між календарний фондом та кількістю днів: ви­хідних, святкових, щорічних відпусток.

Для визначення ефективного фонду робочого часу в пла­новому періоді складається баланс робочого часу (табл. 1).

Таблиця 1.

Баланс робочого часу одного працівника ______ в плановому періоді

Показники

Од.

виміру

Плановий період

Календарний фонд робочого часу

дні

 

Кількість неробочих днів, в тому числі:

 

 

вихідні

дні

 

святкові

дні

 

щорічні відпустки

дні

 

Номінальний фонд робочого часу

дні

 

Невідпрацьовано всього в тому числі:

дні

 

Продовження табл.1

тимчасова непрацездатність

дні

 

навчальні відпустки

дні

 

неявки з дозволу адміністрації

дні

 

прогули

дні

 

Явочн ий фонд робочого часу

дні

 

Тривалість робочого дня, год.

год.

 

Ефективний фонд робочого часу, год.

год.

 

Розрахунок ефективного фонду робочого часу одного се- редньооблікового працівника здійснюється наступним чином:

1. Кількість календарних днів зменшується на кількість вихідних та святкових, отримана величина є номінальним фон­дом робочого часу.

2. Розраховується явочний фонд робочого часу (у днях) шляхом зменшення номінального фонду робочого часу на кіль­кість невідпрацьованих днів з різних причин.

3. Визначається кількість робочих годин за день: з трива­лості робочого дня (у годинах) віднімають можливі внутрішньо- змінні втрати робочого часу та простої (у годинах);

4. Ефективний фонд робочого часу за рік (у годинах) роз­раховується як добуток кількості робочих годин за день та явоч­ного фонду робочого часу (днів).

Планування трудомісткості виробничої програми.

Одним з показників праці, що розраховується на плано­вий період є трудомісткість виготовлення як одного виробу, так і всієї виробничої програми. Планування трудомісткості прово­диться у наступній послідовності:

1. Розраховується повна трудомісткість одиниці продукції через фактичну технологічну трудомісткість:

Фф

трф =

Оф

де Фф - ефективний фонд робочого часу в звітному році (фактично відпрацьований основними робітниками);

Оф - фактичний обсяг випуску продукції.

Технологічна трудомісткість - витрати праці основних робітників на виготовлення продукції (послуг).

2. Визначається можливе зниження трудомісткості виго­товлення продукції. В першу чергу виявляються резерви, які реалізуються без додаткових грошових витрат (за рахунок по­кращення організації виробничих та господарських процесів, ліквідації необгрунтованих втрат робочого часу). В подальшому розглядається можливість зниження трудомісткості, що потре­бує додаткового фінансування, під впливом техніко- економічних чинників: підвищення техніко-технологічного рівня підприємства, вдосконалення організації виробництва та праці, вдосконалення процесів управління, зростання обсягів виробництва, зміна структури виробництва.

Загальне зниження технологічної трудомісткості виробу внаслідок перегляду норм часу визначається наступним чином:

ДТр,т =Z(toi " t„),

і=1

де t0i, t1; - норма часу виконання і-ї операції по виготов­ленню m-го виробу відповідно до і після перегляду норми часу виготовлення.

Зниження технологічної трудомісткості виробничої про­грами розраховується як:

M

ДТр = ІДТрт .

т-1

3. Розраховується планова технологічна трудомісткість виготовлення одного виробу:

Тр тпл Тртф - ДТр mj

де Тртб - технологічна трудомісткість одного виробу в звітному році.

4. Визначається планова трудомісткість виробничої про­грами:

M

Трпл - Z Тртпп Х Опл , m-1

де Тртпл - планова трудомісткість одного виробу;

Опл - плановий обсяг випуску продукції.

5. Розраховуються підсумкові показники трудомісткості продукції підприємства:

- індекс зміни трудомісткості на одиницю продукції:

X Тр х О

j _________________________________________ ^ г тпп пл .

Тр_ X Тртб X Оф .

- абсолютна зміна трудомісткості в плановому періоді:

Етр _X (Трбі - Трпш) х Опл, ,

де Трбі, Трплі - трудомісткість виготовлення і-го виду про­дукції.

Розраховані на плановий період ефективний фонд робочо­го часу та трудомісткість виробничої програми використову­ються для планування продуктивності праці та чисельності пер­соналу підприємства.

При плануванні продуктивності праці (виробітку) можуть бу­ти використані наступні методи: прямого рахунку, метод плануван­ня продуктивності праці за техніко-економічними чинниками.

Метод планування продуктивності прані

за техніко-економічними чинниками.

Даний метод передбачає розрахунок спочатку зміни чисе­льності персоналу в плановому періоді під впливом техніко- економічних чинників, на основі якого визначається плановий приріст продуктивності праці та її величина в плановому періо­ді. Розглянемо цю послідовність більш детально.

I. Розрахунок зміни чисельності персоналу в плановому періоді під впливом техніко-економічних чинників:

1. Визначення умовної чисельності персоналу в планово­му періоді. Це чисельність, яка необхідна для забезпечення пла­нового обсягу продукції при збереженні виробітку на одного працівника на рівні звітного року:

де Опл - обсяг виробництва продукції в плановому періоді; Взв _ виробіток у звітному періоді.

2. Розрахунок зміни чисельності працівників під впливом чинників.

Розглянемо вплив на зміну чисельності наступних чинни­ків: підвищення науково-технічного рівня підприємства; вдос­коналення організації виробництва, праці та управління; зміна структури продукції, що випускається.

а) Підвищення науково-технічного рівня підприємства здійснюється шляхом: впровадження нової техніки та прогреси­вної технології; механізації й автоматизації виробництва; по­ліпшення використання матеріалів; застосування прогресивних матеріалів та ін.

Зміна чисельності працівників під впливом даного чинни­ка визначається за формулою:

е _ (Тро - Тр1) х ОПл х Кд

^ Фф X квн

де Тр0, Тр1 - трудомісткість виготовлення продукції від­повідно до і після впровадження інноваційного заходу;

Опл - плановий обсяг продукції (виготовляється після реа­лізації інновації);

Фф - ефективний фонд робочого часу одного робітника в звітному році (фактично відпрацьований);

Квн - коефіцієнт виконання норм виробітку звітного року;

Кді - коефіцієнт, що враховує термін дії інновації в плано­ваному році та розраховується як відношення кількості повних місяців дії інновації в планованому році до 12.

б) Вдосконалення організації виробництва, праці і управ­ління

Розглянемо вплив скорочення втрат робочого часу на еко­номію чисельності працівників. Розрахунок проводиться за фо­рмулою:

Ч (Ф. - Ф )

ЕВрч _----------------------------------------------------------------------------- Пв ,

' Фф

де Фпл - ефективний фонд робочого часу робітника в пла­новому році;

Пв - питома вага чисельності робітників в умовній чисе­льності промислово-виробничого персоналу.

в) Зміна структури випуску продукції (структури това­рообороту).

Економія чисельності працівників за рахунок структурних зрушень в обсязі

випуску продукції викликана різною трудомісткістю ви­робів на 1 гривню всього обсягу продукції, що випускається пі­дприємством:

(тро - трО х Оп

Е™ _

стр Ф х к

пл вн

де тр0, тр1 - трудомісткість виготовлення окремих на 1 гривню обсягу продукції відповідно в звітному та плановому році.

Загальне зменшення (збільшення) чисельності під впли­вом всіх чинників визначається шляхом підсумовування отри­маних величин економії чисельності:

Е _ІЕ,,

і_1

де Е; - зміна чисельності під впливом і-го фактора, осіб;

І - кількість чинників, що впливають на зміну чисельності в плановому періоді.

II. Визначення планового зростання продуктивності

праці

На основі отриманої величини загальної зміни чисельності працівників та умовної чисельності розраховується планове зро­стання продуктивності праці:

дв _ Е х 100

Чум - Е

де Е - економія чисельності працівників; Чум - умовна чисельність працівників.

III. Визначення планової продуктивності праці.

Плановий рівень продуктивності праці (виробіток на од­ного працівника) розраховується за формулою:

де взв - виробіток у звітному році.

Метод планування продуктивності праці за техніко- економічними чинниками може бути реалізований і в наступній послідовності:

  • визначається умовна чисельність працівників аналогі­чно першому варіанту використання даного методу;
  • розраховується зміна саме продуктивності праці під впливом кожного техніко-економічного чинника;
  • визначається її загальна зміна на підприємстві;
  • розраховується продуктивність праці в плановому пе-

ріоді;

  • визначається планованої економія (перевитрата) чисе­льності персоналу. Розрахунок зміни продуктивності праці за чинниками здійснюється аналогічно послідовності першого варіанту, але формули при цьому використовуються інші.

X Кді х Пв,

Приріст продуктивності за рахунок підвищення науково- технічного рівня підприємства визначається наступним чином:

І (Тро, - Три) х О

Зростання продуктивності праці за рахунок скорочення втрат робочого часу розраховується за формулою:

вч0 - вч.

дввч _---------------------------- 0------- [2]X 100(%),

вч 100 - вч0

де вЧ0, вЧ1 - відсоток втрат робочого часу відповідно у звітному та плановому році.

Скорочення (збільшення) чисельності персоналу за раху­нок зміни продуктивності праці визначається:

дв х Ч,„,

Е _

100 + дв

Метод прямого рахунку

Даний метод передбачає планування продуктивності праці на основі трудомісткості виробничої програми. виробіток продукції одним працівником розраховується за формулою:

в _ — хФ, Тр

де О - обсяг виробництва;

Тр - трудомісткість виробничої програми;

Ф - ефективний фонд робочого часу одного працівника.

Крім того, планова величина продуктивності праці на одного працівника може бути розрахована на основі планового обсягу випуску продукції (плану товарообороту) та чисельності працівників у плановому році:

в _

п Чп/

де Чпл - середньоспискова чисельність працівників у пла­новому році.

Після розрахунку продуктивності праці на плановий пері­од визначається частка приросту продукції за рахунок підви­щення продуктивності праці.

2. Планування потреби в персоналі

Планування чисельності персоналу підприємства повинно забезпечити її оптимальну величину, раціональне використання живої праці, оптимальне співвідношення різних категорій пер­соналу (робітники, службовці, спеціалісти, керівники). Робітни­ків, що відносяться до промислово-виробничого персоналу під­приємства, поділяють на дві категорії:

  • основні, що зайняті у виготовленні основної продукції підприємства;
  • допоміжні, що займаються обслуговуванням основно­го виробництва та працюють у допоміжних цехах.

Чисельність основних _робітників промислово-виробничого персоналу визначається за допомогою наступних методів.

За трудоміскістю виготовлення продукції.

За цим методом чисельність розраховується на основі планової трудомісткості виробничої програми (в нормо- годинах), ефективного фонду робочого часу одного середньооб- лікового робітника (в годинах) у плановому періоді та очікува­ного коефіцієнту виконання норм.

Ч _ ТРпл ор Ф X к '

пл вн

де Трпл. - трудомісткість виробничої програми у планово­му періоді

Приклад. Розрахувати кількість основних робітників для виготовлення

річної виробничої програми. Річна програма включає: ви­пуск 3000 виробів А та 5000 виробів Б. Нормативна трудоміст­кість виробу А - 4 нормо-години, Б - 3 нормо-години. У році 240 робочих днів. Тривалість зміни 8 годин. Утрати робочого часу 10%. Коефіцієнт виконання норм 1,2. Чисельність робітни­ків буде становити: (3000*4 + 5000*3)/(240*8*0,9*1,2)= 13,02 Округляємо до 13 чоловік.

1. За нормами виробітку для робітників, що зайняті на нормованих роботах. Чисельність основного персоналу визнача­ється за формулою:

Ф х Квн х Нв

де N - планова кількість виробів, одиниць;

Квн, - очікуваний (середній) коефіцієнт виконання норм на підприємстві;

Нв - годинна норма виробітку одного робітника, одиниць.

Чисельність допоміжних робітників, що займаються об­слуговуванням основного виробництва та працюють у допоміж­них цехах розраховується за допомогою наступних методів.

ся;

1. За нормами обслуговування визначається чисельність персоналу, що зайняті на ненормованих роботах та займаються обслуговуванням машин, апаратів тощо.

М0б х П„, х К„

Ч = -

Ноб

де Моб - кількість одиниць обладнання, що обслуговуєть-

Пзм - кількість змін за добу;

Ноб _ норма обслуговування на одного працівника, оди­ниць;

Кч - коефіцієнт спискового складу, що розраховується: 100 / (100-1);

І - плановий відсоток невиходів робітників на роботу.

Приклад. Визначити кількість наладчиків для цеху. В цеху 100 одиниць обладнання. Норма обслуговування на одного робі­тника - 25 од. Чисельність допоміжних робітників становитиме: 100/25 =4 робітника-наладчика.

2. За робочими місцями чисельність допоміжних робіт­ників визначається як добуток кількості робочих місць допомі­жних робітників, кількості змін на добу та коефіцієнту списко- вого складу:

Чдп Прм х Пзм х

Ч =- N

де Прм - кількість робочих місць допоміжних робітників.

3. Загальна планова чисельність робітників може бути ви­значена на основі продуктивності праці:

Ч _

Впл '

де °пл - плановий обсяг випуску продукції (готової, вало­вої, чистої), грн.;

Впл - плановий виробіток тієї ж продукції на одного пра­цівника, грн.

Чисельність керівників, спеціалістів, службовців визнача­ється на основі типових штатних розписів та згідно нормативів чисельності, що розроблені шляхом наукових досліджень та з врахуванням практичної діяльності підприємства.

Планова чисельність персоналу може бути визначена шляхом корегування їх чисельності в звітному році на величину зміни (економії або збільшення) чисельності персоналу в плано­вому періоді під впливом техніко-економічних чинників.

Чпл = Чф + ДЕ.

Порядок розрахунків зміни чисельності приведений вище при плануванні продуктивності праці. Такий розрахунок можна використовувати для визначення загальної чисельності персона­лу підприємства, його структурних підрозділів, окремих катего­рій працівників.

3. Методика планування фонду оплати праці

Мета планування коштів на оплату праці - це визначення оптимального розміру фонду оплати праці, що дозволить забез­печити відтворення робочої сили, створення мотиваційних сти­мулів для персоналу, зростання середньої заробітної плати та якості життя працівників підприємства, скорочення плинності кадрів.

Планування фонду оплати праці передбачає визначення:

1. Фонду основної заробітної плати.

2. Фонду додаткової заробітної плати.

3. Середньої заробітної плати.

Основна заробітна плата - це грошова винагорода пер­соналу за виконану роботу відповідно до певних норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків), що встановлюється у вигляді тарифних окладів, відрядних роз­цінок та посадових окладів.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та особливі умови праці: доплати, надбавки, компенсаційні виплати, премії.

Вихідними даними для визначення розміру планового фо­нду оплати праці є: виробнича програма, трудомісткість проду­кції, чисельність працівників за категоріями, професіями і ква- ліфікаціею, прийнята на підприємстві система оплати праці.

Планування фонду оплати праці починають з аналізу ви­конання плану по заробітній платі у звітному періоді. При цьому встановлюються причини його відхилення від плановоі величи­ни, аналізуються темпи зростання заробітної плати в порівнянні з темпами підвищення продуктивності праці. На основі прове­деного аналізу виявляються резерви економії фонду заробітної плати та розробляються заходи щодо покращення його викорис­тання в плановому періоді.

Для визначення планового фонду оплати праці (фонду за­робітної плати) на підприємствах застосовуються декілька ме­тодів:

  • нормативний:
  • прямого рахунку;
  • індексний;
  • по досягнутому рівню базового фонду оплати праці;
  • на основі середньої заробітної плати.

1. Нормативний метод. Він може використовуватися в двох варіантах: нормативно-прирістний та нормативно- рівневий.

Нормативно-прирісний метод базується на нормативі приросту фонду оплати праці на один відсоток приросту това­рообороту чи обсягу виробництва:

Д° х ДНЗ х Ф°П

Ф°Ппл _ Ф°Пзв ±------------------------------- пл--------- ^ ,

пл зв 100

де Ф°Ппл, Ф°Пзв -фонд оплати праці відповідно у плано­вому та звітному роках;

Д°пл. - плановий відсоток приросту товарообороту або обсягу виробництва;

ДНз - приріст нормативу заробітної плати на 1 грн. проду­кції або товарообороту в плановому періоді..

При цьому норматив витрат заробітної плати на 1 грн. продукції дорівнює:

НЗ Ф°Пзв х 100 + ДСЗППл

нзпл _------------------------- х--------------- ,

пл °зв 100 + ДВпл

де °зв - обсяг виробництва продукції у звітному періоді;

ДСЗПпл. - плановий приріст середньої заробітної плати, %;

ДВпл. - плановий приріст продуктивності праці (виробіт­ку).

Нормативно-рівневий передбачає розрахунок фонду опла­ти праці на основі планованого обсягу виробництва продукції та планового нормативу заробітної плати на одну гривню обсягу продукції:

Ф°Тпл=°пл х НЗпл..

Використання даного методу є можливим, коли нормати­ви не змінюються протягом планового періоду та є однаковими для всіх однотипних підрозділів підприємства.

Нормативний метод не завжди доцільно використовувати через ряд недоліків. Наприклад, до планового фонду оплати праці можуть переноситися всі нераціональні виплати заробітної плати, що могли мати місце в звітному році, знижується моти­ваційний характер заробітної плати, персонал підприємства не спрямовується на ефективне використання живої праці.

2. Метод прямого рахунку. Передбачає розрахунок кож­ної статті планового фонду оплати праці за окремими кате­горіями працівників. При цьому спочатку визначається фонд оплати праці робітників, потім службовців та інших категорій.

Розрахунок прямого відрядного фонду оплати праці робі­тників здійснюється наступним чином:

Ф°Пв,д _ІРЦ, х °і,

і_1

де - обсяг виробництва і-го виду продукції (послуг) у плановому періоді;

РЦі - планована відрядна розцінка на і-й виріб.

Відрядна форма оплати праці передбачає оплату за кожну виготовлену одиницю продукції (виробів, послуг, робіт).

Розрахунок прямого тарифного фонду оплати праці, тоб­то планового фонду оплати праці робітників, яким заробітна плата нараховується за погодинною формою:

Ф°Пт =ТСГ х Фпл х Чпл,

де Фп - планований фонд робочого часу одного робітника;

Чпл - чисельність робітників, охоплених погодинною фор­мою оплати;

ТСг - середньогодинна тарифна ставка.

Фонд заробітної плати робітників, праця яких оплачу­ється на основі місячних окладів, визначається як добуток поса­дового окладу, чисельності працівників, що мають однаковий оклад та кількості місяців роботи в плановому періоді:

°Кпл. х Тпл х

де °Кпл- посадовий оклад;

Тпл - кількість місяців роботи в плановому періоді;

Чпл - чисельність працівників, що мають однаковий поса­довий оклад.

3. Індексний. За даним методом плановий фонд оплати праці визначається на основі фонду оплати праці в звітному пе­ріоді та коефіцієнту його росту, який змінюється під впливом зростання середньої заробітної плати та чисельності персоналу:

Ф°Пп = Ф°Пзв х Кфоп,

Кфоп Іч х ^зп

де Кфоп - коефіцієнт росту фонду оплати праці в планово­му році;

Іч - індекс зміни чисельності працівників в плановому ро­ці порівняно зі звітним;

Ісзп - індекс зміни середньої заробітної плати в плановому році порівняно зі звітним.

4. По досягнутому рівню базового фонду оплати праці.

Плановий фонд оплати праці визначається на основі фон­ду оплати праці звітного року; планованого коефіцієнту росту товарообороту або обсягу виробництва; планової зміни чисель­ності працюючих та досягнутого в звітному періоді рівня серед­ньої заробітної плати:

Ф°Пп = Ф°Пзв х Ко ± Еч х СЗПзв,

де Ко -плановий коефіцієнт зростання обсягу виробництва (товарообороту);

Еч - планова зміна чисельності персоналу;

СЗПзв - рівень середньої заробітної плати звітного періо­ду.

Недоліки цього методу планування такі, як і в норматив­ного методу планування фонду оплати праці.

5. Планування ФОП на основі середньої заробітної пла­ти.

Цей метод полягає у визначенні планового фонду оплати праці на основі планової чисельності працівників за окремими категоріями та планованої середньорічної заробітної плати од­ного працівника даної категорії:

Ф°Ппл _ІЧкхСЗПк,

к_1

де Чк - планова чисельність працівників певної категорії;

СЗПк - планова середньорічна заробітна плата одного працівника певної категорії.

При цьому середньорічна заробітна плата одного працівника розраховується наступним чином:

СЗПкпл СЗПкзв х Кзп

де СЗПкзв - рівень заробітної плати працівника к-ї катего­рії в звітному періоді;

Кзп - плановий коефіцієнт росту середньої заробітної пла­ти к-ї категорії працівників.

У порівнянні з розглянутим вище, даний метод більш точ­ний, оскільки базується на планових показниках. °днак розра­хунок середньої заробітної плати в плановому періоді в умовах інфляції вимагає детального обгрунтування.

Загальний плановий фонд основної заробітної плати підп­риємства є сумою фондів оплати праці всіх категорій персоналу. Загальний плановий фонд оплати праці всього підприємства - це сума основного та додаткового фонду оплати праці.

При плануванні фонду заробітної плати необхідно розра­хувати середню заробітну плату різних категорій працюючих.

Середньорічна заробітна плата одного працівника розра­ховується на основі загального фонду оплати праці працівників облікового складу (включаючи сумісників) і середньої облікової чисельності персоналу:

СЗП _ Ф°Пл

річ Ч

пл

Середньомісячна заробітна плата одного працівника роз­раховується за формулою:

СЗП.,с _

Чпл х 12

Планування фонду оплати праці повинно закінчуватись перевірочним розрахунком співвідношення темпів росту заробі­тної плати й продуктивності праці за формулою:

Кв _ Ізп, в Ів

де Ів - індекс зростання продуктивності праці;

Ізп - індекс зростання заробітної плати в плановому році порівняно зі звітним.

Це співвідношення повинно бути менше одиниці, що до­сягається максимальним використанням усіх резервів зростання продуктивності праці.