2. Методика планування потреби в матеріально-технічних ресурсах : Планування діяльності підприємства : B-ko.com : Книги для студентів

2. Методика планування потреби в матеріально-технічних ресурсах

Планування матеріально-технічного забезпечення вироб­ничої програми починається з розробки плану потреби в матері­ально-технічних ресурсах.

Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів здійснюється за допомогою наступних показників:

Матеріаломісткість продукції - це фактичні витрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції або на одну грив­ню виготовленої продукції.

Коефіцієнт виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини відношення обсягу виготовленої продукції до обсягу переробленої сировини за певний період часу.

Коефіцієнт використання матеріалів або сировини -

відношення чистої ваги виробу до норми витрати або фактичної витрати сировини (матеріалу), що встановлюється на виготов­лення одиниці продукції (роботи).

Коефіцієнт використання площі або об'єму матеріалу (тканини, шкіра, деревина) відношення площі, об'єму отриманих виробничих заготовок до вихідної площі або об'єму.

В плані передбачається визначення потреби в: сировині та матеріалах; паливі та енергії; обладнанні.

1. Потреба в сировині та матеріалах

Потреба в сировині та матеріалах визначається для основ­ного виробництва, капітального будівництва, технічного розви­тку, ремонтно-експлуатаційних потреб, незавершеного вироб­ництва.

Потреба в матеріалах (сировині) для основного вироб­ництва.

Для визначення такої потреби використовується різні ме­тоди, наприклад:

  • метод прямого рахунку;
  • індексний метод;
  • метод екстраполяції.

1. Метод прямого рахунку.

Метод прямого рахунку використовується, коли існують норми витрат матеріалу (сировини) для виготовлення одиниці продукції.

Метод прямого рахунка при наявності норм витрат для певного виробу.

Даний метод передбачає, що потреба в матеріалах (сиро­вині) для виконання виробничої програми на плановий рік роз­раховується наступним чином:

МС, =ІНЙ х Orat,

t=1

де Нй - норми витрати і-го виду матеріалу на одиницю t-го виду продукції;

Опл - плановий обсяг випуску t-го виду продукції.

Наприклад, для виготовлення одних брюк необхідно 1,2 м тканини, для виготовлення головного убору - 0,5 м цієї ж тка­нини. Виробнича програма на плановий рік передбачає виготов­лення 5 тис. головних уборів та 10 тис. брюк. Потреба в тканині для виконання запланованого обсягу випуску становитиме: 1,2 х 10 000 + 0,5 х 5 000 = 14, 5 тис.м.

При значній різноманітності асортименту для розрахунків використовуються різновиди методу прямого рахунку: за анало­гією та за типовим представником.

Метод за аналогією використовується, коли на момент розрахунку потреби в матеріалі (сировині) відсутні норми ви­трат для певного виробу (нова продукція). Такі вироби прирів­нюються до аналогічних, на які є норми витрати матеріалів. При цьому враховують певні особливості продукції, для якої визна­чають потребу в матеріалі (сировині). З цією метою до розраху­нків вводиться поправочний коефіцієнт, а потреба в матеріалах визначається:

МСі =£ни х O^t х Кіа,

t=1

де Ніа - норма витрати матеріалу на аналогічний виріб;

Опл - плановий обсяг випуску t-го виду продукції;

Кіа - поправочний коефіцієнт, що враховує особливості використання матеріалу для виробництва даного виробу порів­няно з аналогічним (наприклад, відношення ваги нового виробу до ваги аналогічного).

Метод за типовим представником використовується при значній різноманітності асортименту. В цьому випадку розрахунок здійснюється за виробом, що найбільш точно відображає потребу в матеріалах для певної групи продукції. Потреба в матеріалі (сирови­ні) розраховується як добуток норми витрат на типового представ­ника та програми випуску всіх виробів даної групи:

МСі = £ніпр х Оплр , р=1

де Ніпр - норма витрати і-го матеріалу на типового пред­ставника;

Оплр - плановий обсяг випуску р-ї групи продукції;

Розрахунок необхідної кількості матеріалу методом прямого рахунку визначає тільки потребу його на готову продукцію й не вра­ховує можливих втрат або відходів матеріалу (сировини), тому на­ступним етапом при використанні цього методу є встановлення за­гального обсягу матеріалу, який повинен бути відпущений на виро­бництво (закуплений для забезпечення виробництва):

Мгот

МСвп; =

Кв

де МСвпі - загальний обсяг і-го матеріалу;

Мготі - потреба і-го матеріалу на готову продукцію;

Кв - коефіцієнт виходу готової продукції, що враховує можливі втрати та відходи матеріалу на всіх стадіях технологіч­ного процесу, %.

2. Індексний метод.

За цим методом потреба в матеріальних ресурсах на пла­новий рік розраховується на основі даних про фактичну витрату матеріалів у звітному періоді, питоме зниження її в планованому році, зміну обсягу випуску продукції в плановому році порівня­но зі звітним:

МСі = МСіф х Ін х І0,

де МСі - потреба в і-му матеріалі на плановий період;

МСіф - фактична витрата і-го матеріалу в звітному періоді;

Ін - індекс зниження норм витрати матеріалу в плановому періоді;

Іо - індекс зміни виробничої програми в плановому періо­ді порівняно зі звітним.

При відсутності норм витрат потреба в матеріалах може бути визначена як добуток фактичного обсягу витраченого ма­теріалу даного виду в звітному періоді та індексу зміни вироб­ничої програми в плановому періоді порівняно зі звітним.

МСі = МСіф х Іо,

Індексний метод використовують для розрахунку потреби як в основних, так і в допоміжних матеріалах.

Даний метод застосовують у випадках, коли неможливо вико­ристовувати метод прямого рахунку (матеріали для дослідних виро­бництв, нова продукція, нові матеріали, потреби лабораторій і т.д.).

3. Метод екстраполяції

Метод передбачає проведення аналізу витрати матеріалу для певного обсягу виробництва за минулі періоди. Будується крива залежності потреби в певному матеріалі від обсягу вироб­ництва. При цьому враховують чинники, що впливають на цю потребу. Чинниками можуть бути: обсяг виробництва, структура (питома вага) нової продукції, терміни зносу продукції.

Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва.

При розрахунку необхідної кількості матеріалів на готову продукцію необхідно враховувати також потребу в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва. Кількість матеріа­лів, що постійно знаходиться в незавершеному виробництві, ви­значається наступним чином:

МСнз = МСдоб х Твц,

де МСдоб - середньодобова витрата матеріалу;

Твц - тривалість виробничого циклу виготовлення продук­ції в днях.

При наявності даних про залишок незавершеного вироб­ництва на початок та кінець планового періоду, а також норми витрати матеріалу на одиницю продукції потреба в матеріалах визначається:

МСнзі =І(НЗ^ -H3nt) X нй, t=1

де H3Rt, H3Ht - кількість виробів (деталей) t-го виду в неза­вершеному виробництві відповідно на кінець і початок планово­го періоду;

Н - норма витрати матеріалу на виріб (деталь) t-го виду.

Більш простий, але менш точний метод може використо­вуватися при великій кількості найменувань продукції та різних циклах їх виготовлення. За цим методом потреба в матеріалі ви­значається наступним чином:

Н3к - Н3п

МСнзі = —к------------------------------------- -,

нзі 0

де Н3к, Н3п - незавершене виробництво відповідно на кі­нець і початок планового періоду в плановому вимірі, грн..;

0 - обсяг випуску продукції, грн..

Потреба в матеріалах на капітальне будівництво

Вихідними даними для розрахунку потреби в матеріалах для капітального будівництва є: обсяги будівельно-монтажних робіт у плановому періоді; показники проектно-кошторисної документації.

Потреба в матеріальних ресурсах для проведення захо­дів за планом технічного розвитку й організації виробництва

Потреба в матеріалах для даних цілей визначається на ос­нові обсягів робіт з вдосконалення технологій, механізації та автоматизації виробництва, освоєння нової техніки та техноло­гій, обсягів науково-дослідних планових робіт, а також норм витрат матеріалів.

Потреба в матеріалах для ремонтно-експлуатаційних

робіт

До таких видів робіт відносять ремонт обладнання, буді­вель, інструменту, інвентарю та т.ін. Потребу в матеріалах для їх проведення у плановому періоді визначають на основі норми витрати матеріалу на одну ремонтну одиницю та планового об­сягу ремонтних робіт.

Потреба, наприклад, у машинному маслі розраховується:

Ме = К х ЕФоб х Нм,

де К - середньорічна кількість одиниць обладнання; ЕФоб - плановий ефективний фонд робочого часу облад­нання;

Нм - норма витрати масла на 1 станко-годину роботи об­ладнання.

Загальна необхідна кількість матеріалів (сировини) на

плановий період визначається для підприємства як сума їх пот­реби за різними напрямами використання:

МС = Мі+ Мнз + Мтр + Мрем + Мк,

де Мі - потреба основного виробництва в матеріалах;

Мнз - потреба в матеріалах для незавершеного виробництва;

Мк - потреба в матеріалах для капітального будівництва;

Мрем - потреба в матеріалах для ремонтно- експлуатаційних робіт;

Мтр - потреба в матеріалах для проведення заходів за пла­ном технічного розвитку й організації виробництва (наприклад, для виготовлення нової техніки, інструмента й оснащення).

Планування потреби підприємства в матеріалах та сиро­вині передбачає також визначення необхідної їх кількості з ме­тою утворення запасів для здійснення безперебійної діяльності підприємства. При плануванні враховують необхідність певного запасу матеріалів на початок та кінець планового періоду.

3апаси в залежності від призначення та ролі у виробничо­му процесі вирізняють:

  • підготовчий, що необхідний на час прийому матеріалів (сировини), перевірки якості, розміщення для збере­ження;
  • поточний, для забезпечення безперебійності виробни­чого процесу між двома поставками матеріалів, що об­числюється як добуток денної потреби матеріальних ресурсів та періоду постачання їх в днях;
  • транспортний, який створюється на період доставки матеріалів, тобто на час знаходження на шляху від по­стачальника (з моменту оплати його рахунків за мате­ріали ) до підприємства;
  • технологічний, що необхідний на час підготовки мате­ріалів (сировини) до виробничого процесу;
  • страховий, на випадок непередбачених перебоїв у пос­тачанні або збільшенні попиту на продукцію; обчис­люється за середнім відхиленням фактичних термінів поставки, що передбачені договором або за періодом, що необхідний для термінового оформлення замов­лення та доставки від постачальника. Встановлюється в межах 50% норми поточного.

Таким чином, величина виробничого запасу залежить від загальної потреби підприємства в різних видах сировини і мате­ріалів, періодичності (або сезонності) їх постачання та запуску у виробництво. Величина виробничого запасу визначається нор­мою виробничого запасу та планується на кінець року як пере­хідний. Розмір перехідного запасу визначається за формулою

Н™,- x М„,

В3_ =

прі

Д

де В3прі - величина перехідного запасу і-го матеріалу; Нпрі - норма перехідного запасу і-го матеріалу, дн.; Моі - потреба в і-му матеріалі на обсяг виробництва; Д - кількість днів у планованому періоді.

2. Потреба в паливі й енергії Потреба в паливі визначається за всіма напрямами його використання, а саме: для основних виробничих процесів (на технологічні потреби), на потреби транспорту, на господарсько- побутові потреби.

Потреба в паливі на технологічні потреби визначається:

Н_ x 0„

Р = -

Ке

де 0р - обсяг робіт, для яких використовується даний вид палива;

Нуп - норма витрати умовного палива для виконання обся­гу робіт;

Ке - калорійний коефіцієнт (відношення калорійності, тобто теплотворності натурального палива, до калорійності умовного - 7000 ккал.

Приклад. Виробнича програма передбачає здійснення процесів кування та плавки, при цьому програми кування стано­вить 50 т; програма плавки - 40 т; норма витрати умовного па­лива для кування - 0,3 кг/т; норма витрати для плавки - 1,1 кг/т; Ке для мазуту - 1,4. Визначити потреба в мазуті для забезпечен­ня виробничої програми. Р = (0,3 х 500 + 1,1 х 40): 1,4 = 138,6 (т)

Норми витрати палива для роботи внутрішньозаводського транспорту розраховуються в кілограмах умовного палива на 1 т перевезеного вантажу або на 1 годину роботи транспорту.

Потреба в електроенергії розраховується за наступними напрямами: на технологічні цілі, для роботи обладнання та ін­струменту, на освітлення. Розрахунок потреби в електроенергії на технологічні цілі здійснюється на основі норм її витрати та планованих обсягів виробництва.

Потреба в електроенергії для роботи обладнання та ін­струменту визначається на основі суми потужностей моторів, даних про кількість одиниць обладнання, запланованого коефі­цієнта змінності роботи обладнання та тривалості змін, коефіці­єнта завантаження обладнання. Вона розраховується як добуток вказаних величин.

Величина електроенергії, що потрібна для освітлення роз­раховується як добуток потужності ламп, кількості годин їх ви­користання на добу, тривалості роботи підприємства в планова­ному періоді.

Потреба в бензині, що використовується в техніці з бен­зиновими двигунами (підйомні крани, компресори, пересувні електростанції), визначається наступним чином:

П x ЕФ X Н.„,

Мб =

1000

де Мб - потреба в бензині, т;

П - середньорічна кількість даного виду машин (з бензи­новим двигуном) в плановому періоді;

ЕФ - плановий середньорічний фонд часу роботи однієї машини, год.;

Нмч - норма витрати бензину на 1 год. роботи, кг.

Мбт =

Потреба в бензині для транспорту (автобусів, вантажних і легкових машин) визначається в тоннах з урахуванням марки автомобіля і планованого пробігу:

Т x Дл x Нг 1000

де Т- середньорічна кількість транспортних засобів певно­го типу;

Дл - річна норма пробігу автомашини, км;

Нпр - норма витрати бензину на 1 км пробігу автомашини певної марки, кг (визначається на основі норми витрат бензину на 100 км).

3. Потреба в обладнанні

Потреба в обладнанні визначається з урахуванням необ­хідності заміни фізично зношеного та морально застарілого об­ладнання, для збільшення виробничої потужності у зв'язку зі збільшенням виробничої програми, для проведення науково- дослідних робіт.

В обох випадках аналізується плановий баланс виробни­чих потужностей з метою визначення потреби в обладнанні на плановий період, часу його придбання та введення в експлуата­цію з врахуванням потреб плану виробництва та реалізації (пла­ну товарообороту). Кількість необхідного обладнання для забез­печення збільшених обсягів виробництва розраховується як від­ношення добутку норми витрат часу на випуск одиниці продук­ції та обсягу випуску продукції згідно виробничої програми (для якого не вистачає потужностей) до ефективного планового фон­ду робочого часу одиниці обладнання:

К _ ,

ЕФ

де Нг - норма витрати часу на випуск одиниці продукції;

0 - плановий обсяг випуску продукції згідно виробничої програми;

ЕФ - ефективний плановий фонд робочого часу одиниці обладнання.

4. Потреба в запасних частинах

Потреба в запасних частинах встановлюється на основі норми їх витрат на одиницю обладнання та кількості одиниць обладнання.

Таким чином, план матеріально-технічного забезпечення передбачає визначення потреби в усіх видах матеріально- технічних ресурсів для забезпечення виконання виробничої про­грами підприємства у плановому періоді.