2. Планування виробничої програми підрозділів. : Планування діяльності підприємства : B-ko.com : Книги для студентів

2. Планування виробничої програми підрозділів.

Системи оперативного планування.

Виробнича програма основних підрозділів (підрозділів основного виробництва) - це обсяг продукції певної номенкла­тури та асортименту, яка має бути виготовлена в плановому пе­ріоді згідно зі спеціалізацією та виробничою потужністю цих підрозділів. Порядок розробки виробничої програми підрозділів підприємства залежить від:

  • технологічного зв'язку між ними;
  • ступеня завершеності в підрозділах циклу виготовлен­ня продукції;
  • подальшого спрямування продукції: на подальшу об­робку, внутрішні потреби або на ринок (за межі підп­риємства).

Оперативно-календарне планування передбачає календарне пов'язання у часі виробничих процесів структурних підрозділів підприємства, враховує послідовність виробництва продукції та її основних частин, тривалість циклів обробки. Воно розподіляється на календарне планування та диспетчерське регулювання.

Календарне планування передбачає розподіл річної виро­бничої програми підприємства за окремими виробничими під­розділами (цехами) та термінами виконання стосовно кожного виду продукції, а також доведення встановлених завдань до конкретних виконавців. За його допомогою розробляються до­бові та змінні завдання, узгоджується послідовність виконання робіт окремими виконавцями.

Календарне планування передбачає:

  • розробку календарно-планових нормативів;
  • складання планів-графіків руху предметів праці в часі та просторі під час виробничого процесу;
  • розрахунок завантаження обладнання та виробничих площ;
  • доведення виробничих завдань, що формуються на ос­нові планів-графіків, до підрозділів, виробничих діль­ниць і робочих місць.

Диспетчерське регулювання забезпечує оперативне регу­лювання процесу виробництва через: систематичний облік та контроль за виконанням змінно-добових завдань, поточну підго­товку виробництва, оперативне усунення можливих недоліків і відхилень, облік випуску продукції та використання ресурсів. Для проведення такої роботи на підприємстві може бути ство­рений спеціальний диспетчерський відділ (служба) як на рівні підприємства так і окремих цехів (підрозділів).

Основними характерними властивостями диспетчерсько­го ррегулювання є:

  • централізація, тобто регулювання здійснюється з єди­ного центру (диспетчерського відділу), розпорядження якого обов'язкові для виконання на будь-якому рівні

підприємства (від начальника підрозділу до робітни­ка);

  • оперативність, а саме прийняття ефективних рішень та розробка заходів для ліквідації можливих відхилень від запланованого процесу виробництва та наслідків впливу таких відхилень. Це здійснюється на основі ко­нтролю за ходом виконання планових завдань.

Центральний диспетчерський відділ (на рівні підприємст­ва) виконує наступні функції:

  • перевіряє виконання плану випуску продукції за номе­нклатурою та асортиментом;
  • контролює процес поповнення запасів міжцехових складів заготовками, деталями, покупними виробами для забезпечення безперебійності виробничого проце­су;
  • наглядає за підготовкою до виробництва та ходом ре­монту обладнання.

Диспетчерська служба на рівні цеху (підрозділу) здійс­нює:

  • контроль за виконанням змінних та добових завдань;
  • облік та аналіз незапланованих простоїв обладнання;
  • контроль за ходом ремонту обладнання та профілакти­чними роботами.

Об'єкти диспетчерського контролю можуть бути різними в залежності від типу виробництва.

Для серійного виробництва такими об'єктами є:

  • терміни запуску-випуску партії одиниць продукції (де­талей);
  • стан запасів матеріалів та готової продукції на складах;
  • ступінь комплектної забезпеченості робіт, які пов'язані зі зборкою.

Для одиничного виробництва об'єктами диспетчерського контролю є:

  • своєчасна підготовка виробництва;
  • терміни випуску продукції;
  • стан матеріально-технічного забезпечення.

Для масового виробництва об'єктами контролю є:

  • дотримання ритму потокових ліній;
  • виконання профілактичного обслуговування облад­нання;
  • стан та наявність лінійних заготовок.

Планування діяльності підрозділів здійснюється на основі координації та інтеграції. Координація передбачає взаємоузго- джене планування діяльності підрозділів одного ієрархічного рівня (цехів, дільниць у межах цеху тощо). На основі інтеграції здійснюється взаємозв'язок планових заходів і показників за ве­ртикаллю, тобто план кожного підрозділу с логічною частиною плану підрозділу вищого рівня (план бригади ^ план виробни­чої дільниці ^ план цеху ^ план підприємства).

Оперативно-календарне планування розрізняють в залеж­ності від рівня планування: міжцехове та внутрішньоцехове.

Міжцехове планування передбачає встановлення цехам взаємопов'язаних виробничих завдань згідно виробничої про­грами підприємства та забезпечення узгодженості в їх роботі. На його основі підтримується ритмічна робота основних виробни­чих підрозділів, забезпечується безперебійність їх обслугову­вання допоміжними цехами і службами (своєчасність поставки матеріалів та запчастин, оперативність ремонтних робіт і т.п.). Для цехів планове завдання складається на квартал із розподі­лом за місяцями.

Внутрішньоцехове планування - це розподіл цехового пла­нового завдання між дільницями, доведення його завдань до ко­жної виробничої дільниці та робочого місця. В ході планування розробляються також поточні графіки роботи дільниць з ураху­ванням річного плану випуску та річного плану реалізації про­дукції основних цехів.

Виробничі завдання цехам у натуральному вимірі розроб­ляються у порядку, зворотному до послідовності технологічного процесу, тобто від випускних цехів до заготівельних. У плано­вому завданні кожного цеху враховуються:

  • поставки продукції (заготовок, деталей, комплектів тощо) цехам-споживачам;
  • поставки на склад готової продукції;
  • можлива зміна незавершеного виробництва з метою підтримання його величини на нормативному рівні.

У випадку тривалого виробничого циклу виготовлення продукції завдання встановлюються з випуску і запуску виробів окремо. При цьому може виникнути потреба в корекції внутрі- шньоцехового незавершеного виробництва.

Приклад. На підприємстві заготівельним і механічним це­хами для збирального цеху (зборка машин) виготовляється де­таль - корпус редуктора машини. Планом передбачено вигото­вити за рік 500 машин (на одну машину потрібний один корпус редуктора). Крім того, потрібно поставити 10 корпусів у влас­ний сервісний центр та 50 - на замовлення іншого підприємства. При цьому необхідно підтримувати на нормативному рівні неза­вершене виробництво. Нормативна кількість машин у незавер­шеному виробництві для збирального цеху становить 20 шт. На даний момент цей обсяг дорівнює 15 шт. В механічному цеху обсяг незавершеного виробництва згідно норми - 20 корпусів, фактично - 23 шт. Визначимо планові завдання для механічного та заготівельного цехів.

Потреба збирального цеху в корпусах редуктора стано­вить 505 штук: для виготовлення 500 машин - 500 корпусів, для доведення фактичної величини машин у незавершеному вироб­ництві до нормативної - 5 шт.. Цю кількість цех повинен отри­мати від механічного цеху. Механічний цех повинен випустити корпуси для збирального цеху - 505 шт., сервісного центру - 10 шт., на замовлення іншого підприємства - 50 шт., тобто всього 565 шт. Але у цеху залишок незавершеного виробництва пере­вищує норму на 3 шт., що підлягає обов'язковому корегуванню. Таким чином, для виконання свого планового завдання механіч­ному цеху потрібно отримати від заготівельного цеху заготовок у кількості 562 шт. (565 - 3). Планове завдання для заготівель­ного цеху становитиме 562 заготовки.

Плановий випуск продукції цеху розподіляється між діль­ницями згідно з їх спеціалізацією. Для дільниць з предметною спеціалізацією - це завдання з виготовлення деталей і складаль­них одиниць. Для дільниць з технологічною спеціалізацією - це завдання з виготовлення комплектів деталей на основі плану цеху і технології їх обробки.

Структура і показники виробничих завдань залежать від діючої на підприємстві системи оперативно-календарного пла­нування.

Система оперативно-календарного планування - це

сукупність методів та способів розрахунку основних планових показників для регулювання процесу виробництва, ефективного використання робочого часу та інших ресурсів підприємства.

Основні характеристики таких систем планування:

  • планово-облікова одиниця:
  • тривалість планового періоду;
  • способи і прийоми розрахунків планових показників.

Планово-облікова одиниця - це вид продукції або ком­плекс робіт підрозділу, що розглядаються як кінцевий результат його роботи при плануванні, обліку, аналізі та оперативному регулюванні виробництва.

Планово-обліковий період - це період часу (зміна, доба, місяць, декада тощо), для якого розробляються планові завдання при оперативно-календарному плануванні.

Вид планово-облікових одиниць різний для різних цехів і типів виробництва:

  • для випускних цехів - це найменування й обсяг гото­вих виробів згідно з планом виробництва підприємст­ва;
  • длязаготівельних та обробних цехів - це комплекти де­талей на замовлення, виріб, складальну одиницю (при одиничному та серійному виробництвах), а також окремі найменування заготовок та деталей (при масо­вому виробництві);

Розглянемо найбільш розповсюджені системи оперативно- календарного планування, серед яких: позамовна, по комплект­на, подетальна, за тактом випуску виробів, на склад або ринок.

Позамовна система. Основна планово-облікова одиниця при цій системі - це окреме виробниче замовлення, яке містить декілька однотипних робіт конкретного споживача-замовника. Термін виконання замовлення визначається на основі розрахун­ків тривалості виробничих циклів та нормативів випереджень, що встановлюються замовником або ринком. Основа позамовної системи планування - цикловий наскрізний графік, де вказуєть­ся черговість робіт над виробом, терміни їх виконання та вико­навці. Найчастіше ця система застосовується в одиничному та дрібносерійному виробництві.

Покомплектна система. Планово-облікова одиниця в цій системі - це деталі, що входять до збірного вузла або зага­льного комплекту товарів, згрупованих за певними ознаками. Календарні завдання розробляються не за деталями окремого найменування, а за групами, комплектами деталей на вузол, ма­шину, замовлення або обсяг робіт (послуг). Завдання цехам ви­даються у вигляді переліку виробів (можливо за номерами), де вказується час їх комплектування деталями та складальними одиницями даного цеху. Ця система характерна для серійного та масового виробництва.

Подетальна система. Дана система найбільш ефективна в умовах масового і крупносерийного виробництва. Планово- обліковою одиницею тут виступає кожна деталь, складальна одиниця, кожне робоче місце. Календарно-оперативні плани мі­стять показники обсягу випуску та маршрут руху деталей кож­ного найменування за всіма виробничими стадіями і технологіч­ними операціями на певний плановий період.

Планування за тактом випуску виробів. При плануванні за цією системою обирається певна розрахункова одиниця часу (організаційний такт), за яку повинні бути виконані взаємо­пов'язані роботи виробничого процесу. Наприклад, за 1 годину обжигу 200 фарфорових чашок, повинно бути зроблено 100 за­готовок чашок, сформовано 150 ручок для чашок. Ця система передбачає вирівнювання у відповідності з одиничним розраху­нковим часовим інтервалом тривалості технологічних операцій взаємопов'язаних робіт на всіх стадіях загального виробничого процесу. За допомогою такту визначається кількісні та календа­рні показники щодо періоду випуску продукції.

Планування на склад або ринок. При цій системі визна­чається необхідна кількість готових виробів, яка повинні пос­тійно знаходитись на проміжних, кінцевих етапах виробництва та на складі для забезпечення безперервності виробництва і збу­ту продукції. При зниженні необхідного запасу продукції до пе­вного рівня («точки замовлення» ), він мусить бути поповнений до запланованої величини. Така система, крім «точки замовлен­ня» передбачає також розрахунок мінімального і максимального запасів, тому має назву системи «мінімум-максимум».

Крім планування випуску продукції у натуральному вимі­рі в межах певного підрозділу, визначається її загальний обсяг у вартісному вимірі. Цей показник використовується:

  • для визначення частки продукції підрозділу в загаль­ному обсязі продукції підприємства;
  • для визначення динаміки обсягу виробництва, продук­тивності праці, оцінки діяльності підрозділу;
  • для обчислення обсягу продажу і прибутку в підрозді­лах, що виготовляють готову продукцію на ринок.

Основний показник обсягу продукції підрозділу - його кі­нцева (готова) продукція. В неї входять вироби, складальні оди­ниці, комплекти деталей (роботи, послуги), які пройшли повний виробничий процес у даному підрозділі та переміщуються в ін­ші підрозділи або на склад готової продукції:

Ок =ІЦіКі,

і=1

де і - кількість найменувань виробів (деталей, комплек­тів), що виготовляються у підрозділі;

К; - випуск виробів і-го найменування у натуральному вимірі;

Ці - ціна і-го виробу.

У підрозділах з тривалим виробничим циклом показником обсягу продукції підрозділу є обсяг валової продукції:

Ов = Ок + ДНЗВ,

ДНЗВ - зміна залишків незавершеного виробництва за плановий період.

Обсяг незавершеного виробництва обчислюється за сту­пенем готовності продукції на кінець планового періоду.

На середніх і великих підприємствах разом з розробкою виробничих програм підрозділів основного виробництва скла­дають плани виробництва для допоміжних підрозділів (інстру­ментального та ремонтного цехів, енергетичного господарства). Допоміжні виробничі підрозділи забезпечують нормальну робо­ту підрозділів основного виробництва, тому їх виробничі про­грами обумовлені переважно потребами останнього.

При оперативно-календарному плануванні використову­ється сукупність календарно-планових норм, що дозволяють не тільки здійснити сам процес планування, а й підвищити ефе­ктивність діяльності підприємства завдяки реалізації встановле­них на їх основі планових завдань.

В серійному виробництві до таких календарно-планових норм відносяться:

  • розмір партії в натуральних одиницях;
  • періодичність повторного виготовлення продукції в днях;
  • тривалість виробничого циклу в днях;
  • терміни випередження запуску-випуску продукції;
  • величина залишків незавершеного виробництва.

Для дрібносерійного та одиничного виробництва більш характерні наступні календарно-планові норми:

  • тривалість виробничого циклу в днях;
  • терміни випередження запуску-випуску продукції;
  • величина залишків незавершеного виробництва.

В масовому виробництві такими нормами є:

  • такт поточної лінії;
  • величина залишків незавершеного виробництва.

Більш детально розглянемо таку календарно-планову но­рму як розмір партії.

Партія - це кількість деталей одного найменування, що обробляються на взаємопов'язаних робочих місцях з однократ­ною витратою підготовчо-заключного часу, тобто без перенала­годження обладнання. Розміри партії відіграють значну роль в організації виробничого процесу та всій діяльності підрозділу, підприємства в цілому.

Збільшення партії деталей веде до зменшення кількості переналадок обладнання, внаслідок чого поліпшується його ви­користання і знижуються витрати на підготовчо-завершальні роботи (одержання завдання, ознайомлення з технічною доку­ментацією, зміна інструменту, пристосувань, налагодження об­ладнання, здача партії деталей). Як наслідок, підвищується про­дуктивності праці.

Але через занадто великі партії продукції збільшується тривалість виробничого циклу, що сприяє зростанню запасів продукції (деталей) у незавершеному виробництві, тобто збіль­шується потреба в оборотному капіталі. Надмірне збільшення розміру партій приводить до зростання витрат на зберігання де­талей на складі, виникають проблеми у забезпеченні комплект­ності при їх поданні на наступні стадії обробки та складання в певні періоди часу.

Важливим є визначення такого розміру партії, який забез­печить мінімальні витрати і збитки, тобто той розмір, що відпо­відає оптимальній партії. Він визначається здебільшого спів­відношенням витрат підприємства на зберігання заготовок про­дукції (яке підлягає зберіганню) та налагодження технологічно­го обладнання:

де П - нормативна величина партії, шт.; Орпл - річний обсяг випуску продукції, шт..; Вобл - витрати на переналагодження технологічного обла­днання;

Сод - собівартість однієї деталі, грн..;

Взб - витрати на зберігання деталей у відсотках до вартості

запасів (10-25%).

На підприємствах визначають мінімальний розмір пар-

де Врпз - підготовчо-заключний час; Врдет - час на виготовлення однієї деталі; Кпв - коефіцієнт припустимих втрат часу на переналаго­дження обладнання (0,05 - 0,1).

Розмір партії визначається за основною операцією або найбільш завантаженим обладнанням. Мінімальне значення партії може збільшуватися з урахуванням забезпечення необхід­ного завантаження робочих місць, обсягу та термінів поставок продукції покупцям, пропускної спроможності виробничої діль­ниці тощо.

Розмір партії є важливим календарно-плановим нормати­вом, що визначає решту оперативно-виробничих показників під­приємства: періодичність та ритмічність виробництва, тривалість виробничого циклу, терміни поставок продукції на ринок.

Величина залишків незавершеного виробництва є однією з календарно-планових норм.

Незавершене виробництво - це вироби, що почали виго­товлятися, але не пройшли обробку повністю. Вони знаходяться на різних стадіях виробничого процесу та на складах. Незаверше­не виробництво поділяється на внутрішньоцехове та міжцехове (на складах).

Внутрішньоцехове - це залишки незавершеного виробниц­тва, що знаходяться в процесі обробки, транспортування, на ро­бочих місцях, в цехових кладових в очікуванні обробки.

Міжцехове - це залишки незавершеного виробництва, що повністю пройшли одну зі стадій обробки та знаходяться на скла­дах в очікуванні проходження наступних її стадій в інших цехах (підрозділах).

Формування незавершеного виробництва може бути пред­ставлена наступним чином:

НЗВ = Осд х Тц х Кнв,

де Осд - середньоденний випуск продукції;

Тц - тривалість циклу виготовлення в днях;

Кнв - коефіцієнт наростання витрат (0,5 - 0,75).

Рівень незавершеного виробництва може вимірюватися в натуральних одиницях (характеризує ритмічність та рівномір­ність виробництва), в одиницях часу (характеристика зміни три­валості виробничого циклу виробів); у вартісних одиницях (ха­рактеризує використання підприємством оборотних коштів).

Випередження - період часу, на який кожна попередня частина чи стадія (етап) виробничого процесу повинна випере­джати наступну. Випередження планується з метою забезпечен­ня завершення виробничого процесу в запланований термін.

Для визначення термінів випередження випуску окремих деталей та етапів виробництва розробляють взаємоузгодженні циклові графіки з урахуванням закінчення робіт по кожній з них, а також по відношенню до терміну випуску готової проду­кції.

Тривалість виробничого циклу - це проміжок часу від моменту запуску сировини і матеріалів у виробництво до повно­го виготовлення готової продукції. Даний показник є основою для оперативно-календарного планування. Від його величини залежить оборотність оборотних коштів. Тривалість виробничо­го циклу тісно пов'язана з розміром партії деталей. Його загаль­ну тривалість за умови послідовної передачі партії для обробки можна визначити за формулою

і П х Т .

Тц = + Тмп хк,,

і=1 Кст

де Тц - тривалість виробничого циклу, хв.;

П - розмір партії деталей;

Топі - тривалість технологічної операції;

Кст - кількість обладнання для кожної операції;

Тмп - час міжопераційних перерв;

кі - кількість і-их операцій.

Приклад. Визначимо тривалість виробничого циклу виго­товлення партії виробів з 70 шт.. Виробництво продукції перед­бачає чотири технологічні операції, тривалість яких відповідно дорівнює 10, 25, 30, 35 хвилин. Кожна з операцій, крім третьої, здійснюється на одній одиниці обладнання. Для третьої операції використовується дві одиниці. Перерви між операціями станов­лять 5 хвилин. Загальна тривалість виробничого циклу станови­тиме:

Тц = 70 х (10 + 25 + 30:2 + 35) + 5 х 4 = 5970 хвилин або 99 годин 30 хвилин