2. Планування собівартості продукції та витрат підприємства : Планування діяльності підприємства : B-ko.com : Книги для студентів

2. Планування собівартості продукції та витрат підприємства

Процес планування діяльності підприємства відбувається за наступними етапами:

1. Аналіз витрат підприємства за минулий період.

2. Планування зниження витрат за чинниками.

3. Розрахунок планових калькуляцій.

4. Розрахунок планових кошторисів.

5. Розрахунок загального обсягу витрат підприємства.

1.Аналіз витрат підприємства за минулий період.

Головна мета проведення такого аналізу - оцінка фактич­ної величини витрат в порівняні з плановою за звітний період, виявлення резервів економії витрат та зниження собівартості, визначення заходів для використання цих резервів.

Об'єктами аналізу виступають:

  • повна собівартість продукції та окремі елементи ви­трат;
  • витрати на 1 грн. виготовленої продукції;
  • собівартість окремих виробів;
  • окремі статті витрат.

Аналіз витрат підприємства за звітний період передбачає:

  • оцінку величини сукупних витрат за звітний період, визначення темпів її зміни порівняно з плановими по­казниками та попереднім роком;
  • оцінку структури витрат, питомої ваги кожної із ста­тей, а також темп змін цих показників відносно плано­вих даних та попереднього року;
  • порівняння фактичної та планової величини собіварто­сті основних видів продукції, темп змін та причини та­ких змін;
  • дослідження величини постійних та змінних витрат, їх структури;
  • оцінка витрат окремих підрозділів;
  • визначення частки невиробничих витрат у загальному обсягу витрат підприємства;
  • дослідження обґрунтованості вибору методу розподілу загальновиробничих та загальногосподарських витрат.

2. Планування зниження витрат (собівартості) за чин­никами.

Планується зниження собівартості всього обсягу продук­ції та на одну гривню готової продукції. Розглянемо послідов­ність використання методу планування витрат за техніко- економічними чинниками для розрахунку їх економії на вироб­ництво продукції. Серед чинників, що впливають на зниження собівартості продукції виділяють наступні:

  • підвищення технічного рівня виробництва;
  • поліпшення організації виробництва та праці;
  • зміна структури та обсягу виробленої продукції;
  • підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів та ін.

Перелік чинників може розширюватися і деталізуватися відповідно до галузевих особливостей підприємств.

Розрахунок впливу чинників на собівартість продукції в планованому році здійснюється в наступній послідовності:

1. Визначається обсяг витрат на одну гривню готової про­дукції в звітному періоді:

Сз

Сгз " Оз'

де: Сз - собівартість готової продукції в звітному періоді,

грн..;

Оз - обсяг готової продукції в звітному періоді.

2. Розраховується умовно-планова собівартість готової продукції в плановому році за цінами та умовами звітного року:

Су пл Сгз х Опл, де Опл - планований обсяг готової продукції, грн.

3. Визначається зміна (зниження або збільшення) собівар­тості продукції за всіма техніко-економічними чинниками, на­приклад:

- економія від зниження матеріальних витрат:

Ем = (Мо х Ц - М1 х Ц) х К,

де М0, М1 - норма витрати сировини, матеріалів, палива, енергії на

одиницю продукції до і після проведення заходу для зни­ження матеріальних витрат;

Ц - ціна сировини, матеріалів, палива, енергії;

К - кількість одиниць продукції.

де Ч - кількість працівників, що вивільняються;

ЗПм - середньомісячна заробітна плата даних працівників;

- зменшення витрат на заробітну плату внаслідок зни­ження трудомісткості одиниці продукції:

де t0, t1 - трудомісткість одиниці продукції до і після про­ведення заходу, нормо-год.;

Тс - середньогодинна тарифна ставка робітника до і після проведення заходу; Вс -відсоток відрахувань на соціальні пот­реби.

При вивільненні працівників, що знаходяться на погодин­ній оплаті праці, економія витрат становитиме

М - кількість місяців з моменту проведення заходів до кі­нця року.

- відносна економія на умовно-постійних витратах при збільшенні обсягу виробництва:

Е = Сз х ТП х ПВв

100х100

де Сз - собівартість готової продукції в звітному періоді,

грн.;

ТП - темп приросту готової продукції в планованому році в порівнянні зі звітним роком, %;

ПВв - питома, вага умовно-постійних витрат у собівартос­ті готової продукції звітного року, %.

4. Розраховується планова величина собівартості готової продукції за цінами та умовами звітного року:

Сз пл = Су пл

5. Визначається планова собівартість продукції в цінах і умовах планового періоду (враховується зміна цін на сировину, умов оплати праці):

Спл = Сзпл ± ДСпл,

де ДСпл - зміна собівартості під впливом зовнішніх умов планового періоду (зміна цін на сировину, зміна умов оплати праці).

6. Розраховується обсяг планових витрат на 1грн. готової продукції:

С

Сг - пл

  • ^ пл - Q

пл

Визначити зміну собівартості продукції в плановому пері­оді можна за допомогою індексів. Розглянемо при цьому вплив наступних чинників:

- зміни продуктивності праці

 

х ПВ х100%,

зп

( I ї

1 _ зп

I

АСпп -

пп у

 

де Ізп - індекс середньої заробітної плати; Іпп - індекс продуктивності праці (виробітку); ПВзп - питома вага заробітної плати разом з відрахуван­нями на соціальні потреби в собівартості продукції.

- зміни обсягів виробництва

 

1 _ І*

о

ДСо -

х ПВ х100%,

 

де Іп - індекс умовно-постійних витрат;

І0 - індекс обсягу виробництва;

ПВзп - питома вага умовно-постійних витрат в собівартос­ті продукції.

- зміни норм та ціни на матеріальні _ресурси

ДСм = (1- Ін х Іц) х ПВм х 100,

де Ін - індекс норм витрат матеріальних ресурсів;

Іц - індекс цін на матеріальні ресурси;

ПВм - питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції.

Загальна величина зміни собівартості продукції станови­тиме:

ДС заг ДС пп + ДСо + ДСм.

Розглянемо приклад визначення планової собівартості продукції методом оцінки впливу чинників за допомогою індек­сів.

Приклад. Qбсяг випуску продукції підприємства за звіт­ний рік склав 10 млн. грн., при цьому собівартість її за той же період - 7 млн. грн., в тому числі витрати на заробітну плату разом із відрахуваннями на соціальні потреби склали 2,5 млн. грн., матеріальні витрати - 3,5 млн. грн.. Питома вага умовно- постійних витрат у собівартості продукції - 50,5%.

У наступному році за рахунок певних заходів планується збільшити обсяги виробництва продукції на 12%, підвищити продуктивність праці на 7%, збільшити середню заробітну плату на 5%. Передбачається, що ціни на матеріальні ресурси зростуть на 5%. Підприємством проведені також заходи, які дозволять знизити норми використання матеріальних витрат на 3%. Необ­хідно визначити планову собівартість продукції підприємства та планові витрати на 1грн. продукції.

Розв'язок.

Витрати на 1 грн. продукції у звітному році становили:

7: 10 = 0,7 грн.

Умовно-планова собівартість готової продукції (за умови планового обсягу виробництва та суми витрат на 1 грн. продук­ції звітного року):

10 х 1,12 х 0,7 = 7,84 млн. грн.

Зміна собівартості продукції під впливом чинників: - за рахунок продуктивності праці

тобто за рахунок підвищення продуктивності праці собі­вартість знизиться на 0,7%;

- за рахунок зміни обсягів виробництва

тобто за рахунок збільшення обсягів виробництва собівар­тість знизиться на 5,5%;

- за рахунок зміни норм використання матеріальних ви­трат та цін на матеріальні ресурси

(1- 0,97 х 1,05) х 0,5 х 100 = - 0,93%,

тобто під впливом даних чинників собівартість продукції збільшиться на 0,93%.

Загальна величина зміни (зниження) собівартості продук­ції під впливом чинників становитиме:

0,7 + 5,5 - 0,93 = 5,27%.

Собівартість продукції у плановому році становитиме 7,84 х 0,9473 = 7,43 млн. грн.

Планові витрати на 1 грн. продукції 7,43: 11,2 = 0,66 грн.,

де 11,2 - плановий обсяг виробництва продукції (10 х 1,12 = 11,2млн. грн.)

Витрати на 1 грн. продукції знизяться на

(1 - 0,66: 0,7) х 100 = 6%.

Розглянемо наступні етапи планування собівартості про­дукції.

3. Розрахунок планових калькуляцій.

Планова калькуляція - це розрахунок витрат на виробни­цтво одиниці продукції у планованому періоді за калькуляцій­ними статями. В річному плані калькуляції складаються на всі види готової продукції.

Витрати, в залежності від способу їх віднести до собівар­тості окремого виду продукції, поділяються на прямі та непрямі.

Прямими є витрати, які можна відразу включити до витрат на виготовлення певного виду продукції (матеріали, заробітна плата робітників). Непрямі відносяться одночасно до всіх видів продукції підприємства.

Собівартість продукції може, наприклад, включати насту­пні основні калькуляційні статті витрат.

1. Сировина і матеріали. Це витрати на основні та допомі­жні матеріали, що використовуються при виготовленні продук­ції. Розрахунок їх здійснюється частіше на основі норм витрат матеріалів та їх ціни.

2. Зворотні відходи (віднімаються) - це вартість реалізо­ваних або знову використаних у виробництві залишків сировини та матеріалів (їх вартість виключається з матеріальних витрат).

3. Паливо для технологічних цілей.

4. Енергія для технологічних цілей.

За даними двома статями плануються витрати на всі види палива та енергії, що безпосередньо використовуються при ви­робництві продукції підприємства. Величина цих витрат розра­ховується на основі норм, цін на кожен вид палива та енергії, тарифів на перевезення (доставку) на підприємство.

При відсутності норм витрат матеріалів, сировини, палива, енергії на певні вироби (можливо виготовляються вперше або при достатньо широкому асортименті в межах номенклатурної групи) розрахунки за даними статями здійснюються на основі норм витрат на аналогічну продукцію з урахуванням конструк­тивних та технологічних особливостей їх виготовлення. До роз­глянутих калькуляційних статей включається також вартість ресурсів (матеріалів, палива, енергії), що виробляється самим підприємством.

5. Покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби. Це вартість придбаних готових виробів і напівфабрикатів, що необ­хідні для комплектації продукції та потребують певних витрат на обробку або збирання. Витрати за цією статтею визначаються на основі норм витрат напівфабрикатів та комплектуючих виро­бів та цін їх придбання. Вихідними даними для визначення ве­личини витрат за статями 1-5 можуть служити показники плану матеріально-технічного забезпечення.

6. Основна заробітна плата виробничих робітників. До цієї статі включається основна заробітна плата персоналу, який приймає безпосередню участь у виготовленні продукції. Розрахунки здійс­нюються на основі відрядних розцінок, тарифних ставок, окладів.

7. Додаткова заробітна плата виробничих робітників. Це витрати, що пов'язані з виплатами надбавок, доплат, компенса­цій, премій.

8. Відрахування на соціальні потреби. Розраховуються за встановленими законодавством нормами від суми основної та додаткової заробітної плати. Вихідними даними для визначення величини витрат за статями 6-8 можуть служити показники пла­ну матеріально-технічного забезпечення.

9. Витрати на утримання та експлуатацію обладнання. Ви­трати за цією статтею розраховуються на основі спеціального кош­торису за даними про склад обладнання та транспортних засобів у плановому періоді, нормативи витрат необхідних ресурсів на їх утримання (енергія, паливо, запасні частини), нормативи обслуго­вування та ремонту, норми амортизаційних відрахувань, потреби у малоцінному та швидкозношуваному інвентарі.

10. Загальновиробничі витрати. Дана статя, як і статя «Ви­трати на утримання та експлуатацію обладнання», є комплекс­ною, витрати за якою визначаються на основі спеціального кош­торису. До загальновиробничих відносять: витрати на заробітну плату апарату управління цехів; амортизацію будівель, споруд, інвентарю цехів (підрозділів підприємства); витрати на їх пото­чний ремонт; витрати на винахідництво; інші витрати.

11. Загальногосподарські витрати. В даній статті врахову­ються витрати на заробітну плату апарату управління підприєм­ством, відрядження, утримання охорони, підготовку кадрів, охорону праці, а також амортизацію основних фондів (які не належать одному окремому підрозділу підприємства) та витрати на їх утримання.

12. Інші виробничі витрати. Ця статя включає витрати на науково-дослідну роботу, гарантійний ремонт, стандартизацію та інші, що не ввійшли до попередніх статей.

При складанні планових калькуляцій непрямі витрати (за- гальновиробничі, загальногосподарські, інші виробничі витрати) розподіляються на окремі види продукції пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників або пропорційно витрат на утримання та експлуатацію обладнання.

За умови широкої номенклатури продукції, що виготовля­ється на підприємстві, доцільно використовувати останній спосіб, тобто розподіляти зазначені комплексні статі витрат пропорційно витратам на утримання та експлуатацію обладнання, зокрема, технологічного. З цією метою використовується такий показник як кількість відпрацьованих станко-годин або машино-годин.

Розраховується величина загальних витрат, пов'язаних з роботою обладнання, на 1 годину або на 1 хвилину його роботи. На основі цих даних визначається величина комплексних витрат на один виріб.

Планові калькуляції складаються для всіх видів продукції, але при достатньо широкій номенклатурі вони можуть розроб­лятися для окремих груп однорідних виробів або окремих типо­вих представників цих груп.

Собівартість виробів, що виготовляються вперше, визна­чається на основі калькуляцій, які складені за проектними роз­рахунками, за даними конструкторсько - технологічної докуме­нтації, на базі діючих на початок звітного періоду норм.

Найбільш розповсюдженим способом калькулювання є нормативний. При його використанні основою для складання планової калькуляції на підприємстві є технічно обґрунтовані норми витрат ресурсів, стандарти та технічні умови, що встано­влені для певної продукції. Норми визначаються на основі дію­чих (або очікуваних) на початок планового періоду нормативів з урахуванням впливу заходів, що розроблені для підвищення економічної ефективності виробництва у плановому періоді.

Розглянемо метод калькуляції за величиною покриття, що передбачає розрахунок тільки змінних витрат, які безпосередньо пов'язані з виробництвом та реалізацією одиниці продукції. В цьому випадку використовуються такі показники як сума пок­риття (маржинальний дохід) та коефіцієнт покриття.

Маржинальний дохід - це різниця між виручкою від реа­лізації (доходом) та величиною змінних витрат (сума постійних витрат та прибутку). Фактично це сума, яка необхідна підприєм­ству для покриття постійних витрат та отримання прибутку. Да­ний показник характеризує загальний рівень рентабельності ви­робництва, а також рентабельність випуску окремих видів про­дукції.

Коефіцієнт покриття - це частка суми покриття в доході (виручці від реалізації) підприємства. Він розраховується як ві­дношення суми покриття до виручки від реалізації (доходу).

Для розподілу витрат на змінні та постійні можна застосову­вати метод найбільшого та найменшого обсягу виробництва за звітний період, що широко використовується у зарубіжній практи­ці та передбачає наступну послідовність розрахунків:

1. Розглядаються дані про обсяги виробництва різних видів продукції та витрати на їх випуск. Серед них знаходять максима­льні та мінімальні значення (як обсягів виробництва, так і витрат).

2. Визначається різниця між максимальними та мінімаль­ними значеннями кожного з показників:

Л° Омакс - Омlн,

 

- Вмі

мін

ДВ = В

макс

 

де Омакс, Омін - відповідно максимальний та мінімальний об­сяг виробництва;

Вмакс, Вмін - відповідно максимальний та мінімальний обсяг витрат.

3. Розраховується ставка змінних витрат на одиницю про­дукції як відношення отриманої різниці витрат до різниці обсягів виробництва:

4. Визначається загальна величина змінних витрат на мак­симальний та мінімальний обсяг виробництва як добуток ставки змінних витрат та відповідного обсягу виробництва:

5. Визначається загальна величина постійних витрат як різ­ниця між загальною сумою витрат та величиною змінних витрат:

Впост = В - Взм.

Розглянемо даний метод за допомогою наступного прик­ладу.

Приклад. Серед обсягів випуску різних видів продукції пі­дприємства мінімальним є обсяг виробництва продукції А - 600 одиниць, максимальним є випуск продукції В - 1850 одиниць (табл.. 1). Мінімальні та максимальні витрати на виробництво продукції А та В відповідно складають 32580 грн. (54,3 х 600) та 58589,5 грн. (31,67 х 1850). Різниця в рівнях обсягу випуску 1250 одиниць (1850-600), різниця в рівнях витрат - 26009,5 грн. (58589,5 - 32580). Ставка змінних витрат на одиницю продукції тоді складе 20,81 грн. (26009,5: 1250). Загальна величина змін­них витрат на мінімальний обсяг становитиме 12484,56 грн. (20,81 х 600), а максимальний - 38494,06 грн. (20,81 х 1850). За­гальна величина постійних витрат - 20095,44 грн. (58589,5 - 38494,06). Загальна сума змінних витрат складе 146185 грн., су­ма покриття - 24415 грн.

Таблиця 1.

Витрати підприємства на виробництво та

реалізацію продукції_______________

Найменування продукції

Обсяг виро- бниц- тва, од.

Змінні витра­ти, грн..

Постійні витрати, грн..

Собіва­ртість, грн..

Ціна, грн..

Прибу­ток, грн..

Продукція А

600

50

4,3

54,3

63

8,7

Продукція Б

1000

60,5

2,3

62,8

62,5

-0,3

Продукція В

1850

30,1

1,57

31,67

38

6,33

Одним із способів калькулювання витрат є директ-костінг, що передбачає розподіл всіх витрат на змінні та постійні. При цьому вся сума постійних витрат відноситься на фінансовий ре­зультат, а не розподіляється на окремі види продукції. Прихиль­ники цього методу роблять висновки на основі того, що постійні витрати пов'язані не з випуском конкретної продукції, а зі спри­янням виробництву.

На основі планових калькуляцій окремих виробів розроб­ляється план собівартості виготовленої продукції:

і

С0 = X CjK; , і-1

де C; - собівартість одиниці продукції;

K - обсяг випуску окремого виду продукції;

і - кількість видів продукції, що виготовляється підприєм­ством.

Обгрунтованість планової калькуляції залежить від об'єкту калькулювання, який фактично відповідає одиницям виміру видів продукції, що прийнятий на підприємстві. Об'єктами калькулювання можуть бути готові вироби, окремі деталі, вузли, замовлення.

4. Розрахунок планового кошторису.

Плановий кошторис витрат на виробництво продукції складається з метою визначення загальної суми всіх планових витрат підприємства.

Плановий кошторис витрат складається за наступною структурою.

  • матеріальні витрати;
  • витрати на оплату праці;
  • амортизація основних фондів;
  • відрахування на соціальні потреби;
  • інші витрати.

До методів розробки кошторису витрат на виробництво відноситься кошторисний та калькуляційний.

Кошторисний метод. Кошторис витрат за даним мето­дом складається в цілому для підприємства. Величина витрат за окремими економічними елементами визначається на основі да­них окремих тактичних планів підприємства (план з праці, план матеріально-технічного забезпечення) або на основі кошторисів витрат окремих підрозділів.

Розробка кошторису витрат для підприємства на основі цехових кошторисів витрат (кошторисів окремих підрозділів) дозволяє збалансувати витрати підприємства та цехів (підрозді­лів), що сприяє здійсненню контролю за правильністю розраху­нків.

Калькуляційний метод. Даний метод передбачає викори­стання для розрахунків собівартості калькуляцій на готову про­дукцію. Вона корегується на собівартість зміни залишків неза­вершеного виробництва, витрат майбутніх періодів та на витра­ти, які пов'язані з роботами та послугами, що не включаються до складу валової і готової продукції. Розрахунок планової вироб­ничої собівартості продукції за цим методом здійснюється за наступною послідовністю:

1. із загальної суми планових витрат виключаються витра­ти на роботи (послуги), що не входять до складу валової проду­кції.

2. Враховується зміна залишків витрат майбутніх періодів: при збільшенні залишку цих витрат сума приросту віднімається із загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні — додається.

3. Сума витрат на випуск продукції зменшується (збіль­шується) на величину собівартості приросту (зменшення) зали­шків незавершеного виробництва.

Для визначення повної собівартості готової продукції не­обхідно до її виробничої собівартості додати суму позавиробни- чих витрат, а результат скоригувати на зміну залишків напівфа­брикатів власного виробництва та зміну обсягу незавершеного виробництва.

Собівартість реалізованої продукції розраховується як су­ма (різниця) собівартості готової продукції та зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

5. Розрахунок загального обсягу витрат на виробництво.

Для узгодження кошторису витрат на виробництво за еко­номічними елементами з кошторисом витрат за калькуляційни­ми статтями складається зведений план витрат на виробництво. Він також дозволяє перевірити правильність розрахунків собіва­ртості продукції (робіт, послуг).

Зведений план витрат на виробництво складається у ви­гляді таблиці (матриці), в якій по вертикалі вказуються кальку­ляційні статті витрат (назва стовпчиків), а по горизонталі - еле­менти кошторису витрат (назва строк).