Тема 2. Методологічні основи планування

1. Методологічні принципи планування

2. Типи планування

3. Види планів, їх класифікація

1. Методологічні принципи планування

Кожний процес управління являє собою єдність п'яти функ­цій: планування, організація, контроль, мотивація, координація.

Але планування - це не тільки одна з найважливіших фу­нкцій управління підприємством, а й наука, що базується на пе­вних методологічних принципах (правилах).

Вперше основні принципи планування сформулював французький вчений, засновник класичної адміністративної школи управління А. Файоль. До них він відніс наступні: єд­ність, гнучкість, точність, безперервність, необхідність. Один з ключових принципів планування - принцип участі - пізніше обгрунтував американський економіст Р. Акофф. Розглянемо суть цих та інших принципів, а також їх роль в плануванні дія­льності підприємства.

Принцип єдності передбачає, що всі окремі плани підп­риємства (план виробництва та реалізації продукції, план ви­трат, фінансовий план та інші), а також плани його окремих під­розділів повинні бути тісно пов'язані один з одним та із загаль­ним комплексним планом соціально-економічного розвитку пі­дприємства. Цей зв'язок передбачає, що будь-яка зміна показ­ників окремих планів повинна бути відображена в загальному плані, будь-які зміни в планах одного з підрозділів знаходять своє відображення в планах інших підрозділів.

Принцип єдності ґрунтується на тому, що підприємство - це взаємозалежна система, для якої є характерним:

  • наявність сукупності окремих елементів (підрозділів);
  • взаємозв'язок між елементами (взаємодії підрозділів пі­дприємства на горизонтальному та вертикальному рів­нях);
  • єдиний напрямок їх розвитку, що орієнтований на загальні економічні цілі згідно обраній підприємством стратегії.

Горизонтальний рівень елементів системи (підприємства) може бути представлений функціональними підрозділами одного рівня: від­діл маркетингу, виробничий цех, фінансовий відділ, відділ поста­чання, відділ комп'ютерних технологій (рис.1).

Відділ маркетингу

 

Виробничий цех

 

Фінансовий

відділ

 

Відділ постачання

 

 

 

 

Рис. 1. Горизонтальний рівень взаємодії підрозділів підприємства

Вертикальний рівень складається зі структурних одиниць різних рівней згідно управлінської ієрархії підприємства (рис.2).

Взаємозв'язок підрозділів на горизонтальному рівні здійс­нюється на основі координації.

Координація передбачає, що основою планування діяльності об'єктів одного рівня є взаємозв'язок та одночасність. Зміни в пла­нах одного з підрозділів повинні відразу ж враховуватися в планах інших підрозділів. Проблеми, що виникають в одному з них, повин­ні вирішуватися всіма підрозділами підприємства даного рівня. Від такої взаємоузгодженності залежить ефективність як окремих пла­нів підрозділів, так і плану діяльності підприємства в цілому.

Взаємозв'язок підрозділів на вертикальному рівні, тобто між підрозділами різних ієрархічних рівней здійснюється на ос­нові інтеграції.

Інтеграція передбачає, що план кожного підрозділу є части­ною плану підрозділу вищого рівня й підприємства в цілому. Певні планові заходи одного рівня можуть спричинити виникнення проблем для інших рівней. їх вирішення може призвести до корегування зага­льної стратегії підприємства.

Принцип безперервності передбачає, що процес плану­вання повинен здійснюватися постійно та безупинно в межах виро­бничо-господарського циклу.

Планування здійснюється безупинно, коли розроблені плани приходять на зміну один одному (річні плани, плани виробництва нової продукції) або здійснюється поступовий перехід від стратегічних планів до тактичних та їх взаємопогодження. Середньострокові плани розробляються на базі довгострокових, короткострокові базу­ються на показниках середньострокових. Довгострокові плани подовжуються на відповідний період та коригуються з враху­ванням змін в економіці та в потребах суспільства.

Процес планування повинен здійснюватися постійно через не- передбачуваність змін зовнішнього середовища, можливі зміни на самому підприємстві внаслідок виникнення уявлень про його нові вну­трішні можливості, а також при визначенні нових цілей після досяг­нення попередніх. Все це вимагає обов'язкового коректування та уто­чнення планів.

Принцип гнучкості полягає в плануванні певних резер­вів, що дозволять корегувати планові завдання при виникненні непередбачених обставин під впливом змін внутрішніх та зов­нішніх умов. Так, в умовах ринку можливі значні коливання попиту та цін, що призводить до відповідних корегувань плано­вих показників. Зміни в технології та організації виробництва можуть сприяти зменшенню витрат виробничих ресурсів, що вимагає уточнення плану.

З фінансової точки зору забезпечення принципу гнучкості пе­редбачає потребу в додаткових кощтах, причому їх обсяг повинен співвідноситися з ймовірним майбутнім ризиком. Величина запла­нованих резервів має бути оптимальною, тобто достатньою для досягнення поставлених цілей. Необгрунтовано великі резерви вимагають додаткових фінансових витрат підприємства та зни­жують результати його діяльності. Занадто низька їх величина може викликати серйозні труднощі для реалізації поставлених завдань.

Принцип точності безпосередньо пов'язаний із принци­пом гнучкості. Плани мають бути максимально наближені до існуючих виробничих можливостей. За цієї умови можна гово­рити про ефективну планову діяльність. Тільки довгострокове пла­нування, за своєю специфікою, обмежується визначенням основних цілей і загальних напрямів діяльності внаслідок обмеженності інфор­мації та швидким змінам зовнішнього середовища. У планах, розрахо­ваних на короткі проміжки часу та для окремих підрозділів організа­ції, конкретність і детальність повинні стати обов'язковими рисами, оскільки такі плани є інструкціями, що визначають дії людей і колек­тивів щодо реалізації планів.

Принцип участі передбачає активну участь усього персо­налу в плановій діяльності підприємства. Планування, засноване на принципі участі, називають партисипативньїм.

Реалізація даного принципу фактично дозволяє кожному працівнику приймати участь в управлінні підприємством, а через це усвідомити роль своєї діяльності в загальному успіху органі­зації, а також значення ефективної роботи всього підприємства для його особистих інтересів.

Кожен працівник за таких умов краще розуміє цілі органі­зації, отримує більш глибокі знання різних сторін її діяльності. Пла­ни підприємства стають особистими планами працівників, зміцню­ється командний дух персоналу. Це покращує результати його робо­ти, полегшує процес обміну внутрішньою інформацією на підпри­ємстві.

Працівники, що приймають участь у плануванні мають змо­гу проявити свою ініціативу, у них з'являються нові навички та знання, розширюється горизонт їхніх особистих можливостей. Пі­дприємство додатково виграє від ініціативності та зацікавленості персоналу в своїй роботі та в успіху підприємства.

Велике значення при цьому має правильна організація пар- тисипативного планування. На невеликому підприємстві участь персоналу в процесі планування може бути заснована на безпосе­редніх контактах між керівництвом, плановиками та працівника­ми. Для великого підприємства можлива побудова вертикальних організаційних структур, що дозволять здійснювати прямий і зворот­ний зв'язок між усіма його рівнями.

У будь-якому разі керівництво повинно знайомити персонал із цілями підприємства, забезпечувати його достовірною та повною інфо­рмацією.

Принцип необхідності передбачає обов'язкову розробку планів при здійсненні будь-якої діяльності, що дозволить підприємству вико­ристати майбутні сприятливі умови та запобігти можливим перешко­дам; покращити координацію дій персоналу та окремих підрозділів; забезпечити досягнення бажаних результатів, раціонально розподілити ресурси та здійснювати контроль за роботою підприємства.

Принцип альтернативності передбачає здійснення декі­лькох альтернативних планових розробок, з яких у подальшому обирається найкращий варіант.

Принцип цілеспрямованість вимагає спрямованості пла­нування на досягнення певної мети.

Принцип пріоритетності передбачає вибір пріоритетних напрямів при плануванні, що обумовлено обмеженістю ресурсів та невідкладністю рішення найважливіших проблем у першу чергу.

Принцип комплексності вимагає, щоб був розглянутий всебічно не тільки об'єкт планування, а також його зв'язки з іншими процесами та явищами. Результати діяльності підприєм­ства залежать від ряду чинників: технології та організації виро­бництва, мотивації праці, використання виробничих ресурсів, платоспроможності та ін. Вони утворюють комплекс планових показників, а значить будь-яка зміна одного з них призводить до відповідної зміни інших. Часто планове рішення впливає не тільки на результати економічної діяльності підприємства, а й на соціальні, організаційні аспекти. Це вимагає комплексності планових рішень, які б враховували зміни всіх кінцевих резуль­татів діяльності підприємства.

Принцип науковості означає, що при розробці планів не­обхідно дотримуватися вимог об'єктивних законів розвитку сус­пільства, використовувати науковий інструментарій та світовий досвід.

Принцип оптимальності передбачає вибір найкращого варіанту плану з декількох альтернативних, який сприяє підви­щенню ефективності виробництва, максимальному задоволенню потреб споживачів на основі раціонального використання наяв­них ресурсів. Критерієм оптимальності може бути трудоміст­кість, матеріаломісткість, собівартість продукції, прибуток.

Принцип збалансованості передбачає встановлення необ­хідної відповідності між взаємопов'язаними розділами й показ­никами плану, між потребами в ресурсах та їх наявністю.

Принцип адекватності об'єктивним закономірностям розвитку - це виявлення та оцінка стійких тенденцій розвитку об'єкта планування та його взаємозв'язків. Ринкове середовище зумовлює зміну номенклатури продукції підприємства, його ви­робничої та організаційної структур, технологій і чинників ви­робництва, внаслідок чого методи планування, показники та ро­зділи планів, організація самого процесу їх розробки підлягають постійному перегляду та вдосконаленню.

Принцип ефективності передбачає розробку такого варі­анту плану, який при використанні обмежених ресурсів забезпе­чив би отримання найбільшого економічного ефекту. Оцінка ефекту підчас планування відбувається шляхом порівняння очі- куємих результатів з обраною метою, плановим нормативом до- ходності. Визначити остаточний ефект при розробці плану не завжди можливо, але планувати його необхідно.