1. Сучасне трудове законодавство У країни

магниевый скраб beletage

Основною функцією трудового права є захист трудо-вих прав працівників, які працюють за наймом. З цією метоютрудове законодавство встановлює систему правових гарантій таправил охорони праці усіх працюючих.

Трудові відносини являють собою врегульовані нормами пра-ва відносини щодо застосування праці громадянина як працівни-ка, який уклав трудовий договір з підприємством, установою, ор-ганізацією або фізичною особою. Ці відносини регулюютьсянормами трудового права. Правовідносини — це завжди двосто-ронній зв'язок конкретно визначених суб'єктів, у якому однасторона має право, а інша — відповідні обов'язки, виконанняяких забезпечується примусовою силою держави.

Отже, трудові правовідносини — це врегульовані нормамитрудового права суспільні відносини між працівником і власни-ком або уповноваженим органом чи фізичною особою, у якиходна сторона — працівник — зобов'язується виконувати роботуза певною спеціальністю, кваліфікацією чи посадою відповіднодо внутрішнього трудового розпорядку, а друга — власник абоуповноважений ним орган чи фізична особа — зобов'язуєтьсявиплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умовипраці, передбачені законодавством, колективним договором іугодою сторін.

Зміст трудових відносин становлять права та обов'язки їхсуб'єктів.

Стаття 43 Конституції України проголошує, що кожен гро-мадянин має право на працю. Використання примусової праці за-бороняється. Не вважається примусовою праця військова абоальтернативна (невійськова), а також робота, яка виконується завироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів провоєнний та надзвичайний стан. Кожен має право на безпечні іздорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеноїзаконодавством.

Стаття 44: «Ті, хто працює, мають право на страйк для захистусвоїх економічних і соціальних інтересів».

Стаття 45: «Кожен, хто працює, має право на відпочинок».

Стаття 65 Господарського кодексу України містить визна-чення трудового договору, колективного договору і порядокїх укладення.

Кодекс законів про працю України (КЗпП) — це єдинийсистематизований законодавчий акт, в якому містяться нормиправа, що регулюють галузь суспільних трудових відносин пра-цівників і закріплюють суспільну організацію праці.

КЗпП України, прийнятий 10 грудня 1971 р., є основою тру-дового законодавства України. Він складається з 18 глав. Крімтого, прийнято низку законів, які відіграють значну роль у вдос-коналенні регулювання трудових відносин. Це закони України:«Про зайнятість населення» (1991), «Про охорону праці» (1992);«Про колективні договори й угоди» (1993); «Про оплату праці»(1995); «Про відпустки» (1996) та ін.

До проведення нової кодифікації трудового законодавства Украї-ни у тих випадках, коли немає актів, що регулюють відповіднітрудові відносини, юридичне значення зберігають деякі нормати-вні акти колишнього СРСР, які відповідно до Закону України «Проправонаступництво України» (1991) не суперечать Конституції тазаконодавству України. До таких нормативних актів можна відне-сти, наприклад, Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про умовипраці тимчасових робітників і службовців» (1974).

Джерелами трудового права також є Укази ПрезидентаУкраїни, наприклад, «Про запровадження на території Українирегіональних графіків початку робочого дня» (1995), «Про не-відкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заро-бітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат»(1996).

Міністерством праці було затверджено «Типову форму конт-ракту з працівником» (1995), яка є зразком для розробки та укла-дення контрактів при наймі на роботу, якщо законом передбаче-но застосування контрактної форми трудового договору. «Інструк-ція про порядок ведення трудових книжок працівників» (1993) єосновним актом, що врегульовує питання ведення трудової кни-жки — основного документа, що підтверджує трудову діяльністькожного працівника.