29.1. Розвиток систем землеробства

магниевый скраб beletage

Системи землеробства розвивались і змінювались відповід-но до розвитку продуктивних сил суспільства, його соціально-економічних особливостей і науково-технічного прогресу.

Першими науково обґрунтували систему землеробстваросійські агрономи-вчені А. Т. Болотов і Г. М. Комов наприкінціXVIII ст. Вони розрізняли системи землеробства за способомвідновлення родючості ґрунту та співвідношенням посівів зерно-вих і кормових культур.

Значний внесок у розвиток наукових основ систем землероб-ства зробили І. А. Стебут, О. В. Совєтов, В. В. Докучаєв, П. А. Кос-тичев, В. Р Вільямс, Д. М. Прянишников.

За ступенем інтенсивності системи землеробства поділяютьна примітивні, екстенсивні та інтенсивні.

До примітивних систем землеробства належить заліжна, ви-рубно-вогнева та перелогова.

Заліжна, так само як і інші примітивні системи землеробства,існувала за первісно-общинного ладу, коли родючість ґрунтувідновлювалась внаслідок природних процесів. Сільськогоспо-дарські культури вирощували на освоєних землях доти, поки ґрунтине виснажувалися. Внаслідок примітивної агротехніки родючістьґрунту зменшувалася, а посіви заростали бур'янами. Ділянки за-лишали на заліж, а для сівби використовували нові землі.

У лісових районах тоді була поширена вирубно-вогнева сис-тема землеробства, за якої сільськогосподарські культури виро-щували на ділянках, де перед цим вирубували або спалювали ліс.

Перелогова система землеробства змінювала заліжну в мірутого, як збільшувалися площі розораних цілинних земель. За цієїсистеми використовували землі (перелоги), що не оброблялисяпротягом 10-20 років.

Примітивні системи землеробства характеризувалися незнач-ною площею земель, які використовувалися під посіви (не більшяк 25%) та низькими показниками продуктивності. Відновленняродючості ґрунту відбувалося досить повільно і довгий час зарахунок використання природних факторів та характеризувалосьвисокими затратами праці на одиницю врожаю. Виробництворослинницької продукції за таких умов здійснювалось за раху-нок природної родючості ґрунту.

До екстенсивних систем землеробства відносять парову ізернотрав'яну.

Парова система землеробства розвинулась з перелогової уперіод розвитку феодалізму. Зростання населення потребувалорозширення посівних площ і збільшення виробництва сільсько-господарської продукції. За таких умов період перелогу скоро-тився до одного року. Однорічний переліг дістав назву пару, асистема землеробства — парової. В Україні парова система зем-леробства існувала до 20-х років минулого століття. Були поши-рені трипільні сівозміни, в яких одне поле відводилось під пар.Друге — під озимі зернові, третє — під ярі культури. Родючістьґрунту тут відновлювалась у паровому полі. Проте пару в сучас-ному розумінні цього слова не було. Починаючи з весни і дозбирання врожаю зернових культур на цих полях випасали худо-бу, тому їх називали толокою. Випасання худоби та примітивнаагротехніка призводили до засміченості посівів, погіршення по-живного режиму і фізичних властивостей ґрунту. Урожайністьзернових була 7-8 ц/га.

Парова система землеробства не задовольняла й умов роз-витку тваринництва: кормових культур на полях не вирощували, апар був малопродуктивним пасовищем. У сучасних умовах паро-ва система землеробства видозминилася на зерно-парову ґрун-тозахисну і застосовується нині у південних районах України.

Зерно-трав'яна система виникла і набула деякого поширен-ня в дореволюційній Росії в нечорноземній зоні, а в Україні —на Поліссі, коли в польових сівозмінах почали запроваджуватибагаторічні трави. Наприклад, 8-пільна сівозміна поліпшеної зер-но-трав'яної системи тоді була така: 1 — пар; 2 — озимі з під-сівом конюшини з тимофіївкою; 3, 4 — конюшина з тимофіївкою;5 — льон; 6 — пар; 7 — озимі; 8 — ярі зернові. За цієї системипід багаторічні трави відводили 20-30%, під чисті пари — 15-25% площі. просапних культур не сіяли зовсім або висівали наневеликих площах.

Родючість ґрунту підвищувалася в результаті вирощуваннябагаторічних трав, застосування органічних добрив (гною) тавпровадження парів. Отже, в екстенсивних системах землероб-ства більшість орнопридатних земель використовували під по-сіви, серед яких переважали зернові. Високопродуктивні кормовіі технічні культури займали незначні площі. Родючість ґрунтувідновлювалася після висівання багаторічних трав, обробіткупарів тощо. Мінеральні добрива використовували мало.

Подальший розвиток систем землеробства відбувався шля-хом скорочення площі під чистими парами і заміни їх зайнятими,а також введення у посіви просапних культур та переходу доплодозмінної системи. Такі форми використання землі з більшимабо меншим розвитком плодозміни дістали назву поліпшеноїзернової системи. Наприклад, у чорноземних районах поліпшен-ня системи землеробства відбувалося шляхом введення у сівоз-міну посівів цукрових буряків, кукурудзи, соняшнику, а в нечор-ноземній зоні — картоплі.

Важливе місце в розвитку інтенсивних систем землеробстваналежить плодозмінній системі, яку в Росії почали застосовува-ти наприкінці XVIII ст. В окремих поміщицьких господарствах (ви-никла ця система в Бельгії і Голандії в XVI-XVII ст.). Найбільшогопоширення вона набула у країнах Західної Європи у зв'язку зшвидким розвитком капіталізму, що прискорило перехід від ек-стенсивних до інтенсивних систем землеробства.

У розробку теоретичних основ плодозмінної системи зем-леробства значний внесок зробили не тільки зарубіжні вчені(А. Юнг — Англія, А. Теєр — Німеччина), а й російські вчені-аг-рономи (А. Т. Болотов, І. М. Комов, М. Г. Павлов, О. В. Совєтов,Д. І. Менделєєв, П. А. Костичев, А. А. Ізмаїльський та ін.). Актив-но пропагував плодозмінну систему акад. Д. М. Прянишников. Вінзазначав, що в результаті переходу від парової системи земле-робства до плодозмінної середній урожай зернових у країнахЗахідної Європи збільшився з 7-8 ц/га у XVIII ст. до 16-17 ц/га всередині XIX ст., а на початку XX ст. — до 25 — 30 ц/га.

При плодозмінній системі однобічне зернове господарствопоступилося місцем господарству з розвинутим тваринництвом тавирощуванням технічних і просапних культур. Зернові при цьомузаймали не більше половини площі ріллі. Родючість ґрунту підви-щувалася внаслідок чергування зернових, бобових і просапнихкультур, внесення гною, глибокого обробітку ґрунту і боротьби збур'янами, високої агротехніки вирощування просапних культур.

Типовою сівозміною плодозмінної системи землеробства єнорфолькське чотирипілля, яке в другій половині XVIII ст. булозапроваджене в Англії в графстві Норфольк: 1 — конюшиновийпар; 2 — озимі; 3 — турнепс; 4 — ячмінь з підсівом конюшини.

У 30-х роках XX ст. у Росії широко пропагувалася нова траво-пільна система землеробства, основні положення якої булисформульовані В.Р Вільямсом. За цією системою основою ро-дючості ґрунту була дрібногрудочкувата водостійка структура, якаможе відновлюватися і поліпшуватися тільки після сівби злако-во-бобових сумішок.

Як і поліпшену зернову, травопільну систему відносять до такзваних перехідних систем землеробства. Основними її недоліка-ми є низька продуктивність земельного фонду, слабкий розвитокзернового господарства і кормовиробництва. Тому травопільна си-стема не дістала значного поширення в Україні. В основних зонахУкраїни переважали більш прогресивні системи землеробства.