3.4. Номенклатура ґрунтів

Номенклатура ґрунтів — це назва ґрунтів залежно від їх вла-стивостей та місця у класифікації.

В. В. Докучаєв і М. М. Сибірцев створили наукову генетичнуноменклатуру ґрунтів. За основу, враховуючи характерні власти-вості верхніх горизонтів ґрунту, вони взяли російські народніназви. Так появились терміни для генетичних типів: підзол, сірілісові ґрунти, чорнозем, бурі ґрунти, сіроземи, жовтоземи, каш-танові та коричневі ґрунти і т.д.

Частина типів ґрунту була названа за місцем їхнього розві-шування в ландшафті та в просторі: болотні, лучні, тундрові, ар-ктичні. Для номенклатури ґрунтів застосовують терміни, що виз-начають характерні властивості ґрунту: солончак, солонець,солодь, торф'яно-глейовий ґрунт тощо.

У кожному генетичному типі виділяють «центральний» підтип,для назви якого використовують терміни «типовий» або «звичай-ний». Для кількісної характеристики властивостей окремих видівґрунту використовують терміни мало-, середньо-, багато- абослабко-, середньо-, сильно-. Повна назва ґрунту починається зназви типу, далі називають підтип, рід, вид, різновид, розряд.Наприклад, чорнозем (тип), типовий (підтип), солонцюватий (рід),мало-гумусний глибокий (вид), середньосуглинковий (різновид),на лесовидному середньому суглинку (розряд).

Система номенклатури ґрунтів в Україні зберегла народну осно-ву і ґрунтується на державній мові і постійно збагачується новимитермінами. Сучасна вітчизняна номенклатура ґрунтів дає змогу зповної назви ґрунту дістати інформацію про його основні властивості.

Нова номенклатура ґрунтів у США багатоступенева і побудо-вана за принципом словоутворення назви ґрунту з греко-ла-тинських коренів (запропонована в середині 50-х років XX ст.).