4. ҐРУНТИ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ І ЇХВИКОРИСТАННЯ : Землеробство з основами грунтознавства і агрохімії : B-ko.com : Книги для студентів

4. ҐРУНТИ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ І ЇХВИКОРИСТАННЯ

Північна частина України знаходиться в межах Поліської ни-зовини, яка належить до зони змішаних лісів. Із заходу на східПолісся простягається більш ніж на 750 км, а з півночі на південь —на 180 км. Загальна площа зони становить близько 11,4 млн га,тобто майже 19% території України.

До Українського Полісся входять майже вся Волинська, Рів-ненська, Житомирська і Чернігівська області, північні райониЛьвівської, Тернопільської, Київської і Сумської областей. Півден-на межа Полісся з Лісостепом проходить по лінії Володимир-Волинський — Луцьк — Новоград-Волинський — Острог —Шепетівка — Полонне — Житомир — Васильків — Київ — Бро-вари — Ніжин — Борзна — Путивль — Кролевець. Ця межа чітковиявляється за рельєфом, просторовою зміною четвертиннихвідкладів, ґрунтів та рослинності. На заході межа має вигляд по-логого уступу висотою кілька метрів. Крім того, по давніх і сучас-них річкових долинах поліські ландшафти проникають на пів-день, заглиблюючись у зону Лісостепу.

Найбільшим відгалуженням від основної частини Полісся є такзване Мале Полісся, що простягається від Шепетівки до Рави-Руської і з півночі та півдня обмежене лісостеповими ландшаф-тами. Найменш чітко межа Полісся виявляється на лівобережжіДніпра, де ландшафти Поліської низовини на широких терасахпоступово переходять у ландшафти Придніпровської низовини.

Рельєф Полісся утворився під безпосередньою дією льодо-виків і їх талих вод. Більшу частину території зони займає По-ліська низовина з давніми і сучасними долинами численних рік,у більшості заплав яких є багато заливних лук і озер. Глибинарічкових долин збільшується з півночі на південь, вони мають, якправило, дві-три заплавні тераси.

В центральному і західному Поліссі макрорельєф вираженийслабко, проте добре виражений мезорельєф. Його складаютьзандрові (піщані), моренно-зандрові і моренні рівнини. Мікро-рельєф виражений у вигляді різних за формою неглибоких по-нижень.

Лівобережне Полісся — це давні тераси рік Дніпра та Дес-ни. Рельєф цієї території слабкохвилястий з густою сіткою рік, зокремими підвищеннями і виступами корінного плато.

Клімат Полісся помірно-континентальний, з теплим і вологимлітом і м'якою зимою. За рік випадає 570-650 мм опадів, причо-му більшість (близько 70%) у період з квітня по жовтень. Пере-вищення суми опадів за рік над кількістю вологи, що випаровуєть-ся, створює промивний та періодичнопромивний тип водногорежиму на підвищених елементах рельєфу та призводить до за-болочування понижених ділянок.

У доісторичний період 85% території Полісся займали змішаніхвойно-широколистяні ліси. На безлісих ділянках була природнатрав'яниста та болотна рослинність. Зміна рослинних формаційвнаслідок діяльності людини призвела до зміни напряму процесівґрунтоутворення. Нині під лісом зайнято лише 30% території.В цій зоні зосереджено до 50% заболочених земель.

Внаслідок осушення, проведеного на великих площах Полісся,відбулися значні зміни його ландшафту: понизився рівень підґрун-тових вод, посилились елювіальні процеси, змінився баланс вологив ґрунтах. У зв'язку з цим змінилися умови ґрунтоутворення.

Основними ґрунтотворними породами на Поліссі є водно-льодовикові, льодовикові та алювіальні відклади. У деяких місцяхє невеликі острівці лесових відкладів. Як правило, вони маютьлегкий гранулометричний склад — піщані, супіщані, піщано-лег-косуглинкові, та легкосуглинкові. Строкатість ґрунтотворних по-рід, часті зміни гідрологічного режиму зумовлюють складнийґрунтовий покрив Полісся.

У створенні ґрунтового покриву Полісся беруть участь тритипи ґрунтоутворення: підзолистий, дерновий і болотний. їх роз-виток відбувається під впливом відповідних рослинних формацій:дерев'янистої, трав'янистої, лучної і болотної.

На підвищених елементах рельєфу поєднання підзолистогоі дернового процесів привело до формування дерново-підзо-листих ґрунтів різного ступеня підзолистості, оглеєння та грану-лометричного складу. Сформувались дерново-підзолисті ґрун-ти під лісовою рослинністю на водно-льодовикових, моренних,лесовидних та алювіальних відкладах. Це зональні ґрунти Поліс-ся (близько 66% загальної території).

Залежно від ступеня розвитку і прояву дернового та підзо-листого процесів дерново-підзолисті ґрунти (рис. 3) поділяютьна дерново-слабкопідзолисті, дерново-середньопідзолисті тадерново-сильнопідзолисті.

Потужність елювіального горизонту характеризує ступінь роз-витку підзолистого процесу. В дерново-слабкопідзолистих ґрунтахдля цього горизонту характерна біляста плямистість або наявністьпрошарків. Оскільки процес нагромадження гумусу переважаєнад підзолистим процесом, то потужність гумусово-елювіально-го горизонту більша, ніж потужність елювіального. У дерново-се-редньо-підзолистих їх потужність однакова, а в дерново-підзоли-стих перевага підзолистого процесу призводить до зменшенняпотужності гумусово-елювіального горизонту і збільшення елю-

Н0(А0) — лісова підстилка різної товщини (0-3-5 см), на орних землях цього горизонту немає;

НЕ(А1) — гумусово-елювіальний горизонт (6-18-20 см). Сірий, супіщаний, слабко-структурний.У ньому зосереджений основний запас гумусу;

E(h)(A2) — елювіальний горизонт (21-40 см),ясно-забарвлений від великої кількості крем'янки.Це горизонт, у якому найбільш виражений підзо-листий процес. Добре промитий і збіднілий на по-живні речовини. Переважно безструктурний;

І(В) — ілювіальний горизонт (41-120 см) маєдобре виражені скупчення колоїдних речовин:гідратів, оксидів заліза та алюмінію, гумусових ре-човин та інших сполук. Усі ці речовини надаютьгоризонту строкатості: на загальному червонувато-бурому фоні трапляються прошарки грубозернис-того світлозабарвленного (відмитого від плівок за-ліза) піску. Горизонт ущільнений, іноді не пропускаєнавіть води;

Р(С) — ґрунтотворна порода різного походжен-ня та потужності (121-200 см). При постійному аботимчасовому надмірному зволоженні є ознаки по-вного або часткового оглеєння у вигляді сизих ііржавих плям та розводів.

віального.

H

НЕ

E(h)

Р

Рис. 3. Будова профілю дерново-підзолистого ґрунту

Дерново-підзолисті глеюваті ґрунти формуються на слабкод-ренованих вододілах або в пониженнях із слабким стоком води.Якщо процес оглеєння зумовлений застоюванням атмосфернихопадів на поверхні ґрунту, то формуються дерново-підзолистіповерхнево оглеєні ґрунти.

Дерново-підзолисті ґрунти Полісся мають переважно легкийгранулометричний склад: це піщані, глинисто-піщані та супіщаніґрунти, у яких кількість мулуватих часточок відповідно становить2%, 2-5, 5-15%. Від гранулометричного складу ґрунтів залежатьїх фізичні властивості. Щільність складення орного шару дерно-во-підзолистих ґрунтів вища за оптимальну і становить від 1,40до 1,55 г/см3. Такі ґрунти мають низьку вологоємкість, підвище-ну водопроникність і дуже низьку гігроскопічність.

Для дерново-підзолистих ґрунтів Полісся характерна низькаємність катіонного обміну (1,5-8,5 мг-екв/100 г). Вони бідні накальцій, магній та поживні речовини. Реакція ґрунтового розчинукисла: рН сольової витяжки — 4,2-5,6, гідролітична кислотність —1,5-3,5 мг-екв на 100 г ґрунту.

Дерново-підзолисті ґрунти характеризуються низьким вмістомгумусу (0,4-2,5%), який знаходиться переважно в гумусово-елю-віальному горизонті. В елювіальному горизонті його кількість різкозменшується (до 0,2—0,4%). У складі гумусу вміст фульвокислотпереважає над вмістом гумінових кислот. Запаси поживних ре-човин у дерново-підзолистих ґрунтах дуже низькі: азоту —0,05-0,08, фосфору — 0,04-0,09 і калію — 1,0-1,5% від сухої маси ґрун-ту. Ці ґрунти дуже бідні на мікроелементи. Так, 1 кг сухого ґрунтумістить, мг: кобальту — 2, мангану — 98, цинку — 29, бору — 4.

Дернові ґрунти поширені серед дерново-підзолистих ґрунтів.Від загальної площі орних земель Полісся вони становлять 7%.Дернові ґрунти трапляються на ділянках, де є карбонатні ґрун-тотворні породи, — вапняки, крейдяні відклади, мергелі, окар-боначені суглинки. Вони мають добре виражений гумусовий го-ризонт (10—30 см), високу насиченість кальцієм і магнієм,нейтральну або слабкокислу реакцію гумусового горизонту, знач-ний вміст перегною (3-5% і більше), досить міцну грудкуватуструктуру, високу природну родючість.

Будова профілю дернового ґрунту: гумусовий (Н) і перехідний(НРк) горизонти, ґрунтотворна порода (Рк). Якщо дернові ґрунтиформуються в місцях близького залягання підґрунтових вод, топерехідний горизонт та ґрунтотворна порода можуть бути оглеє-ними (НРgl, Рgl).

Лучні ґрунти утворилися на понижених елементах рельєфу ів заплавах рік. Від дернових вони відрізняються глибшим гуму-сованим профілем (до 70 см) і дещо більшим вмістом гумусу (до5%). Ґрунтотворними породами є алювіальні, делювіальні та льо-довикові відклади. У зв'язку з неглибоким заляганням підґрунто-вих вод нижня частина профілю лучних ґрунтів оглеєна. Частка їху загальній площі орних земель зони становить 2%.

Будова профілю лучного ґрунту: гумусовий дернинний гори-зонт ^d), гумусовий (Н), перехідний (НР), нижній перехіднийоглеєний ^hgl), оглеєна ґрунтотворна порода ^gl). Гумусовийдернинний горизонт, як правило, добре оструктурений. При фор-муванні лучного ґрунту на карбонатних делювіальних відкладахпрофіль може бути окарбоначений.

Болотні ґрунти формуються в умовах надмірного зволожен-ня, під впливом болотного процесу ґрунтоутворення, характер-ною ознакою якого є оглеєння і торфоутворення. Останнє пов'я-зано з тим, що на заболочених територіях в умовах достатньоїкількості вологи внаслідок значного приросту різних трав відбу-вається нагромадження великої маси органічних речовин. Над-мірне зволоження поверхні ґрунту перешкоджає вільному досту-пу повітря в ґрунт, що сприяє розвитку анаеробних процесів прирозкладанні органічної маси. Уся ця органічна маса не встигаєрозкладатися мікроорганізмами, з року в рік її нагромаджуєтьсявсе більше і більше у вигляді бурого торфу. Цей тип ґрунтоутво-рення зумовлюється різним розвитком болотного процесу. Длякожної фази характерні свої рослинні формації, які змінюють однаодну залежно від зміни умов життєдіяльності рослин та наявностіанаеробних мікроорганізмів.

Болотні ґрунти залежно від походження, ботанічного складурослин болота, з яких утворюється торф, рельєфу місцевості таінших ознак поділяють на три основних типи; 1) низинні — осо-ково-очеретяні, зеленомохові (гіпнові) і вільхові; 2) перехідні —осоково-сфагнові і гіпнові; 3) верхові (мохові) — сфагнові із сос-ною, пухівково-сфагнові, багново-сфагнові болота.

В Україні найпоширеніші низинні болота, тоді як верхові і пе-рехідні займають порівняно невеликі площі в західному Поліссі(басейн р. Прип'ять) та в зоні Карпат.

За ступенем розвитку торф'яного (органогенного) горизонтурозрізняють такі види: мулувато-глейові, торф'янисто-глейові,торф'яно-глейові і торф'яники. Розрізняють також болотні ґрун-ти на піщаних і супіщаних, суглинистих і глинистих породах, луч-них мергелях і вапняках.

Мулувато-глейові ґрунти суцільного шару торфу не мають.На поверхні їх залягає тільки гумусовий оторфований горизонт(Wgl). У ньому на фоні мінеральної маси зустрічаються напівроз-кладені і нерозкладені рештки болотної рослинності. Горизонтмає потужність від 15 до 45 см, темно-сірий, майже чорний,мокрий, в'язкий, поступово переходить у сизо-сіру з вохристо-іржавими плямами породу ^gl).

Торф'янисто i торф'яно-глейові ґрунти мають такий самийпрофіль, як i мулувато-глейові, однак на поверхні їх залягає шарторфу (Т) потужністю до 30 см у торф'янисто-глейових і від 30до 50 см у торф'яно-глейових ґрунтах. Нижче залягає глейовийгоризонт, який у верхній частині може бути слабкогумусованим,утворюючи горизонт Рhgl.

На Поліссі найбільш поширені торф'яники низинні. Перехідніі верхові торф'яники зустрічаються дуже рідко (всього 5% відплощі всіх болотних ґрунтів). За потужністю торф'яного шаруторф'яники поділяють на неглибокі (50-100 см), середньоглибокі(100-200 см), глибокі (200-400 см) і дуже глибокі (понад 400 см).

У профілі торф'яного ґрунту залежно від ступеня розкладан-ня і ботанічного складу виділяють шари Т1, Т2, Т3 і т. д., а в сильнорозкладених і гуміфікованих — Т1Н, Т2Н і т. д. Добре розкладе-ний торф — це темна землиста аморфна маса, що складаєтьсяз перегнійних речовин і рослинного матеріалу, що втратив клітин-ну будову.

Торф'яники бувають слабко- і середньорозкладені. Слабко-розкладений торф має ступінь розкладання не більш як 20%,середньорозкладений — 20-30, добре розкладений (гуміфікова-ний) — 30-50, перегнійний — понад 50%, середньорозкладений —20-30, добре розкладений (гуміфікований) — 30-50, перегній-ний — понад 50%,

Особливістю добре розкладених торфів є їхня зольність, щопов'язано з характером їх водно-мінерального живлення. Закількістю золи торф'яники поділяють на мало- і середньозольні(до 20%), багатозольні (20-50%), мулувато-торф'яні (50-80%) імінерально-болотні (понад 80%).

Заболочування може розвиватись під впливом як прісних іслабкомінералізованих вод, так і вод, що містять значну кількістьсолей: Са(НСО3)2, СаSO4, №СІ, №2SO4, №2СО3, NаНСО3 та ін. Прицьому утворюються солончаки і солончакові болотні ґрунти, зба-гачені легкорозчинними солями натрію.

Ґрунти низинних боліт можуть мати слабкокислу, нейтральнуі лужну реакцію ґрунтового розчину (рН = 5...8), Вони мають ви-соку ємність поглинання, відносно високу насиченість кальцієм імагнієм, містять значні запаси азоту, дещо менше фосфору приневеликій кількості калію. Сполуки кальцію і магнію переважаютьнад сполуками заліза та алюмінію.

Торф'яні ґрунти за основними властивостями відрізняютьсявід мінеральних ґрунтів. Щільність складення їх у 2,5-10 разівменша, ніж мінеральних, у них значно більше продуктивної во-логи, незважаючи на велику кількість недоступної вологи.

Осушення і розорювання торф'яників сильно змінюють на-прям ґрунтотворного процесу, їх склад і властивості. Так, замістьнагромадження торфу відбувається його розкладання, окислю-вальні процеси переважають над відновлювальними, внаслідокчого верхній горизонт розкладається і поступово перетворюєть-ся на перегнійно-торф'яний. Крім того, змінюються агрохімічніта біологічні властивості торф'яних ґрунтів.

На Поліссі, крім названих вище ґрунтів, трапляються сірілісові, опідзолені ґрунти: темно-сірі і чорноземи опідзолені.Вони утворились там, де ґрунтотворною породою є лес. Оск-ільки головний ареал їх поширення — зона Лісостепу, то харак-теристика їх буде подана далі. Отже, для Полісся характернийстрокатий ґрунтовий покрив.

Істотним недоліком ґрунтів Полісся є кисла реакція ґрунтово-го розчину (площа кислих ґрунтів з рН < 5 становить 34%) і не-достатній вміст поживних речовин, що зумовлено низьким запа-сом гумусу в орному шарі ґрунту (менше 100-200 т/га). У прямопропорційній залежності від запасу гумусу знаходиться вмістзагального азоту. У зв'язку з легким гранулометричним складомі періодично промивним типом водного режиму ґрунти Поліссявтрачають рухомі форми азоту.

У ґрунтах Полісся вміст рухомих сполук фосфору низький.Лише 13% площі орних земель займають ґрунти з підвищеною івисокою забезпеченістю фосфором. Вміст фосфору залежить відгранулометричного складу ґрунтів.

Забезпеченість калієм ґрунтів Полісся залежить від кількостіу них мулу. Підвищений і високий вміст рухомого калію спосте-рігається на 10,8% площі орних земель, середній — на 27,8 інизький — на 61,3%. Вміст мікроелементів у ґрунтах цієї зонинизький.

Орні землі на Поліссі займають 45,4% усієї земельної площі.Значна частина зони зайнята лісами, чагарниками та болотами.Ліси займають 30% території, а площа заболочених земель ста-новить половину площі лісових угідь в Україні, В західних райо-нах зони понад 70% площі земель мають надлишкову кислотність,а в інших районах зони — більше половини.

Внаслідок вапнування кислих ґрунтів частково нейтралізуєть-ся кислотність ґрунту, поліпшуються умови живлення рослин тапідвищується ефективність використання органічних і мінераль-них добрив. При добре поставленій хімічній меліорації ґрунтіввідбувається трансформація земель у напрямі збільшення площслабкокислих ґрунтів за рахунок зменшення площ середньо- тасильнокислих.

Одним із заходів підвищення родючості ґрунтів на Поліссі єперіодичне поглиблення орного шару, що часто співпадає з по-тужністю гумусово-елювіального горизонту. При цьому вносятьорганічні добрива або приорюють сидеральні культури (люпинабо сераделу).

Внесення органічних і мінеральних добрив на бідних ґрунтахПолісся має велике значення для підвищення їх родючості.Найбільш дефіцитним елементом живлення рослин на поліськихґрунтах є азот, потім фосфор і калій. Велике значення має засто-сування борних, мідних та інших мікро- і бактеріальних добрив.

У сівозмінах органічні добрива вносять через кожні 3-4 рокипід найбільш інтенсивні і вимогливі до умов живлення культури —просапні, озимі, зернові.

Болотні ґрунти Полісся використовують тільки після їх осушен-ня, причому найефективніше використовувати ці ґрунти можнапри двосторонньому регулюванні водно-повітряного режиму.

Контрольні запитання

Де розташована зона Полісся України?

Які природні умови ґрунтоутворення на Поліссі?

Які ґрунти зустрічаються в зоні Полісся?

Чим характеризується розвиток підзолистого процесу?

Як розвивається дерновий процес?

Як використовуються дерново-підзолисті ґрунти?

Як використовуються болотні ґрунти Полісся?