11. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ.ОХОРОНА ҐРУНТІВ : Землеробство з основами грунтознавства і агрохімії : B-ko.com : Книги для студентів

11. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ.ОХОРОНА ҐРУНТІВ

11.1. Земельні ресурси України і основи земельного

законодавства

У вирішенні основної задачі сільськогосподарського вироб-ництва — забезпечення матеріального і продуктового достатку вкраїні — провідна роль відводиться ефективному використаннюземельних ресурсів, планомірному та систематичному підвищен-ню родючості ґрунтів на основі широкого застосування досягненьаграрної науки.

Україна належить до країн з найсприятливішими ґрунтово-кліматичними умовами. Переважання родючих земель, високащільність населення та історичні особливості розвитку сільськогогосподарства зумовили високий рівень освоєння земельногофонду країни.

Рівень сільськогосподарського освоєння території — 70,4%.Площа розорюваних земель становить 57%, тоді як в інших роз-винутих країнах світу вона коливається від 17 до 32%. Основнуплощу сільськогосподарських угідь (67,7%) займають чорнозе-ми і лучно-чорноземні ґрунти. Близько третини всієї площі ста-новлять еродовані ґрунти, 7,6% — заболочені і перезволоженіземлі, 7,5% — засолені й солонцюваті. У деяких районах спосте-рігаються вторинне засолення, осолонцювання, підтоплення зро-шуваних земель, підвищення кислотності ґрунтів.

Слід зазначити, що тривале екстенсивне використанняґрунтів, а також неправильний підхід до інтенсифікації землероб-ства призвели до значного зниження родючості ґрунтів (змен-шився вміст гумусу, погіршилися агрофізичні властивості ґрунтів,збільшився розвиток ерозійних процесів).

Сучасний стан землеробства в Україні вимагає докорінногоперегляду способів використання земельних ресурсів, розробокосновних напрямів їх ефективного використання і розширеноговідтворення родючості ґрунтів.

У листопаді 2001 р. затверджено «Земельний кодекс Украї-ни», який регулює земельні відносини і передбачає створенняумов для раціонального використання та охорони земель,відтворення родючості ґрунтів, збереження і поліпшення при-родного середовища для рівноправного розвитку всіх форм гос-подарювання. У цьому документі (розд. III) приведений зміст іпорядок в галузі використання і охорони земель. Землевласни-ки і землекористувачі, в тому числі орендарі, повинні здійсню-вати весь комплекс заходів для відновлення і підвищення родю-чості ґрунтів, захисту ґрунтів від водної і вітрової ерозії.

Постанова Верховної Ради України «Про земельну реформу»від 18 грудня 1990 р. є складовою частиною економічної рефор-ми, що здійснюється у зв'язку з переходом економіки до ринко-вих відносин. Завданням цієї реформи є перерозподіл земель зодночасним наданням їх у довічне успадкування громадянам таіншим землекористувачам з метою створення умов для різнихформ господарювання на землі, формування багатоукладноїекономіки, раціонального використання та охорони земель.

Ерозія ґрунтів і райони її поширення. Ерозія ґрунтів (від лат.е^іо — роз'їдання) — це руйнування їх під дією природних таантропогенних факторів.

Залежно від природного фактора руйнування розрізняютьводну і вітрову ерозію. Водна ерозія виявляється у змиванні вер-хнього шару ґрунту або розмиванні його в глибину під дією та-лих, дощових і поливних вод. Розрізняють площинну, або повер-хневу, ерозію, яка руйнує і змиває поверхневий шар ґрунтурівномірно. по всій площі. При цьому втрачається найродючішийшар ґрунту. Встановлено, що втрата лише 1 см верхнього шаруґрунту рівноцінна втраті шару ґрунту, що сформувався за 100років. Якщо змивається 20-сантиметровиЙ шар чорнозему, то на1 га втрачається, т: гумусу — 150-200, азоту — 10-15, фосфору —5-6, калію — 40-60, кальцію — 50-60.

При лінійній ерозії руйнування ґрунту відбувається вглиб. Ут-ворюються спочатку промоїни, потім яри. На території Українищорічно внаслідок розвитку лінійної ерозії втрачаються великіплощі орних земель. Яри розсікають поля, утруднюють пересу-вання сільськогосподарських машин, дренують ґрунтову товщу.

Розвиток водної ерозії залежить від рельєфу місцевості.Так, руйнування ґрунтів водою починається при нахилі території1-2°С.

За ступенем змиву основних генетичних горизонтів еродо-вані ґрунти поділяються на слабко-, середньо-, сильно- і дужезмиті ґрунти. Змитість ґрунту визначають порівнянням еталон-ного (незмитого) ґрунту з фактичною наявністю в профілі ґрун-ту не зруйнованих ерозією генетичних горизонтів.

У слабкозмитих ґрунтах змито не більше половини гумусово-го горизонту. Такі ґрунти є на слабкопологих схилах серед не-змитих ґрунтів. Середньозмиті ґрунти — це ґрунти, у яких гуму-совий горизонт змитий на 2/3. Знаходяться вони на пологих іпокатих схилах. Сильнозмиті ґрунти — це ґрунти, у яких зовсімнемає гумусового горизонту і частково зруйнований перехідний.Залягають вони на крутих і випуклих схилах. Дуже змиті ґрунти —майже повністю зруйновані. В орний горизонт входить нижнійперехідний горизонт і частково ґрунтотворна порода.

На середньо- і сильнозмитих ґрунтах урожаї сільськогоспо-дарських культур у 2-5 разів нижчі, ніж на незмитих.

Руйнування поверхні ґрунту під дією сильних вітрів називаєть-ся вітровою ерозією, або дефляцією, яка виявляється у виглядіпилових (чорних) бур і місцевої (повсякденної) вітрової ерозії.Процеси вітрової ерозії починаються при швидкості вітру 3-4 м/сна супіщаних, 4-6 — на легкосуглинкових, 5-7 — на важкосуг-линкових і 7-9 м/с — на глинистих ґрунтах. Часточки ґрунту по-над 0,25 мм переносяться вітром по поверхні або над поверх-нею ґрунту на висоті кількох десятків сантиметрів. Часточкиґрунту, менші за 0,25 мм, переносяться вітром інколи на великівідстані, на різній висоті в атмосфері. У зв'язку з цим розрізня-ють зону дефляції, звідки видувається ґрунт, і зону акумуляції, девін відкладається. Так, під час пилових бур у лютому 1969 р. зо-ною дефляції були чорноземи Кубані та півдня України, а зоноюакумуляції — територія Східної та Центральної Європи. Часточкипилу випадали аж у Норвегії. За даними авторів, у Голосіївсько-му лісі (м. Київ) в ті дні випало близько 750 кг/га пилу.

Площа земель в Україні, що зазнають водної і вітрової ерозії,становить близько 18 млн га, в тому числі водної — 13 млн га, авітрової — 5 млн га.

На території України за ступенем розвитку ерозійних про-цесів виділено 22 ерозійних райони. Найбільш небезпечнимизонами розвитку ерозії є Волино-Подільська, Придніпровська та

Наддністровська височини, Донецький кряж і відроги Середньо-російської височини. Значні площі земель еродовані в Карпатахі гірському районі Криму.

Вітрова ерозія характерна переважно для південних і півден-но-східних районів України. Найбільше зазнають вітрової ерозіїчорноземи і темно-каштанові ґрунти Луганської, Донецької, Хар-ківської, Дніпропетровської, Херсонської, Миколаївської таОдеської областей. Випадки вітрової ерозії спостерігаються напіщаних та занадто осушених торф'яних ґрунтах Полісся.