5.2. Аналіз вихідної інформації і методика роботи : Основи наукових досліджень і технічної творчості : B-ko.com : Книги для студентів

5.2. Аналіз вихідної інформації і методика роботи

з літературними джерелами.

Будь-яке наукове дослідження має починатися з глибокоговивчення літературних матеріалів з предмета обраної теми.

Попереднє ознайомлення з літературою дозволяє співста-вити думки окремих дослідників, результати експериментів,отриманих в різних лабораторіях, а також з'ясувати ступіньновизни поставленої проблеми, її актуальність і перспектив-ність. Критичний аналіз літературного матеріалу може інодідати часткове або навіть повне вирішення питання. Так, на-приклад, Д. І. Менделєєв відкрив свій відомий періодичнийзакон не лише на підставі своїх дослідів, а й завдяки глибо-кому аналізу і узагальненню тих дослідів, що були здобутііншими дослідниками.

Головна увага при підборі літератури має бути звернена намонографії і журнальні наукові статті, тобто на джерела пер-винної інформації. Першоджерела дозволяють встановити ці-лісні погляди того чи іншого автора.

Загальне уявлення про предмет проблеми можна інодіскласти із енциклопедії. У Великій Енциклопедії після кожноїстатті надається список фундаментальної літератури з даногопитання. За допомогою енциклопедії слід вивчити значеннявсіх спеціальних термінів, з якими доведеться зустрітись упроцесі подальшої роботи.

Велику допомогу в підборі необхідної літератури можутьнадати каталоги місцевих бібліотек. Як правило, бібліотекимають три каталоги: систематичний, предметний і алфавітний.

У систематичному каталозі міститься література із всіх га-лузей знань: філософії, математики, товарознавства тощо.Кожен розділ поділяється на підрозділи.

У предметних каталогах література розподілена за прізви-щами авторів або за назвами книг в алфавітній послідовності.

Після цього доцільно перейти до вивчення книжних і жу-рнальних літописів і реферативних журналів. Сигнальна ін-формація корисна у процесі роботи над темою досліджень,особливо — у період її завершення.

При вивченні літератури важливо знайти найостаннішеповідомлення з теми дослідження. Наприкінці кожної статтідослідники зазвичай вказують найновіші літературні джере-ла. Не слід нехтувати відомостями, отриманими із старої лі-тератури, уважний перегляд якої часто винагороджує дослід-ника цінними знахідками. Слід пам'ятати вислів, що «нове —це добре забуте старе».

Більшість людей легше засвоюють і запам'ятовують про-читане, якщо паралельно із читанням роблять виписки і замітки,ведуть конспект. Читання з олівцем сприяє зосередженостіуваги, допомагає розумінню прочитаного, виявленню основ-ного і головного та є засобом самоконтролю. Під час роботи зкнигою наявність конспекту дозволить швидко відновити упам'яті прочитане.

Вести конспект при читанні можна різними способами: уформі послідовного викладення прочитаного у можливо стис-лому викладенні: зміст сторінки укладається в кілька фраз, змістрозділу — у кілька сторінок при збереженні зв'язності викла-дення. Даним способом конспектувати більш просто, ніж вестизаписи у тезисній формі, але творче засвоєння матеріалу, щоконспектується, слабке, і запис має більш пасивний характер.

При веденні конспекту у тезисній формі необхідно перш, ніжзаписати думку, обміркувати її формулювання, тому варто бі-льше думати, ніж писати. Тезис, передаючи думку автора, маєвідображати і принципове відношення читача до цієї думки.Найбільш яскраві характеристики і важливі думки автора мож-на наводити у вигляді цитат і виписок. Виписки і цитати необ-хідно робити в наступних випадках: якщо необхідно точно пе-редати формулювання автора; для посилання на авторефератавтора; для ілюстрування стилю і характеру викладення книги.Для критичної переробки книги необхідно уяснити: про що го-вориться у книзі; що нового в ній; для чого і для кого вона на-писана; що думаєте Ви у зв'язку з прочитаною книгою.

Здобутий літературний матеріал ґрунтовно вивчається, заним складається конспект або із нього робляться виписки-цитати. Всі думки і питання, що виникають при читанні літе-ратури, необхідно записувати. Виписки рекомендується ро-бити на окремих аркушах обраного один раз і назавжди фор-мату і краще на одному боці, а не на обох, для можливихпоміток і зауважень у майбутньому. Зарубіжні книги кращецитувати на мові оригіналу, а не в перекладі. На кожному ар-куші має бути дата його складення.

Зібраний літературний матеріал обов'язково має бути сис-тематизований, ретельно вивчений і критично проаналізова-ний. Оформлення власної бібліографії може здійснюватись задопомогою картотеки, в якій є три розділи: «Прочитати»,«Прочитано», «Законспектовано». Така картотека допомагаєдосліднику систематизувати роботу з літературними джерела-ми, виділити основний зміст в опрацьованих творах. У літе-ратурних джерелах мають бути виявлені всі протиріччя і не-узгодженості у рішенні даного конкретного питання. По-трібно знайти причини протиріч і пам'ятати про те, з якихкласових або теоретичних позицій написана робота. Не мож-на сліпо довірятись всім без винятку даним і висновкам, щонаявні в літературі. Під час обробки літератури ні в якомувипадку не можна обмежуватись лише констатацією існую-чих висловлювань і поглядів.

Завершальним етапом цього розділу наукової роботи має бу-ти його письмове оформлення з конкретними і обґрунтованимивисновками, з постановкою нових питань для дослідження.

На перших порах самостійної науково-дослідної роботи мо-лоді спеціалісти стикаються з труднощами, як і де шукати по-трібну їм літературу. Для студента знання основ бібліографічноїтехніки, вміння користуватися довідковими виданнями, енцик-лопедіями, словниками, книжковими каталогами, а також воло-діння технікою запису прочитаного матеріалу дуже необхідні.

Сучасна наука обрушує на дослідника велику кількість ін-формації. Найбільш яскраво характеризують наявну ситуаціюхіміки, коли кажуть, що у низці випадків їм буває простіше син-тезувати заново будь-яку сполуку, аніж шукати в літературіопис уже розробленого синтезу. Число публікацій в науковихжурналах зростає, кількість їх подвоюється кожні 10 років. То-му знання вітчизняної і зарубіжної літератури з питання, що ви-вчається, є обов'язковою умовою будь-якої наукової роботи.