2.1. Деякі теоретичні аспекти наукових досліджень

Дослідник, включаючись у наукову діяльність,повинен досить чітко й усвідомлено уявляти собі,що таке наука, як вона організується, знати законо-

мірності розвитку науки, структуру наукового знання. Йомутакож необхідно чітко прогнозувати критерії науковості но-вого знання, які він прагне одержати, форми наукового знан-ня, якими він користується і як він має намір виразити ре-зультати свого наукового дослідження і т. ін. Подібно доцього фахівець-практик, включаючись у будь-яку інновацій-ну діяльність, неодмінно зобов'язаний буде досліджувати всете, що для його цілей може дати сучасна наука. Тому необ-хідно мати уявлення, які бувають наукові знання, як вони бу-дуються й використовуються, яку специфіку має та або іншагалузь наукового знання в аспекті можливостей її застосу-вання на практиці.

У загальному науку слід розглядати як доцільну діяльністьпевного виду, як систему знань, що постійно розвивається, якреалізацію прагнень застосувати ці знання на практиці. В най-більш загальному вигляді науки поділяються на емпіричні ітеоретичні; загальні, часткові і конкретні; зрілі і такі, що фор-муються.

Відомі шість основних закономірностей розвитку науки.

Обумовленість розвитку науки потребами суспільно-історичної практики. Це головна рушійна сила або джерелорозвитку науки і обумовлена вона не просто потребами прак-тики, наприклад виробничої, освітньої, а саме — суспільно-історичної. Кожне конкретне дослідження може й не окрес-люватися певними запитами практики, а випливати з логікирозвитку самої науки або, приміром, визначатися особистимиінтересами вченого.

Відносна самостійність розвитку науки. Які б конкретнізавдання не ставила практика перед наукою, їх вирішенняможе бути здійснено лише при досягненні наукою певноговідповідного рівня, певних щаблів розвитку самого процесупізнання дійсності. При цьому від вченого нерідко потрібнапевна мужність, коли його наукові погляди, його наукові по-будови йдуть «врозріз» із встояними традиціями, з думкоюколег, з діючими нормативами, документами й т. ін.

Наступність у розвитку наукових теорій, ідей і понять, ме-тодів і засобів наукового пізнання. Кожний більш високий ща-бель у розвитку науки виникає на основі попереднього щабля зізбереженням усього цінного, що було накопичено раніше.

Чергування в розвитку науки періодів щодо спокійного(еволюційного) розвитку й бурхливого (революційного) ла-мання теоретичних основ науки, системи її понять й подань.Еволюційний розвиток науки — процес поступового нагро-мадження нових фактів, експериментальних даних у рамкахіснуючих теоретичних поглядів, у зв'язку із чим іде розши-рення, уточнення й доробка вже прийнятих раніше теорій,понять, принципів. Революції в науці наступають, коли почи-нається корінне ламання й перебудова раніше сталих погля-дів, перегляд фундаментальних положень, законів і принци-пів у результаті нагромадження нових даних, відкриття новихявищ, що не укладаються в рамки колишніх поглядів. Алеламанню й відкиданню піддається при цьому не сам зміст ко-лишніх знань, а їх неправильне тлумачення, наприклад, не-правильна універсалізація законів і принципів, що мають удійсності лише відносний, обмежений характер.

Взаємодія й взаємозв'язок всіх галузей науки, у резуль-таті чого предмет однієї галузі науки може й повинен дослі-джуватися прийомами й методами іншої науки. У результатіцього створюються необхідні умови для більш повного йглибокого розкриття сутності й законів якісно різних явищ.

Воля критики, безперешкодне обговорення питань нау-ки, відкрите й вільне вираження різних думок. Оскільки діа-лектично суперечливий характер явищ і процесів у природі, усуспільстві й людині розкривається в науці не відразу й непрямо, у думках, що борються, і поглядах відбиваються лишеокремі суперечливі сторони досліджуваних процесів. У ре-зультаті такої боротьби переборюється первісна неминучаоднобічність різних поглядів на об'єкт дослідження й вироб-ляється єдиний погляд, на сьогоднішній день найбільш адек-ватне відбиття самої дійсності.

Відзначимо такі властивості науки як результату:

1. Кумулятивний характер розвитку наукового знання. Новізнання поєднуються, інтегруються з минулими, не відкидаю-чи їх, а доповнюючи. Протягом останніх століть розвиток на-укового знання відбувається за експонентним законом, тобтоприблизно за кожні десять років обсяг наукових знань по-двоюється. При цьому будь-яке нове наукове знання можебути отримане тільки в тому випадку, якщо дослідник вивчивусе, що було зроблено його попередниками. Це варто ще разособливо підкреслити, оскільки нерідко, особливо фахівці-практики, починають «експериментувати», не вивчивши нау-кову літературу за проблемою «експерименту» і тим самимнайчастіше «винаходять велосипед».

2. Диференціація й інтеграція науки. Нагромадження нау-кових знань приводить до диференціації і дроблення наук.З'являються нові галузі наукового знання, наприклад, хімічнабіофізика й фізична біохімія, педагогічна психологія й психо-логічна педагогіка і т. д. У той же час відбуваються й інтегра-ційні процеси, коли з'являються загальні теорії, що дозволяютьоб'єднати й пояснити сотні й тисячі розрізнених фактів. Так,наприклад, відкриття Д.І. Менделєєвим Періодичного законудозволило пояснити з єдиної теоретичної основи тисячі різ-них хімічних реакцій. А створення Д.К. Максвеллом системичотирьох рівнянь електродинаміки дозволило не тільки пояс-нити всі відомі до того часу явища електрики й магнетизму, ай завбачити існування радіохвиль і багато інших явищ.

Кожна наука має свої специфічні прийоми, методи і засо-би наукових досліджень. В цілому існують такі методи і за-соби наукових досліджень, які є загальними для багатьох на-ук незалежно від їх специфічних рис.

Наукове пізнання — це дослідження, яке надає вченомунові об'єктивні факти, на яких формуються нові поняття, те-орії і закони.

Якщо основою буденних знань є прості індуктивні уза-гальнення, емпірично встановлені правила, то наукові знанняспираються на загальні і специфічні методи пізнання, зако-номірності і подібні їм категорії.

Отримувати нові знання, які виходять за рамки старихуявлень, що вже склалися, — річ важка, яка вимагає значнихзусиль великого кола вчених, тривалого часу, постановки до-слідів, експериментів, перевірки отриманих даних і т. ін.Окрім того, повинні бути добре відпрацьовані методи і при-йоми досліджень, за допомогою яких здобуваються новізнання. Ці методи достатньо різноманітні і залежать від особ-ливостей певних наук, предмета досліджень тощо.

В структурі кожної науки можна виділити ґрунтовні еле-менти: факти, поняття, закони, теорії, проблеми і методологію.

У загальноприйнятій класифікації наукових дослідженьзазвичай виділяють фундаментальні, прикладні, пошукові,тематичні та інші види. Розрізняють три типи наукових до-сліджень в будь-якій сфері знань, які ставлять за мету:

відкриття нових фундаментальних законів природи, ви-явлення зв'язків між явищами;

пояснення явищ і фактів у рамках вже існуючих теорійі законів;

практичне впровадження досягнень науки на основі ви-вчених явищ, процесів, фактів і створення нових технологій,технологічних засобів тощо.

В сучасних умовах наука перетворилась у безпосередньовиробничу силу. Існує три групи основних можливостей під-вищити ефективність науки й науково-технічного прогресу.

Можливості однієї групи перебувають у сфері безпосередньоїтворчої діяльності дослідників і заключаються в підвищенні ме-тодологічного рівня наукової праці, у висуванні нових, більшеглибоких ідей, в освоєнні перспективних методів досліджень.

Можливості другої — у сфері керування науковим проце-сом, вони складаються у створенні найбільш сприятливихумов для плідної праці всіх категорій працівників науки й зусього спектру сучасного наукового процесу.

Можливості третьої полягають в удосконалюванні соціа-льного, насамперед економічного, механізму, що сприяє на-йшвидшому освоєнню наукових результатів виробництвом ісуспільною практикою в цілому.

По мірі розвитку науки зростає і потреба у кваліфікованихнаукових кадрах. Підготовка таких кадрів починається у сті-нах вузів. Тому у змісті навчання превалює формування нау-кових понять, законів, теорій, спеціальних загальнонавчальнихумінь і навичок. Цей процес одночасно сприяє вирішенню за-вдань виховання й розвитку, формуючи діалектико-матеріа-лістичний світогляд тих, кого навчають.