2.3.4. Вівчарство

магниевый скраб beletage

Вишукана краса і гігієнічна бездоганність виробів з вовни, ка-ракулю, хутра і шкіри овець, неперевершені смакові, ароматичні ідієтичні якості баранини і сиру з овечого молока зробили вівчарст-во невід'ємною частиною світового матеріального виробництва.

У світі нараховується 1,2 млрд голів овець, виробництво неми-тої (3,04 млн т) і чистої (1,85 млн т) вовни, баранини (9,8 млн т),молока (10,1 млн т), каракулю (10 млн штук).

Майже всі країни світу мають овець, але не скрізь добре розви-нуте вівчарство. За чисельністю поголів'я і виробничими показни-ками першість мають Австралія, Нова Зеландія, Англія, Аргентинаі Росія.

Україна — це батьківщина історичної традиції культури вівчар-ства Східної Європи, але нині ця галузь на межі загибелі. Поголів'яовець скоротилося внаслідок розвалу економіки держави, майже непрацюють підприємства з переробки вовни.

Виробництву баранини в країні зазвичай надавалось другоряд-ного значення, це призвело до зниження питомої ваги в загальномубалансі м'яса з 10—12 % до 5—6 %.

Одним з резервів підвищення продуктивності баранини є розви-ток м'ясо-шерстного скоростиглого вівчарства, інтенсивне викори-стання маток шляхом проведення ранньої відбивки ягнят із засто-суванням ущільненого ягніння, впровадженням нагулу й інтенсив-ної відгодівлі овець, яких реалізують на м'ясо.

В Україні великого значення надається покращенню м'ясноїпродуктивності овець таких порід, як цигайська, асканійська тапрекос як методом внутріпородної селекції, так і схрещуванням збаранами породи лінкольн, ромні-марш, австралійський і новозела-ндський корідель, асканійські кросбреди, чорноголові вівці.

У світі нараховується близько 600 порід овець, у т.ч. в Украї-ні — 12. В основу виробничої класифікації покладено тип вовново-го покриву овець (тонкорунні, напівтонкорунні, напівгрубововнові,грубововнові) і ознаки продуктивності овець (вовнової, м'ясної,смушкової, овчинної і молочної).

Вовна — це волосяний покрив тварин, який можна використо-вувати для виготовлення тканин. За хімічною будовою — це склад-на білкова сполука. Волокна вовни поділяють на пух, перехіднийволос, ость, мертвий волос, покривний волос і песигу.

Найціннішим є пух — найтонше волокно. З пуху повністю скла-дається вовна тонкорунних овець. У напівгрубововнових і грубововнових овець пух є нижнім ярусом вовни. Ость — дуже товсте ідовге волокно, входить до складу вовни грубововнових і напівгру-бововнових овець. Має низькі технічні властивості. Перехідний во-лос за довжиною і товщиною посідає проміжне місце між пухом іостю. Із перехідного волосу складається вся напівтонка вовна. Ме-ртвий волос дуже товстий, короткий і ламкий. Він часто випадає ізпряжі, значно погіршуючи її якість. Сухий волос — різновид ості,яка має знижену міцність. Наявність сухого волосу у вовні знижуєїї якість. Песига — це довгий прямий волос у вовні тонкоруннихягнят, який до 4—6 місячного віку випадає.

Маса обстриженої вовни з вівці називається руно, яке склада-ється з однорідної вовни — штапеля (пучки вовни, однакові за до-вжиною і тониною) та з неоднорідної — із косиць (пучки вовни, рі-зної за довжиною і тониною).

Тонкорунні вівці — виробничий напрямок — це вовна, якаскладається з самого пуху (волокно без серцевини), тонина вовнидо 25 мкм (60, 64, 70 і 80 якості). На якість вовни впливає міцність,розтяжність, еластичність, тонина і вирівненість руна.

Довжина вовни в овець різних порід різна. Найдовша вовна вовець породи лінкольн — 30—40 см. Найкоротша — в тонкорун-них порід (6—9 см), у грубововнових — довжина вовни 18—25 см.

Тонина вовни — це поперечний зріз волокна. Від тонини зале-жить метраж і якість пряжі, при оцінці вовни визначенню її тонининадається особливого значення.

Сучасна класифікація вовни за тониною поділяє однорідну вов-ну на якості, або сортименти, кожній з яких відповідає певна тони-на, виражена в мікронах.

За брадфордською класифікацією сортиментом є кількість мот-ків пряжі довжиною 511,8 м, які одержують з одного англійськогофунта (453 г) митої вовни.

Міцність — це властивість вовни протистояти розриву при роз-тягуванні. Від міцності вовни залежить носкість вовняних виробів.

Розтяжність — властивість волокна значно збільшувати своюдовжину до розриву.

Еластичність — здатність швидко відновлювати початкову форму.

Пластичність — властивість волокна набувати під впливом воло-гості, тиску і температури певної форми й тривалий час зберігати її.

Тонину вовни овець у виробничих умовах при бонітуванніовець і класуванні вовни оцінюють як окомірно, так і на дотик. Прицьому користуються еталонами (спеціальними зразками вовни) зточно виміряною тониною. Більш точно її можна встановити в ла-бораторних умовах за допомогою мікроскопа. У нашій країні при-йнята єдина система класифікації тонини вовни. Вся вона ділитьсяна 13 класів, які називаються якостями (табл. 11).

Таблиця 11

ШКАЛА ОЦІНКИ ТОНИНИ ВОВНИ ЗА ЯКОСТЯМИ

Якість тонини

Тонина вовни, мк

Якість тонини

Тонина вовни, мк

80

14,5—18

48

31,1—34

70

18,1—20

46

34,1—37

64

20,1—23

44

37,1—40

60

23,1—25

40

40,1—43

58

25,1—27

36

43,1—55

56

27,1—29

32

55,1—67

50

29,1—31

 

 

Австралійський меринос — це найкраща порода в світі дляотримання вовни високої якості. Аргентинський меринос, грознен-ська і ставропольська породи — високопродуктивні породи тонко-рунних овець.

Вовново-м'ясний напрямок продуктивності (Асканійська тон-корунна займає 35 % загальної кількості овець України; алтайська,кавказька породи та американський рамбульє), м 'ясо-вовновий на-прямок (прекос — 25 % загальної кількості овець породи полварс,мерино-фляйш).

Асканійську тонкорунну породу створено у 1925—1934 р. в Ас-канія-Нова Херсонської області на основі схрещування місцевихтонкорунних овець з американськими рамбульє. Жива маса бара-нів — 115—125 кг, вівцематок — 55—65 кг, настриг немитої вов-ни — 14—16 кг з баранів і 6—7 кг з маток, чистої вовни 8—10 і 3—3,5 кг відповідно, довжина вовни — 10—11 і 9—10 см.

Жива маса ягнят при відлученні у 4 міс. — 27—29 кг, молодняку 12 міс. сягає 70—75 % маси дорослих тварин.

Напівтонкорунні вівці. Тонина вовни — від 25,1 до 40 мкм(58, 56, 50, 48, 46 і 44 якості), вовна складається з перехідного во-лосу (має середню звивистість, часто з слабко розвинутою серце-виною) і пуху.

Напівтонкорунні вівці найкраще поєднують високий розвитокм'ясної і вовнової продуктивності. У світі налічується близько218 порід, в Україні — 5 (цигайська, асканійські кросбреди, ново-зеландський корідель, ромні-марш, лінкольн).

Цигайська порода створена народами Балканського півостроваі Малої Азії. На південь України її завезли в XIX ст. переселенці-болгари з Бессарабії та румунські кочівники з Трансільванії. Наоснові селекції з використанням ввідного схрещування англійсь-кої породи ромні-марш створено приазовський тип цигайськиховець.

Жива маса баранів-плідників — 110—120 кг, вівцематок —55—65, настриг немитої вовни — 9—10 і 4—5 кг, чистої вовни —6—8 і 2,6—3 кг відповідно, довжина вовни — 10—11 і 8—9 см.Особливість вовни цигайських овець — пружність, цигейки і тка-нини з вовни стійкі до зминання. Жива маса ягнят при відлученні у4 міс. — 28—30 кг.

Асканійські кросбреди — український тип м'ясо-вовнових овецьасканійської селекції, створений методом відтворного схрещуванняасканійських тонкорунних і цигайських вівцематок з баранами анг-лійської ПОРОДИ ЛІНКОЛЬН.

Поголів'я становить 1 % загальної кількості овець в Україні.Жива маса баранів — 120—130 кг, вівцематок 65—75 кг, настригчистої вовни — 8—11 і 4—6 кг, довжина вовни — 18—20 і 14—16 см. Середньодобові прирости ягнят — 200—250 г, молодняк у12 міс. сягає 85-90 % живої маси дорослих овець.

Напівгрубововнові вівці. У світі налічується 12 порід (сара-джинська, таджикська, балбас, вірменська, курдючні і жирнохвостівівці), які мають відмінну килимову вовну світового рівня. Це не-однорідна напівгруба вовна, що складається з пуху (50—75 %), пе-рехідного волосу (20—25 %) і ості (5—25 %). Ость — дуже товстеволокно (від 52,6 до 210 мкм) з суцільною серцевиною, не має зви-вистості, жорстка на дотик і пружна. Довжина пуху 8—15 см, пере-хідного волосу і ості — 14—25 см.

Жива маса баранів — від 75—90 до 120—130 кг, вівцематок —від 50—60 до 70—80 кг, настриг немитої вовни — 3,5—5,0 і 2—3 кг. В Карпатах поширені вівці з напівгрубою вовною, одержаніпри схрещуванні місцевих грубововнових маток з баранамицигайської породи.

Грубововнові вівці мають неоднорідну грубу вовну з вмістомпуху (30—50 %), перехідного волосу (2—30 %), ості (25—65 %),сухого і мертвого волосу (5—20 %). Мертвий волос — непружний іламкий з дуже розвинутою серцевиною (до 90 % об'єму вовнинки),непридатний для переробки.

У світі налічується 260 грубововнових порід овець, у т.ч. вУкраїні — 3 (каракульська, сокільська, українська гірсько-карпат-ська). Виробничі напрямки: смужковий (каракульська і сокільська),шубний (романівська, північнохудохвоста), м'ясо-сальний (гісарсь-ка, едильбаєвська, джайдара), м'ясо-вовново-молочний (українськагірськокарпатська, тушинська, лезгинська, карачаївська, карабахсь-ка), молочний (тексел, фрізлендська, кембриджська, колбред).

Каракульська порода в Україні займає 3 % загальної кількостіовець. Жива маса баранів — 65—80 кг, вівцематок — 45—50 кг,настриг немитої вовни — 3—4 кг і 2,5—2,6 кг відповідно, довжи-на — 15—20 см. Жива маса ягнят при народженні 3,5—5 кг. ВУкраїні розводять чорних і сірих каракульських овець.

Сокільська порода (від с. Сокілки Кобилянського р-ну Полтав-ської обл.).

Поголів'я займає близько 3 % загальної кількості овець в Україні.Жива маса баранів 60—65 кг, вівцематок — 40—45 кг, настриг не-митої вовни — 3,5—4 кг і 2—3 кг відповідно, довжина — 20—25 см.Жива маса ягнят при народженні — 3,5—4 кг. Від овець сокільськоїпороди одержують 55—60 % сірих і 40—45 % чорних смушків.

Українська гірськокарпатська порода створена на основі схре-щування місцевих грубововнових гірськокарпатських овець з на-півтонкорунними цигайськими. Разом з місцевим поголів'ям за-ймає 3 % загальної чисельності овець України.

Жива маса баранів — 60—80 кг, вівцематок — 40—45 кг, на-стриг немитої вовни — 4—5 кг і 2,7—3,8 кг відповідно, довжинавовни — 18—20 см, за 70—80 днів лактації від вівцематки одер-жують від 30 до 50 кг товарного молока. Ця порода добре присто-сована до вологого холодного клімату Карпат, завдяки руну з під-вищеним вмістом жиропоту і незначній кількості пуху.

Породи кіз. За біологічними властивостями кози багато в чомусхожі з вівцями. Проте вони відрізняються від овець більш міцноюстатурою, особливостями будови ріг, наявністю бороди, а у окремихособин — сережок. Козлятина близька до баранини, але містить ме-нше підшкірного жиру, який у кіз відкладається на внутрішніх орга-нах. М'ясо кіз світліше, ніж у овець, пісніше, жир — білого кольору,не має такого запаху і присмаку, як баранячий. Козиний жир входитьдо складу мазей для зовнішніх розтирань, ним лікують простудні за-хворювання. М'ясо кращої якості одержують від молодих тварин,оптимальний вік яких при забої складає 8—18 міс.

Невибагливість кіз до умов годівлі й утримання, висока акліма-тизаційна здатність і низька сприйнятливість до інфекційних за-хворювань дає можливість розводити їх в регіонах з суворим клі-матом. В Україні розводять кіз переважно молочного, шерстного іпухового направлення. М'ясні якості кіз низькі, навіть у добре вго-дованих тварин м'язи розвинуті слабко. Середня жива маса дорос-лих маток — 35—50 кг, козлів — 50—55 кг, забійний вихід —42 %.

Біологічні особливості овець. Статева зрілість настає у 4—6 міс, відтворювальна — у 16—18 міс., іноді у 9—10 міс.,тривалість суягності — 147—152 доби (5 міс.), використаннябаранів — 4 роки, маток — 5 років, відлучення ягнят — у 4 міс.іноді у 2,5 міс. Забійний вихід — до 45 %.

М'ясна продуктивність овець характеризується такими по-казниками: передзабійна маса, маса туші, забійна маса, забійнийвихід, коефіцієнт м'ясності, сортовий склад туші, вгодованість.

Передзабійна маса визначається зважуванням тварин після24 годин, голодної витримки. Маса туші — визначається зважу-ванням туші без ніг, голови, хвоста, шкіри і нутрощів, парної тушіодразу після забою і маса охолодженої після 24 год. витримки в ка-мері при температурі 4—6°С.

Забійна маса — маса туші з внутрішнім жиром, жиром хвоста ікурдюка.

Забійний вихід — співвідношення забійної маси до передзабій-ної (залежить від породи, статі, віку, вгодованості тварин і колива-ється від 37 до 45 %).

Коефіцієнт м 'ясності — відношення маси м'якої туші до масикісток і сухожилків.

Важливим показником м'ясної продуктивності є сортовий складм'яса в туші. Визначається на основі розбирання туші за ГОСТ7596-81, за яким туша розділяється на 6 відрубів, які поділяютьсяна 2 сорти.

До І сорту належать тазостегновий, поперековий і спинно-лопатковий відруби, до II сорту — заріз, передпліччя та заднягомілка.

Вгодованість тварин при житті визначається як візуально, так іметодом пальпації відкладень жиру на корені хвоста, поперека,спині, холці, ребрах і грудині.

При визначенні вгодованості іноді допускаються неточності.Тоді цей показник визначають при забої за категорією туш відпові-дно до вимог ГОСТу 5111-55. З підвищенням вгодованості значнопідвищується кількість найбільш цінної частини туші — м'яса ізнижується вміст кісток, сухожилків і хрящів.

М'ясо дорослих овець називається бараниною, а м'ясо ягнят,забитих до року, — ягнятиною (молочна ягнятина — при забої яг-нят віком 14 днів — 4,5 місяців). Воно має ряд відмінностей, порів-няно з м'ясом сільськогосподарських тварин.

Хімічний склад баранини: води — 60—70 %, білку — 15—20 %,жиру — 17—24 %, мінеральних речовин — близько 1 %, енергети-чна цінність 1 кг баранини — 2500—3000 ккал. Баранина має в 2—3 рази менше холестерину (приблизно 29 мг %, яловичина — 75,свинина — 74,5—126 мг %) цим пояснюється порівняно мале роз-повсюдження атеросклерозу у народів, які споживають в їжу бара-нину, підвищує стійкість зубної емалі до карієсу, певною мірою єпрофілактичним засобом проти діабету та вікових змін. Харчовацінність і дієтичність баранини визначається за кольором, ніжніс-тю, ароматом, смаком, соковитістю і зовнішнім виглядом. У стариховець м'ясо більш темне, ніж в молодих. Аромат і смак барани-ни — дуже важливі властивості, що визначають попит на її спожи-вання. Для свіжого сирого м'яса характерний солонуватий смак іспецифічний запах, схожий на запах молочної кислоти. Запах бара-нини дорослих овець більш різкий, ніж у молодняка. М'ясо ягнят,випоєних молоком, має злегка виражений присмак і користуєтьсябільшим попитом у населення. Баранина містить більше кальцію,фосфору, заліза, міді, цинку. Але жодний вид сільськогосподарсь-ких тварин, крім овець, немає такої великої різниці між особливос-тями м'яса дорослих тварин і молодняку. У дорослих тварин м'ясочасто створює неприємний запах (гірсинова кислота), що посилю-ється при повторному підігріванні страв з м'яса баранини. Жир маєвисоку температуру плавлення 55°С і застигання (40—47°С), щотакож впливає на якість м'ясних страв у разі зниження їх темпера-тури. За виробничих умов необхідно підвищувати скоростиглістьовець і реалізувати тварин на м'ясо у молодому віці (5—8 міс.) жи-вою масою 40—50 кг.

Основними резервами збільшення виробництва баранини в гос-подарствах різних форм власності, в тому числі індивідуальних іфермерських, є: розвиток м'ясо-шерстного скороспілого вівчарст-ва; збільшення в структурі стада вівцематок до 70—75 %, інтенси-вного вирощування молодняку з метою реалізації його на м'ясо увіці одного року; використання нагулу тварин на пасовищах; інтен-сивна відгодівля овець, які реалізуються на м'ясо; проведення се-лекції на скороспілість, високу оплату корму і хорошу здатність довідгодівлі і нагулу; ведення промислового схрещування; покра-щення умов годівлі і утримання тварин, використання біостимуля-торів росту для підвищення м'ясної продуктивності овець.

Велике значення для підвищення ефективності галузі вівчарствамає доїння овець з подальшою переробкою молока на сири і брин-зу. В сучасних умовах утримання необхідно доїти каракульськихвівцематок після забою ягнят у 1—3-денному віці, а тонкорунних іцигайських маток — тільки при достатньому і повноцінному забез-печенні кормами.

Поживні якості овечого молока значно вищі, ніж коров'ячого.Воно використовується, переважно, для виготовлення бринзи тарозсільних сирів — чанах, тушинського, кобійського, осетинсько-го, рокфор, качкавал, пікаріно, арахау. Найкраще з овечого молокавиробляти м'які сири. Завдяки наявності в овечому молоці великоїкількості жиру сири з нього набувають в процесі дозрівання гост-рого, приємного смаку та специфічного запаху. На виготовлення 1кг бринзи витрачається 4—5 кг овечого молока, або 7—8 кг ко-ров'ячого. Із овечого молока готують високоякісні молочні продук-ти: йогурти, мацоні та інші. Основними виробниками молока є гос-подарства Одеської області — 67,2 %, Чернівецької — 22,6 %;Закарпатської — 8,6 % та Вінницької — 1,6 %.

Крім високоцінної ягнятини, баранини й овечого молока, щоє сировиною харчової промисловості, від овець отримують длятекстильної, хутряної і шкіряної галузей — шерсть, овчину ісмушки.

Овчинна продуктивність овець

Овчина — це шкура, знята з овець у віці старше 6 міс. і оброб-лена за спеціальною технологією. Овчина є основним видом сиро-вини для виготовлення шуб, кожухів, хутряних курток, жіночих ідитячих хутряних пальто, шапок, комірів, рукавиць та іншого. Завикористанням овчини поділяються на хутряні, шубні і шкіряні згі-дно з ГОСТ 8439-59.

Хутряні овчини мають однорідний шерстний покрив. їх отри-мують від тонкорунних і напівтонкорунних порід овець. Дуже цінніхутряні овчини дають вівці цигайської породи. В народі ці овчининазивають цигейками.

Хутряні овчини шиють хутром назовні, тому високі вимоги приїх оцінюванні висуваються до шерстного покриву. За довжиноюшерстного покриву овчини поділяються на шерстні з довжиноюшерсті 3 см і напівшерстні — від 1 до 3 см. Овчини з шерстним по-кривом менше 1 см і рідкою шерстю для хутряного виробництванепридатні.

Шубна овчина має неоднорідний шерстний покрив і щільну ела-стичну міздру. її отримують від грубошерстих і напівгрубошерст-них порід, а також помісей, які мають неоднорідний шерстний по-крив.

Шубні овчини шиють хутром всередину, міздрою назовні, томупри їх оцінці велике значення має якість міздри і шерстного покри-ву (повинно бути оптимальне співвідношення пуху й ості, стійкістьдо «зминання»). За довжиною шерстного покриву шубні овчиниподіляються на шерстні з довжиною волосу понад 6 см, напівшерс-тні — 2,5—6 і низькошерстні — 1,5—2,5 см. За породами на рома-новські овчини — від овець романовської породи; російські — відусіх грубошерстних порід за винятком романовських, курдючних ікаракульських; і степові овчини (від курдючних і каракульськиховець), вироби з яких невисокої якості. Найкращими є овчини відромановської породи: вона легка і тепла, як заячий пух, гарна, якшкурка з песця, і міцна, як шкура з вовка.

Шкіряні овчини — це овчини, що не задовольняють вимогам(щодо вичинки) хутряних і шубних овчин, їх використовують дляпошиття сумок, пасків, рукавичок, домашнього взуття.

Класирування овчин. У межах кожної групи овчин поділяютьза видами і сортами. На сорти поділяють залежно від площі овчи-ни, стану вовнового покриву і міздри, а також наявності дефектів.

Всі овчини розрізняють за віковою ознакою, що пов'язано з їхрозміром і масою:

мерлушки — шкурки, зняті з ягнят у 2—4-тижневому віці;

легкий молодняк — шкурки з ягнят від 1 до 4 місяців;

важкий молодняк — шкурки з ягнят від 4 до 6 місяців;

стариця, важка стариця — овчини дорослих овець;

стулова овчина — найстаріші великі овчини.

За терміном забою овець розрізняють такі овчини: літні (ли-пень—серпень) з найміцнішою міздрою; осінні (вересень—жов-тень) мають найкращий вовновий покрив; осінньо-зимові (листо-пад—грудень) мають зменшену міцність; зимові (січень) зослабленою міздрою; весняні (після січня) — так звана шаланга,виснажена овчина.

Хутряні овчини отримують від овець тонкорунних (асканійська,меринос, прекос та ін.), напівтонкорунних (цигайська, північнокав-казька, ромні-марш, чорноголова та ін.) порід та їх помісей; шуб-ні — від грубововнових порід (романовська, каракульська, гірсько-карпатська та ін.). Шкірні овчини отримують від овець усіх порід утому випадку, коли їх шкури непридатні для виготовлення хутро-вих і шубних овчин.

Якість овчини залежить від техніки забою овець, знімання шкурта їх консервування і зберігання. Для того, щоб одержати хорошоїякості овчину, забій овець необхідно проводити на спеціально об-ладнаних забійних пунктах чи на м'ясокомбінатах. Під час забоюовець підвішують за задню ногу, роблять поздовжній розріз на ни-жній частині шиї і перерізають кровоносні судини.

Після того, як стече кров, знімають шкуру, розрізаючи по білійлінії живота від голови до заднього проходу, і роблять розрізи повнутрішньому боці ніг від зап'ясного на передній і скакального су-глобів на задніх ногах до пересікання з поздовжнім розрізом на че-реві. При зніманні шкіри не можна порушувати її симетричності.Після зняття шкіри її очищають від бруду, крові і консервують непізніше ніж через 2 години після забою. Неможна сушити овчинина сонці або заморожувати.

Використовують 4 методи консервування овчин: мокросолений,сухосолений, прісносухий і кислотно-сольовий.

Мокросолений спосіб — найбільш розповсюджений, оскількидає найкращий результат. Овчину розстеляють на стелажах мізд-рою вгору, натирають чистою повареною сіллю середнього помолу.Витрати солі — 30—35 % від маси овчин, натерті сіллю овчинискладають в штабеля так, щоб вони збігались по топографічним ді-лянкам (висота штабеля — 1—1,5 м). Для того, щоб верхня шкуране підсихала, її покривають мішковиною, насиченою міцним со-льовим розчином. Овчини витримують в штабелях 5—7 днів, кон-сервуюча дія солі посилюється, якщо до неї додати антисептики:нафталін — 0,8 % від маси овчини, кремнійфтористий натрій —1 %, парахлорбензол — 0,4 %, особливо це доречно у літню поруроку.

Сухосолене консервування — цим методом консервують шкури,як і при мокросоленому, але витрати солі менші на 35—40 %, і ов-чини витримують в штабелях 1—2 дня. Потім шкури ретельноочищують від залишків солі і сушать влітку на повітрі під намета-ми на жердинах, взимку — в сушарках. Температура на початку —20°С, в кінці — 30°С. Висушують шкури до вологості 8—12 %.Цим досягається створення несприятливих умов для життєдіяльно-сті мікроорганізмів. Цей метод використовують при консервуванніневеликої кількості овчин, а також в південних районах, де дужеспекотно і не можна зберігати тривалий час мокросолені шкури.

Прісносухим методом консервують шкури лише у випадках,коли неможливо використовувати інші способи. Метод полягає узвичайному висушуванні парних шкур у затінку. Перед консерву-ванням шкури добре знежирюють. Законсервовані цим способомовчини мають нижчу якість, порівняно з іншими методами, воло-гість сировини знижується з 70—75 % до 13—17 %. При цьому неможна допускати надто швидкого і надто повільного висушування.

Кислотно-сольовий метод заснований на здатності білків шку-ри вступати в реакцію з кислотами та солями. При цьому викорис-товують суміш з трьох компонентів: поварена сіль — 8,5 %, алюмі-нієво-калієві квасці — 7,5 %, хлористий амоній — 7,5 %. Ця сумішретельно перемішується й добре натирається з розрахунку 1,5 кг наодну овчину. Оброблені шкури складають штабелями і консерву-ють протягом 5—7 днів.

При зберіганні законсервованої сировини мокросоленим і кис-лотно-сольовим методом температура в складських приміщенняхне повинна перевищувати 20°С і відносна вологість повітря — 70—80 %. При зберіганні прісно-сухих овчин їх вологість повинна бутина рівні 13—15 %, а сухосолених — 8—12 %, температура в склад-ських приміщеннях — 10—11°С, а відносна вологість — 60—65 %.В процесі зберігання необхідно контролювати температуру не тіль-ки в приміщенні, але й в штабелях. її підвищення свідчить про на-грівання і псування сировини, при цьому штабель розбирають, ов-чини охолоджують і обробляють антисептиком.

Смушкова продуктивність овець

Смушка — це шкурка новонародженого ягняти смушкових по-рід. Смушки одержують від овець каракульської, сокільської і чу-шка порід. Шкурки від ягнят каракульної породи називаються ка-ракулем, від інших смушкових порід — смушкою. Грубошерстнівівці не смушкових порід дають мерлушку, а тонкорунні і напівто-нкорунні — лямку.

Смушки каракульської породи поділяються на каракуль, голяк,каракульча, яхобаб, трясок, овчину.

Каракуль отримують від ягнят віком 1—3 дня. Голяк — це шку-рка плоду в утробний період їх розвитку (110—125 днів) з гладкимпрямим блискучим волоссям. Каракульча — отримують від плодіву період їх внутріутробного розвитку (125—140 днів).

Смушки перерослих ягнят віком від 3 до 30 днів називаютьсяяхобаб, від 30 днів до 6 міс. — трясок, старше 6 міс. — овчина.

Виробництво смушок економічно вигідно і доцільно оскільки однашкурка прирівнюється до 5 кг тонкої шерсті. Крім того, кожна маткасмушкової породи може дати 50—60 кг молока і до 3 кг шерсті.

Найважливішим показником якості смушок є закрутка волосу.За типом, який буває у вигляді валика (хвилі), боба, кільця, напівкі-льця, горошку, штопору і таке інше. Найкрасивіша і найцінніша за-крутка у вигляді хвилі або валика довжиною від 1,5 до 4,5 см. Крімтипу закрутки волосу смушки оцінюють за формою (напівкруглі,ребристі, плоскі), розміром закрутки (крупні — 8 мм і більше; се-редні — від 4 до 8 мм; дрібні — менше 4 мм), мірою закрутки во-лосу (повна — 3/3, коли кінці волосу повністю сховані в центрі за-крутки; 1/2 і 1/3 — коли верхівка волосу напівзакрита чи майжезакрита). Оцінюють смушки за густотою розміщення закрутків (гу-ста, середня, рідка), пружності, шовковистості і блиску.

Обов'язковим показником оцінки якості смушок є їх площа.Згідно з ГОСТом 8748-70, чорні і сірі смушки, законсервовані су-хосоленим методом, за розміром поділяються на крупні — 1100 см2і більше, середні — від 900 до 1100 і дрібні — від 500 до 900 см2. Закольором смушки бувають чорні (80 % загальної кількості сму-шок), сірі, коричневі, рожеві, білі. Найгарнішим і найціннішим єсур різних відтінків: сріблястий, золотистий, платиновий, буршти-новий, абрикосовий, для якого характерним є зональне забарвленняволосу (основа темніша за верх). Доброї якості смушки повинні ма-ти такі характеристики: великий розмір, тонку і щільну міздру, гус-тий, пружний і шовковистий з яскраво вираженим блиском шерст-ний покрив, довгі неширокі закрутки у вигляді валика чи боба.

При оцінюванні смушок особливу увагу звертають на розмі-щення цінних типів закруток по їх площі. Кращі форми закрутківзнаходяться на крижах, спині, холці; менш цінні — по боках і най-гірші на череві і кінцівках.

Ягнят на смушки забивають у віці 1—3 дня. Через 1—2 год. піс-ля забою шкурки консервують. Найкращим і найбільш поширенимє сухосолений спосіб консервування. При цьому з боку міздришкуру натирають сіллю з розрахунку 800 г на одну шкурку. Особ-ливо ретельно натирають сіллю ділянки голови і хвоста. Засоленішкурки складають в штабеля висотою 60—80 см і витримують 5—7 днів.

Після просолювання шкурки сушать в добре провітрюваномумісці при слабкому сонячному освітленні. Потім їх складають уштабеля для відлежування, завдяки чому відновлюється природнаформа закрутки. Після відлежування їх сортують і пакують, завча-сно обробивши міздру скипидаром, а волосяний покрив — нафта-ліном.

В Україні при консервуванні смушок застосовують певні особ-ливості в технології посолу, наприклад, зняті з ягнят смушки ми-ють в теплій воді з милом, потім натирають сіллю і складають вштабеля міздрою вгору. Через 7—8 днів їх полощуть в чистій воді ісушать в затінку, розвішуючи на спеціальних вішалах.

Встановлено стандарти на такі групи смушок: каракульські чо-рні, каракульські сірі, каракульські кольорові, помісний каракуль тасокільські і чушка. При сортуванні відповідний каракуль поділяютьна групи, кожну групу на сорти.