5.3. Здатність речовин і матеріалів до загорання

Одним із основних показників пожежовибухонебезпечності речовин(матеріалів) є здатність до горіння. За горючістю речовини поділяютьсяна горючі, важкогорючі і негорючі, а будівельні матеріали - на горючі танегорючі.

Негорючі речовини (матеріали) не горять, не тліють і не обвуглю-ються. До них належать переважно природні і штучні неорганічні матері-али (граніт, пісок, металеві, цегляні конструкції й ін.).

Важкогорючі речовини (матеріали) - це речовини (матеріали), які піддією вогню або високої температури не спалахують, але тліють і обвуглю-ються (асфальт, гіпсові та бетонні матеріали із вмістом органічного напов-нювача, глиняно-солом'яні матеріали щільністю не менш як 900 кг/м , це-ментний фіброліт, деревина, глибоко просочена антипіренами, тощо).

Горючі речовини - речовини (матеріали) здатні самозайматися, а та-кож займатися від джерела запалювання і самостійно горіти після йоговилучення. До них належать усі органічні матеріали. У свою чергу, горю-чі речовини (матеріали) поділяються на легкозаймисті без попередньогонагрівання (папір, бензин та ін.) та важкозаймисті, які займаються від по-рівняно потужного джерела запалювання після нагрівання (дерево, пре-сований картон, вугілля тощо).

Пил, що утворюється в приміщеннях з найдрібніших частинок спа-лених речовин і перебуває у стані аерозолю, при певних співвідношенняхз повітрям може ставати пожежовибухонебезпечним.

Пожежна безпека речовин (газоподібних, твердих, рідких) залежитьвід їх здатності до самозаймання.

Усі речовини за їх небезпекою стосовно самозаймання поділяютьсяна чотири групи:

речовини, здатні до самозаймання при контакті з повітрям призвичайній температурі (білий фосфор, сланці й ін.);

речовини, здатні до самозаймання при підвищених температурахнавколишнього середовища (піроксиліновий і нітрогліцериновий порохта ін.);

речовини, при контакті яких з водою виникає горіння (карбідилужних металів і ін.);

речовини, що викликають самозаймання горючих речовин приконтакті з ними (азотна, хлориста й інші кислоти, гази-окислювачі - ки-сень та ін.).

Здатність речовин і матеріалів до загорання залежить від температу-ри і концентрації їх у середовищі. Температура займання - це найниж-ча температура речовини, при якій вона виділяє горючу пару і гази з та-кою швидкістю, що після займання їх виникає стійке горіння. Наприклад,температура спалаху бензину марки А-76 становить 36 °С, гасу +27 °С.

Ступінь горіння та вибуху визначається також концентраційнимимежами поширення полум'я. Розрізняють нижню і верхню концентра-ційні межі поширення полум'я, тобто мінімальний та максимальнийвміст палива в однорідній суміші з окислювальним середовищем, за якогоможливе поширення полум 'я по суміші на будь-яку відстань від джерелазапалювання. При цьому в замкнутому об'ємі спалахування, як правило,носить вибуховий характер. Повітряні суміші, що містять паливо нижченижньої чи вище верхньої концентраційних меж, горіти не можуть. Ниж-ні і верхні концентраційні межі враховують при вирішенні питань поже-жо- та вибухонебезпечності.

Деякі гази (азот, вуглекислий газ та інші дефлегматизатори) можутьробити суміші нездатними до поширення полум'я при будь-якому спів-відношенні палива і окислювача.

Розрізняють також нижню та верхню температурні межі поши-рення полум'я - це такі температури горючих речовин, за яких насиченіпари утворюють в окислювальному середовищі концентрації, рівні відпо-

•           ' KJ '    • KJ     • KJ                                                                І           тт

відно нижній і верхній концентраційним межам поширення полум'я. До-мішки, спроможні викликати сповільнення хімічних реакцій поширенняполум'я, використовують для безпечного зберігання горючих речовин утарі. Нижня концентраційна межа поширення полум'я деяких речовиннаведена у табл. 16.

Таблиця 16

Нижні концентраційні межі поширенняполум'я деяких речовин

Речовина

НКМП, г/ м3

Речовина

НКМП, г/ м3

Метан

37,8

Бензол

50,0

Уайт-спиріт

46,0

Ацетон

70,0

Бензин

46,5

Аміак

114,0

Бутан

46,7

Дихлоретан

273,0