5.3. Здатність речовин і матеріалів до загорання

Одним із основних показників пожежовибухонебезпечності речо-вин (матеріалів) є здатність до горіння. За горючістю речовини поділя-ються на горючі, важкогорючі і негорючі, а будівельні матеріали - нагорючі та негорючі.

Негорючі речовини (матеріали) не горять, не тліють і не обвуглю-ються. До них належать переважно природні і штучні неорганічні мате-ріали (граніт, пісок, металеві, цегляні конструкції й ін.).

Важкогорючіречовини (матеріали) - це речовини (матеріали), які піддією вогню або високої температури не спалахують, але тліють і обвуг-люються (асфальт, гіпсові та бетонні матеріали із вмістом органічного на-повнювача, глиняно-солом'яні матеріали щільністю не менш як 900 кг/м ,цементний фіброліт, деревина, глибоко просочена антипіренами, тощо).

Горючі речовини - речовини (матеріали) здатні самозайматися, атакож займатися від джерела запалювання і самостійно горіти після йо-го вилучення. До них належать усі органічні матеріали. У свою чергу,горючі речовини (матеріали) поділяються на легкозаймисті без попере-днього нагрівання (папір, бензин та ін.) та важкозаймисті, які займають-ся від порівняно потужного джерела запалювання після нагрівання (де-рево, пресований картон, вугілля тощо).

Пил, що утворюється в приміщеннях з найдрібніших частинок спа-лених речовин і перебуває у стані аерозолю, при певних співвідношен-нях з повітрям може ставати пожежовибухонебезпечним.

Пожежна безпека речовин (газоподібних, твердих, рідких) зале-жить від їх здатності до самозаймання.

Усі речовини за їх небезпекою стосовно самозаймання поділяютьсяна чотири групи:

речовини, здатні до самозаймання при контакті з повітрям призвичайній температурі (білий фосфор, сланці й ін.);

речовини, здатні до самозаймання при підвищених температурахнавколишнього середовища (піроксиліновий і нітрогліцериновий порохта ін.);

речовини, при контакті яких з водою виникає горіння (карбідилужних металів і ін.);

речовини, що викликають самозаймання горючих речовин при кон-такті з ними (азотна, хлориста й інші кислоти, гази-окислювачі - кисеньта          ін.).

Здатність речовин і матеріалів до загорання залежить від температуриі концентрації їх у середовищі. Температура займання - це найнижчатемпература речовини, при якій вона виділяє горючу пару і гази з такоюшвидкістю, що після займання їх виникає стійке горіння. Наприклад, тем-пература спалаху бензину марки А-76 становить 36 °С, гасу +27 °С.

Ступінь горіння та вибуху визначається також концентраційнимимежами поширення полум'я. Розрізняють нижню і верхню концентра-ційні межі поширення полум'я, тобто мінімальний та максимальнийвміст палива в однорідній суміші з окислювальним середовищем, за яко-го можливе поширення полум 'я по суміші на будь-яку відстань від дже-рела запалювання. При цьому в замкнутому об'ємі спалахування, якправило, носить вибуховий характер. Повітряні суміші, що містять па-ливо нижче нижньої чи вище верхньої концентраційних меж, горіти неможуть. Нижні і верхні концентраційні межі враховують при вирішенніпитань пожежо- та вибухонебезпечності.

Деякі гази (азот, вуглекислий газ та інші дефлегматизатори) мо-жуть робити суміші нездатними до поширення полум'я при будь-якомуспіввідношенні палива і окислювача.

Розрізняють також нижню та верхню температурні межі поши-рення полум'я - це такі температури горючих речовин, за яких насиче-ні пари утворюють в окислювальному середовищі концентрації, рівнівідповідно нижній і верхній концентраційним межам поширення полу-м'я. Домішки, спроможні викликати сповільнення хімічних реакцій по-ширення полум'я, використовують для безпечного зберігання горючихречовин у тарі. Нижня концентраційна межа поширення полум'я деякихречовин наведена у табл. 16.

Таблиця 16

Нижні концентраційні межі поширення полум'я деяких речовин