2.1. Особливості бухгалтерського обліку у сільськогосподарському виробництві

Сільське господарство — одна з провідних галузей економі- ки України, в якій зайнято близько 20% працездатного населен- ня і яка забезпечує більше чверті внутрішнього валового продук- ту (в середньому за 2001—2005 рр.). У той же час сільськогоспо- дарське виробництво характеризується рядом особливостей, які суттєво впливають на організацію обліку:

багатогалузевий характер діяльності сільськогосподарсь- ких підприємств: виробництво різноманітної продукції рослин- ництва і тваринництва (часто за досить відмітними і специфіч- ними технологіями), переробка власної і давальницької продукції, торгівля і громадське харчування, автомобільні перевезення і окрема система інших допоміжних виробництв (ремонтні май- стерні, водопостачання тощо), капітальне будівництво своїми силами і підсобні промислові виробництва (цегельне та ін.) зу- мовлюють таку побудову обліку, яка враховувала б особливості кожного виду діяльності та одержаної продукції (робіт, послуг) і забезпечувала контроль за витратами у розрізі центрів відпові- дальності;

земля як основний виробничий ресурс у сільському гос- подарстві поки що не має справедливої грошової оцінки і у складі активів сільськогосподарських підприємств не відображається, а у процесі відтворення жодними іншими засобами не заміщуєть- ся. При раціональному використанні її родючість не лише не знижується, а навіть зростає, тому термін її ефективного вико- ристання не обмежений у часі і амортизаційні відрахування з вартості земельних ділянок (для віднесення їх на витрати вироб- ництва) не визначаються;

процес виробництва у сільському господарстві має спра- ву з живими організмами, розвиток яких часто визначається при- родними факторами (зміною пори року, кількістю атмосферних опадів, коливаннями температури і вологості повітря тощо), які дуже рідко піддаються регулюванню з боку виробників. Цим зу- мовлено те, що у сільському господарстві рівень витрат часто визначається впливом природних факторів і не адекватний ви- ходу продукції. Це зумовлює значні коливання собівартості про- дукції з року в рік. Крім того, з цим пов'язані сезонні коливання витрат або навіть їх одноразовий характер, що зумовлює не- обхідність вести облік витрат у розрізі окремих періодів року та видів робіт;

сільськогосподарські підприємства самі відтворюють час- тину необхідних їм засобів праці (вирощування багаторічних на- саджень, молодняка тварин для ремонту та поповнення основ- ного стада і т. ін.), але специфіка біологічних об'єктів зумовлює необхідність відображати в обліку витрати зі створення таких засобів до їх передачі в експлуатацію не як капітальні вкладення, а як поточні виробничі витрати;

частина готової продукції сільськогосподарського вироб- ництва не набуває товарної форми, а залишається у господарстві і слугує вихідним матеріалом (сировиною) для відновлення про- цесу виробництва (насіння для посіву, корми для тварин, моло- ко для випоювання телят тощо) або ж для внутрішньогосподарсь- кої переробки (на боршно, крупи, олію, ковбаси і т. ін.). Усе це зумовлює необхідність вести відокремлений облік товарної та нетоварної частини готової продукції;

окремі види сільськогосподарської продукції одержують з виробництва лише один раз на рік (деяка продукція рослин- ництва) або навіть один раз у півтора-два роки (вирощування молодняка великої рогатої худоби), тому в бухгалтерському об- ліку необхідно відображати не лише кінцевий вихід продукції, а й сам хід її виробництва (нарощування витрат та зростання живої маси тварин, їх приріст). У таких випадках оприбуткована про- дукція частково залишається на стадії незавершеного виробниц- тва, хоча в обліку відображається у складі виробничих запасів (молодняк тварин). За несприятливих умов ця продукція взагалі може бути втрачена (падіж молодняка тварин або зменшення їх живої маси). Все це зумовлює істотні особливості у методиці оприбуткування продукції та її обліку;

у сільському господарстві більшість рослин і тварин да- ють не один, а декілька видів продукції (як основної, так і по- бічної), а сам процес такого «спільного» виробництва не має точки роз'єднання, як це часто має місце у промисловості, тому це зумовлює необхідність застосування специфічних методів роз- поділу витрат і калькулювання собівартості продукції.

Враховуючи особливості сільськогосподарського виробниц- тва, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів та Міністерство аграрної політики України (МАПУ) розробили і затвердили ряд нормативних доументів, що регулюють організацію та методику бухгалтерського обліку в сільськогосподарських підприємствах. Серед них:

Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту май- нових прав селян у процесі реформування аграрного сектора еко- номіки. Постанова КМУ від 28.02.2001 р. №177;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи», затверджено наказом МФУ від 18.11.2005 р. № 790;

Про організацію ведення бухгалтерського обліку та скла- дання фінансової звітності в системі Міністерства аграрної політи- ки України, затверджено наказом МАПУ від 01.11.2000 р. № 216;

Методичні рекомендації щодо відображення в бухгалтерсь- кому обліку операцій з формування власного капіталу та залучен- ня майна колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств новоствореними сільськогосподарськими підприєм- ствами, затверджено наказом МАПУ від 02.07.2001 р. № 190;

Методичні рекомендації з організації та ведення бухгал- терського обліку за журнально-ордерною формою на підприєм- ствах агропромислового комплексу, затверджено наказом МАПУ від 07.03.2001 р. № 49;

Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулю- вання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарсь- ких підприємств, затверджено наказом МАПУ від 28.05.2001 р. №132;