РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА 3.1. Професійна діяльність практичного психолога в системі освіти

Становлення психологічної діяльності в системі освіти

В кінці XIX ст. розпочався інтенсивний розвиток педагогічної психології, наближаючись до шкільної педагогіки під тиском по­треб суспільства. Американський психолог Стенлі Холл у 1891 році видавав журнал «Педагогічний семінар» — перший журнал, присвячений проблемам педагогічної і дитячої психології. У Фран­ції проблемами психологічної служби в кінці XIX ст. займався Альфред Біне. Дослідження у цій галузі він розпочав у 1894 р., а в 1897 р. вийшла його робота, присвячена психологічним про­блемам початкової школи. В Німеччині дослідженнями в галузі педагогічної психології активно займався Е. Мейман, в Росії А.П.Нечаєв.

На початку XX ст. була усвідомлена необхідність роботи пси­хологів у педагогічній сфері. Актуальним стало розв'язання бага­тьох психологічних проблем, пов'язаних зі школою, з навчанням і розвитком дітей. У 1905 р. Міністерство освіти Франції зверну­лось до А. Біне з проханням провести психологічне обстеження дітей, які не здатні навчатися в школі за загальною програмою. Альфред Біне заснував педагогічну лабораторію, де розробив ме­тодику вивчення розумового розвитку дитини, відому під назвою «Шкала вимірювання інтелекту» — знаменитий тест Біне- Сімона, який дозволяє виявляти дітей з затримкою розумового розвитку. Потім були відкриті спеціальні шкільні класи для таких дітей.

На початку XX ст. психологічну роботу в сфері освіти вико­нували педагоги. Але поступово стали вводитися посади практи­чних психологів у різні типи навчальних закладів. Найбільш дав­ні традиції шкільної психології існували в Англії, США, Франції, Швейцарії. В 1909 р. у Франції відкрилась перша шкільна психо­логічна служба. У 1913 р. в Англії приступив до роботи перший шкільний психолог — Цирил Берт. В 1915 р. в США, в штаті Коннектикут, почав працювати перший американський шкільний психолог — Гессель. У 1920 р. у Швейцарії, в Берні, відкрився консультаційний пункт з проблем педагогічної і дитячої психо­логії. Протягом наступних 10—15 років психолого-педагогічні служби виникли у багатьох країнах.

В американських школах у роботі психологів широко викори­стовувались тести і, перш за все, тести на визначення коефіцієнта розумової обдарованості (IQ). Виникла і розвивалась служба «гайденс» («служба супроводу»). З 1945 до 1960 рр. в практику спеціалістів-консультантів служби «гайденс» міцно ввійшли ба­тареї тестів. Використання службою «гайденс» методу тестуван­ня як основного інструменту своєї діяльності зробило його меха­нізмом відбору дітей в американських школах [24, 10].

Розвиток шкільної психологічної служби у Франції привів до то­го, що у 1951 р. Міністерство освіти вперше представило перелік функцій шкільних психологів. Цей документ став основою дискусії на першому (в 1952 р.) і другому (в 1954 р.) Міжнародних колокві­умах з шкільної психології, організованих ЮНЕСКО в Гамбурзі.

На конференції 1952 р. під егідою ЮНЕСКО розглядалось пи­тання можливості ефективного використання психологічних знань у школі. Тут було узагальнено практичний досвід різних країн і зроблено спробу виявити найбільш ефективні шляхи фун­кціонування шкільної психологічної служби. Якщо межі діяльно­сті перших шкільних психологів були доволі вузькими, то в 1950—1960-ті рр. відбувається їх розширення. Перед психологіч­ною службою в цей час ставились такі основні завдання:

1. Допомога вчителям в індивідуалізації змісту і методів на­вчання.

2.Допомога дітям у виборі найбільш прийнятних шляхів осві­ти в школах [39, 10].

Специфічним завданням психологічної служби школи було раннє виявлення дітей з суттєвими відхиленнями у розвитку, яких неможливо навчати у звичайній школі через фізичні, розу­мові або афективні порушення.

Статистичні дані показували, що діти, які потребують спеціа­льної допомоги у вигляді особливих програм навчання та вихо­вання, складають 10% усіх школярів [39, 11].

Шкільні психологи вирішували різні завдання у залежності від віку учнів. У роботі з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку основним завданням було сприяння емоційному вихованню дітей, формуванню їх особистості, навчання основним умінням розумової роботи. Психологи повинні були полегшити адаптацію при переході дітей в школу. У середньому шкільному віці психо­логічна служба виконувала дві основні функції:

1.Виявлення дітей, у яких труднощі у спілкуванні та у стосу­нках з іншими.

2. Зміна позицій вчителів, щоб вони приділяли більше уваги емоційним реакціям учня на шкільне життя. Особливо важливі завдання стояли перед шкільними психологами у зв'язку з вибо­ром учнями професії.

Однак до середини XX ст. ні в одній європейській країні пси­хологічна служба в школі не була досить розвинутою, щоб вико­нувати означені завдання у повній мірі.

В реальній практиці шкільний психолог часто надавав лише повсякденну допомогу вчителю, тобто виконував роль порадни­ка. який виправляв і координував діяльність педагогів.

Потреба в шкільних психологах на протязі 1950-1560-х рр. зростала, перш за все через значне збільшення кількості дітей з затримкою розумового розвитку та іншими порушеннями.

Це стимулювало розвиток шкільних психологічних служб у трьох країнах.

Створення асоціацій практичних психологів освіти, їх профе­сійні зустрічі та дискусії мали велике значення в розвитку шкіль­ної психології.

В 60-х рр. XX ст. в США створюється перша професійна ор­ганізація шкільних психологів. У 80-х рр. в США була організо­вана Національна асоціація шкільних психологів (NASP). Велике значення для розвитку шкільної психологічної служби в Англії мала конференція в Уельсі у 1973 р. На ній обговорювалась роль шкільної психологічної служби та її мета, етичні і юридичні ос­нови її діяльності, проблеми навчання і підвищення професійної компетентності шкільного психолога [25, 11].

З середини 80-х рр. починається новий етап у розвитку прак­тичної шкільної психології у Франції. У 1985 р. була створена робоча група, до складу якої увійшли представники п'яти різних організацій — членів Національної асоціації психологів (ANOP). Ця група провела спеціальну роботу для визначення функцій пе­дагогічного психолога у Франції. Підкреслювалось, що педагогі­чний психолог має справу з усією психологічною реальністю ди­тини і може сприяти розвитку усіх сторін його особистості, при цьому педагогічний психолог може підключати до цього процесу батьків і вчителів.

Педагогічний психолог може йти і проти системи шкільного і сімейного виховання, змінювати його стандарти, якщо вважає, що вони протистоять прогресивному розвитку особистості дити­ни. Пізніше у Франції обговорювався проект створення єдиної системи шкільної психологічної служби, спрямованої на допомо­гу окремим індивідам, групам і цілим організаціям чи закладам. Мета цієї системи — попереджувати шкільний неуспіх, сприяти соціальному научуванню і соціальній адаптації дітей, допомагати дітям з розумовою відсталістю інтегрування у загальний потік учнів (що прямо протилежне меті, яка висувалась раніше — відо­кремлювати таких дітей), сприяти загальноосвітньому і профе­сійному росту учнів, підвищувати кваліфікацію вчителів, соціа­льних працівників, адміністрації, інших спеціалістів у галузі освіти.

У подальшому в більшості європейських країн були також створені національні організації, які представляли інтереси педа­гогічних психологів.

У Великобританії і Данії є дві асоціації: одна має профспілко­ві обов'язки, а друга є професійною.

В Росії перший досвід практичного використання психології у навчанні та вихованні дітей виник також на початку XX ст. Займа­лись цим спеціалісти в галузі педології. Зміст педології як наукової і практичної сфери діяльності складали: комплексне вивчення дити­ни, об'єднання і використання різноманітних психологічних, фізіо­логічних і соціологічних знань в роботі з дітьми.

Початок педологічного руху в Росії був пов'язаний з відкрит­тям у 1904 р. педологічних курсів для вчителів і батьків. Курси очолив Н.Є. Румянцев, наукове керівництво здійснював А.П. Не- чаєв. На курсах викладались лекції і проводились практичні за­няття з анатомії, фізіології, нервової та душевної патології, гігіє­ни, антропології, історії педагогіки, психології (експерименталь­ної, дитячої, порівняльної) [29, 318].

У 1928—1932 рр. виходив журнал «Педологія». З самого по­чатку для педології була характерною спрямованість на розв'язання практичних завдань, які стоять перед школою. По всій країні створювалась мережа педологічних закладів. В інсти­тутах відкривались педологічні лабораторії і секції. Домінуючим видом їх діяльності були тестові обстеження для визначення ус­пішності рівня розумового розвитку та з метою профвідбору.

Багато вчених педагогів, педологів і психологів заперечували широке використання в школі тестів, наукова обґрунтованість яких була ненадійною. Однак педологи-практики, незважаючи на ці заперечення, широко використовували тести в школі, що нері­дко призводило до необґрунтованих висновків про розумовий розвиток дітей, переведення в спеціальні школи. Педологія різко критикувалась у відомій Постанові ЦК ВКП(б) 1936 р. «О педо- логических извращениях в системе наркомпросов» і була оголо­шена шкідливою наукою. Тлумачення постанови про педологію закінчились тим, що було відкинуто все позитивне, що було на­працьоване радянськими вченими в галузі педології. Це набага­то рр. загальмувало розвиток дитячої практичної психології. I тільки в кінці 60-х рр. В СРСР був відновлений пошук форм практичної участі психологів у роботі школи. Шкільна психоло­гічна служба в СРСР спочатку створювалась в Естонії під керів­ництвом Х.И. Лейметса і Ю.Л. Сиерда.

Перший шкільний психолог почав працювати в одному із сільськогосподарських технікумів у 1970 р. З 1975 р. працювало ряд психологів у спеціальних школах-інтернатах для «важких» підлітків, а з 1980 р. — у вигляді експерименту — у деяких зага­льноосвітніх школах [39, 7].

На початку 80-х рр. відбувається інтенсивне становлення психо­логічної служби в системі освіти в СРСР. Розгорнулось активне ви­вчення наукових основ, обговорення можливих форм і методів ро­боти практичних психологів у школі. Журналом «Вопросьі психо- логии» у 1983 р. був організований «круглий стіл» «Психологічна служба в школі». В цьому ж р. відбулася всесоюзна конференція психологів у Талліні. На конференції були проаналізовані експери­менти по створенню шкільної психологічної служби, які проводи­лись у багатьох містах і республіках, обговорювались питання по­дальшого розвитку психологічної служби в школах.

У 1984 р. в Москві в Інституті психології АН СРСР відбулася перша Всесоюзна конференція з питань психологічної служби в СРСР. Одна з секцій була присвячена психологічній службі в школі. В центрі уваги учасників секції були питання психологіч­ного забезпечення навчально-виховного процесу в школі [69, 17].

Важливим етапом розвитку шкільної психологічної служби в СРСР став багатолітній (1981—1988) експеримент по впрова­дженню в школах Москви посади практичного психолога, що проводився під науковим і методичним керівництвом лабораторії наукових основ дитячої практичної психології НДІ загальної і педагогічної психології АПН СРСР.

Були визначені предмет і завдання шкільної педагогічної слу­жби [24].

На основі аналізу експерименту було розроблено «Положення про психологічну службу народної освіти» (1989), яке викорис­товується і нині.

У 1988 р. вийшла постанова Державного комітету СРСР з освіти про введення ставки шкільного психолога у всі навчально- виховні заклади країни. Це стало правовою основою діяльності шкільного практичного психолога, визначило його соціальний статус, права і обов'язки.

З цього моменту служба енергійно розвивалась майже в усіх регіонах країни. Відбувалось розширення сфери діяльності дитя­чого практичного психолога: служба почала охоплювати всю си­стему навчання і виховання від дошкільного віку до ранньої юності.

Практична психологія освіти з'явилася у дитячих садках, ди­тячих будинках, школах, гімназіях, ліцеях, професійно-технічних училищах, коледжах, школах-інтернатах. Керівники загальноос­вітніх шкіл, вчителі, вихователі, батьки все більше усвідомлюва­ли користь психологічної служби. Це формувало у суспільстві потребу у дитячих практичних психологах. Тому у педагогічних університетах та інститутах була організована підготовка спеціа­лістів з педагогічної психології, курси перепідготовки спеціаліс­тів з вищою педагогічною освітою, збільшилась кількість профе­сійних об'єднань для підвищення кваліфікації працюючих практичних психологів освіти. Аналогічна історія розвитку пси­хологічної служби в Україні, яка до 1991 р. входила у склад СРСР.