3.2. Психолог у галузі спорту

Сьогодні в сучасному українському суспільстві існує необхідність у висококваліфікованих спеціалістах для галузі фі­зичного виховання, фізичної культури і спорту, які б сприяли ви­рішенню поставлених перед цією галуззю завдань. Цю вимогу, в певній мірі, може задовольнити спортивний психолог, який пси­хологічними засобами буде всебічно сприяти реалізації завдань цієї галузі.

Психологія спорту — це галузь психологічної науки, предме­том якої є вивчення закономірностей прояву і розвитку психіки людини, а також групових взаємодій в умовах тренувальної дія­льності і змагання. Як і багато інших напрямів психології, психо­логія спорту почала інтенсивно розвиватися в 60—70-ті рр. XX ст. (П.А.Рудик, А.Ц.Пуні та інші), причому в цій галузі осно­вні дослідження були спочатку зосереджені на вивченні індиві­дуальних відмінностей спортсменів, здібностей і можливостей діяти в стресових умовах змагань, способах підвищення ефекти­вності спортивних тренувань. Нині спектр питань, що розробля­ються психологи спорту, істотно розширився. Стосовно кожного виду спорту з урахуванням досягнень загальної, педагогічної, ві­кової і соціальної психології розробляються програми спеціаль­них тренувальних комплексів, спрямованих на підвищення як фі­зичної, так і психічної тренованості спортсменів, їх емоційно- вольової, етичної, морально-етичної і колективістської підготов­леності. У психологів спорту достатньо детально досліджені за­кономірності ефективного формування рухових навиків і умінь, способи досягнення високих показників сили, витривалості, спритності і скоординованості рухів, що ґрунтуються на концеп­ції рівня побудови руху Н.А.Бернштейна. У цих дослідженнях вивчаються шляхи і способи формування спеціалізованих сприй­нять спортсменів, наприклад відчуття часу, відчуття дистанції, зміни швидкості руху об'єкта, передбачення миттєвого розвитку подій, «відчуття м'яча», «відчуття води» і т.ін. Крім того приді­ляється увага розвитку методів поліпшення спостережливості, уяви, стратегічного і тактичного мислення, узгодженої взаємодії в групових іграх і т.ін. Поглиблення цих досліджень йде як у га­лузі вивчення здібностей спортсменів і їх спеціального відбору на різних вікових стадіях, так і по шляху виховання і формування цих здібностей в процесі тренувальної діяльності. Особливу про­блему складають такі напрями психології спорту, як психічна са­морегуляція, управління своїм станом в передстартовий період, в ході змагань і після виходу з ситуації змагання. Цим питанням, а також відношенню спортсменів до своїх перемог і поразок нада­ється більше уваги в останніх дослідженнях психології спорту. У окремий напрям виділяються соціально-психологічні досліджен­ня, що розглядають проблеми формування команд, міжособисті- сні відносини в них, прийоми і способи підвищення їх згуртова­ності та ціннісноорієнтованої єдності, питання взаємостосунків з тренером або тренерським колективом, з уболівальниками (зок­рема з «спортивними фанатами»), проблеми міжкомандних взає­мостосунків і т.ін. Основні задачі сучасної психології спорту по­лягають не тільки в сприянні досягненню спортсменами високих спортивних результатів, а й у всебічному розвитку спортсмена, в підвищенні його загальної і психологічної культури.

Професійна діяльність психолога у галузі спорту характеризу­ється такими напрямками: забезпечення сприятливих психологі­чних умов для розвитку видів спорту, в яких спортсмени України мають реальні можливості досягти високих результатів на між­народній арені; збереження висококваліфікованих спеціалістів галузі, створення і запровадження системи підготовки, перепід­готовки та підвищення кваліфікації фахівців для роботи у спорті, зокрема психологів; створення ефективної системи соціально- психологічної адаптації учасників спортивного руху та ветеранів спорту. Складові його професійної діяльності полягають у при­йнятті участь у процесі підготовки спортсменів у змагально- тренувальному процесі; психолог погоджує свої дії з тренером; психолог вивчає спортсменів не тільки за допомогою психологі­чних методик і самооцінок, а й, у першу чергу, спостерігаючи за ними у змагально-тренувальному циклі, на відпочинку — усюди, де можна спостерігати психологічні особливості спортсменів без спеціального тестування; психолог веде політику неприєднання у конфліктних ситуаціях у тренерському середовищі; психолог є так званим буфером у напружених ситуаціях між тренером і спортсменом; психолог демонструє коректність, надаючи трене­ру психологічну інформацію про спортсмена, висловлюючи свою думку; психолог не повинен на ній наполягати та заключне рі­шення про можливості спортсмена узгоджувати з тренером; пси­холог не повинен навчати досвідчених тренерів, а ненав'язливо інформувати їх щодо актуальних проблем психології спорту. Ці характеристики не вичерпують усіх складових ефективності професійної діяльності психолога у спорті, а представляють лише найбільш значущі з них.

Професійна діяльність спортивного психолога у галузі спорту визначається її організацією. Нині виділяють такі підходи до ор­ганізації професійної діяльності спортивного психолога. По- перше, функціональний (процесуальний) підхід, сутність якого полягає у тому, що психолог виконує професійні функції, резуль­татом яких є мета його діяльності. Функціональний підхід є оп­тимальним, коли професійні функції психолога чітко визначені. По-друге, це проблемно-функціональний підхід, який полягає у тому, що психолог виділяє проблеми діяльності системи, у якій він працює, і розробляє програму своєї діяльності, яка характери­зується тим, що має чітко визначену мету та розглядається мож­ливість взаємодії з іншими суб'єктами. Професійна діяльність психолога у межах цього підходу може мати випереджаючий ха­рактер (так як проблема не має чітко визначеного характеру). По- третє, це системний підхід, який полягає у системному баченні психологом професійної ситуації, і він є найбільш продуктивним. У рамках цього підходу психолог визначає, які суб'єкти (спорт­смени, тренери) потребують його професійного впливу; які взає­мозв'язки (спортсмен—спортсмен; тренер—тренер тощо) потре­бують його впливу та підбирає адекватні способи впливу на елементи або взаємозв'язки. Способом практичного впроваджен­ня системного підходу психологом у спорті є цільовий комплекс­ний підхід.

Він починається з моделювання, метою якого є створення іде­альної моделі системи спортивної організації, яка ефективно фу­нкціонує та має гармонійні взаємовідносини між членами спор­тивних команд, сприятливий психологічний клімат у групах спортсменів, доцільний вплив тренера на спортсменів, наявність зворотного зв'язку у діаді тренер—спортсмен (спортивна коман­да) та т.ін.

Таким чином сутність професійної діяльності спортивного психолога у спорті полягає у психологічному супроводженні усього спортивного циклу (тренувально-змагальний період). Професійна діяльність у такому разі передбачає здійснення пси­хологом таких напрямків роботи, як психодіагностика спортсме­нів і тренерів; спортивний відбір, а також психодіагностика спор­тивних здібностей; психопрофілактика несприятливих психічних станів у спортсменів та негативних явищ у спортивному середо­вищі; психогігієна спортивної діяльності; психологічна освіта спортсменів і тренерів; психологічна підготовка спортсменів; психологічна реабілітація і реадаптація спортсменів (тренерів); психологічна корекція негативних станів, реакцій, а також неада- птивних форм поведінки спортсменів (тренерів); психологічне забезпечення спортивного процесу; психологічне сприяння у зі­граності команди; психологічне консультування спортсменів і тренерів; методологічна робота психолога у спорті.

Визначаючи сутність професійної діяльності спортивного психолога, В.М.Блудов, В.А.Плахтієнко [8, 182], а також інші спеціалісти вказують на те, що однієї тільки психологічної підго­товки (спортсмена і тренера) недостатньо для реалізації психоло­гом його професійної діяльності у спорті, на певних рівнях сьо­годні говорять про психологічне забезпечення, і навіть про психологічне супроводження всієї роботи з підготовки спортсме­нів. Отже, метою професійної діяльності психолога у спорті є формування психологічної стійкості спортсменів до поразок та їх психологічної готовності до участі у змаганнях і оптимального ефективного функціонування у спорті.

Як зазначає у своїх дослідженнях Л.Радченко [79], професійна діяльність спортивного психолога повинна бути спрямована і на такі категорії спортсменів, як спортсмени-інваліди; спортсмени на етапі збереження вищих досягнень; колишні спортсмени, жит­тя яких після завершення спортивної кар'єри часто втрачає сенс і вони не можуть пристосуватися до нових умов; збірні команди спортсменів.

Обґрунтування теоретико-методологічних підходів дослі­дження діяльності психолога у спорті дало можливість виділити зміст та пріоритетні завдання діяльності спортивного психолога.

Зміст практичної діяльності психолога у спорті, як зазначає Г.Д.Горбунов [17], відрізняється різноманітністю. Кожен спорти­вний психолог фактично реалізує свою особистість. Психолог з академічною освітою та науковим складом мислення займається більшою мірою психодіагностикою. У нього всі заходи заздале­гідь сплановані та здійснюються у повній відповідності з встано­вленими психологічними за