3.3. Професійна діяльність практичного психолога у медичній сфері

Актуальність медичної психології обумовлена, в пер­шу чергу, тим, що лікувати треба не тільки хворобу, а й загаль­ний психологічний стан хворої людини. Зв'язки психології і ме­дицини настільки тісні, що психолог, який працює з медичним персоналом і хворим, повинен бути добре обізнаним з медични­ми знаннями, а медичні працівники все більше усвідомлюють не­обхідність психологічних знань для успішної професійної діяль­ності.

Тому можна вважати, що медична психологія — це галузь знань, яка в рівній мірі належить як медицині, так і психології. Для розробки проблем медичної психології поєднуються зусилля психологів, фізіологів і лікарів.

Значення психології у медицині людьми усвідомлено досить давно. Ще у XVIII ст. великий реформатор в галузі психіатричної допомоги людям у Франції Пінель [40] у своєму «Трактаті про душевні хвороби» писав, що психіатричною лікарнею повинні керувати лікар, адміністратор і психолог. Причому він вважав, найбільш доцільним є випадок, коли лікар має високий рівень компетентності у психології. З XVIII ст. відомі дослідження авс­трійських лікарів Франца Галля і Франца Месмера [40], які дове­ли наявність у мозку особливих магнітних флюїдів, тобто психо­логічних факторів, дія яких призводить до зцілення людей. їх наукові висновки були покладені в основу розробки методів гіп­нозу в медицині, які широко стали використовуватися у медичній практиці [85, 605—606].

В XIX ст. безперервно зростав інтерес вчених до психіки здо­рової людини, а також соматично і психічно хворих. Неврологіч­на і психіатрична практика потребувала допомоги від психолога для аналізу складних порушень психіки людини. В середині XIX ст. з'являється книга «Медична психологія» Лотце, а в дру­гій половині XIX ст. Д.Х.Тьюк опублікував книгу «Психологічна медицина», хоч вони і відображали в більшій мірі питання психі­атрії того часу.

Медична психологія як галузь прикладної психології виділи­лась в самостійну науку тільки у XX ст. З'являється ряд моно­графій, які висвітлювали предмет медичної психології. Важливий внесок у розвиток медичної психології зробили зарубіжні вчені Ж. Піаже, М. Принс, З. Фрейд, Е. Кречмер та російські вчені В.М. Бехтєрєв, С.С. Корсаков, П.Б. Ганнушкін та інші, які вважалися медичними психологами.

Практична робота психологів у медицині була спрямована на розробку і застосування методів психодіагностики (з метою ме- дико-психологічної експертизи), а також методів психотерапії.

Головними методами медико-психологічного вивчення хво­рих були клінічна бесіда і експериментально-психологічне дослі­дження душевнохворих. А основними методами психотерапії бу­ли сугестивні методи (методи впливу під гіпнозом), психоаналі­тичні, психагогічні (тобто методи, пов'язані з вихованням, впра­вами, трудотерапією).

На початку ХХ ст. сформувався новий напрямок у психотерапії, створений 3. Фрейдом, — психоаналіз. Цей метод виник з досвіду лікування істеричних станів і стосувався клініки неврозів, психоло­гічного аналізу невротичних проявів та їх психотерапії. Серед учнів і послідовників 3. Фрейда були відомі психотерапевти і медичні психологи, які пізніше відійшли від теорії Фрейда і створили власні напрямки роботи. Найбільш відомі серед них К.Г.Юнг і А.Адлер. Карл Густав Юнг працював у Швейцарії і організував у Базелі пер­шу в світі кафедру медичної психології. Німецький вчений Ернст Кречмер опублікував один з перших підручників з медичної психо­логії, який у 1926 р. був перекладений на російську мову і став зраз­ком систематизації медико-психологічних знань в єдності теорії і практики. Він детально розробив психологічні методи дослідження і описав основні методи психотерапії.

Систематизація знань з медичної психології почалася на поча­тку ХХ ст. Цією роботою займався Н.А.Бернштейн, Ф.Г.Рибаков, В.М.Бехтєрєв та ін. Пізніше були створені спеціальні дослідни­цькі лабораторії в Москві С.С.Корсаковим, в Казані В.М.Бехтєрє- вим, В Києві І.А. Сікорським, В.Н.Мясіщевим в Ленінграді та ін. До 40-х рр. ХХ ст. в Радянському Союзі, куди входила і Україна, був накопичений багатий досвід в галузі медичної психології. Виходить цілий ряд важливих праць з експериментального дослі­дження мовлення, мислення, пам'яті, емоційно-вольової сфери впливу на працездатність, ставлення до праці нервово-психічних хворих (Л.С.Виготський, А.Г.Іванов-Смоленський, М.С.Лебе- динський, А.Р.Лурія, В.Н. Мясіщев та ін. [57].

Велика практична психологічна робота проводилась радянсь­кими психологами в медичних закладах під час війни 1941— 1945 рр. та після війни. Вони брали участь у відновленні функцій мозку у людей, які отримали поранення в голову, допомагали більш раціонально вирішувати проблеми їх працездатності і психологічної реабілітації. 3 1960-х рр. у вищих навчальних закладах СРСР вводиться спеціалізація з медичної психології. Почалась активна співпраця вчених СРСР з чеськими, польсь­кими, німецькими психотерапевтами. У багатьох республіках Радянського Союзу були створені спеціальні наукові центри, школи медичної психології. В Києві на основі теорії установки, розробленої Д.Н.Узнадзе, була створена наукова школа, яка займалась проблемами патопсихологічної діагностики.

У другій половині XX ст. розширилась сфера застосування психологічних знань у медицині. Практична психологія стала ви­діляться організаційно в окрему галузь медичної психології.

Нині у всіх країнах відкриті інститути практичної психології або факультети при університетах і створені спеціальні психоло­гічні служби. Практичні психологи як спеціалісти одержують професійну освіту у вищих навчальних закладах.

В.Н.Карандашев [40, 129] на основі аналізу багатьох робіт з медичної психології виділяє такі головні завдання медичної пси­хології як прикладної науки:

1. Вивчення психічних факторів, які впливають на розвиток хвороб, їх профілактику і лікування.

2. Вивчення впливу тих чи інших хвороб на психіку.

3. Вивчення різних проявів психіки у їх динаміці.

4. Вивчення порушень розвитку психіки.

5.Вивчення характеру ставлення хворої людини до медичного персоналу і оточуючого середовища.

6.Розробка принципів і методів психологічного дослідження у клініці.

7. Створення і вивчення психологічних методів впливу на психіку людини з лікувальною і профілактичною метою.

Ці загальні завдання доповнюються більш конкретними в за­лежності від характеру захворювання, причин виникнення захво­рювання, терміну протікання його і реакцій людини на свій стан у період хвороби. Тому в медичній психології виділяють такі ос­новні її напрямки: патопсихологія, нейропсихологія, соматопси- хологія, психофармакологія.

Патопсихологія займається діагностикою і вивченням психіч­них порушень у хворих людей. Тому, на думку Б.В. Зейгарник [33, 4], відомого російського спеціаліста в галузі медичної психології, патопсихолог повинен перш за все бути психологом і разом з тим добре розумітися в теоретичних основах і практичних питаннях психіатричної клініки. Оскільки в патопсихології вивчаються по­рушення свідомості, сприйняття, пам'яті, мислення, то в завдання патопсихолога входить виявлення ступеня інтелектуального дефек­ту і визначення його лікувальних заходів та оцінки їх ефективності.

Найбільш відомі російські спеціалісти в галузі патопсихології В.М. Блейхер і І.В. Крук [40, 130] виділяють такі конкретні за­вдання патопсихології, як:

1. Одержання даних діагностики.

2. Дослідження динаміки психічних порушень і оцінка ефек­тивності лікувального процесу.

3. Участь у експертній роботі.

4. Участь у реабілітаційній роботі.

5.Дослідження недостатньо вивчених психічних захворювань, їх структури та методів лікування.

6. Участь у психотерапії.

Нейропсихологія вивчає механізми мозку вищих психічних функцій, зміни психіки при локальних ушкодженнях головного мозку в результаті травм мозку. Тоді психолог бере участь в до­слідженнях порушень сприйняття (агнозія), порушень цілеспря­мованих рухів і дій (апраксія), розладу різних форм мовленнєвої діяльності (афазія), порушень пам'яті (амнезія), порушення ува­ги, мислення, емоцій та ін.

Соматопсихологія вивчає зміни психічного стану людей, пов'язані з соматичними захворюваннями (бронхіальна астма