Пенітенціарна психологія

магниевый скраб beletage

Пенітенціарна (виправна) психологія є одним із найважливі­ших напрямків діяльності юридичного психолога. Цей розділ психології вивчає закономірності, факти і механізми проявів пси­хіки у окремих засуджених, соціально-психологічні явища в їх середовищі, а також ефективність засобів впливу, які використо­вують співробітники установ виконання покарань у процесі ви­конання різних видів покарання.

Для успішної роботи у цій сфері психологу необхідні, на гли­боке переконання В.Н.Карандашева [40], знання педагогіки, пси­хології праці, соціальної психології, бо перед установами вико­нання покарань ставляться складні завдання по перевихованню злочинців, залученню їх до трудової діяльності і адаптації до но­рмального існування в суспільстві.

В системі пенітенціарних закладів багатьох розвинутих країн психологічна служба, робота окремих психологів стала невід'ємною частиною їх роботи. Так, наприклад, в Німеччині засуджені прохо­дять поглиблене медичне обстеження ще в тюрмах-розподільниках, а потім ще раз у звичайній тюрмі. В одній Західних земель цієї краї­ни на 17 тис. засуджених припадає 221 соціальний робітник і 105 психологів (по 160 осуджених на одного психолога).

У США в пенітенціарних установах працює 1350 психологів [70, 228].

Перші посади практичних психологів в кримінально- виконавчій системі в нашій країні були введені у 1974 р. у вихов­но-трудових колоніях для неповнолітніх. У 1989—1991 рр. на ба­зі виправних закладів Пермської і Саратовської області як експе­римент були створені психологічні лабораторії (з штатною чисельністю до 5 психологів) для дорослих. З урахуванням пози­тивних результатів експерименту посади психологів були введені у всі виправні установи країни.

Пенітенціарна психологія багато уваги приділяє вивченню особливості засудженого, фактори, які позитивно впливають на нього і сприяють активному перевихованню особистості. Основ­ними з таких факторів є режим, праця, різні виховні впливи, ко­лектив. Серед злочинців є багато невротиків і психопатів, осіб з легкою дебільністю, акцентуаціями характеру та ін. Для них, крім загальновживаних психологічних впливів, використовують­ся спеціальні комплексні (в сукупності психологічні, медичні, педагогічні) методи, які вимагають тісної співпраці психологів, педагогів і психіатрів.

Установи виконання покарань мають такі основні цілі: пока­рання; виправлення і ресоціалізація засуджених.

Виходячи з завдань, основними напрямками роботи [70, 606] визначені такі:

• психологічна діагностика особистісних особливостей кож­ного засудженого, виявлення дефектів правової соціалізації осо­бистості, а також дефектів у психологічній саморегуляції та на­явності граничних нервово-психічних розладів;

• розробка довгострокових програм індивідуально-особистіс- ної і групової психолого-педагогічної корекції засуджених;

• здійснення необхідних заходів психотерапії для осуджених з проявами невротизації і психопатії, неадекватними методами психологічного самозахисту;

• розробка і впровадження нових моделей і принципів вико­нання і відбування покарань, які базуються на психологічно об­ґрунтованих критеріях виправлення;

• ресоціалізація — свідоме відновлення засудженого в соціа­льному статусі повноправного члена суспільства; повернення йо­го до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

До значущих проблем юридичної психології В.Н.Карандашев [40] відносить профілактику протиправових дій. Особливо важ­ливим є дослідження умов, які можуть викликати протиправні дії після звільнення з виправного закладу.

Одна з важких проблем виправлення злочинців пов'язана з тим, що адміністрація і співробітники установ виконання покарань час­то не володіють необхідним рівнем психолого-педагогічних знань і психолого-педагогічної культури. Тому однією із функцій психо­логів в установах виконання покарань є поглиблення у адміністра­ції і її співробітників психолого-педагогічних знань.

Реалізація цього завдання — дуже складний процес. Це пояс­нюється тим, що специфіка умов і змісту професійної діяльності негативно впливає на зміни у особистісних якостях і поведінці співробітників закладу, що проявляється у засвоєнні відповідного жаргону, наслідування поведінки деяких засуджених, втрачається здатність співчувати іншим, формується установка на більш жор­стоке покарання. Рукоприкладство, грубіть, застосування спеціа­льних засобів без явної необхідності — усе це прояви професій­ної деформації. Протистояти цьому явищу психологу дуже важ­ко, але це дуже необхідна ланка його роботи.

Покарання в установах виконання покарань має супроводжу­ватись більш тонкими методами психологічного впливу на засу­дженого, заснованими на знанні індивідуальних особливостей кожного з них. Актуальним є діалог з засудженим як альтернати­ва репресивним заходом. І в цьому процесі мусить бути тісна вза­ємодія соціологів, психологів, представників релігії.

Гуманізація кримінально-виправної системи, очевидно, буде здійснюватися через розробку і впровадження більш пом'якшених покарань за злочини, зменшення строків покарання, введення захо­дів соціального захисту засуджених, альтернатив позбавленню волі, посилення виховного та соціально-психологічного потенціалу в дія­льності установ виконання покарань. Все це вимагає глибоких і різ- носторонніх досліджень проблеми впливу на засуджених, який би забезпечував профілактику їх злочинної діяльності у майбутньому.