1.3. Наукова та побутова психологія

магниевый скраб beletage

Внутрішній світ кожної окремої людини називають та­кож суб'єктивним, підкреслюючи тим самим його приналежність конкретному суб'єкту, оскільки сприймає, мислить, переживає завжди певна людина. Існує ще одне позначення внутрішнього, суб'єктивного світу людини — психологічний світ, психологія людини. Всі ці поняття в даному контексті є синонімічними. У буденному житті для позначення реальності внутрішнього світу користуються також поняттям «душевне життя людини». Душев­не життя людини або її внутрішній (суб'єктивний) світ — це спе­цифічна галузь науки психології.

Для усвідомлюючої себе людини наявність внутрішнього життя — первинна і самоочевидна реальність. Думки про зовні­шній світ, переживання подій свого життя, самовідчуття, внутрі­шнє відчуття виступають для людини прямим і безпосереднім доказом її існування. Наприклад, знамените «Cogito ergo sum» («Мислю — отже, існую») французького філософа Р.Декарта вка­зує на те, що мислення — єдиний критерій достовірності власно­го існування.

Внутрішнє життя людини надзвичайно різноманітне. У своїй свідомості людина зберігає образи світу, в якому вона живе, має уявлення про оточуюче, розуміє і пояснює природний і соціаль­ний світи. Інакше кажучи, людина особисто формує свій світо­гляд: картину світу і образ самої себе (образ Я) у цьому світі. Але образ світу у людини відрізняється від образу, створеного в при­родознавстві і суспільствознавстві. І не тому, що у даного індиві­да він незрівнянно менш повний, менш адекватний і розчленова­ний. Людські образи, уявлення і думки, за визначенням О.Н.Леонтьєва, упереджені, вони пронизані емоціями, відчуття­ми, переживаннями. У виразі «суб'єктивний світ людини» є ще один відтінок: людське сприйняття зовнішнього світу — це живе, емоційно забарвлене сприйняття, яке залежить від бажань, що є у суб'єкта, настроїв, що нерідко призводять до спотворення істин­ної картини навколишнього світу. Неможливо уявити собі люди­ну, позбавлену відчуттів і переживань. Наш внутрішній досвід вчить, що предмети, які не викликають емоційного відгуку в на­шій душі, залишають нас байдужими, сприймаються як зовніш­ній фон.

Саме наявність вищих відчуттів — сорому, розкаяння, совісті, любові і таке інше — відрізняє людину від тварини. Цікаво, що упередженість розуму людини стала непереборною перешкодою на шляху створення штучного інтелекту, відтворюючого мислен­ня людини. «Розумні» машини можуть багато що: швидко раху­вати, перебирати безліч варіантів і знаходити оптимальні, реалі­зувати складні програми, але вони нездатні відчувати і переживати. Але розум і відчуття не вичерпують всього різнома­ніття внутрішнього світу людини. Людина мислить і діє ради чо­гось; одна і та ж подія може глибоко торкнутися її відчуттів, а може залишити байдужою. Є ще один пласт нашого душевного життя, який пояснює складність людської поведінки, — це людські бажання, прагнення, наміри, інтереси, потреби. Ми завжди чогось хочемо і до чогось прагнемо. Потреби, інтереси, ідеали складають рушійні сили людської поведінки, активність її устремлінь.

Внутрішнє життя людини усвідомлене. Людина усвідомлює свої думки, відчуття, цілі, вчинки. У свідомій вольовій поведінці вона здійснює владу над собою, підпорядковує одні мотиви ін­шим, ставить належне вище бажаного. У свідомості людини представлені інші люди, вона сама, її місце в співтоваристві.

При цьому людина стикається і з такими діями, про які вона не може дати собі ясну відповідь, рушійні причини яких не пред­ставлені в її самосвідомості. Психологічний світ людини включає в себе і несвідомі явища. До них належать ваблення, звички, ін­туїція і т.ін. Кожний з нас в тій чи іншій мірі замислювався над діями, спонукальна причина яких нам недостатньо зрозуміла.

Всі зазначені вище явища складають психологічний зміст життя людини. Кожний з психічних процесів має свій певний внесок в багатство внутрішнього світу, визначає специфіку про­явів людської суб'єктивності.

Психологічний світ кожної окремої людини унікальний і не­повторний, він даний їй в безпосередньому досвіді переживань. Внутрішнє життя є те, що пережите людиною, що складає її осо­бистий суб'єктивний досвід. Але, можливо, психологічний світ замкнутий в собі, і є лише сукупністю явищ свідомості, не види­мих іншим.

Буденне життя людини пронизано безліччю психологічних зв'язків і відносин з іншими людьми і є основою для виникнення так званої побутової психології. Побутову психологію називають також донауковою, підкреслюючи тим самим, що вона передує психології як науці. Проте вони існують одночасно. Носіями побу­тової психології є конкретні люди; кожний з нас свого роду психо­лог. Звичайно ж, всі люди розрізняються в плані психологічної про­никливості й життєвої мудрості. Одні вельми проникливі, здатні по ледве уловимих нюансах (виразу очей, позі та т.ін.) проникнути в настрій, стан, наміри людини. Інші не відрізняються такими здібно­стями, менш чутливі до внутрішнього стану співбесідника; їх пси­хологічний досвід не такий багатий. При цьому необхідно підкрес­лити, що немає жорсткої залежності між психологічною прозор­ливістю і віком людини: є діти, що добре орієнтуються в суб'єк­тивних властивостях однолітків, батьків, педагогів, і є дорослі, що погано розуміють внутрішні стани інших людей.

Основу побутової психології складають спільна діяльність, спілкування, реальні взаємостосунки людей. Джерелом побутової психології завжди є ті люди, з якими ми безпосередньо стикаємо­ся. Необхідність погоджувати свої дії з діями іншого, розуміти не тільки значення слів мови, а й контекст вислову, «прочитувати» в поведінці і зовнішньому вигляді іншого його наміри і настрій спонукає людину виділяти і фіксувати багатогранні прояви внут­рішнього життя.

Спочатку знання побутової психології існують невідривно від діяльності і поведінки людини, конкретне психологічне знання ніби вплетене в живу тканину дії і вчинку. У подальшо­му суб'єктивні стани одержують своє віддзеркалення, почина­ють існувати в людській мові. У мовних значеннях відбувається об'єктивування внутрішнього світу людини. У слові суб'єктивні переживання немов би відділяються від їх носія і стають досту­пними аналізу й осмисленню. З даною особливістю побутової психології ми стикаємося щодня. Наша мова містить велику кі­лькість слів, що позначають психічні факти і явища. Безліч з цих слів складає понятійний апарат наукової психології. Зви­чайно, зміст термінів побутової психології і психологічної нау­ки істотно розходиться. Але, проте, людина, що починає освою­вати науку психологію, має, як правило, свій життєвий досвід і уявлення про психологію.

Зміст побутової психології знаходить своє втілення в народ­них обрядах, традиціях, в усній народній творчості, в казках, прислів'ях, приказках, притчах, піснях і т.ін. Багатий психологіч­ний досвід накопичений в казках. У багатьох з них діють одні і ті ж герої: Баба Яга, Ведмідь, Вовк, Лисиця, Заєць та ін. За казко­вими персонажами відразу вгадуються певні психологічні типи і характери людей, що зустрічаються в житті. Звичайно, побутова психологія пронизує всі види мистецтва. Для багатьох людей твори живопису, художні твори, театральні постановки є основ­ним способом пізнання внутрішнього світу людини.

Існування побутової психології ставить питання про її взаємо­стосунки з науковою психологією. Це питання, крім академічно­го інтересу, має і практичний сенс. Якщо об'єктивно наше життя пронизане психологічними зв'язками і відносинами, якщо існує в специфічних формах побутова психологія, а ми є її живими носі­ями, то цілком можливо допустити, що психологами ми стаємо (або не стаємо), засвоюючи психологічні уроки буденного життя. Адже називаємо ж ми психологом людину, яка володіє мистецт­вом розуміти іншу людину, здатну мати на інших психологічну дію, хоча добре знаємо — психологічної освіти вона не має. Не­рідко знавці людської природи зовсім не знайомі ні з теоретич­ними основами, ні з практичними методами психології.

Особливе значення питання про взаємостосунки побутової і наукової психології набуває в окремих професіях. Той або інший рівень психологічної культури педагога, лікаря, управлінця по­значається на фізичному і психічному здоров'ї, продуктивності діяльності багатьох людей. У педагогічній літературі постійно наголошується, що талановитий педагог відрізняється від своїх колег, у першу чергу, психологічною компетентністю. Чи можна стати талановитим педагогом, майстром педагогічної діяльності, сподіваючись лише на свої побутової психологічні знання? Від­повісти на це питання можна лише зафіксувавши відмінності між побутовою і науковою психологією. У психологічних роботах виділяють цілий ряд відмінностей, вкажемо на основні з них.

Існують відмінності в об'єкті побутової і наукової психології, тобто відмінності в тому, хто і що стає джерелом психологічних знань. Об'єктом побутової психології завжди виступають конк­ретні люди, з якими ми безпосередньо стикаємося. Індивідуаль­ний психологічний досвід в основному і складений з досвіду спі­лкування і взаємостосунків з найближчим оточенням. Об'єкт наукової психології історично змінювався і включав багатомані­тні прояви людської психіки.

Звідси слідує й інша відмінність побутової і наукової психоло­гії — відмінність у рівні узагальненості знань. Знання побутової психології приурочені до конкретних ситуацій і до конкретних людей, а тому мало узагальнені. Часто вони виражаються образ­но, метафорично. Знання наукової психології відрізняються уза­гальненістю, фіксують факти і закономірності поведінки, спілку­вання, взаємодії людей, їх внутрішнє життя. Як правило, вони виражені в поняттях. Поняття вказує на істотні і постійні власти­вості людської психології.

Побутові і наукові психологічні знання розрізняються також і в способах їх отримання. Побутові знання про психологію люди­ни отримуються шляхом безпосереднього спостереження за ін­шими людьми і самоспостереження. Наукова психологія для отримання нових знань і їх логічної структуризації використовує цілий арсенал методів: цілеспрямоване спостереження, експери­мент, тести, інтерпретацію текстів, методи практичної психології і т.ін.

Різноманіття методів отримання знань наукової психології призводить до ще однієї істотної її відмінності від побутової пси­хології — до наявності обширного, різноманітного матеріалу, який відображає психологічні аспекти багатогранної життєдіяль­ності людини. Цей матеріал узагальнений, систематизований, представлений в логічно несуперечливих конструкціях, поняттях, теоріях. Психологічній науці властива усвідомлена тенденція до розчленованого опису психологічної реальності. Знання побуто­вої психології не систематизовані, фрагментарні, часто супере­чать один одному.

Істотно різні шляхи і способи передачі знань побутової і науко­вої психології. Можливості трансляції буденних психологічних знань від однієї людини до іншої, від старших до молодших вельми обмежені. Тут як не можна краще застосовано правило: кожен вчиться на своєму власному досвіді і на своїх помилках. З одного боку, існують труднощі вербалізації індивідуального психологічно­го досвіду, виразу суб'єктивних переживань в мові для їх передачі, а з іншого — присутня певного роду недовіра до істинності відомос­тей, що повідомляються. Сказане легко ілюструється одвічною про­блемою батьків і дітей, старших і молодших, коли підростаюче по­коління не визнає загальнозначущих цінностей, норм взаємо­стосунків, накопиченого досвіду старшого покоління.

Науково-психологічні знання вивірені і впорядковані в наукових теоріях, описані в наукових працях. Існують соціально відпрацьова­ні і закріплені способи і форми поповнення і збереження, відтво­рення і передачі науково-психологічних знань: дослідницькі інсти­тути, навчальні заклади, наукова література і таке інше.

Зіставлення можливостей побутової і наукової психології по­казує істотні переваги останньої. Для продуктивної взаємодії з іншими потрібні фундаментальні психологічні знання, які уза­гальнювали б відповідний досвід всього людського співтоварист­ва, а не тільки особистий досвід. Разом з тим неприпустимо зне­важливе відношення до побутової психології. Узагальнений і науково виражений досвід сумісної життєдіяльності людей одер­жує свою значущість, коли він «пропущений» через внутрішній досвід, коли він перетворився на особисте надбання.

Розуміння іншої людини можливе, якщо вона здатна уявити себе на місці іншої, пережити її стан як свій. Не випадково гово­рять, що хороші батьки і педагоги ті, хто пам'ятають своє дитин­ство і свої дитячі переживання, і тому здатні уявити себе в дити­ні. Продуктивна педагогічна діяльність необхідно ґрунтується на науковій психології, але педагог, крім цього, повинен бути хоро­шим побутовим психологом, прислуховуватися до своєї інтуїції, до свого внутрішнього досвіду. Різні форми позанаукового пси­хологічного знання — народна мудрість, художні твори і таке інше — мають одне безперечне достоїнство — вони достовірно і образно відображають реальні життєві ситуації, цілісність люд­ського життя, зачіпають глибинні прошарки душі людини, наво­дять на роздуми про себе, про своє душевне і духовне життя.

Поняття і концепції наукової психології впливають на побуто­ві уявлення людей про своє психічне життя. У розмовну мову проникають наукові поняття психології, і люди починають вира­жати свої суб'єктивні стани через ці поняття. В першу чергу, це ті поняття, які описують динаміку і напруженість психічного життя, такі, як «комплекс», «стрес», «компенсація», «заміщення» і таке інше. Великий вплив на буденну свідомість зробили, на­приклад, роботи відомого психолога і лікаря, засновника психо­аналізу — З.Фрейда. Люди, які ознайомилися з його вченням про неврози, стали пояснювати свою поведінку, свої внутрішні пере­живання термінами і конструкціями психоаналітичної теорії, внаслідок цього практикуючі психотерапевти зафіксували істотне зростання відповідних неврозів.

З обмеженням предмету і появою спеціальних методів його дослідження пов'язані істотні відмінності наукової і побутової психології: 1) звідки і яким чином отримуються психологічні знання; 2) у яких формах вони зберігаються і 3) завдяки чому пе­редаються, відтворюються.

Будь-яка наука має в своїй основі деякий побутовий, емпірич­ний досвід людей. Наприклад, фізика спирається на ті знання, які придбані людством у повсякденному житті: знання про рух і па­діння тіл, про теорії інерції, про світло, звук, теплоту і т.ін. Ма­тематика теж походить з уявлень про числа, форми, кількіс­ні співвідношення, які починають формуватися вже в дошкіль­ному віці.

Але зовсім інакша справа з психологічною наукою. У кожного з нас є певний запас побутових психологічних знань. Є навіть ви­датні психологи-побутовці. Це, звичайно, великі письменники, а також деякі (хоча і не всі) представники професій, які мають по­стійне спілкування з людьми: педагоги, лікарі, священнослужи­телі тощо. Але і звичайна людина має в своєму розпорядженні певні психологічні знання. Про це можна судити по тому, що ко­жна людина в якійсь мірі може зрозуміти іншого, вплинути на його поведінку, передбачити його вчинки, врахувати його індиві­дуальні особливості, допомогти йому.

Таким чином можливо дійти висновку про те, що побутова і наукова психологія відрізняються за п'ятьма основними параме­трами (див. рис. 1.1).

По-перше: побутові психологічні знання конкретні; вони при­урочені до конкретних ситуацій, конкретних людей, конкретних задач. Говорять, офіціанти і водії таксі — теж хороші психологи. Але в якому значенні, для вирішення яких задач? Як, ми знаємо, часто — досить прагматичних. Також конкретні прагматичні за­дачі вирішує дитина, поводячись одним чином з матір'ю, іншим — з батьком, і знову зовсім інакше — з бабусею. У кожному кон­кретному випадку вона точно знає, як треба поводитися, щоб до­битися бажаної мети. Але навряд чи ми можемо чекати від неї такої же проникливості відносно чужих бабусі або мами. Отже, побутові психологічні знання характеризуються конкретністю, об­меженістю задач, ситуаційністю.

 

Побутова

Наукова

ПСИХОЛОГІЯ

 

Загальна

Конкретна

 

Інтуїтивна

Раціональна

 

Знання обмеженні

Знання необмежені

Порівняльні характеристики побутової та наукової психології

 

Необмежена в матеріалах

Обмежена в матеріалах

Заснована на експерименті

Заснована на спостережені

 

Побутова

Наукова

ПСИХОЛОГІЯ

 

Рис. 1.1. Співвідношення побутової та наукової психології

Наукова ж психологія, як і всяка наука, прагне до узагаль­нень. Для цього вона використовує наукові поняття. Визначен­ня понять — одна з найважливіших функцій науки. У наукових поняттях відображаються найістотніші властивості предметів і явищ, загальні зв'язки і співвідношення. Наукові поняття чітко визначаються, співвідносяться один з одним, зв'язуються в за­кони.

Наприклад, у фізиці завдяки введенню поняття сили І. Ньюто­ну вдалося описати за допомогою трьох законів механіки тисячі різних конкретних випадків руху і механічної взаємодії тіл. Те саме відбувається і в психології. Можна дуже довго описувати людину, перераховуючи в побутових термінах її якості, риси, вчинки, відносини з іншими людьми. Наукова ж психологія шу­кає і знаходить такі узагальнені поняття, які не тільки економі- зують описи, а й дозволяють побачити загальні тенденції і зако­номірності розвитку особистості та її індивідуальні особливості.

Потрібно відзначити одну особливість наукових психологіч­них понять: вони часто співпадають з побутовими за своєю зов­нішньою формою, тобто просто кажучи, виражаються тими са­мими словами. Проте внутрішній зміст, значення цих слів, як правило, різні. Побутові терміни зазвичай більш розпливчасті й багатозначні.

Таким чином, досвідом побутової психології є індивідуальний досвід зі всіма його нюансами. Отримується він випадково і пси­хологічні знання, необхідні людині для життя, витягуються з нього, як правило, інтуїтивно і несистематично. Наукова психо­логія базується на досвіді, який із самого початку абстрагований від багатьох деталей, понятійно оформлений. Відрізняються й шляхи, методи пізнання — цілеспрямованого, систематизовано­го, інструментально оснащеного. Для наукового психолога вдала здогадка стає гіпотезою, що допускає експериментальну перевір­ку. Звичайно, експеримент можливий і в побутовій психології, і люди часто вдаються до цього ефективного засобу отримання не­обхідної інформації (не чекаючи відповідного випадку, а активно організовуючи його). Проте науково-психологічні експерименти відрізняються не тільки більшою строгістю своїх гіпотез, а й умовами проведення. У сучасній психології ці умови нерідко ві­докремлені від життєвої конкретності і навіть можуть спотворю­вати її. Відрізняються і результати експериментів: ученим нерід­ко доводиться відмовлятися від власних буденних уявлень.

Слід звернути увагу на те, що, по-перше, в наукових описах психічних явищ дослідники використовували свій особистий до­свід. Проте головна цінність цих описів полягає не тільки в їх проникливості і детальності, а у тому, що вони виявилися вдали­ми узагальненими схемами для постановки науково-дослідних задач.

Друга відмінність побутових психологічних знань полягає у тому, що вони носять інтуїтивний характер. Це пов'язано з особ­ливим способом їх отримання: вони отримуються шляхом прак­тичних проб. Подібний спосіб особливо виразно помітно у дітей. Часто педагоги і тренери знаходять ефективні способи вихован­ня, навчання, тренування, йдучи тим же шляхом: експерименту­ючи і гострозоро помічаючи щонайменші позитивні результати, тобто в певному значенні «йдучи на дотик». Нерідко вони звер­таються до психологів з проханням пояснити психологічне зна­чення знайдених ними прийомів.

На відміну від цього наукові психологічні знання раціональні і цілком усвідомлені. Звичний шлях полягає у висуненні словесно формульованих гіпотез і перевірці логічно витікаючих з них нас­лідків.

З викладеного можна зробити висновок, що обширний досвід побутової психології зберігається й існує відповідно до тих видів практики, з яких він одержаний і які він знаходить. Він може бу­ти впорядкований у традиціях і обрядах, народній мудрості, афо­ризмах, проте підстави такої систематизації залишаються конкре­тними, ситуативними. Якщо ситуативні висновки суперечать один іншому (наприклад, навряд чи знайдеться прислів'я, до яко­го не можна підібрати інше, зворотне за значенням), то житейсь­ку мудрість це не бентежить, їй немає потреби прагнути до од­номанітності.

Наукова психологія систематизує знання у формі логічних не- суперечливих положень, аксіом і гіпотез. Знання спрямовано акумулюються, служать базою розширення і поглиблення знай­дених закономірностей, і відбувається це саме завдяки наявності спеціальної научної мови.

Не слід розуміти точне визначення предмета наукової психо­логії як обмеження її дослідницьких можливостей. Наприклад, наукова психологія активно вторгається в житейський досвід, справедливо претендуючи на нове освоєння суспільного фактич­ного матеріалу. Закономірні, тому постійні вимоги точно корис­туватися наявним понятійним апаратом (і лише ним) захищають досвід від «засмічення» побутовими асоціаціями.

Третя відмінність полягає в способах передачі знань і навіть у самій можливості їх передачі. У сфері практичної психології така можливість вельми обмежена. Це безпосередньо витікає з двох попередніх особливостей побутового психологічного досвіду — його конкретного і інтуїтивного характеру.

Накопичення і передача наукових знань можлива завдяки то­му, що ці знання кристалізуються в поняттях і законах. Вони фік­суються в науковій літературі і передаються за допомогою верба­льних засобів. Таким чином, буденні психологічні знання, здавалося б, легко доступні. Поради людей, вигострені афоризми мислителів містять згустки побутового досвіду. Проте скориста­тися цим досвідом не просто: буденні знання не фіксують реальні умови, в яких вони були одержані, а ці умови є вирішальними при спробі використовувати відоме іншою людиною і в новій си­туації. Тому так часто помилки батьків повторюються їх дітьми. Власний досвід, що співвідноситься з своїми можливостями і специфічними умовами, доводиться переживати і накопичувати наново. Інша справа — досвід наукової психології. Хоча він і не такий обширний, як побутовий, зате містить інформацію про умови, необхідні і достатні для відтворення тих або інших явищ. Одержані знання впорядковані в наукових теоріях і передаються шляхом засвоєння узагальнених, логічно зв'язаних положень, які служать підставою для висунення нових гіпотез. Завдяки розвит­ку експериментального підходу науковий досвід містить факти, недоступні побутовій психології.

Четверта відмінність полягає в методах отримання знань у сферах побутової і наукової психології. У побутовій психології ми вимушені обмежуватися спостереженнями і роздумами. У на­уковій психології до цих методів додається експеримент.

Суть експериментального методу полягає у тому, що дослід­ник не чекає збігу обставин, в результаті якого виникає явище, що цікавить його, а викликає це явище сам, створюючи відповід­ні умови. Потім він цілеспрямовано варіює ці умови, щоб вияви­ти закономірності, яким дане явище підпорядковується. З уве­денням в психологію експериментального методу психологія сформувалася в самостійну науку.

Нарешті, п'ята відмінність, і разом з тим перевага, наукової психології полягає у тому, що вона має в своєму розпорядженні обширне, різноманітне накопичення унікального фактичного ма­теріалу, недоступному у всьому своєму обсязі жодному носію побутової психології. Матеріал цей накопичується і осмислюєть­ся, зокрема в спеціальних галузях психологічної науки, таких як вікова психологія, педагогічна психологія, пато- і нейропсихоло­гія, психологія праці й інженерна психологія, соціальна психоло­гія, зоопсихологія та ін. У цих областях, маючи справу з різними стадіями і рівнями психічного розвитку тварин і людини, з дефе­ктами і хворобами психіки, з незвичайними умовами праці — умовами стресу, інформаційних перевантажень або, навпаки і та­ке інше, — психолог не тільки розширює коло своїх дослідниць­ких задач, а й стикається з новими несподіваними явищами. Адже розгляд роботи якого-небудь механізму в умовах розвитку, поломки або функціонального перевантаження з різних сторін висвічує його структуру і організацію.

Наведемо короткий приклад. У м. Загорське є спеціальний ін­тернат для сліпоглухонімих дітей. Це діти, у яких немає слуху, немає зору і, звичайно, спочатку немає мови. Головний «канал», через який вони можуть вступати в контакт із зовнішнім світом,

— це дотик.

Отже, наукова психологія є системою теоретичних (понятій­них), методичних і експериментальних засобів пізнання і дослі­дження психічних явищ (донаукових), вона є переходом від не­обмеженого і різнорідного опису цих явищ і їх точного наочного визначення, до можливості методичної реєстрації, експеримента­льного встановлення причинних зв'язків і закономірностей, за­безпечення спадкоємності своїх результатів.

Тепер, коли ми переконалися в цілому ряді переваг наукової психології перед побутовою, доречно поставити питання: а яку позицію наукові психологи повинні зайняти по відношенню до носіїв побутової психології?

Уявимо собі поряд з освіченим фахівцем-психологом якого-небудь мудреця, що необов'язково живе сьогодні, якого-небудь старогрець­кого філософа. Цей мудрець — носій багатовікових роздумів людей про долі людства, про природу людини, її проблеми, щастя. Фахівець- психолог — носій наукового досвіду, якісно іншого. Так яку ж пози­цію він повинен зайняти по відношенню до знань і досвіду мудреця? Питання це не дозвільне, воно неминуче рано чи пізно встане перед кожним з вас: як повинні співвідноситися у вашій голові, у вашій ду­ші, у вашій діяльності ці дві позиції?

Існує помилкова позиція, яку, втім, нерідко займають психо­логи з великим науковим стажем. «Проблеми людського життя,

— говорять вони, — ні, я ними не займаюся. Я займаюся науко­вою психологією. Я розбираюся в нейронах, рефлексах, психіч­них процесах, а не в муках творчості».

Чи має ця позиція деякі підстави? Зараз ми вже можемо відпо­вісти на це питання: так, має. Ці деякі підстави полягають у тому, що згаданий науковий психолог вимушений в процесі своєї осві­ти зробити крок у світ загальних понять.

Пошана і увага до побутового досвіду, його знання застере­жуть ще від однієї небезпеки. Річ у тому, що, як відомо, в науці не можна відповісти на одне питання без того, щоб не виникло десять нових. Але нові питання бувають різні. І це не просто сло­ва. У науці існували і існують, звичайно, цілі напрями, які не знаходили відповіді. Проте перш ніж остаточно припинити своє існування, вони якийсь час працювали вхолосту, відповідаючи на питання, які породжували десятки інших питань.

Розвиток науки нагадує рух по складному лабіринту з багать­ма тупиковими ходами. Щоб вибрати правильний шлях, потрібно мати, як часто говорять, хорошу інтуїцію, а вона виникає тільки при тісному контакті з життям.

Таким чином, науковий психолог повинен бути одночасно хо­рошим побутовим психологом. Інакше він не тільки буде мало­корисний науці, але й не знайде себе в своїй професії, просто ка­жучи, буде нещасний.

Отже, наукова психологія, по-перше, спирається на побутовий психологічний досвід; по-друге, витягує з нього свої задачі; на­решті, по-третє, на останньому етапі ним перевіряється.

Зв'язок наукової психології з практикою характеризується то­чністю постановки прикладних задач і методів їх рішення. Як правило, такі задачі породжувалися труднощами, які виникають у в непсихологічних галузях, а їх усунення виходило за межі компетенції відповідних фахівців. Відмітимо також, що приклад­ні галузі могли з'являтися незалежно від становлення загально- психологічної науки.

Галузі психології можна розрізнити за декількома критеріями. По-перше, за сферами діяльності (зокрема професійної), потреби яких обслуговують, тобто по тому, що робить людина: психоло­гія праці, інженерна, педагогічна та ін. По-друге, за тим, хто саме цю діяльність виконує, є її суб'єктом і разом з тим об'єктом пси­хологічного аналізу: людина певного віку (дитяча і вікова психо­логія, групи людей (соціальна психологія), представник тієї або іншої національності (етнопсихологія), пацієнт психіатра (пато­психологія) і т.ін. Нарешті, галузі психології можуть визначатися за конкретними науковими проблемами: проблема зв'язку пору­шеннями психіки з мозковими поразками (нейропсихологія), психічних і фізіологічних процесів (психофізіологія).

У реальній роботі психолога наукові галузі тісно взаємодіють. Наприклад, психолог на виробництві володіє знаннями як інже­нерній психології (або психології праці), так і соціальної. Психо­логічна галузь шкільної роботи відноситься одночасно до сфер вікової та педагогічної психології.

Зрозуміло, що, як вказувалося, психолог-практик — це не просто побутовий психолог. Звичайно, він далеко не завжди має готові зра­зки рішення задач і повинен вивчати, винахідливо використовувати повсякденний досвід, та все ж для нього цей досвід оформлений концептуально, а задачі досить чітко розділені на вирішувані і не- розв'язні. Слід підкреслити, що відносна автономія прикладних га­лузей від їх загальних психологічних підстав дозволяє встановлю­вати власні практичні зв'язки з іншими науками — соціологією, біологією, фізіологією, медициною тощо.

Нарешті, існують і такі психологічні тести, де грань між науко­вою і побутовою психологією важко встановити. Так, у керівницт­ві з ділового спілкування даються конкретні практичні поради по адекватній соціальній поведінці, взаємодії з іншими людьми, які роблять контакти успішними. З одного боку, це свого роду «підру­чники» побутової психології, з іншого — систематичний перелік результатів, що дає матеріал для наукового дослідження.

Таким чином, положення психологічної науки визначається її двома різноспрямованими традиціями. Перша з них — прагнення стати природничо-науковою дисципліною, друга — зайняти міс­це побутової психології. Обидві ці цілі незбагненні, але кожна з них породжує свої конкретні задачі.

З одного боку, в порівнянні з побутовою психологією наукова є спеціальною дисципліною, яка має понятійний і методичний апа­рат для вивчення психічного життя людини, законів її організації і розвитку. Точність і регулярність фіксації одержуваного досвіду, можливість строгої перевірки і направленого відтворення зближу­ють її з природничими науками. З іншого боку, психологічна нау­ка має особливості, пов'язані із специфікою об'єкта вивчення — його здібністю до внутрішнього віддзеркалення своїх станів. Бу­денні уявлення людини про себе, будучи засобами і результатами вирішення реальних життєвих задач, можуть бути стійкими й іс­нувати незалежно від їх наукових пояснень. Гуманітарний аспект психології полягає не тільки у вивченні, а й у практиці створення цих уявлень як способів подолання конфліктних ситуацій, осмис­лення і продуктивного розвитку життєвого досвіду.

Наукова і побутова психологія, зберігаючи принципові від­мінності, вступають в необхідні взаємні зв'язки. Психологічна наука, розвиток якої можна, вслід за Л.С.Рубінштейном, предста­вити у вигляді піраміди, сильна своєю основою. Побутове осмис­лення різноманітної психологічної реальності не зникає з появою спеціальної науки і є, навпаки, постійним джерелом її життєдія­льності. Разом з тим наукові досягнення активно проникають в буденне життя, пропонуючи нові, ефективні засоби запам'ято­вування її законів, виховання і розвитку особистості.

Наукова психологія в цілому — це спроба усвідомити, регулярно осмислювати, відтворювати і удосконалювати існуючий і такий, що постійно розвивається досвід психічного життя сучасної людини.

Питання для самоперевірки

1. Які групи психічних явищ вивчає психологія?

2. Яких людей можна назвати психологами по професії?

3. Які чинники впливають на формування індивідуального стилю професійної діяльності?

4. Перерахуйте основні типи психологічних знань.

5. Які психологічні знання називаються побутовими?

6. У чому полягає головний критерій істинності знань по­бутової психології?

7. Перерахуйте характерні особливості побутових психо­логічних знань.

8. Назвіть основну мету наукової психології.

9. На що спираються знання наукової психології?

10. Що є критерієм достовірності знань у побутовій психо­логії?

Завдання для самопідготовки

1. Охарактеризуйте основну мету практичної психології.

2. Визначте основні етапи професійного розвитку психо­лога.

3. Порівняйте поняття «спеціальна професійна компете­нтність» і «особистісна професійна компетентність».

4. Наведіть приклади протилежних стереотипів, які мо­жуть впливати на вибір професії.

5. Напишіть твір на тему: «Моя майбутня професія — психолог».

Література

1.Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. — М.: Мьісль, 1991.

2. Асмолов А.Г. XXI век: психология в век психологии // Вопросьі психологии. — 1999. — № 1. — С. 3—12.

3. Бульшин А.М. Профессиональное становление личности: ценно- стньїй подход. — Комсомольск-на-Амуре, 1996.

4. Буякас Т.М. Значение и ценности в деятельности психолога- профессионала // Акмеология. — 2001. — № 1.

5. Буякас Т.М. Ценностно-смьісловая сфера профессионала // Мир психологии. — 1997. — № 3.

6. Головаха Е.И. Жизненньїе перспективи и профессиональное са- моопределение молодежи. — К., 1988.

7. Донцов А.И. Профессиональньїе представления студентов-психо- логов// Вопросьі психологии. — 1999. — № 2. — С. 42—49.

8. Зинченко В.П., Моргунов Е.Б. Человек развивается. — М., 1994.

9. Климов Е.А. Гипотеза «метелок» и развитие профессии психолога // Вест. Моск. ун-та. Сер. 14, Психология. — 1992. — № 3. — С. 3—12.

10. Климов Е.А. Как вибрать профессию. — М.: Просвещение, 1990.

11. Климов Е.А. Образ мира в разнотипних профессиях. — М., 1995.

12. Климов Е.А. Психология профессионала. — М.; Воронеж, 1997.

13. Климов Е.А. Пути в профессионализм. — М., 2003.

14. Леонтьев Д.А. Методика предельних значений. — М., 1999.

15. Маркова А.К. Психология профессионализма. — М., 1996.

16. Морогин В.Г. Зависимость профессионального предпочтения сту- дентов технического вуза от их индивидуально-типологических осо- бенностей / В.Г.Морогин, И.Ю.Соколова II Психологический журнал. — 1995. — № 2. — С. 114—119.

17. Орлов А.Б. Склонность и профессия. — М.: Знание, 1981.

18. Панок В.Г. Українська практична психологія: визначення, струк­тура та завдання // Практична психологія та соціальна робота. — 1997. — № 10. — 1998. — № 1.

19. Перельїгина Е.Б. Психология имиджа: Учеб. пособие. — М.: Ас- пект-Пресс, 2002.

20. Поваренков Ю.П. Психологическое содержание профессиональ­ного становлення человека. — М., 2002.

21. Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В.Петровского, М.Г.Яро- шевского. — М., 1990.

22. Словарь психолога-практика. 2-е изд., перераб. и доп. / Сост. С.Ю. Головин. — Минск, 2001.

23. Теплое Б.М. Проблема узкой направленности // Избр. труди. Т. 1. Г., 1985.

24. Фокин В.А. О некоторих проблемах профессионализации психо- логов // Молодой специалист XXI века / Тезиси 1-й Всероссийской на- учно-практической конференции. М., 2001.

25. Фокина Р.А. О проблемах первоначальной адаптации випускни- ков-психологов // Молодой специалист XXI века / Тезиси 1-й Всерос­сийской научно-практической конференции. — М., 2001.

26. Щедровицкий Т.П. Избранние труди. — М., 1995.