РОЗДІЛ 2 ПСИХОЛОГ ЯК ОСОБИСТІСТЬ ТА ПРОФЕСІОНАЛ 2.1. Особистісні диспозиції психолога як основа його готовності до професійної діяльності

Професійне спілкування психолога з клієнтом орієнто­ване на поглиблену індивідуалізацію і пробудження внутрішніх ресурсів особистості. Головна функція психолога полягає в тому, щоб надати клієнту необхідну психологічну інформацію, стиму­лювати його особисті резерви на боротьбу з психологічними проблемами. У зв'язку з цим зростає роль процесу спілкування між консультантом і клієнтом як рівних партнерів по взаємодії, рефлективності, на основі яких виникають певні професійні сто­сунки, які мають якості комунікативності.

В аспекті рефлексивно-гуманістичного підходу, як вказують С.Ю.Степанов, І.Н.Семенов [36] та інші вчені, механізм рефлексії розуміється як осмислення і переосмислення стереотипів мис­лення та їх евристичне подолання до утворення нових змістів свідомості, виходячи з розуміння рефлексії в рамках рефлексив­но-гуманістичного підходу, рефлективність, відповідно, — це якість, властивість особистості, ціннісної орієнтації, способу життєдіяльності, особливо спілкування людей, їх взаємодії, в процесі яких розгортається рефлексія у всій своїй повноті. У су­часній психологічній літературі під рефлексивною здатністю ро­зуміється здатність здійснювати суб'єктом рефлексію по відно­шенню до різних видів і областей власної активності. Готовність до актуалізації і реалізації рефлексивної здатності дозволяє «включати» рефлексивність не тільки в теперішній стан людини чи якоїсь іншої системи. Поняття готовності пов'язується з пев­ною областю діяльності. Рефлексивна компетентність — складне утворення, яке включає в себе уявлення про внутрішній світ лю­дини і причини тих чи інших її вчинків і дій (комунікативний тип рефлексії), образи власного «Я» як індивідуальності (особистіс- ний тип рефлексії), а також знання про об'єкт і способи дії з ним (інтелектуальний тип рефлексії).

Психологічні стосунки людини становлять систему свідомих зв'язків особистості з різними напрямками об'єктивної дійсності. Сучасна психологія розрізняє різні види стосунків, точніше сто­рін єдиного предметного відношення, які обумовлені багатогран­ними можливостями людини і багатогранністю об'єктів.

Примітивна стадія розвитку стосунків має ще диференційова­ний характер. Тільки потім, у процесі розвитку вже на рівні не­свідомих стосунків, з'являється інша сторона первісного двоєди­ного ставлення — емоційне ставлення прихильності, любові, симпатії і їх протиставлень — неприязні, ворожнечі, антипатії. На основі цих стосунків виникають інші види, які мають свій особливий генетичний початок і виступають у людині завдяки високому розвитку її інтелекту як відносно самостійного утво­рення. До них перш за все треба віднести інтереси, які приверта­ють особливу увагу педагогів та психологів. Тому професійне спілкування в широкому розумінні слова доцільно розглядати, перш за все, як міжособистісну взаємодію. Ця взаємодія містить внутрішню (взаємовідносини) і зовнішню (власне спілкування) підструктури. Під час цього взаємостосунки — це особистісне значуще, перцептивне, когнітивне і емоційне відображення лю­дьми один одного, яке являє собою їх внутрішній стан. Профе­сійне спілкування психолога — це не та поведінка, в якій цей стан актуалізується, а це поведінка, в процесі якої розвиваються, виявляються і формуються міжособистісні стосунки з клієнтом.

Аналізуючи поведінку як систему вчинків, дій, здійснених ве­рбальними або невербальними засобами, можливо розглядати її як одиницю спілкування. Саме так можна зрозуміти висловлю­вання С.Л.Рубінштейна [35]: «Аналіз людської поведінки припу­скає відкриття підтексту поведінки, того, що людина «мала на увазі» своїм вчинком. Завжди існують ті чи інші стосунки, котрі цей вчинок реалізують». І ще: «Майже усяка людська дія є не тільки технічною операцією стосовно іншої людини, що виражає ставлення до неї».

Розмежування понятійних, внутрішніх, мотиваційно- споживацьких і перцептивно-когнітивних компонентів професій­них дій практичного психолога (професійне ставлення) і зовніш­ніх, поведінкових, процесуальних його проявів (професійне спіл­кування), створюють умови для розуміння даної проблеми. Очевидно, що у безпосередній професійній діяльності внутрішнє і зовнішнє у взаємодії виступає як єдине, причому професійне став­лення може реалізуватись по-різному під час професійного спілку­вання.

На можливі неузгодження внутрішнього і зовнішнього в єди­ному плані вказував В.М. Мясищєв. «В умовах вільної взаємодії, — писав він, — можуть виявлятися щирі стосунки, але в умовах неволі та залежності однієї людини від іншої стосунки у взаємо­дії не виявляються, а приховуються та маскуються... У характері взаємодій виявляються стосунки — це зрозуміло, але цей харак­тер залежить не тільки від стосунків, а й від зовнішніх обставин і стану тих, хто взаємодіє» [26, 216]. Саме співвідношення внутрі­шніх настановлень і поведінкових компонентів лежить в основі суттєвих типологічних і ситуаційних відмінностей в професійній діяльності практичного психолога. Зовнішні поведінкові вияв­лення та емоційна моральність різні за параметром узгодження. Тому чітко відзначаються узгоджені та неузгоджені типи. Узго­джені характеризуються тим, що внутрішнє ставлення психолога до клієнта виявляється і виражається в адекватних, соціально за­кріплених за ставленням даного зовнішніх вербальних і неверба- льних вчинках; неузгоджені — розходженням внутрішніх і зов­нішніх складників професійної взаємодії. На основі цього мож­ливо розрізнити чотири типи психологів: узгоджений позитив­ний, узгоджений негативний, неузгоджений позитивно-негатив­ний (маючи внутрішнє позитивне емоційне ставлення до клієнта, психолог виявляє «холодні» форми спілкування) та негативно- позитивний (маючи внутрішнє негативне ставлення, психолог демонструє «теплі», «позитивні» форми спілкування).

Професійна взаємодія психолога та клієнта спрямована, головним чином, на вивчення усвідомлених процесів професійного спілкуван­ня. При цьому вона спрямована на створення сприятливого психоло­гічного клімату, а також на оптимізацію їх спільної діяльності. Тут допускається цілеспрямований вплив на клієнта. Важливо розрізняти неусвідомлену підструктуру в цій взаємодії, що виводить на такі ма- лодосліджені поняття, як професійна інтуїція, талант тощо.

Професійна взаємодія психолога та клієнта спрямована на за­гальне особистісне зростання клієнта. Важливою умовою цього є наявність у практикуючого психолога, поряд з основним знанням предмета, професійної майстерності, готовності сприймати себе та інших, емпатії, відвертості, позитивного самосприйняття, від­сутності невпевненості в собі. Все це зумовлює стійкість форм поведінки психолога, яка може бути як адекватною, так і неадек­ватною з точки зору тих обов'язків, які він повинен виконувати, які безпосередньо пов'язані з внутрішнім світом особистості, з формуванням Я-концепції, з трансформаційним узагальненням смислових настановлень і ціннісних орієнтацій.

Для цілісного розуміння проблеми психологічної готовності психолога до професійної діяльності (взаємодії з клієнтом) ми розглядаємо цей процес як тріаду, яка містить в собі такі основні елементи: «психолог», «клієнт» і «процес взаємодії», де діяль­ність психолога та клієнта достатньо повно можна розкрити че­рез Я-концепцію та смислові установки, ціннісні орієнтації суб'єкта.

У багатьох психологічних теоріях «Я-концепція» є одним із центральних понять. Разом з тим ще не існує ні її універсального визначення, ні єдності в теорії. Терміни, які одні автори вжива­ють для визначення Я-концепції в цілому, інші використовують для позначення її окремих елементів. Ми ж беремо за основу схему, запропоновану для розгляду Я-концепції Р. Бернсом [6, 62]. Ця схема, з одного боку, відображає структуру Я-концепції, а з іншого, — розглядає термінологію, яка зустрічається на сторін­ках психологічної літератури, присвяченої Я-концепції. За Р. Бернсом, Я-концепція представлена у вигляді ієрархічної стру­ктури [6, 16]. На її вершині розташовується глобальна Я- концепція, яка вміщує всі грані індивідуальної самосвідомості. Це струмок свідомості, про який писав Р.Джемс, або почуття особистої послідовності та неповторності. У ньому виділяються два елементи: Я-усвідомлююче та Я як об'єкт. Ці розмежування умовні, і становлять лише семантичну модель. У реальному жит­ті елементи ці настільки сильні, що створюють єдине, практично нероздільне ціле.

За визначенням Р.Бернса [6, 26], глобальне Я — це центр осо­бистості, його можна назвати послом внутрішнього боку особис­тості. Воно представляє душевні процеси, почуття, бажання, мету та ін. Глобальне Я включає всі пізнавальні, емоційні вольові фу­нкції та одночасно має свій образ світу, а також образ себе та са- морозуміння.

Образ себе, саморозуміння як образ світу та поняття світу — результат пізнавальної, практичної та творчої діяльності людини. Структуру глобального Я можна представити так: 1. Процесуа­льне Я. 2. Структурне Я. 3. Образ світу та розуміння його. Всі складові глобального Я фун