1.5.3. Професія як система соціальних відносин

магниевый скраб beletage

У широкому розумінні, поняття професія використовується для зазначення будь-якого заняття, яке вимагає високого ступеня розвитку умінь, широкої та різноманітної підготовки з ціллю вико­нання певної соціальної ролі. Кожна професія має свої власні нор­ми етики та поведінки в рамках своєї практики.

Поняття професія може бути представлене в чотирьох основ­них аспектах соціальних відносин, а саме як:

1) область застосування сил людини як суб'єкта праці, обмеже­ний різновид трудової діяльності (як наслідок історичного розподі­лу праці);

2) певна спільнота людей, які виконують конкретні трудові фу­нкції, що мають суспільно корисну спрямованість;

3) підготовленість (знання, вміння, навички, ступінь сформова- ності образів виконання руху, дії, діяльності, кваліфікація) людини, завдяки якій вона здатна виконувати відповідні трудові функції;

4) діяльність професіонала як процес реалізації трудових фун­кцій, які закладено у вимоги до професії і такі, які виконуються професійно;

5) діяльність, що виконується за певну винагороду (моральну, матеріальну) яка дає людині можливість задовольняти потреби, необхідні для самореалізації та професійного зростання;

6) діяльність, що дає людині певний соціальний статус (справа людини як головна найактуальніша форма розвитку та самопрезен- тації).

Розкриваючи сутність феномена професія Н.С.Пряжников роз­різняє декілька суміжних понять, а саме:

1. Професія - група схожих спеціальностей (лікар - педагог).

2. Кваліфікація - рівень професійної майстерності (формальна та реальна).

3. Посада - найменш об'єктивно та документально зафіксова­ний прояв професії (молодший науковий співробітник, психолог).

Професія як система задає певну соціальну "матрицю профе­сійної поведінки". Матриця професійної поведінки - це дещо біль­ше, ніж честолюбні мрії окремого індивіда, ніж природне бажання досягнення "легких перемог", успіхів. Це те ціле, яке більше за раціональність, правила тощо. Професія поділяється на спеціаль­ність та спеціалізацію.

Професія як система більш високого порядку включає ряд про­цесів, закономірностей, правил, які існують і в підпорядкованих їй підсистемах. Наприклад, таких поняттях, як: - трудовий пост;

- робоче місце (для якого притаманні - перелік конкретних службових інструкцій, вимог до групових норм, що діють у конк­ретному трудовому колективі, правил та алгоритмів роботи тощо). Але кожне з цих понять має свої нюанси та особливості.

Так, на відміну від понять трудовий пост та професія, поняття робоче місце характеризується:

1) високою динамічністю технологій професійної діяльності;

2) високою динамічністю (мінливістю, гнучкістю) службових обов'язків суб'єкта на конкретному робочому місті;

3) чітко окресленою специфічністю трудових дій та операцій та відповідно до цього службових обов'язків;

4) високою значущістю організаційних факторів (корпоративна культура, стиль керівництва, рівні службової ієрархії, стадії розви­тку установи, психологічних клімат, групові норми, характер спі­льної та індивідуальної діяльності, індивідуальні особливості парт­нерів тощо);

5) впливом зовнішніх факторів середовища (історична епоха, культура та субкультура регіону, соціально-економічний стан у державі, розвиток демократичних інституцій, ринок робочої сили, рівень безробіття, престиж професії тощо);

6) високою значущістю індивідуальних особливостей суб'єкта (освіта, рівень професіоналізму, мотивація праці, особливості осо­бистості тощо).

Отже, під робочим місцем будемо розуміти трудовий пост, за­даний та обмежений сукупністю специфічних умов; реальний про­стір трудової діяльності суб'єкта, що визначається конкретними фізичними, організаційними, соціальними, психологічними, етич­ними та правовими факторами.

***

Запам'ятайте: у широкому розумінні поняття професія вико­ристовується для позначення будь-якого заняття, яке вимагає висо­кого ступеня розвитку умінь, широкої та різноманітної підготовки з метою виконання певної соціальної ролі. Кожна професія має свої власні норми етики та поведінки в рамках своєї практики.

Поняття професія може бути представлене у чотирьох основ­них аспектах соціальних відносин.

Трудовий пост - обмежена внаслідок розподілу праці та зафі­ксована документально область прикладення зусиль людиною з метою створення соціально цінного продукту (матеріальних речей, інформації, послуг, функціонально, естетично та соціально корис­них ефектів, упорядкованого протікання соціальних процесів).

Компонент - найменша частка системи, що розглядається та виступає в її масштабі як межа аналізу системи в цілому, але в той же час така частка цілого, котра реально є її значущою підсисте­мою і потенційно може розглядатися як цілісна система, але вже в іншому масштабі аналізу.

Структура - стійкість, інваріантність; внутрішня організація; сукупність не всіх, а лише деяких зв'язків, відносин, елементів, компонентів, що визначають якість конкретної організації системи.

Отже, система - це завжди сукупність можливостей та сукуп­ність обмежень, це сфера життєдіяльності та механізми, що її бло­кують, сфера прояву, "форма влади", системи над суб'єктом з її перевагами та недоліками.

Системний підхід є методичною базою будь-якої науки взагалі та психології праці зокрема.

Робоче місце - трудовий пост, заданий та обмежений сукупніс­тю специфічних умов; реальний простір трудової діяльності суб'єкта, що визначається конкретними фізичними, організаційни­ми, соціальними, психологічними, етичними та правовими факто­рами.

Обміркуйте: у чому полягає різниця між робочим місцем, тру­довим постом, посадою та професією?

Контрольні питання

1. Визначте зміст поняття "трудовий пост".

2. Визначте зміст поняття "робоче місце".

3. Визначте зміст поняття "професія".

4. Визначте зміст поняття "предмет праці" та "засоби праці".

5. Як впливають на вимоги до суб'єкта праці в рамках однієї професії особливості трудового поста та робочого місця?

Конспект першоджерел

Толочек В. А. Современная психология труда: Учебное пособие. - СПб.: Питер, 2005. - 479 с. (Розділи де розглядаються поняття: „трудо­вий пост", „робоче місце", „професія").

Література

1. Бодров В. А. Психология професиональной пригодности. - М.: Ра- дикс, 2001. - 324 с.

2. Климов Е.А. Пути в профессионализм: Учеб. Пособие. - М.: Флин- та, 2003. - 320 с.

3. Кокун О.М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: пси­хофізіологічний аспект забезпечення діяльності: Монографія. - К.: Міле- ніум, 2004. - 265 с.

4. Пряжников Н.С. Психологический смисл труда. - М.: Институт практической психологии; Воронеж: НПО МОДЗК, 1997. - 352 с.

5. Суходольский Г.В. Основи психологической теории деятельности. - Л.: Ленингр. ун-та, 1988. - 168 с.

6. Толочек В. А. Современная психология труда: Учебное пособие. - СПб.: Питер, 2005. - 479 с.

1.6. Ергатичні функнії та класифіканія професій

1.6.1. Ергатичні функнії та їх генезис

У складному соціально-культурному феномені "праця" прояв­ляються багато суміжних, неоднозначних проблемних аспектів.

До першої групи питань можна віднести такі, що намагаються виділити універсальну міру психофізіологічної та психологічної "вартості" праці.

Друга група питань стосується зміщення акцентів у праці із фізичної до сенсомоторної, а від неї до пізнавально-розумової дія­льності.

До третьої групи слід віднести питання стосовно розподілу праці та спеціалізації.

Четверта група питань присвячена вивченню особливостей взаємодії суб'єктів спільної професійної діяльності.

П'ята група питань вирішує проблеми індивідуального стилю діяльності.

Усі ці питання можна об'єднати в рамках наукової дисципліни ергатичні функції. Це поняття ширше за поняття "трудові функ­ції" і дозволяє побудувати більш адекватну систему понять у рам­ках цієї наукової дисципліни.

Наведемо типовий розподіл основних робочих функцій між суб'єктами праці:

• керівник (стратегічне управління);

• заступники та керівники підрозділів (управління окремими струк­турами, процесами, розробка програм діяльності, підтримка функ­цій організації);

• технічний виконавець (ведення службової документації);

• спеціалісти в певній галузі (виконавці, консультанти, експерти);

• керівники низової ланки (оперативне управління);

• оперативна координація діяльності та контроль (оперативні чер­гові);

• рядові виконавці.

З розвитком суспільства та виробництва важливим аспектом розвитку професій є передача частини трудових функцій спочатку тваринам, а потім і автоматизованим системам та технологіям.

Отже, під трудовими функціями розуміють будь-які процеси активності людей, які упорядковані відповідно до цілей та обста­вин праці.

Під ергатичними функціями розуміють будь-яку активність, що характеризує конкретну ергатичну систему (трудову функцію, або функцію засобів праці).

Ергатичні системи розглядаються як найбільш широка взаємо­дія суб'єкта та об'єкта праці (тобто така, що потенційно та реально включає велику кількість опосередкованих засобів, механізмів, умов).

Формально ергатичну систему можна представити як систему людина - машина - середовище - соціум - культура.

До основних ергатичних функцій можна віднести такі.

I. Функції духовного виробництва:

• побудова ідеології (ретроспективної та актуальної картини і про­гнозу буття людини та суспільства);

• побудова найближчих перспектив розвитку суспільства та його інструментів (рефлексія першочергових потреб);

• побудова образу потрібного майбутнього, необхідних об'єктів;

• інтеграція наукових та практичних знань (таких, що сприяють у досягненні цілей суб'єктів праці);

• інтеграція емоційного досвіду (рефлексія, структурування та створення засобів управління психічними станами людини);

• побудова смислу трудової діяльності (рефлексія та створення умов для позитивного смислу праці).

II. Функції, що забезпечують упорядкованість соціальних процесів:

• побудова суспільних норм та правил (формування юридичних та моральних правил, зразків поведінки);

• побудова соціальної комунікації та засобів впливу на членів спі­льноти (створення засобів та норм вербальної та невербальної вза­ємодії суб'єктів праці: професійної мови, ритуалів тощо);

• побудова стратегічних загальних планів діяльності (образ вико­навчої діяльності людини та її результатів);

• побудова тактичних (оперативних) планів діяльності (алгоритмів дій у конкретних умовах);

• охорона, захист ергатичних систем (збереження ергатичних сис­тем при впливі природних, техногенних та соціальних факторів).

III. Функції обслуговування життєдіяльності та самообслу­говування:

• організація життєзабезпечення суб'єктів праці (оптимізація сере­довища життєдіяльності);

• побудова засобів стабілізації, відновлення, розвитку людей (орга­нізація режиму роботи, навчання, організація внутрішніх засобів діяльності, лікування людей, відновлення працездатності);

• ремонт та обслуговування зовнішніх засобів праці;

• удосконалення ергатичних систем (усування несправностей, під­вищення рівню впорядкованості системи).

IV. Функції матеріального виробництва:

• розробка оперативно-гностичних засобів праці: прийому інфор­мації (спостереження, пошук), її переробки (зіставлення, оцінка, запам'ятовування, побудова прогнозів тощо), прийняття рішень;

• організація середовища - оперативно-тактичні дії (організація предметного середовища зовнішніх засобів праці);

• організація безпосередньо соціального середовища - оптимізація взаємодій суб'єктів;

• самоорганізація суб'єктів праці - оптимізація робочої пози, фун­кціональних станів тощо;

• переміщення предмета і засобів праці та управління ними тощо;

• виробництво продуктів, предметів, послуг.

1.6.2. Професіографія

Будь-яке дослідження в психології праці розпочинається із ви­вчення конкретної професійної діяльності. Для деяких професій створені професіограми та психограми.

Принципи професіографії були сформульовані К.К.Платоно- вим. До них належать, зокрема, такі принципи:

1) комплектності;

2) цілеспрямованості;

3) соціально-політичної активності (включення елементів профе­сійної пропаганди);

4) особистісного підходу;

5) надійності (вимоги до стійкості особистості до перешкод);

6) диференціації (передбачає різні спеціальності, що входять до складу конкретної професії);

7) типізації (об'єднує професії в певні групи);

8) перспективи та реальності.

Так, наприклад, згідно з принципом комплектності комплекс­ний аналіз пропонує:

- вказівки щодо економічного значення професії;

- соціологічну та соціально-психологічну характеристики (у тому числі - особливості міжособистісних стосунків, особливостей ко­лективу, соціальний престиж професії);

- перелік обсягу знань та вмінь, необхідних для успішної профе­сійної праці, з особливим виділенням тих, які визначають профе­сійну майстерність (тут же наводяться строки та перспективи про­сування робітника по службі);

- гігієнічну характеристику умов праці з особливим виділенням так званої "професійної шкоди";

- перелік фізіологічних вимог та медичних протипоказань щодо конкретної роботи за відповідною професією;

- створення психограми.

Отже, професіографія дає описово-технічну і психофізіологічну характеристику різних видів професійної діяльності. Результатом професіографії є складання:

- професіограми - зведення знань (соціально-економічних, техно­логічних, психофізіологічних) про професію й організацію праці;

- психограми професій - психологічного „портрета" професії, представленого групою психологічних функцій, які є актуальними для певної професії.

Психограма повинна відповідати таким вимогам:

1) висвітлювати необхідні для ефективної професійної діяльності індивідуально-типологічні та особистісні характеристики середньос- татистичного працівника;

2) відбивати бажані властивості, що визначають можливість дося­гнення вищого рівня професіоналізму.

Отже, професіограма - це узагальнена модель успішного фахівця в певній галузі; це науково обґрунтовані норми і вимоги професії до якостей особистості фахівця, що дозволяють йому ефективно їх викону­вати.

Психограма - опис психологічних якостей успішного працівника, що симетричні до об'єктивної діяльності, але не збігаються з нею.

1.6.3. Дослідження професій з позицій системного підходу

Вивчення професійної діяльності з позицій системного підходу передбачає:

- особистісно-мотиваційний аналіз діяльності, який розкриває значущість професійної діяльності для особистості робітника, з'ясовуючи джерело його активності;

- компонентно-цільовий аналіз, спрямований на з'ясування складу дій, цілей;

- структурно-функціональний аналіз, спрямований на вивчення принципів організації та механізмів взаємодії окремих дій у ціліс­ній структурі діяльності.

При цьому необхідно розкрити:

а) вплив одних структур діяльності на інші;

б) значущість окремих зв'язків;

в) вагу структурних компонентів діяльності.

Ураховуючи, що виконання реалізується через якості робітни­ка, необхідно разом зі зв'язками компонентів діяльності вивчати зв'язки між окремими професійно-важливими якостями особистос­ті, значущість та вагу цих якостей.

За результатами подібного аналізу діяльність постає як "поліс- труктурне утворення".

Як вже відмічалося, у системному підході виділяють:

- суб'єкт праці;

- предмет праці;

- ціль праці;

- професійні задачі, які визначають предмет праці;

- знаряддя праці; ергономічну контрольну карту, у якій сфор­мульовані питання стосовно мікроклімату, шуму та інших шкідли­вих факторів, характеру організації праці, робочого місця, фізично­го та психічного навантаження тощо.

При подальшому розгляді професійно значущих властивостей слід зосередити увагу на індивідуально-типологічних та особистіс- них особливостях індивіда. Такими є теоретичні передумови для вивчення професійної діяльності з позицій системного підходу.

1.6.4. Класифікація професій

Професії можна класифікувати за різними основами в залежно­сті від науково-практичних задач, що вирішуються:

1) за сферою діяльності та об'єктом праці:

- техніка;

- природа;

- знакові системи;

- художнє відображення дійсності;

- робота з персоналом;

2) за цілями діяльності:

- гностичні (експерт, ревізор);

- перетворюючі (токар, учитель);

- пошукові (учений-дослідник, композитор);

3) за засобами праці:

- професії ручної праці (представники ремесел);

- професії, що використовують автоматичні системи (опе­ратори);

4) за умовами праці:

- близькі до комфортного мікроклімату (бухгалтер, еконо­міст, учитель);

- робота на відкритому повітрі (агроном, двірник);

- надзвичайні та екстремальні умови праці (водолаз, поже­жник, рятувальник);

- умови підвищеної відповідальності за життя та здоров'я людей (слідчий, лікар);

5) за ступенем регламентованості праці:

- автоматична праця (строго регламентована, з одноманіт­ними та однотипними операціями - робітник - складальник деталей);

- напівавтоматизована праця (перелік завдань та прийомів одноманітний, але можлива варіативність у ритмі, у стилі діяльності - секретар, діловод);

- шаблонна виконавська праця (завдання та прийоми одно­манітні, завдання чітко регламентовані - швачка);

- самостійна праця (у межах завдань можливість широкого вибору засобів, стилів - інженер, конструктор);

- вільна творча праця (науковий співробітник, письменник, композитор).

В основу класифікації Е.А.Климов поклав уявлення про розви­ток форм матерії та типи об'єктивних систем, з якими взаємодіє людина у процесі праці. Це професії типу "людина - природа", "людина - техніка", "людини - людина", "людина - знак", "людина - художній образ".

1.6.5. Психічні регулятори праці

Одним із завдань психології праці є вивчення фактів і законо­мірностей психічної регуляції праці та становлення людини як суб'єкта праці, створення оптимальних умов для формування про­фесіоналізму та особистості суб'єкта праці. Серед психічних регу­ляторів праці виділяють такі основні групи:

I. Образ об'єкта (предмета праці, зовнішніх засобів, умов та процесів трудової діяльності):

1) чуттєвий, сенсорний, перцептивний;

2) репрезентативний конкретний образ (спогад, уявлення, уява);

3) репрезентативний абстрактний образ (поняття, схеми, систе­ми понять, алгоритми дій, образи виконання рухів, дій діяльності).

II. Образ суб'єкта:

1) актуальний "Я-образ" (рефлексія свого актуального стану на даний момент, в конкретних умовах професійних або міжособисті- сних стосунків, власних актуальних можливостей та обмежень);

2) узагальнений "Я-образ" ("Я-концепція" - "Я в минулому", "Я в теперішньому", "Я в майбутньому"; "Я серед інших", „Я як представник професійної спільноти", „Я як особистість", „Я як індивідуальність" тощо).

III. Образ суб'єкт-об'єктних та суб'єкт-суб'єктних відно­син:

1) потреби та функціональні стани;

2) емоції, відчуття, емоційні відносини;

3) характер, спрямованість особистості, світогляд;

4) професіоналізм, досвід, знання, уміння, навички, образи ви­конання руху, дії, діяльності.

Підводячи підсумки обговоренню проблеми психічної регуляції в праці можна, констатувати, що психічне відображення підготов­ляє та здійснює складний комплекс психофізіологічних процесів, за допомогою яких відбувається багаторівнева обробка інформації (внутрішня і зовнішня), а психічний образ є центральною інстанці­єю в забезпеченні функціонування механізмів побудови, регуляції й управління рухами (діями, діяльністю).

У психічному образі у формі цілісного відображення предметів та системи відношень, породженої ними, вибірково представлені тільки ті дані, на основі яких здійснюється регуляція активності, що істотно полегшує облік і встановлення зв'язків.

Завдяки випереджальному характеру відображення психічний образ відкриває для індивіда не тільки наявний, а й можливий стан речей, що дає йому змогу цілеспрямовано прагнути до передбачу­ваного результату, досягнення образу потребного майбутнього.

Ціль, як необхідне усвідомлюване майбутнє, не може бути за­дана індивіду інакше, ніж в образі, що має план, схему можливого майбутнього. В основі психічного відображення лежать внутрішні дії, спрямовані на перетворення ситуації, а також інформація про способи досягнення цих змін.

Отже, у психічному образі синтезується й аналізується найваж­ливіша інформація, необхідна для побудови, регуляції й управління рухами (діями, діяльністю), відображаються потреби, цілі, мотиви та емоції, що характеризують навколишнє середовище, передбачу­вані можливості і шляхи їх зміни. Реалізація цих можливостей здій­снюється за рахунок внутрішньої активності суб'єкта (орієнтовно- пошукової діяльності), що призводить до формування нових цілей, мотивів, емоційних станів і забезпечується функціонуванням бага­торівневої, циклічної, двокільцевої, матричної системи управління.

Як свідчать результати проведених нами досліджень, на ефек­тивність функціонування системи управління руховою діяльністю суттєво впливає ступінь розвитку когнітивних, мотиваційно- пізнавальних, індивідуально-типологічних та особистісних харак­теристик суб'єкта.

1.6.6. "Золоте правило" психології праці

„Золоте правило" психології праці складається з вимог до ком­плексного впливу на ергатичну систему. Воно полягає в тому, що ми, прагнучи підвищити продуктивність, ефективність, якість трудової діяльності індивіда, не можемо довільно робити все, що нам заманеться з системою „людина - предмет праці - засоби праці - соціально-психологічне середовище", не вра­ховуючи факт взаємовідповідності людини і трудового поста. Тобто, якщо ми тими чи іншими заходами створюємо умови, за якими порушуються вимоги до людини, доручаючи їй нові функції, ускладнюючи, замінюючи предмет, засоби, наочні або соціальні умови праці, які традиційно склалися, то необхід­но в кожному конкретному випадку знаходити відповідні ком­пенсаторні можливості. Нехтування „золотим правилом" може призвести до непередбачуваних наслідків, зокрема збільшення помилок при виконанні функціональних обов'язків, аварій, збіль­шення плинності кадрів, виникнення ранньої профдеформації, психосоматичних захворювань тощо, а також до непередбаче­них змін змісту самої професії, аж до появи нової.

Тому запорукою ефективного виконання нових функціона­льних обов'язків є активне ставлення працівника і його ба­жання постійно підвищувати свою кваліфікацію, готовність опановувати нові технології та теоретичні знання. Допомогти самореалізації особистості в її трудовій діяльності може якісно побудований на новітніх науково-теоретичних засадах проф­відбір, профконсультація, спеціальна (професійна) освіта то­що.

Отже, „золоте правило" психології праці полягає у вимозі ком­плексного впливу на ергатичну систему „людина - предмет праці - засоби праці - соціально-психологічне середовище", у можливості успішно вирішувати задачі підвищення ефективності діяльності лише за умови забезпечення взаємної відповідності особливостей суб'єкта праці і трудового поста.

***

Запам'ятайте:

Під трудовими функціями розуміють будь-які процеси актив­ності людей, які упорядковані відповідно до цілей та обставин пра­ці.

Під ергатичними функціями розуміють будь-яку активність, що характеризує конкретну ергатичну систему (трудову функцію, або функцію засобів праці).

Ергатичні системи розглядаються як найбільш широка взає­модія суб'єкта та об'єкта праці (тобто така взаємодія, що потенцій­но та реально включає велику кількість опосередкованих засобів, механізмів, умов).

Формально ергатичну систему можна представити як людина - машина - середовище - соціум - культура.

Професіографія дає описово-технічну і психофізіологічну харак­теристику різних видів професійної діяльності. Результатом професі- ографії є складання:

- професіограми - зведення знань (соціально-економічних, техно­логічних, психофізіологічних) про професію й організацію праці;

- психограми професій - психологічного „портрету" професії, представленого групою психологічних функцій, які є актуальними для конкретної професії.

Психограма повинна відповідати таким вимогам:

1) висвітлювати необхідні властивості особистості, запропоновані для будь-якого середнього працівника;

2) відбивати бажані властивості, що визначають можливість дося­гнення вищого рівня професіоналізму.

Професіограма - це узагальнена модель успішного фахівця в даній області; це науково обґрунтовані норми і вимоги професії до якостей особистості фахівця, що дозволяють йому ефективно їх виконувати.

Психограма - опис психологічних якостей успішного працівника, що симетричні до об'єктивної діяльності, але не збігаються з нею.

У системному підході виділяють:

- суб'єкт праці;

- предмет праці;

- ціль праці;

- професійні задачі, які визначають предмет праці;

- знаряддя праці; ергономічну контрольну карту, у якій сфор­мульовані питання стосовно мікроклімату, шуму та інших шкідли­вих факторів, характеру організації праці, робочого місця, фізично­го та психічного навантаження тощо.

При подальшому розгляді професійно значущих властивостей слід зосередити увагу на індивідуально-типологічних та особистіс- них особливостях індивіда. Такі теоретичні передумови для ви­вчення професійної діяльності з позицій системного підходу.

Професії можна класифікувати за різними основами в залеж­ності від науково-практичних задач, що вирішуються. В основу класифікації Е.А.Климов поклав уявлення про розвиток форм ма­терії та типи об'єктивних систем, з якими взаємодіє людина у про­цесі праці. Це професії типу "людина - природа", "людина - техні­ка", "людини - людина", "людина - знак", "людина - художній образ".

Серед психічних регуляторів праці виділяють такі основні групи:

I. Образ об'єкта (предмета праці, зовнішніх засобів, умов та процесів трудової діяльності;

II. Образ суб'єкта;

III. Образ суб'єкт-об'єктних та суб'єкт-суб'єктних відносин.

Психічне відображення підготовлює і здійснює складний ком­плекс психофізіологічних процесів, за допомогою яких відбуваєть­ся багаторівнева обробка інформації (внутрішня і зовнішня), а пси­хічний образ є центральною інстанцією у забезпеченні функціону­вання механізмів побудови, регуляції і управління рухами (діями, діяльністю).

На ефективність функціонування системи управління діяльні­стю суттєво впливає ступінь розвитку когнітивних, мотиваційно- пізнавальних, індивідуально-типологічних та особистісних харак­теристик суб'єкта.

Отже, „золоте правило" психології праці полягає у вимозі ком­плексного впливу на ергатичну систему „людина - предмет праці - засоби праці - соціально-психологічне середовище", у можливості успішно вирішувати задачі підвищення ефективності діяльності лише за умови забезпечення взаємної відповідності особливостей суб'єкта праці і трудового поста.

Обґрунтуйте: різницю між трудовими та ергатичними функці­ями.

Контрольні питання

1. Дайте визначення понять "трудові функції" та "ергатичні фу­нкції" та поясніть, як вони співвідносяться між собою.

2. Назвіть основні ергатичні функції.

3. Охарактеризуйте основні принципи класифікації професій.

4. Наведіть приклади типологій професій.

5. Назвіть психічні регулятори праці.

Конспект першоджерел

Шадриков В. Д. Психология деятельности и способности чело- века: Учеб. пособие для вузов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Ло­гос, 1996. - 320 с.

Література

1. Иванова Е.М. Психотехнорлогия изучения человека в трудовой де­ятельности. - М.: Наука, 1992. - 220 с.

2. Климов Е.А. Введение в психологию труда: Учеб. пособие для ву­зов по спец. "Психология". - М.: МГУ, 1988. - 197 с.

3. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблеми психоло­гии. - М.: Наука, 1984. - 446 с.

4. Пряжников Н.С., Пряжникова Е.Ю. Психология труда и человечес- кого достоинства. - М.: Институт практической психологии; Воронеж: НПО МОДЗК, 2001. - 352 с.

5. Толочек В. А. Современная психология труда: Учебное пособие. - СПб.: Питер, 2005. - 479 с.

6. Шадриков В.Д. Проблеми системогенеза профессиональной деяте­льности. - М.: Наука, 1982. - 185 с.

7. Шадриков В. Д. Психология деятельности и способности человека: Учеб. пособие для вузов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М: Логос, 1996. - 320 с.

1.7. Індивід, як активний суб'єкт своєї життєдіяльності

1.7.1. Людина та соніальне середовище. Розвиток технологій професійної діяльності та життєдіяльності індивіда

Огляд та адекватний аналіз основних тенденцій змін, що відбу­ваються в системі "суб'єкт-об'єкт" протягом усього розвитку людства, можна знайти в багатьох посібниках та наукових моног­рафіях. Ми будемо розглядати ці процеси крізь призму психологіч­них та психофізіологічних механізмів формування ставлення інди­віда.

Психологічний та психофізіологічний зміст загальних механіз­мів процесу формування ставлення індивіда до ситуації, що вима­гає вирішення за допомогою рухової діяльності, можна проілюст­рувати у вигляді наведеної нижче схеми (рис.1.3). Запропонований нами підхід ґрунтується на трихотомічній класифікації потреб (біо­генних, психогенних та соціогенних) за Ш.М.Чхартішвілі, і поняття ставлення, запропонованого В.М.М'ясищевим, яке розглядається як потенційний аспект психічних процесів, продукт інтеграції всьо­го минулого досвіду індивіда, як система з певною структурою, до складу якої входять більш конкретні ставлення. Становлення цієї системи визначається кількома аспектами:

- когнітивним (пошук об'єкта);

- емоційним (його оцінка);

- мотиваційним (сенс того чи того ставлення до конкретного об'єкта);

- виділенням себе як суб'єкта діяльності (самооцінка).

Поняття „ставлення" ширше за поняття „мотивація", яке є

складовою структури ставлення і пов'язане з установкою, цінніс­ними орієнтаціями особистості, її цілями, мотивами та емоціями.

Сучасні вимоги до праці характеризуються наявністю високого дефіциту часу, що призводить до виникнення синдрому хронічної перевтоми. Зазначимо, що в найближчому майбутньому обсяг ін­формації буде подвоюватися кожні 20 місяців (до недавня інфор­мація застарівала на 85 % кожні 5 років).

Рис. 1.3. Схема формування ставлення індивіда до ситуації, для вирішення якої необхідна рухова діяльність

Розглянемо принцип дії запропонованої схеми на прикладі фо­рмування ставлення індивіда до ситуації, для вирішення якої необ­хідна рухова діяльність. Оскільки ставлення складається за участі мотивації принагідно зазначимо, що мотивація ніколи не форму­ється на базі однієї якоїсь потреби, а виникає з кількох різних за змістом потреб, що породжують групу мотивів, які, вибудовуючись у систему, перетворюються на мотивацію. Припустимо, що потреба в тому, аби певним чином самоствердитись, спочатку не усвідом­люється зовсім або усвідомлюється частково. Тобто існує ситуація, яка потребує вирішення, і індивід починає реалізувати її, викорис­товуючи або реактивну форму поведінки (на зразок виявлення го­товності брати участь в усіх видах діяльності, надмірна метушли­вість тощо), або не зовсім досконалу й чітко усвідомлену ним акти­вну (цілеспрямовано прагне бути першим). Якщо внаслідок його дій ця потреба реалізується і він отримує позитивний результат (позитивне емоційне підкріплення), предмет (рухова активність), завдяки якому він здобуває цей результат, пов'язується з потребою і після кількох повторень аналогічної ситуації потреба усвідомлю­ється значно більше, ніж на початку, тобто опредмечується.

Далі вже чіткіше усвідомлюється мета, засоби її досягнення; в індивіда виникає необхідність порівняти реально досягнутий ре­зультат із запланованим (у нашому випадку - образ потребного майбутнього), уточнити мету і способи її реалізації тощо. Усе це призводить до формування спонукання до дії, тобто необхідної мотивації. У процесі формування мотивації вдосконалюється меха­нізм відбору засобів досягнення ним бажаного результату.

Наступний крок - звірення способу, яким був здобутий очіку­ваний результат, на основі чого особистість вносить корекції у власне ставлення до досягнутого. Якщо виявлена активність дала нульовий результат, пошуки шляхів розв'язання ситуації, що вини­кла, мають тривати доти, доки індивід отримає позитивне або нега­тивне емоційне підкріплення. При негативному емоційному забар­влені повторюються спроби знайти позитивне підкріплення, аж поки не вдасться знайти шляхи, котрі дають змогу отримати в ная­вній ситуації позитивне емоційне забарвлення. Якщо індивіду не вдається подолати негативне емоційне забарвлення, у нього форму­ється поведінка, що зумовлює уникання таких небажаних ситуацій, відповідне ставлення до них і до тих осіб, яким вдається досягти позитивного результату, тобто частково гальмується усвідомлюва­на потреба в самоствердженні.

Запропонована схема допомагає також послідовно простежити ситуацію, коли невластива індивіду активність нав'язується ззовні. При цьому в нього або формується негативне ставлення до нав'язуваної активності і негативна мотивація, або потреба повніс­тю згасає. Отже, перш ніж запропонувати особистості ті чи ті види фізичної активності, слід визначити особливості її орієнтаційних цінностей, ступінь розвитку пізнавальної мотивації, функціональ­них можливостей, індивідуально-типологічні особливості тощо та з урахуванням виявленого, намагатися формувати в неї належне ста­влення до досягнення кінцевого результату рухової діяльності. Запропонована модель ефективно функціонуватиме лише тоді, колі формування відповідних рухів, дій, діяльності, настанов та став­лення здійснюватиметься в кілька етапів, які циклічно повторю­ються.

1.7.2. Людина та організаційне середовище.

Можливості самореалізації людини як особистості

До основних типів організації, що забезпечують самоактуаліза- цію людини як суб'єкта своєї життєдіяльності, можна віднести:

1) державу;

2) церкву;

3) армію;

4) державні органи;

5) підприємства (державні та приватні);

6) навчальні заклади;

7) історичні та мистецькі організації;

8) суспільні організації тощо.

Для кожної з цих організацій та установ характерна певна стру­ктура та закономірності організації. Так для держави, армії, церкви характерна жорстка організаційна структура.

Отже, можливості самоактуалізації лежать у площині зовнішніх та внутрішніх факторів:

- історична епоха;

- особливості владного устою;

- рівень компетентності управлінського складу;

- індивідуальні особливості особистості;

- соціокультурне оточення тощо.

1.7.3. Людина як індивід, суб'єкт, індивідуальність, особистість

Взагалі, вивчення людини як індивіда, суб'єкта, індивідуально­сті, особистості - прерогатива загальної психології, але тільки-но йдеться про висококваліфікованого фахівця, який виконує най­складніші форми трудової діяльності, то ця тема входить до компе­тенції акмеології. Якщо в загальній психології індивід - це непо­вторна сукупність ознак, які притаманні окремому людському ор­ганізму і відрізняють його від інших, то з позицій акмеології інди­від проявляється у таких феноменах, як:

- життєвий шлях;

- суб'єкт життєдіяльності;

- активна життєва позиція;

- самореалізація;

- професіоналізм;

- індивідуальний стиль тощо.

Якщо в загальній психології суб'єкт, це людина, яка пізнає та перетворює навколишнє середовище, то з позицій акмеології суб'єкт — це не тільки особливе ставлення людини до світу загалом та діяльності зокрема, але й особлива якість, яку людина може здо­бувати у процесі свого розвитку. Це людина, яка знаходиться на вищому щаблі активності та професіоналізму.

Індивідуальність - неповторне співвідношення психічних вла­стивостей, якостей та механізмів, притаманних індивіду. З позицій акмеології - індивідуальність виступає одним з ключових понять феномена „людина".

Поняття „людина" як активний суб'єкт своєї життєдіяльності запропонував С.Л.Рубінштейн, подальші дослідження в цьому на­прямі проводили К.А.Абульханова-Славська, А.В.Брушлінський та ін. Це поняття означає:

а) вищий та духовний стан людини, який якісно визначає спо­сіб її самоактуалізації, самоорганізації та саморегуляції;

б) особливе ставлення людини до світу, до діяльності, до себе;

в) прийняття ролі активного суб'єкта своєї життєдіяльності.

Наслідуючи С.Л.Рубінштейна, К.А.Абульханова-Славська ви­діляє:

- життєву позицію (та, що результує досягнення особистості і акумулює її минулий досвід);

- життєву перспективу (досягнутий рівень та якість життя: цін­нісні, духовні, матеріальні орієнтації);

- лінію життя (траєкторія життєвого руху особистості, яка про­являється в геометричному вигляді).

Отже, людина в процесі свого становлення як суб'єкта оволоді­ває своєю особистістю як засобом та можливістю успішної профе­сійної діяльності та життєдіяльності в цілому. Стосовно поглядів на ієрархічну організацію структури особистості, то їх є дуже бага­то, зокрема - С.Л.Рубінштейна, К.К.Платонова, А.В.Петровського, Б.Г.Ананьєва, Д.А.Леонтьєва та ін.).

1.7.4. Професійний стрес та технології ресурсозбереження

Проблема професійного стресу широко вивчається як у психо­логії взагалі, так і в психології праці зокрема.

Поняття фізіологічний стрес уперше визначив канадський фі­зіолог Г.Сельє у 1936 р., описуючи адаптаційний синдром як не­специфічну відповідь організму на будь-яку нову вимогу, яка до нього (організму) висувається. При цьому він виділяв три фази стресу:

- фазу тривоги (тимчасова втрата організмом можливості викону­вати активні дії);

- фазу резистентності (виходу на оптимальний рівень функціону­вання всіх систем організму);

- фазу виснаження (тимчасова втрата працездатності, яка віднов­люється після відпочинку).

Г.Сельє також розмежовував поняття стрес та дистрес. Під стресом він розумів корисний вплив цього стану на організм лю­дини, який призводить до адаптації. Під дистресом — негативний, такий, що призводить до різноманітних психосоматичних захворю­вань.

Л.О. Китаєв-Смик у загальному адаптаційному синдромі виді­ляв такі субсиндроми:

- емоційно-поведінковий;

- вегетативний;

- когнітивний;

- соціально-психологічний.

Р.Лазарус запропонував розрізняти фізіологічний та психічний стрес. За Р.Лазарусом, фізіологічний стрес характеризується опо­середкуванням стимулів автоматичними гомеостатичними механі­змами, у той час як психічний - психічними оцінками можливої загрози та пошуком адекватної відповіді на неї.

А.Б.Леонтьєва запропонувала використовувати три основні пі­дходи до аналізу професійного стресу:

- екологічний (стрес розуміється як результат взаємодії індиві­да з навколишнім середовищем,

- трансактний (стрес розуміється як індивідуально-пристосу­вальна реакція організму людини на ускладнення ситуації,

- регуляторний (стрес розуміється як особливий клас станів, що відбиває механізм регуляції в утруднених умовах.

А.Б.Леонтьєва, О.М.Кокун вважають, що поняття стресу за останні роки суттєво розширилось і стало використовуватись для характеристики особливостей станів індивіда в екстремальних умовах на фізіологічному, психологічному та поведінковому рів­нях. О.М.Кокун вважає, що стресовий стан негативно впливає на виконання діяльності.

Наші дослідження показали, що це не завжди так. Негативний наслідок стресового стану виникає тільки тоді, коли він перевищує середні для конкретної особистості значення. Якщо стресовий стан має середні значення для кожного конкретного респондента, то він, навпаки, допомагає мобілізувати всі його психофізіологічні та фа­хові ресурси.

Під психотехнологіями розуміють динамічне, довільне, гнучке за часом та модальностями управління людиною своїми психічни­ми станами, адекватними умовам життєдіяльності та праці.

Управління психічними станами та ресурсами розглядається як раціональне витрачення енергетичного ресурсу та його своєчас­не і якісне відновлення. При цьому виділяють:

1. Технологію постановки цілі.

2. Технологію планування.

3. Технологію покрокового просування.

1.7.5. Особистість як діяч: самоменеджмент життя

Під самоменеджментом життя розуміють активне та усві­домлене використання технологій оптимального узгодження інди­відуальності людини із її життєвим простором, технологій досяг­нення гармонії життя як фундаменту благополуччя та головної умови реалізації людиною своєї місії.

Для успішної реалізації самоменеджменту життя науковці і практики пропонують використовувати такі тренінгові технології:

1. Технологію успішної життєдіяльності.

2. Технологію створення позитивного переживання досягнення.

3. Технологію заповіді успішного життя.

4. Технологію самоконструювання в просторі психологічного часу.

Використання всіх цих технологій вимагає розробки методоло­гії спеціальних тренінгів, методів та методик впливу на особис­тість.

***

Запам'ятайте:

Поняття ставлення, запропоноване В.М.М'ясищевим, розг­лядається як потенційний аспект психічних процесів, продукт інте­грації всього минулого досвіду індивіда, як система з певною стру­ктурою, до складу якої входять більш конкретні ставлення. Стано­влення цієї системи визначається кількома аспектами:

- когнітивним (пошук об'єкта);

- емоційним (його оцінка);

- мотиваційним (сенс того чи іншого ставлення до конкретного об'єкта);

- виділенням себе як суб'єкта діяльності (самооцінка).

Поняття ставлення ширше за мотивацію, яке є складовою

структури ставлення і пов'язане з установкою, ціннісними орієнта­ціями особистості, її цілями, мотивами та емоціями.

До основних типів організації, що забезпечують самоактуа- лізацію людини як суб'єкта своєї життєдіяльності, можна віднести державу, церкву, армію, державні органи, підприємства (державні та приватні), навчальні заклади, історичні та мистецькі організації, суспільні організації тощо.

Можливості самоактуалізації лежать у площині зовнішніх та внутрішніх факторів, таких як: історична епоха, особливості влад­ного устою, рівень компетентності управлінського складу, індиві­дуальні особливості особистості, соціокультурне оточення тощо.

З позицій акмеології індивід проявляється у таких феноменах, як: життєвий шлях; суб'єкт життєдіяльності; активна життєва по­зиція; самореалізація; професіоналізм; індивідуальний стиль тощо.

З позицій акмеології суб'єкт - це не тільки особливе ставлення людини до світу загаломі, та діяльності зокрема, але й особлива якість, яку людина може здобувати в процесі свого розвитку. Це людина, яка знаходиться на вищому щаблі активності та професіо­налізму.

З позицій акмеології - індивідуальність виступає як одне з ключових понять феномена "людина".

Поняття фізіологічний стрес уперше визначив канадський фі­зіолог Г.Сельє у 1936 р., описуючи адаптаційний синдром як не­специфічну відповідь організму на будь-яку нову вимогу, яка до нього (організму) висувається. При цьому він виділяв три фази стресу:

- фазу тривоги (тимчасова втрата організмом можливості викону­вати активні дії);

- фазу резистентності (виходу на оптимальний рівень функціону­вання всіх систем організму);

- фазу виснаження (тимчасова втрата працездатності, яка віднов­люється після відпочинку).

Під стресом Г.Сельє розумів корисний вплив цього стану на організм людини, який призводить до адаптації.

Під дистресом - негативний, такий, що призводить до різно­манітних психосоматичних захворювань.

Р.Лазарус запропонував розрізняти фізіологічний та психіч­ний стрес. За Р.Лазарусом, фізіологічний стрес характеризується опосередкуванням стимулів автоматичними гомеостатичними ме­ханізмами, у той час як психічний - психічними оцінками можли­вої загрози та пошуком адекватної відповіді на неї.

Негативний наслідок стресового стану виникає тільки тоді, коли він перевищує середні для конкретної особистості значення.

Якщо стресовий стан має середні значення для кожного конкретно­го респондента то він, навпаки, допомагає мобілізувати всі його психофізіологічні та фахові ресурси.

Під психотехнологіями розуміють динамічне, довільне, гнучке за часом та модальностями управління людиною своїми психічни­ми станами, адекватними умовам життєдіяльності та праці.

Під самоменеджментом життя розуміють активне та усві­домлене використання технологій оптимального узгодження інди­відуальності людини із її життєвим простором, технологій досяг­нення гармонії життя як фундаменту благополуччя та головної умови реалізації людиною своєї місії.

Обміркуйте: які технології ресурсозбереження необхідно за­стосовувати студентській молоді під час навчання.

Контрольні питання

1. Чи змінилась людина як суб'єкт праці за останнє століття? Якщо так, то на скільки?

2. Які реальні перспективи подальшого генезису людини як суб'єкта праці?

3. Види професійного стресу та технологій ресурсозбереження.

4. У чому полягають ключові механізми психотехнологій само- менеджменту?

Творчезавдання

1. Описати, як розвиток авіаційної та космічної техніки вплинув на розвиток професійної діяльності людей, які працюють у цих сферах.

2. Розглянути рис. 1,3 і описати приклади формування ставлен­ня індивіда до ситуації, що склалась.

3. Оволодіти однією з психотехнік.

4. Оволодіти прийоми саморегуляції несприятливих емоційних станів.

5. Провести експеримент.

6. Порівняти результати запланованої практичної діяльності до та після використання психотехніки. Написати звіт.

Конспект першоджерел