Запам'ятайте:

Е.А.Климов зазначає, що однією з найважливіших складових самовизначення є формування професійної самосвідомості.

Професійна придатність та умови і шляхи її формування - дру­га складова професійного самовизначення суб'єкта.

Отже, психолог, який працює в царині психології праці й опі­кується проблемами професійного самовизначення суб'єкта, має вирішувати інформаційно-довідникові, просвітительські та діагно­стичні групи завдань, а також допомагати вибирати професію та напрямок перекваліфікування, здійснювати морально-емоційну підтримку індивіда, допомагати індивіду приймати рішення тощо.

Виходячи зі сформульованих груп завдань, можна зазначити, що головною метою психолога є поступове формування в індивіда готовності до самостійного й ефективного планування, корегуван­ня та якісного виконання запланованого.

У становленні професійної самосвідомості індивіда важливу роль відіграють:

- "образ світу" професіонала;

- спрямованість особистості;

- професійна ідеологія;

- баланс між попереднім навчанням та особливостями самої ро­боти;

- взаємозв'язки з процесами розвитку професіоналізму суб'єкта тощо.

Баланс між попереднім навчанням та особливостями самої роботи визначається соціальною позицією індивіда, яку він займав („колишній студент", „колишній аспірант") та тією, яку професійну роль він виконує зараз.

Взаємозв'язки із процесами розвитку професіоналізму суб'єк­та характеризуються:

- уявленнями про професію, та критерії її оцінки;

- наявністю адекватної самооцінки реальних досягнень;

- готовністю до диференційованої оцінки наявного рівня про­фесіоналізму тощо.

Отже, в психології праці фахівці виділяють різноманітні ме­ханізми та умови, котрі, або полегшують, або ускладнюють повно­цінне формування та розвиток самосвідомості суб'єкта праці.

Для професійного самовизначення великого значення набува­ють взаємозв'язки з процесами розвитку професіоналізму суб'єкта, та феномен безробіття як прояв професійного самовизначення.

Психологу слід пам'ятати, що на професійне самовизначення індивіда також впливають об'єктивні фактори, такі як: кризові то­чки при адаптації працівника. У часовому вимірі (за В.А.Толочек) можна виділити такі терміни:

- три місяці,

- шість місяців,

- дванадцять місяців,

- двадцять чотири місяці,

- п'ять років,

- сім років,

- дев'ять років,

- дванадцять років.

Сучасні дослідники виділяють декілька механізмів процесу кар'єрного зростання:

- активність та енергійність людини;

- зовнішні джерела, соціальне середовище;

- конкуренція як механізм кар'єрного відбору.

Визнається, що кар'єрні інтереси найчастіше перебувають у зо­ні перетину інтересів індивіда, організації, суспільства.

Фахівці з психології праці формулюють такі принципи кар'єрного просування індивіда по службі:

- безперервності;

- осмисленості (співставлення свого розуміння смислу життя, смислу служби та смислу соціальних процесів);

- відповідності між індивідуальним та командним й усвідом­лення для себе, що є більш надійним;

- маневрування (вміння завчасно передбачати та обходити пе­решкоди і труднощі, пом'якшувати сили, що призводять до зітк­нення, знаходити компроміси, виходити на інші „маршрути" тощо);

- економічності (розумний розподіл сил на все життя);

- презентабельності (вміння презентувати себе, свої результа­ти).

Існує багато класифікацій періодизації життя (З.Фройд, П.П.Блонський, Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, Ж.Піаже, В.А.Бод- ров та ін.).

На цей час залишається невирішеною проблема детермінації професійного становлення суб'єкта праці соціально-психоло­гічними факторами.

Обміркуйте: у чому полягає сутність принципів кар'єрного просу­вання індивіда по службі та розпишіть докладно кожний з цих принципів, ураховуючи свої ціннісні, орієнтації, цілі, мотивів та смисл життя тощо.