1.2. Принципи та способи визначеннязносу основних фондів

магниевый скраб beletage

Класифікація морального зносу мало змінилася і не відріз-няється від класичної, але ж у такому вигляді вона майже не-придатна для практичного використання. Як показує практика,не завжди обладнання застарілої моделі потребує заміни, якщофізичний його знос не досяг критичного рівня. Це обумовленоумовами експлуатації обладнання на конкретному робочомумісці, де більш прогресивна машина з високими показникамикількості продукції, що обробляється, може виявитися недова-нтаженою, або споживати занадто багато енергії, або бути за-надто складною в ремонті та обслуговуванні.

На рис. 1.4 представлена укрупнена схема диференціації мора-льного зносу за родом, видом і рівнем. Як випливає з наведеноїсхеми, треба доповнити загальноприйняту класифікацію поділуморального зносу на перший і другий рід новою класифікаційноюодиницею — моральним зносом третього роду, механізм виник-нення якого буде розглянуте нижче. У цій же класифікації розгля-дається диференціація морального зносу 2-го роду на суспільний таіндивідуальний, а 3-го роду — на той, що відшкодовується, і той,що не відшкодовується. Класифікація враховує рівень зносу і йогоосновні напрями. У такому вигляді вона може бути прийнята за ос-нову, розгорнута більш докладно для морального зносу 2-го і 3-городу з метою використання при розробці класифікації видів, форм інапрямів відновлення ОВФ у процесі його планування.

МОРАЛЬНИИ ЗНОС

1-го роду

Втрата вартостізасобів виробни-цтва в разі зде-шевлення їхньо-го відтворення

I

2-го роду

Втрата корисності та вар-тості засобів виробництвав разі появи техніки анало-гічного призначення, якабільш повно відповідає яксуспільним потребам, так івимогам конкретногокористувача

3-го роду

Втрата корисності тавартості засобів виро-бництва, на яких виго-товляється продукціявнаслідок повного абочасткового (звуженняринку) зникнення сус-пільної потреби в ційпродукції

Суспільний2-го роду

Проявляєтьсяяк моральнийзнос моделімашини, лінії,інших засобіввиробництва

Індивідуальний2-го роду

Проявляється якморальний знососновних фон-дів, конкретногооб'єкта на конк-ретному робо-чому місці

Що відшко-довується3-го роду

Може бутиусуненийшляхом змінипродукції, щовипускаєтьсята модернізаціїобладнання

Що не відшко-довується3-го роду

Характеризу-ється неможли-вістю змінипродукції з ме-тою задоволен-ня ринку


З урахуванням органі-

З урахуванням

З урахуванням індиві-

заційно-технічних

умов

дуальних умов

можливостей

фінансування

експлуатації

 

За ступенем втрати корисності (вартості)

Повний

Частковий

Рис. 1.4. Класифікація моральногозносу за родом, видом і рівнем

Виходячи зі сказаного, пропонуються такі визначення.

Суспільний моральний знос другого роду — це втрата вартостіоб'єкта (моделі, парку, машини) у результаті появи більш доско-налого об'єкта аналогічного призначення, обумовлена шляхомпродажу зазначеного об'єкта в умовах немонополізованого ринкузасобів виробництва.

Індивідуальний моральний знос — втрата споживчої вартостіоб'єкта для його власника в результаті невідповідності можливо-стей конкретної машини до вимог конкретного робочого місця.Цей вид зносу може бути усунутий шляхом заміни об'єкта обла-днанням, що більш повно відповідають вимогам конкретної ви-робничої ситуації на даному робочому місці; шляхом модерніза-ції об'єкта у відповідному напрямі або переміщення об'єкта наробоче місце, вимогам якого він задовольняє. Якщо заміна з пе-реміщенням об'єкта нездійсненна, то він може бути реалізованийза ринковою ціною з урахуванням суспільного морального і фі-зичного зносу (рис. 1.4).

Для того щоб у єдиній класифікації морального зносу врахо-вувати вплив ринку, треба доповнити загальновідому класифіка-цію, виділивши в ній моральний знос 3-го роду щодо засобів ви-робництва, в т. ч. до основних фондів діючих виробничих підпри-ємств.

Як показала практика, перехід електронної промисловостіна планарні технології був глобальним процесом, характернимяк для централізованої економіки, так і для ринкової. При цьо-му більше 80 % обладнання втратило вартість повністю, оскі-льки було спеціальним. Перехід у всіх випадках зажадав знач-них засобів і тривалого (більше 10 років) періоду. Найлегшеперехід відбувся в країнах (Японія, ФРН), де поширення одер-жали гнучкі технології, і підготовка до переходу координува-лася державою заздалегідь. Зокрема, державними програмамибуло передбачене стимулювання програм у верстатобудуванні,спрямованих на створення обладнання електронної промисло-вості.

У зв'язку з вищесказаним, заходи відновлення, спрямованіна відшкодування морального зносу 3-го роду, повинні бутидовгостроковими і реалізовуватися у вигляді великомасштаб-них заходів реконструкції та технічного переозброєння. Ясно,що заходи щодо усунення морального зносу 3-го роду пови-нні плануватися на далеку перспективу з урахуванням потен-ціалу розвитку продукції, що випускається. Вони повинні ви-конуватися в два етапи. Перший, заздалегідь підготовленийетап, може здійснюватися на існуючих площах у вигляді ре-конструкції і технічного переозброєння, що дозволить уник-нути великих втрат від зупинки виробництва. На другомуетапі доцільне здійснення в необхідних межах нового будів-ництва, що дозволить скоротити терміни одержання віддачівід вкладених у це будівництво коштів. Цей етап найдорож-чий і, відповідно до прийнятої практики здійснення більшихкапіталовкладень в останню чергу, відразу після його закін-чення повинен давати віддачу. Така віддача буде забезпеченаменш дорогими заходами першого етапу, проведеного на іс-нуючих площах. Ця особливість морального зносу 3-го родуповинна бути врахована в плануванні відновлення. Для пра-вильної оцінки рівня цього зносу необхідне проведення до-слідження ринку і поглиблення теорії виробничого потенціа-лу (в даному випадку потенціалу продукції, що випуска-ється).

Розглянемо докладніше диференціацію морального зносу 2-го роду (рис. 1.5) як найбільш вагомого фактора, що вимагаєврахування в плануванні відновлення, на суспільний та індиві-дуальний. Такого підходу дотримуються й інші автори [17, 46,121, 135].

Суспільний моральний знос виникає в сфері виробництва за-собів виробництва і може виявлятися стосовно окремої машини,абстрактної моделі цієї машини, усього парка зроблених машинданої моделі.

Виділення суспільного й індивідуального морального зно-су необхідно в процесі планування, тому що дозволяє оцінитистан парку в цілому і необхідність його технічного пере-озброєння, реконструкції, розширення з урахуванням рівняіндивідуального морального зносу кожної конкретної одиниціобладнання. Суспільний знос визначає техніко-економічнийрівень виробництва на підприємстві в цілому, індивідуаль-ний — ступінь відповідності показників машини до мінливихумова виробництва на конкретному робочому місці. Якщопри оцінці рівня суспільного морального зносу парку машину цілому виявиться потреба в підвищенні технічного рівнявиробництва, тобто усуненні суспільного морального зносудругого роду шляхом реконструкції, технічного переозброєн-ня або нового будівництва, то усунення індивідуального мо-рального зносу конкретних об'єктів варто відкласти до заве-ршення заходів корінного відновлення, оскільки індивідуаль-ний знос об'єктів може змінитися. Така зміна призведе дозміни черговості виконання заходів відновлення конкретнихоб'єктів.

Як випливає з визначення, капітальний і поточний ремонтне може поліпшити основні фонди, а тільки їхній стан. Жоденвид ремонту, на відміну від заміни, не може цілком усунутифізичний знос, і завжди має місце непереборний залишковийзнос ОВФ, що ремонтуються [2, 13, 143, 154]. Виходячи зцього, можна стверджувати, що в останній редакції ЗаконуУкраїни «Про оподаткування прибутку» [62] ігнорується ценайважливіше положення і спотворюється як облік, так і пла-нування розвитку технічної бази. Пункт 8.7 зазначеного Зако-ну говорить: «Поточний і капітальний ремонт, реконструкція,модернізація, технічне переозброєння й інше поліпшення ос-новних фондів», тобто в даному пункті ремонт трактується якполіпшення основних фондів. У зв'язку з цим, витрати на ре-монт у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансовоївартості всіх груп основних фондів за станом на початок зві-тного періоду будуть віднесені на збільшення балансової вар-тості ОВФ. Тут має місце очевидне протиріччя. Ніякий ре-монт не може підвищити реальну ринкову вартість об'єкта довеличини її первісної вартості, а тим більше перевищити її.Отже, балансова вартість буде все більше відхилятися від ре-альної ринкової і, в кінцевому рахунку, втратить зв'язок з фа-ктичним станом ОВФ. Більше того, таке значне зростання ви-трат на ремонт може знизити ринкову вартість об'єкта дорівня нижче ліквідаційної. Це говорить про те, що об'єкт,який потребує таких витрат на ліквідацію морального і фізи-чного зносу, не потрібний нікому, він втратив свою споживчувартість. Очевидно, це і є вартісна межа, що визначає термінкорисного використання об'єкта. Необхідно відзначити, щотермін «термін корисного використання» неодноразово засто-совується стандартами бухгалтерського обліку, однак немаєйого досить чіткого визначення. Визначення, приведене встандартах, не дозволяє побудувати методику його розрахун-ку. Так, наприклад, якщо підприємство придбало устаткуван-ня для виконання конкретного замовлення, після чого цеустаткування буде продано, орієнтуватися на «очікуваний об-сяг випущеної на цьому устаткуванні продукції» очевидно неможна, тому що розрахована на такій основі норма амортиза-ції неприйнятна.

LZ

Машини, щовипускаються

Модель

Машини, щоексплуатуються

Обладнання однієїмоделі, щовипустилося

Парк

Обладнанняконкретногопідприємства

У її виробництві

О!

а

а

р=

іа

о«

о□

fca£

При орієнтації на «очікуваний період часу» неясно, які жфактори повинні бути враховані при розрахунку даного показ-ника. Він не може цілком відповідати поняттю «нормативнийтермін служби устаткування» уже хоча б тому, що немає від-повідних галузевих міністерств, які б займалися розрахунком ізатвердженням даного показника. Старі нормативи поступововтрачають свою актуальність з появою нових видів і типівустаткування, що не відповідає вимогам застарілої класифіка-ції. Підприємства-виробники зараз вкрай рідко вказують у пас-портних даних устаткування показники, що відображають йогодовговічність. Немає методик визначення терміну корисноговикористання з урахуванням умов експлуатації устаткування,включаючи рівень кваліфікації працівників; не відпрацьованіметоди обліку рівня морального зносу техніки; не встановленийточний характер зв'язку змінності роботи устаткування з трива-лістю терміну корисного використання, тим більше з урахуван-ням впливу морального зносу, що може наступити раніш за фі-зичний. На рис. 1.6 наведено схему, яка відображає зв'язоксуспільного зносу обладнання через ринковий механізм з вини-кненням індивідуального зносу обладнання підприємства в кон-кретних умовах виробництва. Такий підхід дозволяє трактуватисуспільний знос як втрату ринкової вартості об'єкта, а індивіду-альний — як втрату корисності його для власника в процесі ви-робництва.

При виборі методу визначення терміну корисного викорис-тання можна керуватися даними заводу-виробника, отриманимишляхом проведення іспитів. Однак такий метод орієнтований, упершу чергу, на облік рівня фізичного зносу. Крім того, ремонтяк спосіб усунення фізичного зносу не обмежений технічнимиможливостями і може продовжуватися нескінченно шляхом за-міни послідовно усіх вузлів і деталей. Очевидно, що межа, заякою проведення чергового ремонту недоцільне, може бутитільки економічною [2, 143]. Якщо врахувати, що моральнийзнос техніки може настати пізніше або раніше такої межі, то вінможе або відбитися на термінах корисного використання, або ні.На жаль, не обґрунтована теоретично методика визначення рів-ня морального зносу і співвіднесення його з термінами службиустаткування.

Передчасна заміна призведе до втрати вкладеного в засобивиробництва суспільної праці, зволікання буде означати втратуможливих економічних результатів від усунення моральногозносу.

Найбільш повно такий підхід відображений у методиці, за-пропонованої Р. 3. Акбердіним [2], де економічна доцільність за-міни застарілої техніки сучасною обґрунтована з урахуваннямефективності капітального ремонту і подальшої експлуатаціїзношеного устаткування:

  • T < (SH КТІ. Кш + S0) - (яфі + ДД) ^ т     (1 1)

3          -АПф   с'          ^ ' >

де Т3 — окупність додаткових капітальних вкладень на замінуморально зношеного устаткування сучасним за рахунок річноїекономії від впровадження нової техніки з урахуванням плати заосновні фонди, рік;

SH — капітальні витрати на заміну зношеної техніки;

КТІ — коефіцієнт, що враховує співвідношення тривалостіремонтного циклу експлуатації старої й нової моделей устатку-вання;

КПі — коефіцієнт, що враховує співвідношення продуктивно-сті старої моделі устаткування в і-тому циклі його експлуатації інової моделі;

SO — залишкова вартість зношеної техніки, грн;

Яфі — кошторисна вартість чергового і-того капітального ре-монту, грн;

SД — ліквідаційна вартість зношеного устаткування, грн;

ДССі — різниця експлуатаційних витрат з урахуванням змінипродуктивності й фізичної довговічності нового та зношеногообладнання, грн;

ДПф — плата за основні виробничі фонди;

ТСі — тривалість ремонтного циклу експлуатації діючогоустаткування після чергового капітального ремонту, роки.

По розглянутій формулі заміна морально застарілої технікиефективна в тому випадку, якщо додаткові капітальні вкладенняна впровадження сучасного устаткування окупаються протягомремонтного циклу експлуатації діючої техніки після черговогокапітального ремонту. При цьому величина річного економічногоефекту від заміни морально застарілої техніки сучасною визнача-ється в такий спосіб:

  • зф3 = (дссі - ДПф)-ен[(sh кті кпі -so)-(Кфі + sд)], о'2)

де Ен — нормативний коефіцієнт економічної ефективності ка-пітальних вкладень на впровадження нової техніки;

Ен = 0,15 — при нормативному терміні окупності капітальнихвитрат на впровадження нової техніки в машинобудуванні 6,7 року.

При всіх позитивних сторонах цього підходу, для застосуван-ня в умовах ринкової економіки він не може бути використанийбез істотних змін. У першу чергу це стосується таких показників:

нормативного коефіцієнта ефективності капітальних вкладень(Ен), що тепер не є нормативним і не встановлюється централі-зовано для підприємств різних галузей промисловості;

коефіцієнта, що враховує співвідношення тривалості ремонт-ного циклу експлуатації старої та нової моделей устаткування(КТі) і нормативу тривалості ремонтного циклу експлуатації ді-ючого устаткування після чергового капітального ремонту (ТСі),що більше не є нормативними, оскільки підприємства самі виби-рають системи, методи, форми організації ремонту, в т. ч. ремон-ти через потреби, стандартні ремонти та ін., і проводитися вониможуть вузловим, послідовно-вузловим або іншими методами;

плати за основні виробничі фонди (ДПф), оскільки чиннимзаконодавством така плата більше не передбачена. Крім того, фо-рмула не відбиває характеру ринкових відносин в області віднов-лення ОВф.

У деяких роботах [17] пропонується для оцінювання норматив-ного терміну служби устаткування в конкретних умовах експлуата-ції й обслуговування (в тому числі — ремонтного) така залежність:

  • ТН = ТН ку Ки Км ка Кд ко кр,          (1-3)

де тН — розрахунковий нормативний термін служби устатку-вання, що визначається для конкретних умов (без урахування мо-рального зносу) шляхом корегування базового (зазначеного в па-спорті верстата) терміну служби на коефіцієнти урахуванняфактичних умов експлуатації й обслуговування, років;

тН — базовий нормативний термін служби устаткування, щовизначається для середньостатистичних умов його експлуатації йобслуговування заводом-виготовлювачем (без морального зносу),відповідно до прийнятого на підприємстві коефіцієнта змінностіроків;

Ку — коефіцієнт урахування умов експлуатації устаткування(вібрації від роботи сусідніх агрегатів, наявність агресивних се-редовищ, великі перепади температури, вплив атмосферних фак-торів, висока вологість, робота з перевантаженням за потужність,коливання напруги в мережі, відхилення від номінального тискув централізованих гідро- і пневмосистемах та ін.). 3а експертни-ми оцінками — в межах від 0,9 до 1;

Ки — коефіцієнт урахування характеру інструмента, що за-стосовується, і способу обробки (звичайний, твердосплавний, аб-разивний, алмазний, ударний, вібраційний, високочастотний та ін.).3а експертними оцінками може прийматися в межах від 0,9 до 1;

Км — коефіцієнт урахування характеру оброблюваного мате-ріалу (звичайний, твердосплавний, грузлий, високопластичний,крихкий, високоінерційний та ін.). 3а експертними оцінками — умежах від 0,95 до 1;

КА — коефіцієнт урахування середньої частоти аварійних зу-пинок устаткування (з урахуванням впливу складності, надійнос-ті, наявності систем захисту від несанкціонованих дій, наявностісистем захисту від перевантажень і коливань в енергомережах,середнього рівня кваліфікації персоналу та ін.). 3а експертнимиоцінками може прийматися в межах від 0,98 до 1;

Кд — коефіцієнт урахування середньої частоти виявлення

прихованих дефектів виготовлення і конструктивних недоліківустаткування, що потребують усунення з неминучим погіршен-ням міцнісних характеристик машини в цілому. 3а експертнимиоцінками в межах від 0,99 до 1;

Ко — коефіцієнт урахування рівня обслуговування устатку-вання (дотримання термінів проведення планового обслугову-вання, застосування мастильних матеріалів і СОЖ відповідно доТУ, проведення профілактичних робіт відповідно до інструкцій зобслуговування, повнота виконання всіх регламентних робіт, рі-вень кваліфікації обслуговуючого персоналу, наявність захистувід несанкціонованих дій обслуговуючого персоналу та ін.). 3аекспертними оцінками — в межах від 0,9 до 1;

Кр — коефіцієнт урахування рівня організації й ефективності

системи виконання ремонтних робіт (наявність і функціонуваннясистеми планово-попереджувальних ремонтів, ремонт через по-треби, наявність централізованої ремонтної бази, наявність сис-теми спеціалізованого і фірмового ремонту устаткування та ін.).3а експертними оцінками приймається в межах від 0,85 до 1.

Цей підхід має такі недоліки:

в основі розрахунку лежить усе той же показник нормативно-го терміну служби устаткування, що встановлюється в цілому нагрупу устаткування і даний у роках. Це значно знижує точністьрозрахунків;

у формулі не враховується рівень морального зносу, а пропо-нований далі за текстом методики коефіцієнт урахування містить15 коефіцієнтів, що їх важко визначити, застосування яких до но-рмативного терміну служби, прийнятому укрупнено, не дає під-вищення точності розрахунку.

Як указувалося вище, нормативний термін служби устаткуван-ня встановлювався за галузевою ознакою, застосовувався тільки доєдиної системи планово-попереджувальних ремонтів і в даний часніким не коригується залежно від умов, що змінилися, і в зв'язку зпоявою нових класифікаційних груп устаткування.

У цьому дослідженні пропонується використовувати загаль-ний підхід, орієнтований на встановлення економічних меж тер-мінів корисного використання. При цьому в розробленій методи-ці враховуються вимоги стандартів бухгалтерського облікуП(С)БО 7 до розглянутого показника, ринкові умови формуваннямеж терміну корисного використання і вплив морального зносудругого і третього роду конкретно за кожним об'єктом діючоготехнологічного устаткування.

Важливе значення має визначення меж, у яких повинні за-лишатися підзаконні акти, методичні вказівки, типові положен-ня, інструкції, накази, листи, які трактують і регламентують за-стосування закону. Вони мають бути всебічно обґрунтовані,щоб відповідати основному змісту, спрямованості вихідного до-кумента. Це складна, але необхідна робота. Якби вона проводи-лася в рамках стандартної процедури, не було б необхідності влистах ДПАУ, Мінфіну, указах Президента, які регулюють затермінами корисного використання віднесення об'єктів до кате-горії ОВф, які встановлюють понижуючі коефіцієнти до нормамортизації тощо. У цьому випадку можна було б говорити простратегічну спрямованість у технічній політиці держави, а непро серії заходів, прийнятих в умовах слабкої погодженості дійрізних груп розробників документів. Пряме протиставлення бу-хгалтерського обліку податковому законодавству не приноситькористі національній економіці. Повинно бути встановлене вер-ховенство економічного змісту закону, і в цих рамках, навітьякщо необхідно знову змінити сам закон, не повинні були бз'являтися, наприклад, стандарти, що додають до податковогометоду нарахування амортизації ще п'ять методів, тоді як по-трібен один, але гнучкий. Цей один метод має бути не в законі,а в стандарті, але ж там мусить бути все обґрунтування кожногопоказника, а якщо це потрібно, то обов'язково додана й норма-тивна база.

Визначення основних параметрів закону, які не повинні змі-нюватися трактуванням підзаконних актів, тісно пов'язано з ви-значенням меж цієї зміни, але, на відміну від останніх, потребуєзакріплення в самому законі. Це стосується, насамперед, питаньвикористання і порядку формування амортизаційних відраху-вань, дотримання пропорцій відновлення і відбудови в процесахвідновлення. 3астосування такої норми не дозволило б виключи-ти з первісної редакції 3акону України «Про оподаткування при-бутку підприємств» положення про заборону на вилучення амор-тизаційних відрахувань у бюджет.

Експертиза документів на відповідність дії об'єктивних еко-номічних законів і закономірностей могла б, наприклад, вияви-ти недостатню обґрунтованість віднесення ремонту до категоріїпроцесів, що сприяють поліпшенню основних виробничих фон-дів. Таке трактування ремонту наводиться навіть у п. 8.7 остан-ньої редакції 3акону «Про оподаткування прибутку підпри-ємств», де сказано: «Поточний і капітальний ремонт, рекон-струкція, модернізація, технічне переозброєння й інші види по-ліпшення основних фондів». Відповідно до результатів цілогоряду фундаментальних досліджень [2, 3, 4, 5, 143], ніякий видремонту не може усунути цілком фізичний знос. 3авжди має мі-сце знос залишковий, непереборний ніяким видом ремонту і, щовиражається в утомі металу несучих конструкцій, порушенні їх-ньої геометричної точності, збільшенні зазорів у посадкових мі-сцях вузлів і деталей. Крім того, жоден вид ремонту не можеусунути моральний знос (другого або третього роду) об'єкта,тобто поліпшити його до рівня більш прогресивних зразків но-вої техніки. 3відси випливає, що ремонт не тільки не може по-ліпшити об'єкт ОВф, але навіть відновити його до первісногостану. Це можна зробити тільки шляхом рівноцінної заміни, ко-ли всі деталі і вузли старої машини одночасно замінюються нанові шляхом установки техніки замість зношеної. Ремонт пе-редбачає одночасну присутність у механізмі нових деталей і де-талей, які піддалися зносу. Якщо ця умова не дотримується, тоце не ремонт. Трактування ремонту як виду поліпшення ОВфспричинює відхилення, котрі виникають у процесі відображенняоб'єктивної економічної необхідності відшкодування зносу зарахунок собівартості в господарському законодавстві. Пункт8.7.1 3акону України «Про оподаткування прибутку підпри-ємств» у редакції від 24.12.02 р. № 349-IV говорить, що «плат-ники податків мають право протягом звітного періоду віднестидо валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшеннямосновних фондів, які підлягають амортизації, у сумі, що не пе-ревищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основнихфондів за станом на початок такого звітного періоду. Витрати,що перевищують зазначену суму, збільшують балансову вар-тість груп 2, 3 і 4 або окремих об'єктів основних фондів групи 1на початок розрахункового періоду». У даному випадку 3аконпідтверджує, що ремонт, який перевищив за вартістю 10 % су-купної балансової вартості, здатний «поліпшити» ОВф, збіль-шивши їхню вартість у порівнянні з первісною. Очевидно, щоринкова оцінка таких поліпшень не підтвердить реального ростувартості і виразиться у відхиленні балансової вартості від спра-ведливої ціни ОВф.

Усі ці відхилення від економічного змісту в сукупності при-зводять до порушень пропорцій процесів відновлення, відставан-ня в розвитку, порушень термінів економічно доцільного викори-стання ОВф, старіння як техніки, так і використаної технології.

Із строками корисного використання ОВф безпосередньопов'язані норми амортизації. Помилки при визначенні строківкорисного використання призводять до постійного процесу по-рушення процесів амортизації, бо майже завжди є об'єкти, щопереамортизуються або виводяться з експлуатації через повнийфізичний знос недоамортизованими. Для компенсації цих недолі-ків підприємства мають право робити уцінку або дооцінку ОВф,але ж це додаткова робота, до того ж підприємство у цьому випа-дку взагалі встановлює вартість, що амортизується на власнийрозсуд. Обладнання, що вже кілька разів амортизовано, знов доо-цінюється, експлуатується за всіма межами розумного термінувикористання, ремонтується з такими витратами, що давно вжеможна було провести заміну, і амортизується тепер вже у збитокбюджету.

Відповідно до визначення, амортизація являє собою процес від-шкодування зносу ОВф (насамперед фізичного) [52, 56, 158, 161]. 3цієї причини при розробці методичного забезпечення відновленнялогічно було б указати на те, що підтримка устаткування, яка здійс-нюється у формі ремонту, ремонтної модернізації, рівноцінної замі-ни, повинна фінансуватися, головним чином, за рахунок амортиза-ційних відрахувань. Але ж тоді треба вертатись до нарахуванняамортизації на ремонт та повне відновлення нарізно.

На інші цілі, в т. ч. відновлення, ці засоби можуть витрачатисятільки в тому випадку, якщо по ходу усунення морального зносубуде відшкодований і фізичний. Однак на практиці мають місцетакі відхилення:

норми амортизації не відбивають правдивих масштабів зносу;усунення морального зносу ключових об'єктів технічної базиможе виявитися важливішим за підтримку рівня парку в ціломуна визначеному етапі розвитку підприємства (тимчасово);

відволікання накопичених сум амортизації іноді є життєво ва-жливою необхідністю, наприклад, на тимчасове поповнення обо-ротних коштів у критичний період, виконання штрафних санкцій,щоб уникнути пені та ін.;

у новій редакції 3акону України «Про оподаткування прибу-тку підприємств» [62] уведено 10-ти відсоткове (від балансовоївартості ОВф) обмеження, за межами якого витрати на ремонт,модернізацію, заміну основних фондів повинні бути віднесеніна збільшення вартості ОВф. У результаті такого обмеження, атакож віднесення за рахунок прибутку витрат на сировину і ма-теріали, не витрачені за звітний період, виникає ситуація, приякій навіть збиток не гарантує, що не буде прибутку до оподат-ковування. Таке становище призводить до перекручувань у ме-ханізмі фінансування відновлення, але підприємство змушенекеруватися чинним законодавством. Наведені вище відхиленнянеминучі в практиці господарської діяльності підприємства, алевони не повинні докорінно змінювати загальної спрямованостівідновлення.

Результати дослідження об'єкта та предмету роботи даютьзмогу встановити, які саме науково-практичні завдання потребу-ють у цьому аспекті якнайшвидшого розв'язання.

По-перше, навіть з переліку робіт, які вийшли останнім часомі присвячені проблемам відновлення ОВф, можна побачити, щонемає єдиної сучасної теоретичної бази відновлення, бо публіка-ції з цієї тематики відсутні. 3 цього витікає, що при розробці за-конів, стандартів та інших документів, які регулюють інвести-ційні процеси в Україні, окремі групи розробників орієнтуютьсяна різні теоретичні підвалини, користуються різною термінологі-єю, що не забезпечує зв'язку цих документів в єдиний пакет. Та-ким чином, є необхідність розробки загальної концепції регулю-вання відновлення в перехідному періоді.

По-друге, у зв'язку з тим, що велика кількість верстатобудів-них підприємств України більше не виробляє профільної продук-ції, а якщо виробляє, то малими серіями, що призводить до подо-рожчання обладнання і зниження його якості, держава припиниларегулювання пропорцій виробництва засобів виробництва, навітьу формі держзамовлень або рекомендацій. Споживачі закупову-ють обладнання за межами України без будь-якої системи, щоускладнює формування інфраструктури з його обслуговування таремонту. 3 цього випливає необхідність формування єдиної тех-нічної політики держави, у руслі якої була б можливість коорди-нувати взаємодії виробників, постачальників та споживачів засо-бів виробництва.

По-третє, така координація може бути найбільш ефективною,коли держава має дійсного стратегічного партнера, дружню дер-жаву, з якою може бути налагоджено науковий, технічний, фі-нансовий обмін з метою швидкого підйому промислового вироб-ництва на основі співробітництва. Нестабільність у виборі страте-гічного партнера обов'язково знизить темпи розвитку країни, бопотребує залагодження цілого комплексу складних питань на пе-рспективу.

Перелік термінових завдань, які потребують вирішення, мож-на доповнити необхідністю розробки єдиного комплексного під-ходу, що базується на оцінці об'єктивних економічних закономі-рностей при розробці пакета законів, які регулюють процесивідновлення. Треба узгодити підзаконні акти, стандарти, методи-чні розробки та рекомендації з діючими законами. Таке пого-дження знов-таки потребує поглиблення теоретичної бази, визна-чення рівня та характеру морального, фізичного зносу, викори-стання цих показників в розрахунках строків корисного викорис-тання об'єктів та груп ОВф. Необхідно організувати відповіднуроботу на підприємствах, ввести в обов'язки співробітників фун-кціональних підрозділів вирішення конкретних завдань з віднов-лення парку обладнання підприємства. Усе це розглядається більшконкретно в наступному підрозділі.