Фізична анонімність

магниевый скраб beletage

Зімбардо провів експеримент, в якому одягав жінок в одяг, схожий на одяг ку-клукс-клану. Отримавши команду нане­сти одній жінці удар током, ці піддослідні тримали палець на кнопці вдвічі довше, ніж ті, у яких можна було бачити обличчя і табличку з ім'ям. Було зроблено висновок, що анонімність провокувала жорстокість. Це ж саме було доведено в експери­менті Мілграма. Досліджувані діяли з меншим співчуттям до тих учнів, яких не бачили. Те ж саме відбувається у повсякден­ному житті, коли з'ясовується, що легше виявляти жорстокість до того, хто знаходиться на відстані або деперсоналізований. Тоді люди можуть бути байдужими навіть до великих трагедій. Кати деперсоналізують тих, кого катують, одягаючи їм на голо­ви мішки. Військова частина дозволяє бомбардувати беззахисне село з висоти 40 тис. футів (12 км), але не дозволяє розстрілюва­ти в упор таких самих беззахисних селян. Коли в бою можна побачити віч-на-віч своїх ворогів, багато солдатів або не стріляє, або стріляє не цілячись.

Люди більше співчувають тим, хто є персоналізованим. Саме з цієї причини заклики до спасіння ненароджених дітей або голодуючих майже завжди персоналізуються, для чого су­проводжуються наочними фотокартками або описаннями.

Майєрс у зв'язку з експериментами фізичної анонімності поцікавився ефектом носіння уніформи. Готуючись до бою, вої­ни деяких племен деперсоналізують себе, розфарбовують об­личчя і тіло, надівають спеціальні маски. Антрополог Роберт Уотсон дослідив, що в культурах, в яких воїни деперсоналізу- ють себе, з полоненими обходяться жорстоко, вбивають. Може це пояснює те, чому ношення чорної форми, яка традиційно асоціюється зі злом і смертю, яку носили середньовічні кати, дає ефект, протилежний ефектові від носіння одягу медсестри.

Лабораторні експерименти виявили той факт, що просто надягнувши чорний светр, людина вже може бути схильною до агресивної поведінки.

Американські соціальні психологи Ю.Рем, М.Стейнейтнер і В.Ліллі (1987 р.) провели дослідження з метою перевірки того, чи дійсно уніформа, яку носять, наприклад, члени однієї спор­тивної команди призводить до підвищення агресивності.

Вони шляхом випадкового підбору сформували із п'ятикласників декількох шкіл команди з п'яти учасників кож­на, потім спостерігали, як ці команди грали одна з одною в руч­ний м'яч. У кожній грі члени однієї команди були одягнені в однакові помаранчеві сорочки, члени іншої виходили на поле в своєму звичному одязі. В результаті діти, на яких були оранжеві сорочки (отже їх було важко відрізнити один від одного) грали помітно більш агресивно, ніж їх ровесники, які були одягнені в свій повсякденний одяг (так що визначити, хто є хто було до­сить легко).

Леон Манн (1981) провів аналіз 21 випадків, коли хтось у присутності натовпу погрожував стрибнути із хмарочосу або з мосту, і виявив, що коли натовп маленький і освітлюється денним світлом, то, як правило, спроб спровокувати самогубс­тво не робилося. Але коли розмір натовпу або нічна темрява за­безпечували анонімність, люди провокували самогубця. Братан Мадлен повідомляє про подібні ефекти в шайках лінчувальни- ків: чим більша шайка, тим більше її члени втрачають почуття самоусвідомлення і з більшою готовністю погоджуються на на­сильство.

Залежність сили впливу від чисельності натовпу

Соціальні психологи провели численні експерименти, в яких виявлялася залежність між кількістю людей у натовпу і си­лою його впливу на людину. Зокрема, С.Мілграм провів дослі­дження притягування груп різного розміру. Була створена сти­мулююча група, в якій кількість учасників коливалася від 1до 15 осіб. Помічники експериментатора - члени стимулюючої групи - протягом хвилини дивилися на вікно одного з будинків Нью- Йорка. Реакція прохожих знімалася на кіноплівку.

У результаті з'ясувалося, що якщо до стимулюючої групи, яка складалась з однієї людини, приєднувалось 4% прохожих, то до стимулюючої групи, яка складалася з 15 осіб, приєднувалось 40% прохожих. Отже, чисельність стимулюючої групи здійсню­вала суттєвий вплив на кількість тих людей, хто зупинився і по­дивився на вікно будинку.

С.Мілграм робить такі висновки.

По-перше, привабливість натовпу залежить від кількості людей, що його складають. Причому, ця кількість не була пос­тійною, вона зростала з кожним прохожим, який зупинявся.

По-друге, приваблива сила натовпу залежить від характеру стимулюючої події. Чим цікавішою є подія, тим швидше росте чисельність натовпу.

По-третє, присутність інших знижує рівень усвідомлення людиною своїх вчинків, відволікаючи її увагу від власних мора­льних принципів. Як вже про це йшлося, людині важко спрямо­вувати увагу одночасно і всередину себе, і ззовні, на оточуючий світ. Тому в кожен конкретний момент людина вибирає певний рівень самосвідомості.

Коли ми фокусуємо увагу всередині себе, це, зокрема, при­водить до того, що ми краще пам'ятаємо про свої моральні цін­ності, і це робить нас менш схильними здійснювати девіантні або антисоціальні вчинки (наприклад: «Я вважаю, спричиняти людям біль - погано; я не буду лупцювати цього хлопця»).

Якщо ми фокусуємо увагу на оточуючому середовищі, рі­вень самосвідомості спадає, і ми скоріше готові забути про свої моральні стандарти і діяти імпульсивно.

Хоча деіндивідуалізація часто є причиною агресивних і жорстоких вчинків, вона також може виражатись і в інших ім­пульсивних діях, наприклад, коли людина самозапально танцює на дискотеці.

Уявіть собі, що ви знаходитесь на дискотеці, і всі навкруги шалено танцюють під гучну музику. Як добре ви будете усвідо­млювати себе в цій ситуації'? Чим більше впливів із оточуючого середовища приваблює вашу увагу, тим нижчим є рівень самос­відомості, що й може привести до деіндивідуалізації. Коли ваша увага спрямована на зовнішнє середовище, ми менше думаємо про наші моральні цінності, що може змусити нас діяти більш імпульсивно.

Проте, як визначити, до якого результату приведе деінди­відуалізація, чи стане вона причиною аморальних вчинків або зовсім нейтральних дій?

Відповідь імовірно така: все залежить від контексту або ситуації, яка сприяє виявленню тих чи інших потягів. Якщо лю­дина розсердилася на когось, то деіндивідуалізація послаблює її стримуюче начало, і вона стає схильною діяти агресивно. І на­впаки, в спокійній, доброзичливій ситуації, деіндивідуалізація може не привести до якихось асоціальних вчинків.

Самосвідомість і деіндивідуалізація - дві сторони однієї медалі. Підмічено, що ті люди, у яких підвищується самосвідо­мість через спостереження за собою перед телекамерою, перед дзеркалом, демонструють підвищений самоконтроль, і їх дії більш безпосередньо відповідають їхнім настановам. Так само правильно і щодо людей, які сильно відчувають власну інди­відуальність і незалежність. Ці люди стають більш вдумливими і тому менш вразливими до закликів, які суперечать їх системі цінностей.

Анонімність, деіндивідуалізація звільняють людські ім­пульси. Група може викликати почуття збудження або прина­лежності до чогось більшого, ніж «Я». Важко уявити одинокого рок-фаната, який галасує на рок-концерті, одинокого оклахом- ського студента, який підбурює когось на самогубство, або на­віть одинокого поліцейського, який б'є беззахисну людину. Психологи говорять про існування у людини задоволення від того, щоб здійснювати імпульсивний акт, спостерігаючи, як оточуючі здійснюють теж саме дійство. Більше того, імпульсив­ні групові акти захоплюють увагу людини. Іноді людина сама шукає можливості деіндивідуалізуватися в групі - на дискотеці, на війні, у вуличних безпорядках - скрізь, де вона може віддати­ся сильним позитивним емоціям і відчути спільність з оточую­чими. Результатом цього можуть бути дії, що варіюють від лег­кого порушення заборон (розкидання їжі в їдальні, викрики під час рок-концерту) до імпульсивного самовираження (груповий вандалізм, оргії, крадіжки) і навіть до руйнівних соціальних ви­бухів (вуличні безпорядки, поліцейська жорстокість).

Вибуху агресії у великих групах передують малозначущі реакції, які збуджують і відволікають увагу. Групи скандують, плескають в долоні, танцюють, і це потрібно для того, щоб одно­часно викликати у людей збудження і знизити самосвідомість. Майєрс наводить приклад деіндивідуалізації одного із очевидців секти Муна: «Всі брати і сестри взялися за руки і кричали зі зро­стаючою інтенсивністю: чу-чу-чу! Яа! Яа! Пау! Це дійство об'єднало нас у групу, буцімто ми загадковим способом разом пережили дещо важливе. Влада «чу-чу-чу» злякала мене, проте вона дала мені відчуття комфорту, було щось надзвичайно розс­лаблюючим у цьому накопиченні і звільненні енергії».

Експерименти інших дослідників показали, що такі дії, як кидання камінців, спів у хорі, можуть підготувати групу для більш розкутої поведінки. Коли високий рівень соціального збу­дження комбінується з розмиванням відповідальності, люди мо­жуть відкинути свої звичайні обмеження і втратити почуття ін­дивідуальності. Така «деіндивідуалізація» є особливо ймовірною після збуджуючих занять, що відволікають увагу, і сприяє тому, що люди відчувають анонімність через належність до великої групи або через маскуючий одяг. Результатом може бути пони­ження самосвідомості і самообмежень і зростання сприйнятли­вості негативної або позитивної ситуації.

Обставини, що знижують самоконтроль, такі як алкоголь­не сп'яніння, відповідно підвищують деіндивідуалізацію. Деін­дивідуалізація, навпаки, знижується в обставинах, що підвищу­ють самосвідомість: перед дзеркалами і камерами, в маленьких поселеннях, на яскравому світлі, при носінні нестандартного одягу або іменних табличок, при відсутності стимулів, що відво­лікають увагу, у незвичайних обставинах.

«Кільцевареакція» у натовпу

Пояснюючи причини зміни психіки людини у натовпу, Ф.Олпорт запропонував ідею «кільцевої реакції».

Кільцева реакція - це соціальна взаємодія, яка стосується такого типу емоційного збудження, в рамках якого реакція одно­го індивіда відтворює збудження іншого. Так взаємне збудження набуває кільцевої форми.

Г.Блумер, аналізуючи кільцеву реакцію, показує її роль у зміні психіки людини на прикладі розвитку соціального неспо­кою як такого емоційного стану, що виникає на фоні тривожнос­ті в результаті кільцевої реакції. Він показує, що почуття триво­жності серед багатьох індивідів лише тоді стає соціальним не­спокоєм, коли це почуття втягнуте в кільцеву реакцію. Якщо ін­дивідуальне почуття занепокоєння не має ефекту взаємного збу­дження і підкріплення, воно не є ні розділеним, ні колективним.

Соціальна занепокоєність буває там і тоді, коли люди мають підвищену чутливість один до одного або охоче вступають у кон­такт, а також там, де вони разом відчувають порушення свого зви­чного життєвого розпорядку. Ці умови зустрічаються в таких ви­падках соціальної занепокоєності, як революційні заворушення, релігійні моральні заворушення, трудові конфлікти. Ці випадки виявляють фундаментальний розлад емоцій, свідомості і поведінки людей, що викликано значними змінами в їх життєвих укладах.

Соціальна занепокоєність - це характеристика емоційного стану натовпу, яка виникає в результаті «кільцевої реакції». Ха­рактерними ознаками цього стану є:

По-перше, безладний характер поведінки людей. Відсут­ність зрозумілих цілей пояснює тривожну поведінку. Люди зна­ходяться в стані напруги і відчувають сильний потяг до дії. Цей потяг до дії у відсутності цілей приводить до безцільної і безлад­ної поведінки. Метушня і штовханина може розумітись як кру­гова реакція в чистому вигляді. В штовханині люди безцільно і безладно крутяться один біля одного подібно рухам овець в стані збудження.

Первісна ціль штовханини полягає в тім, щоб зробити інди­відів більш сприйнятливими і чутливими один до одного, щоб вони ставали ще більш зайнятими один одним і все менше відгу­кувалися на звичайні об'єкти збудження. Це є саме тим станом, до якого належить термін контакт.

Увага людей фокусується один на одному і все менше - на об'єктах і подіях, які заволоділи б увагою людини у звичайних умовах. В тій мірі, в якій індивід поглинається якимось об'єктом, він підпадає під його контроль. У стані колективного збудження люди втрачають нормальний контроль.

Друга ознака соціальної занепокоєності, що зумовлюється кільцевим збудженням - це збуджені почуття, як правило, у фо­рмі невиразного передчуття, неспокою, страхів, невпевненості, прагнення або підвищеної агресивності. Такі збуджені почуття сприяють розповсюдженню чуток і перебільшень. Подібні риси поведінки, як правило, виявляються у всіх обставинах соціальної тривожності. У натовпу відбувається емоційне кружіння, взаєм­не зараження, тобто передача емоційного стану на психофізіоло­гічному рівні контакту між організмами. В той же час знижуєть­ся комунікація, тобто контакт на семантичному рівні - люди стають більш емоційними і більш схильними до збудження і від­чуттів, стають менш стійкими і більш безвідповідальними.

У колективному збудженні особистий характер індивідів руйнується дуже легко, складаються умови для реорганізації і організації нових форм поведінки, про які вони раніше і не підо­зрювали.

Третьою важливою ознакою соціальної занепокоєності, що виникає на основі «кільцевої реакції» збудження людей, є розд­ратованість і підвищена сугестивність людей.

У стані соціальної тривожності люди є психологічно нестій­кими, підвладні дії безладних потягів і емоцій. їх увага стає мінли­вою і нестійкою, позбавляється звичайної послідовності. їх стан робить їх більш сприйнятливими у стосунках з іншими, але також і менш постійними і твердими у своєму настрої і способі дій.

Усвідомити цю зростаючу нестійкість і почуття неспокою - значить зрозуміти, чому люди в стані соціальної тривоги є таки­ми сугестивними, так легко відкликаються на різні нові стимули і ідеї, а також більш податливі.

Отже, кільцеве збудження є дуже важливим фактором впливу натовпу на психіку людей.

Особливості зміни психіки людини у натовпу С.Мілграм пояснює завдяки поняттю «перевантаження». Перевантаження означає нездатність нервової системи обробляти дані, які посту­пають із зовнішнього середовища, тому що цих даних так багато, що система не може з ними справитися.

За наявністю перевантаження починають діяти процеси адаптації, за якої деформується виконання ролей, еволюція соці­альних норм, когнітивне функціонування.

Існує декілька когнітивних реакцій на перевантаження.

Перша - це коли кожній одиниці інформації, що надходить, приділяється менше часу.

Друга - це нехтування тією інформацією, яка є першочер­говою.

Третя - це коли перевантажена когнітивна система перек­ладає частину вантажу на іншого учасника взаємодіяльності, на­приклад, на лідера.

Четверта - це коли система блокує доступ інформації уже на самому вході.

П'ята - інтенсивність інформації знижується за допомогою фільтрів так, що допускаються лише поверхневі форми взаємодії між людьми.

Перезбудження нервової системи приводить, по-перше, до емоційного збудження. Когнітивна і інтелектуальна сфери опи­няються під владою емоцій. По-друге, за умови великої кількості стимулів наша свідомість здійснює помилки у розрізненні сти­мулів. Підсилюється ідентифікація за схожістю ознак, послаблю­ється ідентифікація відмінностей. Тому люди у натовпу інстинк­тивно поводяться однотипово, здійснюють однакові рухи, різко знижується спілкування на міжособистісному рівні і т.ін. Вони інстинктивно знають, що будь-яка протидія натовпу буде сприй­нята людьми як відмінність, яку необхідно швидко усунути, щоб створити максимально однорідну масу ідентичних один одному людей. Такими є основні феномени психіки людини у натовпу.