Фізична анонімність

Зімбардо провів експеримент, в якому одягав жінок в одяг, схожий на одяг ку-клукс-клану. Отримавши команду нане­сти одній жінці удар током, ці піддослідні тримали палець на кнопці вдвічі довше, ніж ті, у яких можна було бачити обличчя і табличку з ім'ям. Було зроблено висновок, що анонімність провокувала жорстокість. Це ж саме було доведено в експери­менті Мілграма. Досліджувані діяли з меншим співчуттям до тих учнів, яких не бачили. Те ж саме відбувається у повсякден­ному житті, коли з'ясовується, що легше виявляти жорстокість до того, хто знаходиться на відстані або деперсоналізований. Тоді люди можуть бути байдужими навіть до великих трагедій. Кати деперсоналізують тих, кого катують, одягаючи їм на голо­ви мішки. Військова частина дозволяє бомбардувати беззахисне село з висоти 40 тис. футів (12 км), але не дозволяє розстрілюва­ти в упор таких самих беззахисних селян. Коли в бою можна побачити віч-на-віч своїх ворогів, багато солдатів або не стріляє, або стріляє не цілячись.

Люди більше співчувають тим, хто є персоналізованим. Саме з цієї причини заклики до спасіння ненароджених дітей або голодуючих майже завжди персоналізуються, для чого су­проводжуються наочними фотокартками або описаннями.

Майєрс у зв'язку з експериментами фізичної анонімності поцікавився ефектом носіння уніформи. Готуючись до бою, вої­ни деяких племен деперсоналізують себе, розфарбовують об­личчя і тіло, надівають спеціальні маски. Антрополог Роберт Уотсон дослідив, що в культурах, в яких воїни деперсоналізу- ють себе, з полоненими обходяться жорстоко, вбивають. Може це пояснює те, чому ношення чорної форми, яка традиційно асоціюється зі злом і смертю, яку носили середньовічні кати, дає ефект, протилежний ефектові від носіння одягу медсестри.

Лабораторні експерименти виявили той факт, що просто надягнувши чорний светр, людина вже може бути схильною до агресивної поведінки.

Американські соціальні психологи Ю.Рем, М.Стейнейтнер і В.Ліллі (1987 р.) провели дослідження з метою перевірки того, чи дійсно уніформа, яку носять, наприклад, члени однієї спор­тивної команди призводить до підвищення агресивності.

Вони шляхом випадкового підбору сформували із п'ятикласників декількох шкіл команди з п'яти учасників кож­на, потім спостерігали, як ці команди грали одна з одною в руч­ний м'яч. У кожній грі члени однієї команди були одягнені в однакові помаранчеві сорочки, члени іншої виходили на поле в своєму звичному одязі. В результаті діти, на яких були оранжеві сорочки (отже їх було важко відрізнити один від одного) грали помітно більш агресивно, ніж їх ровесники, які були одягнені в свій повсякденний одяг (так що визначити, хто є хто було до­сить легко).

Леон Манн (1981) провів аналіз 21 випадків, коли хтось у присутності натовпу погрожував стрибнути із хмарочосу або з мосту, і виявив, що коли натовп маленький і освітлюється денним світлом, то, як правило, спроб спровокувати самогубс­тво не робилося. Але коли розмір натовпу або нічна темрява за­безпечували анонімність, люди провокували самогубця. Братан Мадлен повідомляє про подібні ефекти в шайках лінчувальни- ків: чим більша шайка, тим більше її члени втрачають почуття самоусвідомлення і з більшою готовністю погоджуються на на­сильство.

Залежність сили впливу від чисельності натовпу

Соціальні психологи провели численні експерименти, в яких виявлялася залежність між кількістю людей у натовпу і си­лою його впливу на людину. Зокрема, С.Мілграм провів дослі­дження притягування груп різного розміру. Була створена сти­мулююча група, в якій кількість учасників коливалася від 1до 15 осіб. Помічники експериментатора - члени стимулюючої групи - протягом хвилини дивилися на вікно одного з будинків Нью- Йорка. Реакція прохожих знімалася на кіноплівку.

У результаті з'ясувалося, що якщо до стимулюючої групи, яка складалась з однієї людини, приєднувалось 4% прохожих, то до стимулюючої групи, яка складалася з 15 осіб, приєднувалось 40% прохожих. Отже, чисельність стимулюючої групи здійсню­вала суттєвий вплив на кількість тих людей, хто зупинився і по­дивився на вікно будинку.

С.Мілграм робить такі висновки.

По-перше, привабливість натовпу залежить від кількості людей, що його складають. Причому, ця кількість не була пос­тійною, вона зростала з кожним прохожим, який зупинявся.

По-друге, приваблива сила натовпу залежить від характеру стимулюючої події. Чим цікавішою є подія, тим швидше росте чисельність натовпу.

По-третє, присутність інших знижує рівень усвідомлення людиною своїх вчинків, відволікаючи її увагу від власних мора­льних принципів. Як вже про це йшлося, людині важко спрямо­вувати увагу одночасно і всередину себе, і ззовні, на оточуючий світ. Тому в кожен конкретний момент людина вибирає певний рівень самосвідомості.

Коли ми фокусуємо увагу всередині себе, це, зокрема, при­водить до того, що ми краще пам'ятаємо про свої моральні цін­ності, і це робить нас менш схильними здійснювати девіантні або антисоціальні вчинки (наприклад: «Я вважаю, спричиняти людям біль - погано; я не буду