2.1. Дослідження соціального впливу в рамках біхевіористського підходу

Особливості соціального впливу з позиції концепції оперантного научіння

Найбільш виразно методологічна позиція дослідників у ви­значенні сутності та особливостей соціального впливу знайшла виявлення у біхевіористському підході, який наголошує на пріо­ритетах зовнішніх або ситуаційних детермінант у становленні особистості, підкреслюючи важливість покарання та винагороди, які використовуються як сили, що примушують індивідів підпо­рядковуватись.

Ефективність покарання і винагороди можна пояснити біхе- віористською формулою «стимул - реакція». Найбільш чітко така позиція знайшла пояснення в теорії Б. Скіннера. Підхід Скіннера значною мірою зорієнтовано на ті ефекти, які виникають в ото­чуючому середовищі.

Скіннер стверджував, що поведінка людини майже цілком безпосередньо зумовлюється можливостями підкріплення із ото­чуючого середовища. Згідно з його концепцією, вивчення особи­стості включає знаходження своєрідного характеру взаємовідно­син між поведінкою організму і результатами, які підкріплюють її. У відповідності до цієї точки зору, детермінованість поведінки особистості слід розуміти в термінах інтеракцій «поведінка - оточення».

Скіннер стверджував, що поведінка людини детермінована, передбачена і контролюється оточенням. В скіннерівській конце­пції особливостей соціальної поведінки особистості розглядаєть­ся два її різновиди: респондентна поведінка, як відповідь на знайомий стимул, і оперантна поведінка, яка визначається і кон­тролюється результатом, який ще буде отримано потім.

Респондентна поведінка - це реакція, яка викликається стимулом, який передує першій у часі. Наприклад, звуження або розширення зрачка у відповідь на світлову стимуляцію. У цьому прикладі взаємовідносини між стимулом (зменшення світлової стимуляції) і реакцією (розширення зрачка) є довільним і спон­танним і відбувається завжди. Така респондентна поведінка пов'язана з рефлексами, які включають автономну нервову сис­тему. Респондентна поведінка - це скіннерівська версія павлов- ського, або класичного зумовлювання.

Проте Скіннер робив акцент на поведінці, яка не пов'язана з будь-якими знайомими стимулами. Наприклад, поведінка читан­ня книги не є рефлекторною і стимул, який управляє цим проце­сом (екзамен, оцінки), не передує їй. Навпаки, на поведінку чи­тання впливають стимульні події, які настануть після неї, а саме - її наслідки. Оскільки цей тип поведінки передбачає, що організм активно впливає на оточення з метою змінити події якимось чи­ном, Скіннер визначив її як оперантну поведінку.

Отже, головна відмінність оперантного зумовлення порів­няно з класичним полягає в тім, що за оперантного зумовлення неможливо викликати поведінку автоматично. Поведінка повин­на мати місце до того, як вона може бути підкріпленою зумов- ленням. За оперантного зумовлення тенденцію повторюватись має саме та поведінка, яка підкріплюється, або винагороджується.

Робота Скіннера зосереджена майже повністю на оперант- ній поведінці. В оперантному навчанні організм діє на оточення, створюючи результат, який впливає на ймовірність того, що по­ведінка повториться. Оперантна реакція, за якою наступає пози­тивний результат, прагне повторитися, в той час як оперантна ре­акція, за якою наступає негативний результат, прагне не повто­рюватись.

Наприклад, ви скоро перестанете посміхатися людині, яка у відповідь на вашу посмішку завжди кидає на вас сердитий погляд або взагалі ніколи не посміхається. Майже в кожній сім'ї, де є малі діти, ми зустрічаємося з ситуацією оперантного повчання поведінці плачу. Як тільки маленькі діти відчувають біль, вони плачуть, і термінова реакція батьків - це висловити увагу і дати інші позитивні підкріплення. Оскільки увага є підкріплюючим фактором для дитини, реакція плачу стає природно зумовленою. Однак плач може виникати і тоді, коли болю немає, і все ж бать­ки підкріплюють реакцію уваги.

Підкріплення - ключова концепція системи Скіннера. Були описані різні форми реагування: з постійним співвідношенням, з постійним інтервалом, з варіативним співвідношенням і з варіа­тивним інтервалом. Була також проведена відмінність між пер­винними, або безумовними, і вторинними, або умовними підкріп- лювальними стимулами.

За Скіннером, вторинні підкріплювальні стимули (гроші, увага, схвалення) здійснюють сильний вплив на поведінку люди­ни. Скіннер також підкреслював, що поведінка контролюється аверсивними стимулами, такими як покарання і негативне підкрі­плення.

Оперантної поведінки можна навчити шляхом зумовлюван­ня уникненням, коли підкріплення полягає в тому, що перерива­ється дія неприємного стимулу.

Як можна використовувати оперантне зумовлювання для навчання складних дій? Кінцева форма поведінки повинна ство­рюватися крок за кроком. За такого поетапного формування реа­кції винагороджується послідовне наближення до кінцевої цілі.

Одним з ефективних способів модифікації поведінки є ви­користання жетонної системи. Наприклад, у колонії для підліт- ків-правопорушників такі нагороди, як смачна їжа, час для спор­тивних тренувань, свіжі журнали і т.ін. купуються за жетони. Ці жетони можна заробити за точне виконання чітко визначених правил поведінки. Отже, жетони стають ефективним підкріплен­ням успіхів у навчанні, дотриманні правил. Але вони є ефектив­ними лише в тому випадку, коли вихователь застосовує принци­пи оперантного зумовлювання, а саме, винагороджує маленькі послідовні кроки на шляху до досягнення кінцевої мети.

Дослідження показали, що жетонна система може з успіхом використовуватися у роботі з розумово відсталими і хворими ау- тизмом, з дітьми в шкільній і домашній обстановці і з пацієнтами психіатричних клінік. Метою навчання за допомогою жетонів є розвиток умінь навчаючого до такого ступеня, коли ці вміння ста­ють настільки корисними в реальному світі, що жетони більше не потрібні. Для досягнення такого результату будь-яка жетонна си­стема повинна бути спланованою таким чином, щоб учні якомога раніше змогли обходитися без жетонів. Інакше вони можуть ста­ти настільки залежними від жетонів, що ефективність програми модифікації поведінки буде зведена на нівець.

Навчальні машини, які використовувалися Скіннером, теж засновувалися на принципах оперантного зумовлювання. За до­помогою цих машин навчання проводилося невеликими послідо­вними кроками, переходячи від простих завдань до більш склад­них. Бажана поведінка або відповідь на кожному кроці підкріп­лювалася зворотним зв'язком (якою-небудь винагородою або схваленням) з машиною і появою нового завдання для вирішення.

У програмованому навчанні за допомогою комп'ютера за­стосовується багато з цих принципів научіння. Сучасне застосу­вання принципів оперантного научіння є широким. Отже, біхеві­оризм, який аналізує поведінку індивіда з точки зору зовнішніх впливів, розглядає різні стратегії впливу залежно від домінування тієї чи іншої сторони дихотомічної сили, яка втілена у формулі «покарання - винагорода»

Хоча ці сили є полярними, супроводжуються протилежними почуттями, установками і орієнтаціями в ситуації впливу, все ж важко уявити собі використання цих сил окремо, бо якщо агент впливу має право і можливість покарати, то у його розпорядженні автоматично опиняється також сила винагороди, яка виявляється хоча б у не застосуванні покарання.

В 90-их роках систематичне дослідження і застосування принципів класичного та оперантного зумовлювання отримало назву поведінкового аналізу. Було розроблено численні педагогі­чні та терапевтичні програми для навчання або перенавчання окремих осіб з метою корекції їх поведінки. Програми, які фор­мують людську поведінку в терапевтичних цілях, називають мо­дифікацією поведінки.

Концепції класичного і оперантного научіння є дуже силь­ним інструментом для пояснення того, як форми поведінки набу- ваються, зберігаються і модифікуються в результаті застосування певних засобів впливу на особистість.

Детермінанти впливу на особистість у теорії соціального научіння

Погляди класичних біхевіористів набули розвитку в різних напрямках. Кульмінацією цього розвитку в останні десятиліття можна назвати соціально-когнітивний напрямок. Особливості цього напрямку найяскравіше представлені в роботах Альбера Бандури (нар. в 1925 р.) і Джуліана Роттера (нар. в 1916 р.). Тео­рія кожного з них значно відрізняється від радикальногго біхеві­оризму Скіннера, але зберігає експериментальну методологію, яка характеризує біхевіористський підхід.

Бандура вважає, що психічне повинно розумітись як безпе­рервна взаємодія між факторами поведінковими, особистісними і середовищними. Це означає, що поведінка, особистісні аспекти і соціальні впливи є взаємозалежними детермінантами, тобто на поведінку здійснює вплив оточення, але люди теж відіграють ак­тивну роль у створенні соціального оточуючого середовища та інших обставин, які виникають в їх повсякденних транзакціях. Ця точка зору відрізняється від підходу Скіннера, який обмежує по­яснення поведінки людини до двофакторної односторонньої мо­делі, в якій зовнішні події є єдиним чинником поведінки.

На думку Бандури, внутрішня реальність, яка складається з мотивів, потягів, не може так просто пояснити явні коливання поведінки людини в різних ситуаціях стосовно різних людей в рі­зних соціальних ролях. А психодинамічні теорії знехтували вели­кою складністю і різноманітністю реакцій людини. Він також піддав сумніву емпіричну адекватність психодинамічних форму­лювань.

Персонологи-експериментатори заявляють, що хоча потяги і мотиви можуть пояснити події, які вже здійснилися, проте вони безсилі передбачити, як люди будуть поводитися в конкретній ситуації. Отже, аналізуючи психодинамічні теорії і вказуючи на їх обмеження, Бандура робить висновок про те, що якщо ми хо­чемо удосконалити наше розуміння поведінки людини, то потрі­бно удосконалити і нашу теорію як з концептуальної, так і з ем­піричної точки зору.

Аналізуючи точку зору радикального біхевіоризму, Бандура відмічає, що пояснюючи вплив на особистість у термінах соціа­льних стимулів, які його викликають, і підкреслювальних наслід­ків, які його зберігають, у той же час радикальний біхевіоризм заперечує детермінанти поведінки, які виникають із внутрішніх когнітивних процесів. Це дає неповне пояснення поведінки лю­дини. З точки зору Бандури, причини функціонування людини потрібно розуміти як безперервну взаємодію поведінки, пізнава­льної сфери і оточення. Даний підхід до аналізу причин поведін­ки Бандура означив як взаємний детермінізм.

Розроблена Бандурою модель - тріада взаємного детерміні­зму - показує, що хоча на поведінку впливають зовнішні стиму­ли, вона теж частково є продуктом діяльності людини, тобто лю­ди можуть здійснювати якийсь вплив на свою власну поведінку. Наприклад, дружелюбна людина може створити оточення, в яко­му для неї буде досить заохочень і мало покарань. І навпаки. У будь-якому разі, поведінка вимірює оточення.

Хоча теорія соціально-когнітивного научіння дійсно визнає важливу роль зовнішніх підкріплень, вона постулює існування більш широкого кола підкріплюючих впливів. Люди не тільки пі­двладні впливу досвіду, якого вони набувають в результаті своїх дій, але й регулюють поведінку на основі очікуваних наслідків, а також створюють їх для себе самі.

Бандура, аналізуючи роль підкріплення в научіні через спо­стереження, показує його когнітивну орієнтацію. На відміну від Скіннера, він стверджує, що зовнішнє підкріплення рідко висту­пає в ролі автоматичного визначальника поведінки. Воно частіше виконує дві інші функції - інформативну і спонукальну. Підкріп­лення, яке наступає після реакції, вказує на необхідність сформу­вати гіпотезу про те, що таке правильна реакція.

Ця інформативна функція (зворотний зв'язок) може працю­вати, коли підкріплення переживається прямо або побічно. Без здатності передбачати ймовірний результат майбутніх вчинків люди діяли б ризиковано. Побічне підкріплення здійснюється то­ді, коли спостерігач бачить дію моделі з наступним результатом, який спостерігач усвідомлює як результат попередніх дій моделі.

Самопідкріплення має місце тоді, коли люди встановлюють для себе планку досягнень і заохочують або карають себе за її до­сягнення, перевищення або невдачу.

Бандура стверджує, що здатність оперувати символами дає нам засіб впливати на наше оточення завдяки вербальним та об­разним репрезентаціям. Ми виробляємо і зберігаємо досвід таким чином, що він служить орієнтиром для майбутньої поведінки. Наша здатність формувати образи бажаних майбутніх результатів перетворюється в біхевіоральні стратегії, які спрямовані на те, щоб вести нас до віддаленої мети. Люди можуть передбачати ймовірні наслідки різних дій і, відповідно, змінювати нашу пове­дінку. Отже, здатність людини передбачати наслідки різних дій стає фактором впливу на її поведінку.

Вплив на поведінку через моделювання

Бандура стверджує, що научіння було б недостатньо ефек­тивним, якби воно залежало виключно від результату власних дій людини. На щастя, вербальна передача інформації і спостережен­ня відповідних моделей (наприклад, інших людей) забезпечує ос­нову для придбання найбільш складних форм поведінки людини. Бандура встановлює, що фактично всі феномени научіння, які на- буваються в результаті прямого досвіду, можуть формуватися че­рез посередництво спостережень за іншими людьми.

Бандура, хоча і визнає важливість зовнішнього підкріплен­ня, все ж не розглядає його як єдиний спосіб. Люди можуть вчи­тися спостерігаючи або читаючи або чуючи про поведінку інших людей. У результаті попереднього досвіду люди можуть очікува­ти, що певна поведінка може мати наслідки, які вони оцінюють, інша - спричинить небажаний результат, а третя - виявиться ма­лоефективною. Отже, наша поведінка регулюється значною мі­рою передбаченими наслідками.

У центрі соціально-когнітивної теорії лежить припущення про те, що нових форм поведінки можна набути у відсутності зовнішнього підкріплення. Акцент на научінні через спостере- ^кення або приклад, а не пряме підкріплення, є найбільш харак­терною рисою теорії Бандури. Отже, моделювання є важливим фактором впливу на поведінку людини.

Фактор спостереження - ключ до розв'язання проблем. Спостерігаючи, діти навчаються робити повсякденну домашню роботу або грати в ігри. Через спостереження вони можуть навчитися бути агресивними, альтруїстичними. У багатьох випадках необхідно вчитися модельованій поведінці саме таким чином, як вона виконується (їзда на велосипеді). Однак у доповнення до передачі специфічних форм шляхом моделювання можна побудувати нову поведінку.

Завдяки процесам моделювання спостерігачі беруть загальні риси із різних реакцій і формулюють правила поведінки, які дають їм можливість йти дальше того, що вони вже бачили і чули. З точки зору Бандури, люди формують когнітивний образ певної поведінкової реакції через спостереження поведінки моделі, і далі ця закодована інформація (що зберігається в довготривалій пам'яті) служить орієнтиром в їх діях. Люди можуть вчитися на прикладах.

Соціально-когнітивна теорія передбачає, що моделювання впливає на научіння, головним чином, через його інформаційну фу­нкцію. Тобто під час показу зразка спостерігачі (учні) здобувають в основному символічні образи моделюючої діяльності, яка служить прототипом для відповідної і невідповідної поведінки.

Научіння через спостереження регулюється чотирма взає­мопов'язаними компонентами: увага, збереження, моторно- репродуктивні і мотиваційні процеси . Розглянуте таким чином научіння через спостереження є активний критичний і конструк­тивний процес.