2.1. Дослідження соціального впливу в рамках біхевіористського підходу |
Особливості соціального впливу з позиції концепції оперантного научіння Найбільш виразно методологічна позиція дослідників у визначенні сутності та особливостей соціального впливу знайшла виявлення у біхевіористському підході, який наголошує на пріоритетах зовнішніх або ситуаційних детермінант у становленні особистості, підкреслюючи важливість покарання та винагороди, які використовуються як сили, що примушують індивідів підпорядковуватись. Ефективність покарання і винагороди можна пояснити біхе- віористською формулою «стимул - реакція». Найбільш чітко така позиція знайшла пояснення в теорії Б. Скіннера. Підхід Скіннера значною мірою зорієнтовано на ті ефекти, які виникають в оточуючому середовищі. Скіннер стверджував, що поведінка людини майже цілком безпосередньо зумовлюється можливостями підкріплення із оточуючого середовища. Згідно з його концепцією, вивчення особистості включає знаходження своєрідного характеру взаємовідносин між поведінкою організму і результатами, які підкріплюють її. У відповідності до цієї точки зору, детермінованість поведінки особистості слід розуміти в термінах інтеракцій «поведінка - оточення». Скіннер стверджував, що поведінка людини детермінована, передбачена і контролюється оточенням. В скіннерівській концепції особливостей соціальної поведінки особистості розглядається два її різновиди: респондентна поведінка, як відповідь на знайомий стимул, і оперантна поведінка, яка визначається і контролюється результатом, який ще буде отримано потім. Респондентна поведінка - це реакція, яка викликається стимулом, який передує першій у часі. Наприклад, звуження або розширення зрачка у відповідь на світлову стимуляцію. У цьому прикладі взаємовідносини між стимулом (зменшення світлової стимуляції) і реакцією (розширення зрачка) є довільним і спонтанним і відбувається завжди. Така респондентна поведінка пов'язана з рефлексами, які включають автономну нервову систему. Респондентна поведінка - це скіннерівська версія павлов- ського, або класичного зумовлювання. Проте Скіннер робив акцент на поведінці, яка не пов'язана з будь-якими знайомими стимулами. Наприклад, поведінка читання книги не є рефлекторною і стимул, який управляє цим процесом (екзамен, оцінки), не передує їй. Навпаки, на поведінку читання впливають стимульні події, які настануть після неї, а саме - її наслідки. Оскільки цей тип поведінки передбачає, що організм активно впливає на оточення з метою змінити події якимось чином, Скіннер визначив її як оперантну поведінку. Отже, головна відмінність оперантного зумовлення порівняно з класичним полягає в тім, що за оперантного зумовлення неможливо викликати поведінку автоматично. Поведінка повинна мати місце до того, як вона може бути підкріпленою зумов- ленням. За оперантного зумовлення тенденцію повторюватись має саме та поведінка, яка підкріплюється, або винагороджується. Робота Скіннера зосереджена майже повністю на оперант- ній поведінці. В оперантному навчанні організм діє на оточення, створюючи результат, який впливає на ймовірність того, що поведінка повториться. Оперантна реакція, за якою наступає позитивний результат, прагне повторитися, в той час як оперантна реакція, за якою наступає негативний результат, прагне не повторюватись. Наприклад, ви скоро перестанете посміхатися людині, яка у відповідь на вашу посмішку завжди кидає на вас сердитий погляд або взагалі ніколи не посміхається. Майже в кожній сім'ї, де є малі діти, ми зустрічаємося з ситуацією оперантного повчання поведінці плачу. Як тільки маленькі діти відчувають біль, вони плачуть, і термінова реакція батьків - це висловити увагу і дати інші позитивні підкріплення. Оскільки увага є підкріплюючим фактором для дитини, реакція плачу стає природно зумовленою. Однак плач може виникати і тоді, коли болю немає, і все ж батьки підкріплюють реакцію уваги. Підкріплення - ключова концепція системи Скіннера. Були описані різні форми реагування: з постійним співвідношенням, з постійним інтервалом, з варіативним співвідношенням і з варіативним інтервалом. Була також проведена відмінність між первинними, або безумовними, і вторинними, або умовними підкріп- лювальними стимулами. За Скіннером, вторинні підкріплювальні стимули (гроші, увага, схвалення) здійснюють сильний вплив на поведінку людини. Скіннер також підкреслював, що поведінка контролюється аверсивними стимулами, такими як покарання і негативне підкріплення. Оперантної поведінки можна навчити шляхом зумовлювання уникненням, коли підкріплення полягає в тому, що переривається дія неприємного стимулу. Як можна використовувати оперантне зумовлювання для навчання складних дій? Кінцева форма поведінки повинна створюватися крок за кроком. За такого поетапного формування реакції винагороджується послідовне наближення до кінцевої цілі. Одним з ефективних способів модифікації поведінки є використання жетонної системи. Наприклад, у колонії для підліт- ків-правопорушників такі нагороди, як смачна їжа, час для спортивних тренувань, свіжі журнали і т.ін. купуються за жетони. Ці жетони можна заробити за точне виконання чітко визначених правил поведінки. Отже, жетони стають ефективним підкріпленням успіхів у навчанні, дотриманні правил. Але вони є ефективними лише в тому випадку, коли вихователь застосовує принципи оперантного зумовлювання, а саме, винагороджує маленькі послідовні кроки на шляху до досягнення кінцевої мети. Дослідження показали, що жетонна система може з успіхом використовуватися у роботі з розумово відсталими і хворими ау- тизмом, з дітьми в шкільній і домашній обстановці і з пацієнтами психіатричних клінік. Метою навчання за допомогою жетонів є розвиток умінь навчаючого до такого ступеня, коли ці вміння стають настільки корисними в реальному світі, що жетони більше не потрібні. Для досягнення такого результату будь-яка жетонна система повинна бути спланованою таким чином, щоб учні якомога раніше змогли обходитися без жетонів. Інакше вони можуть стати настільки залежними від жетонів, що ефективність програми модифікації поведінки буде зведена на нівець. Навчальні машини, які використовувалися Скіннером, теж засновувалися на принципах оперантного зумовлювання. За допомогою цих машин навчання проводилося невеликими послідовними кроками, переходячи від простих завдань до більш складних. Бажана поведінка або відповідь на кожному кроці підкріплювалася зворотним зв'язком (якою-небудь винагородою або схваленням) з машиною і появою нового завдання для вирішення. У програмованому навчанні за допомогою комп'ютера застосовується багато з цих принципів научіння. Сучасне застосування принципів оперантного научіння є широким. Отже, біхевіоризм, який аналізує поведінку індивіда з точки зору зовнішніх впливів, розглядає різні стратегії впливу залежно від домінування тієї чи іншої сторони дихотомічної сили, яка втілена у формулі «покарання - винагорода» Хоча ці сили є полярними, супроводжуються протилежними почуттями, установками і орієнтаціями в ситуації впливу, все ж важко уявити собі використання цих сил окремо, бо якщо агент впливу має право і можливість покарати, то у його розпорядженні автоматично опиняється також сила винагороди, яка виявляється хоча б у не застосуванні покарання. В 90-их роках систематичне дослідження і застосування принципів класичного та оперантного зумовлювання отримало назву поведінкового аналізу. Було розроблено численні педагогічні та терапевтичні програми для навчання або перенавчання окремих осіб з метою корекції їх поведінки. Програми, які формують людську поведінку в терапевтичних цілях, називають модифікацією поведінки. Концепції класичного і оперантного научіння є дуже сильним інструментом для пояснення того, як форми поведінки набу- ваються, зберігаються і модифікуються в результаті застосування певних засобів впливу на особистість. Детермінанти впливу на особистість у теорії соціального научіння Погляди класичних біхевіористів набули розвитку в різних напрямках. Кульмінацією цього розвитку в останні десятиліття можна назвати соціально-когнітивний напрямок. Особливості цього напрямку найяскравіше представлені в роботах Альбера Бандури (нар. в 1925 р.) і Джуліана Роттера (нар. в 1916 р.). Теорія кожного з них значно відрізняється від радикальногго біхевіоризму Скіннера, але зберігає експериментальну методологію, яка характеризує біхевіористський підхід. Бандура вважає, що психічне повинно розумітись як безперервна взаємодія між факторами поведінковими, особистісними і середовищними. Це означає, що поведінка, особистісні аспекти і соціальні впливи є взаємозалежними детермінантами, тобто на поведінку здійснює вплив оточення, але люди теж відіграють активну роль у створенні соціального оточуючого середовища та інших обставин, які виникають в їх повсякденних транзакціях. Ця точка зору відрізняється від підходу Скіннера, який обмежує пояснення поведінки людини до двофакторної односторонньої моделі, в якій зовнішні події є єдиним чинником поведінки. На думку Бандури, внутрішня реальність, яка складається з мотивів, потягів, не може так просто пояснити явні коливання поведінки людини в різних ситуаціях стосовно різних людей в різних соціальних ролях. А психодинамічні теорії знехтували великою складністю і різноманітністю реакцій людини. Він також піддав сумніву емпіричну адекватність психодинамічних формулювань. Персонологи-експериментатори заявляють, що хоча потяги і мотиви можуть пояснити події, які вже здійснилися, проте вони безсилі передбачити, як люди будуть поводитися в конкретній ситуації. Отже, аналізуючи психодинамічні теорії і вказуючи на їх обмеження, Бандура робить висновок про те, що якщо ми хочемо удосконалити наше розуміння поведінки людини, то потрібно удосконалити і нашу теорію як з концептуальної, так і з емпіричної точки зору. Аналізуючи точку зору радикального біхевіоризму, Бандура відмічає, що пояснюючи вплив на особистість у термінах соціальних стимулів, які його викликають, і підкреслювальних наслідків, які його зберігають, у той же час радикальний біхевіоризм заперечує детермінанти поведінки, які виникають із внутрішніх когнітивних процесів. Це дає неповне пояснення поведінки людини. З точки зору Бандури, причини функціонування людини потрібно розуміти як безперервну взаємодію поведінки, пізнавальної сфери і оточення. Даний підхід до аналізу причин поведінки Бандура означив як взаємний детермінізм. Розроблена Бандурою модель - тріада взаємного детермінізму - показує, що хоча на поведінку впливають зовнішні стимули, вона теж частково є продуктом діяльності людини, тобто люди можуть здійснювати якийсь вплив на свою власну поведінку. Наприклад, дружелюбна людина може створити оточення, в якому для неї буде досить заохочень і мало покарань. І навпаки. У будь-якому разі, поведінка вимірює оточення. Хоча теорія соціально-когнітивного научіння дійсно визнає важливу роль зовнішніх підкріплень, вона постулює існування більш широкого кола підкріплюючих впливів. Люди не тільки підвладні впливу досвіду, якого вони набувають в результаті своїх дій, але й регулюють поведінку на основі очікуваних наслідків, а також створюють їх для себе самі. Бандура, аналізуючи роль підкріплення в научіні через спостереження, показує його когнітивну орієнтацію. На відміну від Скіннера, він стверджує, що зовнішнє підкріплення рідко виступає в ролі автоматичного визначальника поведінки. Воно частіше виконує дві інші функції - інформативну і спонукальну. Підкріплення, яке наступає після реакції, вказує на необхідність сформувати гіпотезу про те, що таке правильна реакція. Ця інформативна функція (зворотний зв'язок) може працювати, коли підкріплення переживається прямо або побічно. Без здатності передбачати ймовірний результат майбутніх вчинків люди діяли б ризиковано. Побічне підкріплення здійснюється тоді, коли спостерігач бачить дію моделі з наступним результатом, який спостерігач усвідомлює як результат попередніх дій моделі. Самопідкріплення має місце тоді, коли люди встановлюють для себе планку досягнень і заохочують або карають себе за її досягнення, перевищення або невдачу. Бандура стверджує, що здатність оперувати символами дає нам засіб впливати на наше оточення завдяки вербальним та образним репрезентаціям. Ми виробляємо і зберігаємо досвід таким чином, що він служить орієнтиром для майбутньої поведінки. Наша здатність формувати образи бажаних майбутніх результатів перетворюється в біхевіоральні стратегії, які спрямовані на те, щоб вести нас до віддаленої мети. Люди можуть передбачати ймовірні наслідки різних дій і, відповідно, змінювати нашу поведінку. Отже, здатність людини передбачати наслідки різних дій стає фактором впливу на її поведінку. Вплив на поведінку через моделювання Бандура стверджує, що научіння було б недостатньо ефективним, якби воно залежало виключно від результату власних дій людини. На щастя, вербальна передача інформації і спостереження відповідних моделей (наприклад, інших людей) забезпечує основу для придбання найбільш складних форм поведінки людини. Бандура встановлює, що фактично всі феномени научіння, які на- буваються в результаті прямого досвіду, можуть формуватися через посередництво спостережень за іншими людьми. Бандура, хоча і визнає важливість зовнішнього підкріплення, все ж не розглядає його як єдиний спосіб. Люди можуть вчитися спостерігаючи або читаючи або чуючи про поведінку інших людей. У результаті попереднього досвіду люди можуть очікувати, що певна поведінка може мати наслідки, які вони оцінюють, інша - спричинить небажаний результат, а третя - виявиться малоефективною. Отже, наша поведінка регулюється значною мірою передбаченими наслідками. У центрі соціально-когнітивної теорії лежить припущення про те, що нових форм поведінки можна набути у відсутності зовнішнього підкріплення. Акцент на научінні через спостере- ^кення або приклад, а не пряме підкріплення, є найбільш характерною рисою теорії Бандури. Отже, моделювання є важливим фактором впливу на поведінку людини. Фактор спостереження - ключ до розв'язання проблем. Спостерігаючи, діти навчаються робити повсякденну домашню роботу або грати в ігри. Через спостереження вони можуть навчитися бути агресивними, альтруїстичними. У багатьох випадках необхідно вчитися модельованій поведінці саме таким чином, як вона виконується (їзда на велосипеді). Однак у доповнення до передачі специфічних форм шляхом моделювання можна побудувати нову поведінку. Завдяки процесам моделювання спостерігачі беруть загальні риси із різних реакцій і формулюють правила поведінки, які дають їм можливість йти дальше того, що вони вже бачили і чули. З точки зору Бандури, люди формують когнітивний образ певної поведінкової реакції через спостереження поведінки моделі, і далі ця закодована інформація (що зберігається в довготривалій пам'яті) служить орієнтиром в їх діях. Люди можуть вчитися на прикладах. Соціально-когнітивна теорія передбачає, що моделювання впливає на научіння, головним чином, через його інформаційну функцію. Тобто під час показу зразка спостерігачі (учні) здобувають в основному символічні образи моделюючої діяльності, яка служить прототипом для відповідної і невідповідної поведінки. Научіння через спостереження регулюється чотирма взаємопов'язаними компонентами: увага, збереження, моторно- репродуктивні і мотиваційні процеси . Розглянуте таким чином научіння через спостереження є активний критичний і конструктивний процес.
|