Самоефективність особистості як фактор впливу на її життєдіяльність : Психологія соціального впливу : B-ko.com : Книги для студентів

Самоефективність особистості як фактор впливу на її життєдіяльність

Важливість самостійних впливів як чинника поведінки лю­дини найбільш обгрунтовується А. Бандурою в концепції самое- фективності - положенні про те, що людина може навчитися кон­тролювати події, які впливають на її життя. Є три процеси, які входять компонентами в саморегулювання поведінки: процес са­моспостереження, самооцінки і самовідповіді.

Бандура ввів у свої теоретичні побудови постулат когнітив- ного механізму самоефективності для пояснення особистісного функціонування і змінення. Концепція самоефективності стосу­ється уміння людей усвідомлювати свої здібності побудувати по­ведінку, яка відповідає специфічному завданню або ситуації. З точки зору Бандури, самоефективність, або усвідомлена здатність справитись із специфічними ситуаціями, впливає на декілька ас­пектів психосоціального функціонування. Те, як людина оцінює власну ефективність, визначає для неї розширення або обмежен­ня можливості вибору діяльності, зусиль, які їй доведеться докла­сти для подолання перешкод і фрустрацій, наполегливість, з якою вона буде вирішувати якесь завдання. Самооцінка ефективності впливає на форми поведінки, мотивацію, побудування поведінки і виникнення емоцій.

На думку Бандури, люди, які усвідомлюють свою самоефекти- вність, докладають більше зусиль для виконання складних справ, ніж люди, які зазнали серйозних сумнівів у своїх можливостях. У свою чергу, висока самоефективність, яка пов'язана з очікуванням успіху, веде до хорошого результату і сприяє самоповазі.

Напроти, низька самоефективність, яка пов'язана з очіку­ванням краху, веде до невдач і, таким чином, знижує самоповагу. Бандура стверджує, що ті, хто вважає себе нездатним добитись успіху, має слабку мотивацію і не може побудувати поведінку. Напроти, люди, які вірять у свою здатність розв'язати проблему, ймовірно, будуть наполегливі в досягненні своєї мети, незважаю­чи на перешкоди.

Отже, самоефективність особистості є сильним фактором впливу на її поведінку. Бандура передбачав, що набуття самоефек- тивності може відбуватися будь-яким з чотирьох шляхів (або їх комбінації): здатності побудувати поведінку, побічного досвіду, ве­рбального переконання і стану фізичного (емоційного) збудження.

Ці положення знайшли застосування в розвитку методів терапе­втичної зміни поведінки і в розробці єдиної теорії поведінкових змін.

У терапевтичних методиках важливу роль відіграє зміна ус­відомленої здатності протистояти загрожувальним або аверсив- ним ситуаціям і справлятися з ними. Бандура висловлює перед­бачення, що ефективність терапії, які б методи не застосовували­ся, визначається, перш за все, її здатністю підвищувати самоефе- ктивність клієнта.

Стратегія самоконтролю для модифікації проблемної поведінки

У соціально-когнітивній теорії закладено поняття самоконт­ролю - емпірично обґрунтованого засобу стійкого досягнення більш бажаних паттернів поведінки.

З соціально-когнітивної точки зору, самоконтроль не існує виключно в рамках тільки внутрішніх (сила волі) або тільки зов­нішніх (підкріплення) сил. Він виявляється в ретельно спланова­ній взаємодії людини з оточенням.

Процес поведінкового самоконтролю складається з п'яти основних кроків.

1. Визначення форми поведінки, на яку потрібно впливати (куріння, переїдання).

2. Добір основних даних, тобто інформації про фактори, які впливають на поведінку, яку ми хочемо змінити (зважу­вання, кількість цигарок).

3. Розробка програми самоконтролю, що націлена на зміну частоти повторень поведінки, яку хочемо змінити.

4. Виконання і оцінка програми самоконтролю.

5. Завершення програми самоконтролю.

Деякі методики, такі як моделювання і різні типи модифіка­ції поведінки, які були застосовані в школах, програмах зниження ваги і дитячих виправних закладах, довели свою ефективність.

Отже, біхевіоризм в цілому розвивався шляхом все більшого вторгнення в схему «стимул - реакція» різних проміжних змін­них. Найбільше в цьому набули успіху соціальні біхевіористи (А. Бандура). Працюючи в основному з людьми, часто в умовах реа­льного життя, а не тільки в стерильній обстановці лабораторного експерименту, вони не могли не виявити однобічності у формулі «стимул - реакція».

Встановивши істину, що людина - це не тільки продукт зо­внішніх обставин, але й активний їх творець, вони змінили пара­дигму одностороннього впливу середовища на індивіда, на їх вза­ємодію. До цього висновку соціальних біхевіористів спонукали факти, які свідчили про провідну роль у поведінці людини таких факторів, як оцінка можливих наслідків своїх дій, самооцінка, оцінка іншими, когнітивні процеси, тобто все те, що відкидалося класичним, радикальним біхевіоризмом. Саме тому соціальні бі- хевіористи виявилися найбільш підготовленими до того, щоб ви­конати роль «прикладного гуманізму». На сьогодні вони лідиру­ють в бурхливо прогресуючій галузі методів самоконтролю, са­морегуляції і самопрограмування. Соціальні біхевіористи, за сло­вами А. Бандури, ставлять завдання зробити людину вільною, ін­женером своєї долі, вченим для себе, вміти протистояти тиску зо­внішніх обставин.