2.3. Особливості соціального впливу з позицій інтеракціоністської концепції : Психологія соціального впливу : B-ko.com : Книги для студентів

2.3. Особливості соціального впливу з позицій інтеракціоністської концепції

В інтеракціоністській концепції наголошується на впливові на людину символічних значень, які набуваються нею в результа­ті участі в численних інтеракціях. Вплив людини на людину не є безпосереднім, а опосередковується символами, їх інтерпретаці­єю учасниками взаємодії. Цей напрямок, який отримав назву «символічний інтеракціонізм», пов'язаний з ім'ям Джона Гер- берта Міда (1863-1931).

Д.Г. Мід - особистість яскрава і відома. Він дуже мало пи­сав, а тому роботи його послідовників значною мірою складають­ся з тлумачень книги «Розум, «Я» і суспільство», яка вийшла піс­ля його смерті і являє собою збірник поміток, підготовчих мате­ріалів вченого і студентських конспектів його лекцій. Для Міда головним у людській дії - це інтерпретація, створення значень, опосередкування безпосередніх впливів. Навіть жести партнерів по комунікації сприймаються не прямо, а як символи, продукти інтерпретації чуттєвого матеріалу. Для того щоб зробити значи­мим кожен момент діяльності, людина наділена психологічним механізмом, який включає: а) перероблені, нормативні для осо­бистості уявлення про неї інших людей; б) спонтанні відповіді на соціальні впливи інших; в) особистість, що координує попередні інституції. Партнери зі спілкування прилагоджуються один до одного, розшифровуючи взаємні наміри у жестах, позах, виразі обличчя і, перш за все, обмінюються словами. Символічний код для інтерпретації себе і іншого може утворюватись у сумісному спілкуванні, але людська комунікація настільки складна, що бі­льшу частину значень людині доводиться брати в готовому, уза­гальненому вигляді із символічного тезауруса культури. Він складається з відкристалізованого досвіду минулих взаємодій і є розписаним у вигляді норм групової поведінки, яка тяжіє над спонтанними діями індивідів.

Центральним у теорії Д. Г. Міда є поняття міжіндивідуаль- ної взаємодії, яка відіграє вирішальну роль в становленні людсь­кого «Я». В розробці своєї теорії Мід використав також теорію Ч. Кулі про так зване «дзеркальне «Я», в якій особистість розумієть­ся як сума психічних реакцій людини на погляди оточуючих. Од­нак у Міда питання вирішується інакше.

Становлення «Я» відбувається дійсно в ситуаціях взаємодії, але не тому, що люди - це прості реакції на погляди інших, а то­му, що ці ситуації є разом з тим ситуаціями сумісної діяльності. В них формується особистість, у них вона усвідомлює себе, не про­сто вдивляючись в інших, а взаємодіючи сумісно з ними. Отже, центральна ідея інтеракціоністської концепції полягає в тому, що особистість формується у взаємодії з іншими особистостями, і механізмом цього процесу є встановлення контролю дій особис­тості тим уявленням про неї, яке складається в оточуючих.

Символічний інтеракціонізм

Символічний інтеракціонізм розглядає соціалізацію як про­цес засвоєння індивідом певної системи соціальних ролей, з якою пов'язані соціально-культурні значення і символи. Дж.Мід ввів поняття стадій прийняття ролі іншого, інших, «узагальненого ін­шого», які він розглядав як етапи перетворення індивіда в рефле­ксивне соціальне «Я», виробки навичок ставлення до самого себе як до соціального об'єкта.

Головним результатом соціалізації є розвиток самосвідомо­сті (self), яка має соціальну природу і формується у процесі взає­модії з іншими. У соціальному розвитку людина проходить дві фази: на першій з них (game) вона засвоює ролі значущих інших, а на другій (play) - вчиться «володіти» ролями, підпорядковувати їх. Соціальний розвиток полягає у формуванні певного рольового репертуару, причому дитина здатна стати об'єктом у власних очах настільки, наскільки вона здатна грати роль іншого. В ре­зультаті створюється образ «узагальненого іншого», в якому вті­люються соціальні норми.

Прийняття ролі іншого як механізм соціального впливу на особистість

Самосвідомість особистості, її «Я», є похідною від спілку­вання. У індивіда формується уявлення про себе, про своє «Я» в результаті орієнтації на так званого «значущого іншого» і на те, як вона сприймається цим «значущим іншим». «Прийняття ролі іншого» - головний механізм соціалізації. Спочатку дитина оріє­нтується на експектації «значущих інших» (батька, матері), але при розширенні контактів відбувається генералізація і об'єктом орієнтації стає «генералізований інший», що ототожнюється Дж. Мідом з узагальненою соціальною групою.

Стадії прийняття ролі іншого, інших, узагальненого іншо­го - стадії перетворення фізіологічного організму в рефлексивне соціальне «Я». Походження «Я» є цілком соціальним, головна його характеристика - здатність ставати об'єктом для самого се­бе, що відрізняє його від неживих предметів і живих організмів. Багатство і своєрідність закладених в тому або іншому індивіду­альному «Я» реакцій, способів дії, символічних змістів залежить від різноманітності і широти систем взаємодії, в яких «Я» бере участь. Структура завершеного «Я» відбиває єдність і структуру соціального процесу.

У той же час соціальний індивід (соціальне «Я») є джерелом руху і розвитку суспільства. Мід виділяє в системі «Я» дві підси­стеми: «I» і «те». «Ме» являє собою властиву даному індивідові сукупність установок «інших», тобто інтерналізовану структуру групової діяльності. «І», навпаки, має автономний характер, є джерелом спонтанної, непередбаченої поведінки, відбиває спе­цифіку реакцій індивіда на соціальні стимули. Реагуючи відхи- ляющимся від очікувань образом, «І» вносить в структуру взає­модій зміни, які, складаючись, змінюють зміст соціального про­цесу, не даючи йому кристалізуватися в жорсткий соціальний по­рядок.

Соціалізація не закінчується в дитинстві, а продовжується практично все життя. Головними етапами соціалізації є: а) психо- генетичний, коли у дитини, як і у тварин, шляхом спроб, помилок і підкріплення виробляються первинні шаблони задоволення пот­реб; б) образно-символічний, коли образи, що виникають при блокаді звичного акту, зв'язуються з деякими жестами, звуками і т.д., і останні набувають під впливом оточуючих значення симво­лу і в) інтелектуально-концептуальний, коли за допомогою сим­волів дитина починає керувати власною і чужою поведінкою і здатна набувати нових значень не тільки за допомогою особисто­го досвіду, а й через комбінації існуючих значень і аналогій з ни­ми. Головним агентом соціалізації є первинна група, причому відзначаються функції дитячої ігрової групи у навчанні ролей і поведінки в ролі.

Теорія „дзеркального „Я"

Розвиваючи і систематизуючи ідею дзеркального «Я», Дж. Мід поклав її в основу розуміння соціалізації особистості. Згідно з цією ідеєю обов'язковою умовою соціалізації індивіда є спілкування з іншими людьми і засвоєння їх думок про себе. Не існує почуття «Я» без відповідного йому почуття «Ми», «Він», або «Вони». Свідомі дії завжди соціальні; вони означають для людини співвіднесення своїх дій з тими уявленнями про її «Я», які складаються в інших людей. Інші люди - це ті дзеркала, в яких формується образ «Я» людини. Людина має стільки «соціальних Я», скільки існує осіб і груп, думку яких вона цінує.

Розвиваючи ці погляди, Дж.Мід, як і Ч.Кулі, вважав ознакою істинно соціальної істоти здібність виділяти себе з групи і усвідомлювати своє «Я». Обов'язковою умовою цього є спілкування з іншими. Особистість являє собою сукупність психічних реакцій людини на думку про неї оточуючих. її власне «Я» - сприйняте дзеркальне відображення, сукупність вражень, які, як їй здається, вона здійснює на оточуючих.

«Я» включає: 1) уявлення про те, «яким я здаюся іншій людині»; 2) уявлення про те, «як цей інший оцінює мій образ»; 3) специфічне почуття «Я» (подібне гордості, самоповазі або приниженню), яке з цього випливає. Все це складається в «почуття особистої визначеності» людини - дзеркальне «Я». «Я» виступає синтезом соціального і індивідуального в людині, гарантом і одночасно результатом її інтеракцій з соціальним середовищем.

Суспільство розкривається індивідові у вигляді соціальних аспектів її власної особистості, воно практично не існує за межами свідомості індивіда. Отже, сукупність процесів взаємодії конституює суспільство і соціального індивіда. Дія індивіда сприймається іншими людьми, опосередковуючись значенням. Взаємодії детермінуються системою символів, тобто поведінка людини в ситуаціях взаємодії обумовлена символічною інтерпретацією цих ситуацій. Людина - це істота, яка включена в знакові ситуації.

Суспільство дійсно регулює дії людей за допомогою символів. Символ є «останньою» соціальною домінантою взаємодії. Символічний інтеракціонізм гостріше за інші теоретичні напрямки поставив питання про соціальні детермінанти взаємодії. Заслуга Міда полягає в тому, що питання про роль взаємодії для формування особистості, а також про соціальну детермінацію цього процесу було поставлено.

Існує багато різних версій інтеракціонізму. Проте все біль­ше сучасних дослідників погоджуються, що інтеракціоністська модель особистості дає найліпшу систему для адекватного пояс­нення поведінки людини. Зокрема, цей підхід може бути застосо­вано для визначення того, наскільки складна поведінка регулю­ється інтеракціями, які залежать від ситуаційних змінних і від за­датків.

Можна погодитися з оцінкою відомих американських пси­хологів Л.Х'єлла і Д.Зіглера, яку вони дають інтеракціоністсько- му напрямку в психології. Інтеракціональна модель, відмічають вони, як мінімум, являє собою дуже потрібну поправку в галузі психології, яка до цього зосереджувалася на індивідові в цілому, часто ігноруючи взаємні зв'язки між людиною і умовами її жит­тя, які постійно змінюються. Більше того, інтеракціоністський пі­дхід повинен розширити наші уявлення про те, в яких ситуаціях вирішальну роль у вибудовуванні поведінки відіграють особисті- сні характеристики, в яких вони не грають ніякої ролі. Можна сподіватися, що інтеракціонізм надалі в дослідженнях психологів посяде пріоритетне місце у поясненні того, як людина і оточення постійно впливають одне на одне, а також у вивченні взаємодій ситуаційних факторів і особистісних змінних та їх впливу на по­ведінку індивіда.